Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Культурологія / Смислорозширення / Відкритий розлом / Романтична рецепція міфів

Відкритий розлом

Романтична рецепція міфів

Володимир Баняс

Із-поміж визначних світоглядних переворотів, здійснених романтизмом, виокремлюється майже радикальна зміна ставлення до міфології.

Справді: європейська культура в сприйнятті цього явища пережила два великі етапи. Перший стартував за Середньовіччя й тривав до середини ХІХ ст., його суттю була думка про те, що міф є нічим іншим, аніж вигадкою. Відповідна думка спиралася на догму раннього християнства: все, що не вкладалось у контекст Святого Письма, вважалось або єрессю, або вигадкою, тобто міфом. Відтоді й аж до початку діяльності в Німеччині романтиків гейдельберзького гуртка поняття «міф» сприймалося на такому ж рівні, як інше поняття – «казка», символізуючи розповідь, що не мала ніякого чи майже ніякого стосунку до дійсності.

Ситуація змінилась у ХІХ ст., коли, за словами психолога Е. Фромма,

«набув розповсюдження інший підхід, згідно з яким на перший план висувалося релігійне та філософське значення міфу. Було навіть установлено, що його явний зміст слід розуміти не просто як породження фантазії «первісних» народів, у ньому є свідчення минулого, які трепетно оберігаються» [1, с. 267].

Так європейська інтелігенція з подивом для себе відкрила, що міфи – то інформація про рецепцію «первісними» етносами світобудови, вони постають як зусилля осмислити онтологію, зрозуміти взаємодію космічних сил та місце людини в цьому дійстві.

Фінальним акордом процесу романтичного переосмислення є праця «Філософія міфології» (1842 р.) Ф. В. Й. Шеллінга, де німецький ідеаліст, зробивши узагальнений огляд попередніх розвідок (Д. Юма, Г. Гайне, Г. Германа тощо) цього питання, виклав власну концепцію. Головна ж причина успішного здійснення названої вище еволюції полягає в світоглядній суті романтизму та його відмінності од Просвітництва: позитивістська доба, внаслідок принципового неприйняття будь-якої релігійності, за визначенням не могла продукувати інтерес до міфологічного спадку, адже, як наголошує Шеллінг, герої міфів – то

«боги, певна, як вважається, невизначена множинність шанованих у релігії особистостей, що складають особливий світ […] міфологія виступає як політеїзм […] це загалом учення про богів» [2, с. 163–164].

Романтизм, одкинувши просвітницький атеїзм, повертається до пошуків Універсального Центра, що, крім появи гегельянської моделі світу і явища кордоцентризму, спровокувало виникнення інтересу до міфології.

Один із чинників цього інтересу зумовлений самою суттю міфологічної свідомості та її подібністю до свідомості романтичної: культуролог Я. Голосовкер розвинув тезу про те, що міфологічне мислення є імагінативним, іншими словами – воно функціонує як діяльність уяви [3]. Мистецтво романтизму грунтується на схожих засадах: одійшовши від просвітницького раціоналізму, тодішні художники, спираючись на концепцію «двосвіття», прагнули до-сотворити існуючий матеріальний світ. Сливе, здатність вигадувати проголошувалась у них засадничим творчим принципом.

Романтики почали освоюватись у міфопросторі вже впродовж раннього періоду існування свого культурного напряму (хоча, порівняно з кінцем ХІХ ст. та особливо з модернізмом, тогочасний уплив теорій, ідей і мотивів, коріння котрих простягається до стародавніх «історій про богів», є порівняно незначним). Вони крок за кроком одкривали розмаїття головних релігійно-міфологічних доктрин, передусім трьох: біблійної – численні ознаки (підтексти) в творчості Т. Шевченка, драматична поема «Дзяди» (1832 р.) А. Міцкевича, трагедія «Фауст» (1808, 1832 рр.) Й. В. Гете, видіння В. Блейка, драма «Каїн» (1821 р.) Д. Байрона, міні-поема «Оливна гора» (1862 р.) А. де Віньї, роман «Мобі Дік» (1851 р.) Г. Мелвілла; давньогрецької (а також давньоримської) – кілька переробок (чи переспівів) «Енеїди», лірика Г. Гайне та Ф. Гельдерліна, лірична драма «Звільнений Прометей» (1819 р.) П. Б. Шеллі, вірш «Прометей» (1843 р.) Т. Готьє; язичницької – «Пісні Осіана» (1760 р.) Д. Макферсона й епічна поема «Пісня про Гайавату» (1855 р.) Г. Лонгфелло.

Ключовим же автором-романтиком, який власноруч трансформував панівний досі культурно-умоглядний контекст, був француз Ж. де Нерваль: простір більшості його книг наповнений просто-таки гігантською кількістю алюзій на різні міфологічні системи (де найулюбленішою була давньоєгипетська – ймовірно, саме цей митець повернув забуту культуру долини Нілу в коло інтересу західного мистецтва). При цьому функціонування його художньої думки підтверджує влучність тези антрополога К. Леві-Строса про те, що «міф розвивається через низку бінарних опозицій та примирень між ними» [цит. за 4]: у текстах Нерваля найбільшими опозиціями є романтична «світ матеріальний / світ абстрактний» і суто авторська «реальність / оніричний простір», а письменникове міфомислення у спрямованості до смислового центра повсякчас намагається синтезувати ці протиріччя.

Нерваль силкується вловити архаїчний вимір міфу, який, за словами антрополога Б. Малиновського, «у примітивному суспільстві, отже, в його первісних і живих формах, не просто казка, то реальність, що проживається. Ми бачимо тут не дух винайдення чогось нового, притаманний романам сьогодення, а живу реальність, в яку беззаперечно вірять, себто вірять у те, що вона мала місце в архаїчні часи, продовжуючи здійснювати вплив на світ» [цит. за 4, с. 16].

Головні Нервалеві твори – повість «Аврелія» та сонети циклу «Химери» – наскрізь просякнуті вищезгаданою вірою в міф як прожиту реальність, їхнє художнє полотно складається з численних елементів найрізноманітніших релігійних доктрин – од єгипетської до скандинавської. Письменник категорично відкидає все ще розповсюджене за романтизму уявлення про міф як архаїчний продукт уяви, на його переконання, він є проявом трансцендентних шукань людей, які поступово оформлюються у моральні настанови та умоглядні концепти.

Хоча, з другого боку, слід виокремити у французького автора рису, характерну для попередньої до романтичної – позитивістської – доби: маємо на увазі крен до наукового сприйняття міфологічних історій, уміння побачити за ними насамперед прихований «фасад», коли кожен мотив слугує відображенням архетипного образу, походженням із систематизованого К. Г. Юнгом колективного несвідомого. Припустімо, Нерваль вельми чутливо простежував численні «перевтілення» віковічного праобразу Жінки-Матері-Богині.

Останній аспект особливо прикметний: якщо поставитися до Нервалевих текстів як до символічного дзеркала, що ніби відображає загальнолюдські тенденції, побачимо: у свідомості сучасної людини (надто представників художніх професій) панує якраз раціоналістична, «лабораторна» трактовка міфології та навіть релігії. Причиною є радикальна відмова культури Західної Європи від «серйозного» (інакше кажучи – «первісного») сприйняття міфів. Відмова, що, як уже підкреслювалося, почала реалізовуватись за Середніх віків, сягнувши апогею вже за часів Просвітництва: позитивістська епоха різко відкинула все трансцендентне, вважаючи такі поняття, як «релігія» та «віра», пережитком «відсталого минулого». Результатом стала «втрата людиною свободи» (визначення М. Еліаде), бо

«В усіх традиційних соціумах кожна важлива подія відтворювала свою міфічну, над-особистісну модель, внаслідок чого вона мала своє місце у священному часі […] Істинне «підкорення часові» розпочинається разом із секуляризацією праці. Тільки в сучасному соціумі людина відчуває себе заручником повсякденної «роботи у поті чола», в якій вона ніколи не може втекти від часу» [5, с. 38].

На цьому тлі художність Нерваля є, вочевидь, визначальною. Будучи «вихованцем» доби Просвітництва, він більшу частину життя вважав будь-яку релігію переважно надбанням культури, тож його книги можуть слугувати зрізом стану «втрати свободи», а фанатичний інтерес письменника до власних снів-видінь-марень і давньої міфології був нічим іншим, як потужним потягом до «сакрального часу», потягом людини-безвірника.

Та, зваживши на ментальну приналежність Нерваля до романтичної епохи, можемо припустити, що він не міг не відчути глибинних змін, які вона спровокувала: якщо робити висновки з деяких його творів, наприкінці життя французький митець спробував вернутися до лона католицизму, відтак – до справжньої релігійності; схожим чином європейська культура наприкінці XVIII ст. розпочала поворот до кардинально іншого сприйняття свого міфологічного спадку. І вже у ХХ ст. Юнг, розробивши теорію універсальних архетипів, аргументовано довів неспроможність нормального функціонування людської психіки без «живого міфу».

Тож резюмуємо: за час існування романтизму була здійснена спроба грунтовної переоцінки всього міфологічного «архіву» людства, внаслідок якої в ньому побачили вартісне свідчення структури мислення т.зв. «первісної» свідомості; біблійні, давньогрецькі разом із давньоримськими, давньоєгипетські, язичницькі, а також скандинавські «історії про богів» повернулись у коло інтересу нового мистецтва; втім, із другого боку, романтизм посилив процес відмежування європейською свідомістю себе від принципів релігійно-міфологічного мислення, що спровокувало десакралізацію довколишньої дійсності й «утрату людиною свободи», внаслідок її підкорення секулярному часові.


Подається за виданням: Баняс В. В. Смислорозширення. – К.: 2017 р., с. 98 – 103.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 332

Модифіковано : 28.07.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.