Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Культурологія / Смислорозширення / Відкритий розлом / Романтична рецепція оніризму

Відкритий розлом

Романтична рецепція оніризму

Володимир Баняс

За спостереженням літературознавця Д. Нечаєнка,

«епоха романтизму пройшла під знаком пристрасного захоплення містикою. Умами всіх освічених людей світського суспільства другої половини XVIII – початку XIX ст. цілковито заволоділи алхімія, магія, астрологія, окультні науки, пошуки «філософського каменя» та «еліксиру життя», магнетизм, ідеологія масонства […] а мотив сновидіння, як єдиного можливого пояснення деяких неймовірних подій або ж перипетій сюжету, перетворюється в романтичній трактовці на цілу світоглядну концепцію, універсальний засіб сприйняття й осмислення життя» [6, с. 104, 107].

Парадокс у тому, що згадана концепція реалізувалась у тогочасному культурному вимірі частково, будучи зазвичай використаною митцями в ролі всього-лише засобу пожвавлення художньої інтриги, урізноманітнення фабульної композиції твору.

Втім, попри все, романтизм залишив помітний слід в осмисленні оніричного феномена, бо якраз упродовж його світоглядно-художнього домінування європейська культура розпочала здійснювати сутнісний перегляд свого бачення явища сну – маємо на увазі поступове його осерйознення та надання йому глибокого психологічного наповнення. Й хоча до виникнення психоаналізу – методології, котра докорінно змінила уявлення щодо суті оніричних елементів, – залишалося пройти кілька важливих етапів, певні зародки нового розуміння помітні вже на початку XIX ст. (цікаво, що саме за романтизму з’явивсь один із прем’єрних художніх витворів, де фактично підіймалася психоаналітична проблематика задовго до офіційної появи терміна – мова про повість «Незвичайні пригоди Петера Шлеміля» 1814 р. авторства А. Шаміссо).

Взагалі парадигму оніричних потрактувань ділять на два загальні періоди – ранній або ж не-психологічний та психологічний, тобто сучасний.

«Історія тлумачення снів починається зі спроб осягнути їхній смисл, зрозуміти, що насправді коїться з душею, позбавленою тілесної оболонки, збагнути голоси духів і привидів. При цьому сновидіння зовсім не розглядались як психологічне явище» [1, с. 228],

натомість у базисі психологічного підходу – намагання трактувати оніричний простір як відображення роботи мозку сплячої людини. Відмінність поміж окресленими уявленнями полягає також у тому, що в першому випадку не виникає питання про тлумачення снів, адже вони сприймаються буквально, мов приписи майбутніх подій. Антрополог Р. Кайуа влучно виокремлює сутність еволюції, пройденої західною культурою в рецепції оніризму – від часів архаїчного суспільства до капіталізму:

«Для «первісної» людини сцена з майбутнього, відбившись у дзеркалі сновидіння, в якомусь сенсі вже збулась, отже, вона має рано чи пізно відбутися знов і саме такою, якою побачив її сплячий […] Тепер усе навпаки: скептичний герой зі зневагою або ж із відразою ставиться до віщого сну, але потроху ошелешено помічає, що реальність неухильно зближується з ним, врешті-решт, відтворюючи його» [7, с. 136].

Секуляризація сновидінь, опріч усього іншого, спричинила те, що вони перетворилися на суто особистісне явище, замикаючи людину в безвихідній самотності.

Загалом же романтична доба, де «ще немає повного розриву між світом реальним та світом сну. Поет живе в обох світах, легко переходить із одного в другий, оскільки вірить, що вони сполучені поміж собою» [7, с. 132], стала, повторюємо, важливим етапом у грунтовному осмисленні ролі й місця сновидінь у житті людини, опрацювавши два основні різновиди їхнього застосування в літературній творчості: перший полягає в тому, що сон стає не більше, ніж елементом гри, вигадки, необхідної для «розкрутки» інтриги; другий глобально обмежується творчістю Нерваля (точніше, повістю «Аврелія»), де цей автор, записуючи марення, намагається за їхньої допомоги збагнути, як функціонує його свідомість, що потерпає від психічної хвороби.

Окремо слід згадати англійського поета В. Блейка, котрий у літературознавстві інтерпретується як митець-візіонер, іншими словами – автор, для якого основним джерелом творів стають власні видіння – явище, котре зазвичай вважається спорідненим зі сном, а інколи навіть тотожним йому. Наприклад, в одному з його програмних творів, який має заголовок «Сад любові» (1789 р.), поет змальовує візію загадкового саду:

«І я побачив його встеленим могилами,

Й замість квітів були надгробні плити;

Й проповідники в чорних рясах обходили їх колом,

І обгортали терновими вінками мої радості й бажання» [8].

У цьому вірші (як і в багатьох інших) відчувається творча манера, котра ріднить англійського митця з Нервалем, а саме з поетичним циклом останнього, що має назву «Химери»: мова про розуміння тексту як записаного видіння, котре найчастіше з’являється під час спання, а провіденційний зміст якого не ставиться під сумнів. За таких обставин уже не йдеться про несерйозну, ігрову рецепцію сновидінь, тому можемо констатувати істотну відмінність автора «Саду любові» од романтичного контексту та його доволі очевидну спорідненість із французьким письменником.

Серед найперших творів, де онірична тематика була піднесена на новий рівень інтересу західної культури, був незакінчений роман «Генріх фон Офтердінген» (1800 р.) Новаліса. На початку книги батько центрального персонажа – юнака Генріха – говорить йому, мовляв, пройшли вже часи, коли сни поєднувались із божественними одкровеннями, на це син відповідає, що марення здаються йому оплотом супроти буденності життя [9].

Два окреслені ставлення – батька й сина – сутнісно ідентичні: вони базуються на уявленні, що час сновидінь-одкровень минув, натомість настала епоха снів-для-відпочинку, снів-для-гри. Проте далі дізнаємося, що батько Генріха лукавив, коли іронічно говорив про значення снів, адже саме крізь марення він побачив жінку, котра згодом стала його дружиною; потім сам Генріх вирушає на пошуки Синьої квітки, баченої впродовж спання, й усе, що з ним відбувається під час мандрів, отримує символічний зміст [9]. Отже, сновидіння в романі набувають провіденційного змісту, а сам він перебуває наче на переломі сприйняття західноєвропейським соціумом оніризму: від грайливого й іронічного до серйозного.

В іншому творі, написаному німецькою мовою, – повісті «Крихітка Цахес на прізвисько Циннобер» (1819 р.) Е. Т. А. Гофмана – автор також показово використовує сновидіння: матір потвори Цахеса, «прибиту горем, зморив глибокий сон, а син її борсався при ній, тож трапилося так, що панна фон Рожа-Гожа, патронка поблизького притулку, якраз тою дорогою верталася з прогулянки» [10, с. 241], вирішивши обдарувати виродка чарівними здібностями. Причому акт наділення магічним даром відбувається саме під час сновидіння матері, котра, прокинувшись, чаклунку вже не застає.

Тобто марення, як дещо відокремлене од реальності, потрібне Гофману для створення ефекту більшої казковості подій, відтак його інтерпретація явища суголосна сприйняттю романтиків, для яких простір сну – то царство духів, край чудес – Джинністан, що має з уявним набагато більше спільного, ніж із дійсним, але який дуже зручно використовувати в творчості, коли виникає потреба «завернути» річище фабули в потрібний бік.

Вкладається у зазначений контекст і рецепція оніризму англійським романтиком С. Т. Кольриджем. Візьмемо, як приклад, його поему «Кубла Хан, або Видіння вві сні» (1798 р.), про яку автор говорив, що вона йому наснилася. Тут сон грає роль фантастичної оповідки, манера розповіді поета про бачену ним у маренні країну, якою керує містичний орієнтальний правитель, нагадує манеру казки:

«У Ксанаду Кубла Хан побудував

Гарну величну будівлю,

Де Альф, священна ріка, протікав

Через печери, котрі людині годі зміряти,

Вниз до моря, позбавленого сонця» [11, с. 695].

Сливе, на противагу т. зв. «первісній» традиції, візія в поемі не несе в собі сакральності, нічого не пояснює й не передбачає, будучи тільки рушійною силою літературної гри.

Щось схоже відзначаємо й у творчості деяких східноєвропейських митців. Зокрема, в Т. Шевченка, більшість поезій якого вміщує два види функціонування снів: вони або стають засобом для художнього створення неіснуючої, бажаної реальності (наприклад, у вірші «На панщині пшеницю жала…» 1858 р.), або виконують функцію спогадів. Яскравим зразком другого виду є поезія «І досі сниться: під горою…» (1850 р.), точніше, умовно перша її частина:

«,

Між вербами та над водою,

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча» [12, с. 387].

Також згадаємо О. Пушкіна, «віртуальний» світ якого відзначається характерним для романтизму застосуванням т.зв. «сновидіння-уяви», інакше кажучи, російський поет використовує оніричне середовище з метою надання текстам імагінативності. Наприклад, у заключних рядках його віршованого роману «Євгеній Онєгін» (1831 р.) читаємо:

«С тех пор, как юная Татьяна

И с ней Онегин в смутном сне

Явилися впервые мне –

И даль свободного романа

Я сквозь магический кристалл

Еще не ясно различал» [цит. за 6, с. 121].

Себто автор стверджує, що ліричні герої й усі перипетії їхніх доль у його витворі були побачені ним у сновидінні, котре, не маючи психологічної та провіденційної суті, проте наділене елементами таємничого, чарівного, виконує в романі спорадичну функцію. Насамкінець відзначимо М. Гоголя, котрий у кількох повістях («Невський проспект» 1834 р., «Ніс» 1836 р.) вибудовує фабулу таким чином, аби оніричний простір (де й стаються всі містико-нереальні події) виразно контрастував із дійсним: прокидаючись, ліричні герої обох творів чітко розмежовують два світи.

Цілком протилежну роль сновидіння відіграють у книгах Нерваля, котрому було притаманно те, що Кайуа називає «первісним» сприйняттям оніризму: він вірив, що через сни посилаються знамення, котрі мають стосунок до його життя, а самі вони несуть у собі сакральну інформацію. Ймовірно, ключовою причиною такої позиції стала душевна недуга: попервах вона підштовхнула його до думки, що саме в оніричному просторі можна знайти своєрідні «підказки», котрі допоможуть вилікуватися; згодом, як наслідок прогресу хвороби, Нерваль починає трактувати свої марення крізь призму видінь, присланих йому «згори» для започаткування нової – синкретичної – релігії.

В одному з розділів «Аврелії» ліричний герой говорить: «Єдиною відмінністю неспання від сну було тоді те, що в першому випадку все перетворювалось на моїх очах» [13, с. 763]. Отож стається максимальне зближення між двома станами свідомості – оніричним та реальним, що, крім текстів Нерваля, простежується ще в одного романтика – Е. По. Правда, у значно меншому масштабі: якщо француз, унаслідок цілої сукупності причин, робить сновидну надбудову ключовою у власних творах, то американець, радше, інтуїтивно торкається науково непояснених на той історичний момент аспектів функціонування людської душі впродовж спання (згадаємо, як приклад, оповідання «Правда про те, що сталось із містером Вальдемаром» 1845 р.), не доходячи цілісних аналітичних висновків.

Відтак констатуємо, що в просторі світоглядно-естетичної системи романтизму виокремилися два основні різновиди художнього застосування оніричних компонентів (не враховуючи позакласифікаційної позиції деяких митців, наприклад, Блейка): по-перше, використання їх як важливих складників фабульної структури твору, коли сни (видіння, марення) слугують підгрунтям або ж засобом для створення естетичного ефекту, не містячи серйозного семантичного навантаження (Шевченко, Пушкін, Гоголь, Кольридж, Гофман, Новаліс та ін. – припустімо, Нодьє чи Мюссе); по-друге, позиція, згідно з якою митець бачить у сновидіннях глибокий психологічний зміст (своєрідний внутрішній «документ»), унаслідок чого тексти постають відображенням складних процесів, наявних у підсвідомості, – таке уявлення притаманне лише книгам Нерваля та (меншою мірою) По.


Подається за виданням: Баняс В. В. Смислорозширення. – К.: 2017 р., с. 103 – 109.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 291

Модифіковано : 28.07.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.