Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Сергій Шелухин, справоздання Андрію Ніковському, Рига, 15 жовтня 1920

В попередніх донесеннях я писав, що визнання Польщею Совітської України, якого од Польщі ніщо не вимагало і яке вона могла б легко одкинути, зроблено не без ціли. Як видно з договору, особливо з 2 пункту, зроблено се найперше всього проти Уряду УНР. Розібравши перевірені факти, розмови з польськими послами [Witold’ом] Kamieniecki’м і [Jan’ом] Dąbski’м, балачки поляків і громадську опінію, я прийшов до таких висновків:

1) Польща, маючи імперіялістичні завдання, хоче забрати собі якмога більше чужих територій. Нині, після договору з большевиками, ся територія виросте до звиш 400 000 км2, тобто вдвоє більше етнографічної Польщі, з населенням в 30 мільйонів, між якими поляків тілько коло 48%, а инші народности містять коло 52%. Щоб забезпечити за собою се неправе діло можливо з усіх боків, навіть поки недійсних, а хоч би й можливих, Польща визнала Совітську Україну, щоб, беручи підпис на чужі землі од Совітської Росії, взяти її і од фікції совітського українського Уряду на ті ж чужі землі. Такий підпис вона хоче взяти, як пробалакався один з членів польської делегації, також од [Петра] Врангеля. Немає сумніву, що за таким підписом вона звернеться і до Уряду УНР, і буде великою помилкою згодитися на се, а не одкласти взагалі договорних міркувань на той час, коли договори можна буде писати дійсно по добрій і по свобідній волі і коли справді буде надія, що Польща виконуватиме договір, а не зробить так, як зробила нині з договором, заключеним з УНР. Тим часом Польща вживе усіх заходів, щоб використати момент і забрати якмога більше добра, майна і цінностей з чужих земель, щоб збагатити себе чужими коштами. Розуміється, коли Уряд УНР підпише договір, то, як відносно його, так і відносно всіх, хто підпише, Польща буде захищати свій вчинок правністю, яку утворено для неї підписаними договорами. Се треба мати на увазі. І тому, коли б лиха година примусила підписати договір, який в цивільнім праві через свою примусовість, противну свободі сторін, вважається недійсним, то неодмінно треба захистити всіма способами наш український люд од нищення і розору. Сього вимагає і принцип рівноправности сторін; поляки завше і вскрізь роблять такі оговорки для мешканців польської народности. Таким чином, дбаючи про союзні і добрі відносини з поляками, треба вжити усіх заходів для застереження інтересів українського населення. Сього вимагає не тілько етика і звичайний обрахунок, а і тактика.

2) Щодо большевиків, то вони, розуміється, і не думають виконувати договору. За часів утворення Берестейського миру московські большевики інсценіровали український совітський Уряд, щоб протиставити його законному Урядові УНР і повалить сей останній для своїх емісарів з Москви і поневолення їм України. Коли німці не годилися на їх пропозиції, то вони з загрозами поїхали з Берестя, перервавши переговори. Українці тим часом 9 февраля 1918 р[оку] заключили мир. Тоді большевики, поставлені в тяжку для них ситуацію, вернулися в Берестя вже без маскарадного представництва Совітської України і заключили з німцями мир, не торгуючись, а підписуючи все, що ті диктували. Того договору вони не виконували, і довелося очищати од них вказану в договорі територію збройною силою, хоч вони самі зобов’язалися добровільно забрати звідти свої війська. Всупереч договору вони робили збори в Росії на повстання на Україні, щоб знищити її незалежність, і вели на Україні свою пропаганду й агітацію. Як тільки німецька сила захиталася, вони в 1918 році проголосили Берестейський договір анульованим і визнання Української Народної Республіки вважали недійсним (див[ись]«Известия ВсЦИКСов» 282 (546), від 24 грудня 1918 р[оку], 3-я стор[інка]). Ясно, що зараз вищенаведена історія повторяється. Притиснуті польськими і українськими побідами, вони погодилися б на все, але ж поляки полегчили їм поразку, одсепарувавшись од свого союзника – УНР і її Уряду, щоб за його спиною виговорити всі вигоди переваги тілько собі. Большевики оцінювали се, позаяк і для них усунення Уряду УНР і прийняття інсценірованого представництва фіктивного Уряду Совітської України було вигодним. Коли б не сей пункт, то вони повторили б Берестейську комедію, а то зосталися і підписали всі польські вимоги. Ясно, що далі вони договору не виконуватимуть, як і Берестейського. Повториться історія з Берестейським договором. А коли їх війська чинитимуть шкоди і напади, то большевики скажуть, що то банди, а не її військо – повторять те, що казали нам і німцям в 1918 році. До всього того треба бути готовим. [Дмитро] Мануїльський з своїм докладом поїхав в Москву.

Голова Делегації,

сенатор С[ергій] Шелухин

***

Друкується за оригіналом, рукопис / ЦДАВО України Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 430. – Арк. 39-40.

Примірник Державної Канцелярії УНР, копія, машинопис / ЦДАВО України Ф. 1429. – Оп. 2. – Спр. 18. – Арк. 380-381.


Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 648-649.