Переклад Лариси Білик
1) Насамперед я звернувся до англійської Делегації з питання про поїздку спеціальної Делегації з Міністром Володимиром Темницьким на чолі до Лондона. З цього приводу наявна тут англійська Делегація зв᾽язалася з Лондоном, і затим мені було повідомлено, що поїздка до Лондона є зайвою, оскільки всі переговори мають вестися в Парижі, де перебуває англійська Делегація з якнайширшими повноваженнями. Разом з тим мені сказали таке: є дуже бажаним, аби Симон Петлюра зійшовся з Антоном Денікіним для боротьби з більшовиками, але така угода має відбутися безпосередньо між сторонами, тобто Симоном Петлюрою чи його представниками. Англії ж незручно брати на себе ініціятиву переговорів! У цьому ж дусі висловлюються тепер члени американської делегації.
2) Внаслідок вищевикладеного я звернувся до французького Міністерства закордонних справ до найбільш обізнаних осіб з проханням про видачу візи (перепустки) Міністрові пану Володимиру Темницькому для проїзду до Парижа. Як я телеграфував, мені певно обіцяли, що дадуть телеграму про видачу М[ініст]ру згаданої візи до Відня (я не знав тоді достеменно, де Міністр, – у Карлсбаді чи Відні). Затим, під час другого побачення, мені відверто змалювали останні настрої французьких офіційних кіл. «Ми не дуже-то любимо Антона Денікіна, але нічого не вдієш – він всесильний, оскільки його рішуче підтримують англійці. Польсько-українсько-румунський проект (ізоляція Великоросії) зараз покинутий усіма, крім мізерної групи Jean’а Pélissier та його Ко; відновлення Росії неминуче, тому зійдіться з Антоном Денікіним і Олександром Колчаком, домовтеся тут з їхніми представниками (Василь Маклаков, Георгій Львов, Микола Чайковський, Сергій Сазонов). Коли зійдетесь і домовитесь – ми допоможемо в боротьбі з більшовизмом». Таким є буквальний сенс сказаного мені.
3) Як мені передав Олександр Якович Шульгин зі слів Артема Мелетійовича Галіпа, останній бачився недавно з Stephen’ом Pichon᾽ом, який йому сказав, що бажано, аби Антон Денікін помирився з Симоном Петлюрою.
4) Сьогодні я мав тривалу розмову з Василем Маклаковим. З цієї розмови ясно, що для рішучих кроків ні у нього, ні в інших тут немає повноважень і що все одно їм довелось би зв᾽язуватися щоразу з урядами Олександра Колчака і Антона Денікіна. Найбільше він боїться моменту зустрічі військ Антона Денікіна й Симона Петлюри і вказує на доконечну потребу запобігти зіткненню й налагодити хоча б суто воєнну угоду. Переходжу до висновків.
А) За останні півтора місяця у Парижі наше становище значно погіршилось, оскільки не тільки Англія та Америка, але й Франція (стосовно останньої нагадую своє справоздання з Берна) рішуче й одностайно стоять тепер усі на Олександру Колчакові й Антону Денікіні, не хочуть чути про самостійність і чекають з нетерпінням на проект федеративної Росії, який виготовляють зараз росіяни (кадети та близькі до них) і який вони, Антанта, мають намір підтримувати.
Б) Починаю дуже сумніватися в тому, чи своєчасно тепер приїхати пану Міністру сюди, до Парижа, бо заздалегідь твердо переконаний у тому, що йому повторять усе те, що вже сказано рішуче нам. Те саме стосується й Лондона, звідки маю дуже невтішні відомості від вельми авторитетного й обізнаного діяча – мого друга по єврейській територіальній організації – доктора David’а Jochelman’а і від члена нашої англійської місії, вельми відданої Україні і вдумливої людини – доктора Марка Вішніцера. Туди їхати зараз виявляється несвоєчасним.
В) Думаю, що треба дуже скоротити склад паризької делегації, перетворивши її на Місію для агітаційно-літературної роботи серед широких громадських кіл. Є необхідними тут особливо ті, хто 1) володіє французькою мовою, 2) має зв᾽язки і 3) добре знає історію української культури та, взагалі, все національне питання – словом, українознавці. Для канцелярії потрібні іноземці – для перекладів іноземними мовами.
Г) Зараз увесь центр ваги у воєнних успіхах армії Симона Петлюри і в силі повстання населення проти більшовиків. Разом з цим слід, на моє глибоке переконання, особисто Міністру закордонних справ, домовившись із Директорією, розпочати безпосередні переговори з урядом Антона Денікіна про воєнну угоду (спочатку письмово, а потім, якщо виникне потреба, то й усно; можна з᾽їхатись у Константинополі або одному з румунських портів).
Д) Що стосується особисто мене, то тепер вважаю мою присутність у Парижі зайвою, рівно ж як і вважаю мою поїздку до Англії зараз несвоєчасною. Чекаю телеграфної відповіді від Міністра про те, чи все ж він має намір приїхати до Парижа, чи, з огляду на це справоздання, відмінить свою поїздку. В усякому разі я хотів би не пізніше 1 вересня поїхати звідси до Праги – Відня. Якщо пан Міністр вважатиме за корисне провести нараду зі мною у Відні, то я готовий у перших числах вересня бути у нього у Відні та, якщо буде потреба, готовий також по змозі узяти участь у спробах запобігти війні на грунті прийнятної для нас угоди. Однак важко припустити, щоб така угода відбулася, якщо денікінська армія матиме успіх – надто ворожі відносини…
Забув повідомити дуже характерний факт. Естонський Уряд, як і ми, купив у американського Уряду товари. Сьогодні я дізнався, що американці звернулися тепер до Делегації Олександра Колчака – Антона Денікіна (тобто Георгій Львов, Василь Маклаков і так далі) з пропозицією гарантувати оплату за Естонію, причому вказана Делегація дала відповідну гарантію. Мабуть, те саме пророблять і з нашим договором про купівлю товарів – зрозуміло, що американці вважають нас за слабких векселедавців, а єдину Росію – надійним гарантом.
Спеціально про єврейські погроми та про висвітлення їх українським Урядом
Єдина декларація про погроми, яка не викликає протестів з боку єврейства, це декларація Бориса Мартоса (коротка) і декларація Володимира Темницького (опублікована Миколою Васильком). Необхідно додержуватися того тону, в якому написано названу декларацію Міністра Володимира Темницького – я її додаю.
Найбільш невдале – це заперечення факту погромів, звинувачуючи євреїв же в тому, що вони, як більшовики, викликають погроми і так далі, оскільки у цьому ж стилі писав колишній царський Уряд про погроми. Особливо шкодять погроми українському питанню в Англії та Америці; я надіслав копію доданої телеграми також доктору Марку Вішніцеру до Лондона з проханням оголосити її, де вдасться. Напишу йому, щоб він спеціально побачився з лордом Reading᾽ом (він же Isaacs Rufus), англійським Послом в Америці (євреєм), який зараз, здається, у Лондоні. Reading має великий вплив і на англійців, і на єврейство.
Арнольд Марголін
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 267-269.