Додаток: «Докладна записка урядові Української Народної Республіки», Париж, 17 грудня 1919

Не торкаючись детально у цьому нашому докладі дипльоматичної та політично-інформаційної діяльностинашої Делегації, коли на чолі її стояв п[ан] [Григорій] Сидоренко, ми повинні констатувати, що з прибуттям до Парижу нинішнього виконуючого обов’язки голови Делегації пана М[ихайла] Тишкевича ся праця не тілько не поширила своїх впливів поміж дипльоматичним представництвом великих та малих держав, не тілько не покращала якістю праці, не тілько українська справа не придбала собі нових впливових прихильників та друзів поміж тими керуючими колами, які нині претендують вирішувати долю майже цілого світу, а навпаки, мусимо з жалем констатувати, що розмах праці делегації значно зменшився, творча енергія її членів поволі почала підупадати і заміть цього розпочалися в Делегації ще більші внутрішні непорозуміння, ніж то було раніше, так що коли об’єктивно подивитися на нинішнє становище Делегації, то вона знаходиться в стані внутрішньої хвороби, з якою можна боротися з успіхом тілько оперативним способом.

Будучи одрізана від безпосередніх стосунків з Урядом, Делегація вже і стала на цей шлях, керуючись як патріотичним почуттям, так і взятими на себе відповідальністю перед Урядом та обов’язками перед Українською Республікою. На засіданні 30 листопаду 1919 року Делегація одноголосно висловила недовір’я до членів її п[анам] [Василя] Панейка та [Степана] Томашівського, про що ми сповіщаємо Вас окремим докладом, і ухвалила, щоб вони тимчасово припинили свою діяльність в Делегації. Се було зроблено через те, що сі обидва члени делегації своєю тактикою вносили розклад в працю Делегації і, працюючи сепаратно, засвоїли не той політичний курс, якого тримається Делегація згідно інструкціям Уряду.

С жалем та сумом повинні ми також констатувати, що і між виконуючим обов’язки голови Делегації п[аном] гр[афом] [Михайлом] Тишкевичем та членами Делегації також на протязі трьохмісячної праці не тілько не прийшло до тісного контакту для спільної праці, а навпаки – поволі ці відносини все гіршали, і нарешті на засіданні від 13 грудня 1919 року було ухвалено довести до відома Уряду Української Народної Республіки, що Делегація не може працювати спільно з п[аном] [Михайлом] Тишкевичем, визнає його для тої справи, яка йому доручена, невідповідним і прохає Уряд призначити замість його иншу особу.

Причини, які привели до цієї постанови Делегації, такі. П[ан] гр[аф] [Михайло] Тишкевич на протязі трьохмісячної своєї дипльоматичної праці не мав ніяких успіхів. В своєму докладі Директорії, який було між иншим видрукувано в журналі «Воля» т[ом] 5, ч[исло] 2 в тому вигляді, як він ще не був виправлений по проханню [Михайла] Тишкевича, для подачі Урядові, п[ан] тимчасовий голова вказує, що хибою попередньої роботи представників Делегації було те, що ніби вона звертала увагу не на урядові кола, а на опозицію.

Ми повинні констатувати, що це зовсім не так. Делегація увесь час стояла на тому, що для визнання незалежної Української Республіки необхідно працювати як в урядових колах, так і в суспільних всякого напрямку, бо коли ми не можемо безпосередньо мати негайний успіх в урядових колах, то треба цього добиватися в усіх инших сферах, поскільки вони можуть впливати на Уряд. Не треба забувати, що, напр[иклад], сама Делегація або національна Капела прибули до Франції завдяки якраз заступництву бувшого голови парляментської комісії по закордонних справах п[ана] [Henry] Franklin-Bouillon’а. Через се-то представники Делегації мали побачення не тілько з п[аном] [Georges] Clemenceau та деякими членами його кабінету, як [Stephen] Pichon, і ин[ші], не тілько конферували з членами французької Делегації на Мирову конференцію, як [André] Tardieu або [Jules] Cambon, і підтримували відносини з французьким Міністерством закордонних справ через п[анів] директорів [Philippe’а] Berthelot і [Albert’а] Kammerer’а, а були також в контакті з усіма тими діячами, які прихильно ставляться до України і мають вплив в урядових колах. Через се члени Делегації мали зв’язок з [Henry] Franklin-Bouillon’ом, [Aristid’ом] Briand’ом, [Rene] Viviani, [Louis’ом] Barthou і ин[шими]. А поскілько для визнання суверенности України дуже важно і необхідно було признання її незалежности інтернаціональною соціялістичною конференцією, то було звернено і на це увагу, яка на Люцернській конференції увінчалася успіхом. Розвивали певну акцію деякі члени Делегації і в масонських ложах, щоб за їх допомогою вплинути на утворення добрих відносин до України, а також з французькими кооператорами зав’язали тісні зносини.

Звичайно, що члени Делегації ніколи не обмежувалися в своїй діяльности тілько працею в французьких колах, а навпаки, до приїзду п[ана] [Михайла] Тишкевича, вони піддержували відносини з англійцями, американцями, італійцями, румунами, чехами, сербами, греками і инш[ими], що прибули на Мирову конференцію. Побачення з [Woodrow] Wilson’ом, [David] Lloyd George’м, [Vittorio] Orlando’м, [Nikola] Pašić’ем, [Alexandru] Vaida-Voevod’ою, [Eleftherios] Venizelos’ом, [Edvard’ом] Beneš’ом, проф[есором] [Robert’ом] Lord’ом, проф[есором] [James’ом] Simpson’ом та иншими делегатами на Мирову конференцію свідчить, що Делегація до прибуття гр[афа] [Михайла] Тишкевича мала широкі зносини і з урядовими колами.

За той же час Делегація енергійно боронила українську справу, посилаючи на Мирову конференцію ріжні ноти, поскілько то вимагалося подіями на Україні та ходом праці на конференції Мира. Досить енергійно розвинула вона також інформаційну діяльність в пресі та видання книжок і брошур, поскілько дозволяли те робити фінансові ресурси Делегації. За ініціятивою нашої ж делегації відбувалися не раз наради всіх новоутворених Держав на Сході Европи, в результаті чого вони спільно виступали перед Мировою конференцією в оборону своїх державних інтересів.

Подивимось, до яких же змін прийшло з прибуттям до Парижу пана гр[афа] [Михайла] Тишкевича. Се правда, що тимчасовий голова Делегації по приїзді дав чимало інтерв’ю для французьких часописів, але в дипльоматичній праці се була скорше помилка, ніж успіх. Не мавши попереду ніяких офіціяльних побачень, якраз з урядовими колами, він розповів співробітникам газет мету його прибуття, виклавши все, що він має робити і боронити, так що для всіх урядових чинників і до побачення з ним стало відомим все те, що п[ан] [Михайло] Тишкевич мав їм особисто докладати. А через те що урядові кола під час його прибуття покладали ще великі надії на [Олександра] Колчака та [Антона] Денікіна, з ним ні про що вже було говорити. Але сі інтерв’ю коштували нашій касі чималих грошей.

Дійсно, після сих інтерв’ю п[ан] [Михайло] Тишкевич ні з ким з членів французького Уряду та делегатів Америки, Англії і Японії не мав побачення. Правда, п[ан] [Михайло] Тишкевич бачився з ген[ералом] [Ferdinand] Foch’ем, але ж се побачення не мало політичного значіння. Побачення з [Eleftherios] Venizelos’ом, [Tommaso] Tittoni, [Nikola] Pašić’ем були тілько продовженням зносин, які з ними Делегація мала ще раніше. Так само побачення гр[афа] [Михайла] Тишкевича з фінансистами було тілько продовженням попередніх зносин Делегації з ними. Про те, що правий депутат Дене, якого не вибрано на останніх виборах, організовував групу парляментських діячів для підтримки українських справ, в Парижі нікому нічого не відомо.

Правда, що під час головування в делегації п[ана] гр[афа] [Михайла] Тишкевича продовжилося кілька чергових нарад представників новоутворених держав, але відбулися вони не по його ініціятиві, і він не відограв на них ніякої ролі і не виявив ніякої ініціятиви, навіть не завжди буваючи на них. Таким чином, необхідно констатувати, що п[ан] гр[аф] [Михайло] Тишкевич не мав в Парижі ніякого дипльоматичного успіху. Пояснюється се тим, що в урядових і парляментських колах до його склалася негативні відношення, на основі того, що п[ан] [Михайло] Тишкевич завдяки своїм старим зносинам з католицькими та аристократичними колами, а також праці при Ватикані має певну репутацію, з якою не можна досягти навіть персонального прихильного відношення в урядових колах Франції, не кажучи вже про опозицію. А ті особисті зв’язки, які має п[ан] [Михайло] Тишкевич, зовсім не вистарчають для того, щоб змінилося відношення до його.

Ще гірші результати вийшли од праці виконуючого обов’язки голови Делегації для внутрішньої роботи Делегації. П[ан] [Михайло] Тишкевич не зумів порозумітися з членами Делегації і, вважаючи себе ніби Послом в Францію, поволі сепарувався од Делегації, не одріжняючи Місії від Делегації, яка має свою особливу законну конструкцію і утворена по принципу колегіяльности, як то ведеться і в усіх инших делегаціях на Конгрес Миру; гр[аф] [Михайло] Тишкевич ніяк не може і не хоче помиритися з колегіяльним устроєм Делегації.

Наша Делегація звичайно відбуває свої офіціяльні засідання двічі на тиждень, обмірковуючи на них всі справи. Пан [Михайло] Тишкевич чомусь поставився неприхильно до сих засідань і з ріжних мотивів почав уникати їх, доручаючи вести ці засідання то п[ану] [Артему] Галіпові, то п[ану] [Сергію] Шелухину. Далі він перестав навіть заходити в помешкання делегації і заснував в своєму отелі свою окрему канцелярію. Делегація, не маючи тісного контакту з виконуючим обов’язки голови, почала топтатися на місці, бо п[ан] [Михайло] Тишкевич нічого не докладав про свою роботу і не виявляв ніякої ініціятиви, не маючи ніякого плану, а всякі пропозиції з боку членів Делегації або критичні уваги приймав як особисту образу, або як втручання в його компетенцію. В зв’язку з усим цим видавнича діяльність Делегації припинилася, а в канцелярії Делегації запанувало повне безладдя. Ігноруючи вимоги Уряду про скорочення видатків, п[ан] [Михайло] Тишкевич зробив декілька зовсім не потрібних для Делегації призначень з великими окладами платні, як, напр[иклад], барона [Paul’я de] Groote, на посаду якогось дорадника по фінансових справах, про діяльність якого ми нічого не знаємо, п[ана] Цитовича та [Леоніда] Галяфре, як секретарів канцелярії, тоді як він користується їх працею для власних потреб, пана [Валер’яна] Моцарського як свого ад’ютанта. Делегація з приводу сього робила п[ану] [Михайлу] Тишкевичеві свої уваги, але ж без всякого результату.

Вживаючи особливих заходів для пропуску до Франції своїх особистих знайомих як свящ[еника] Сембратовича, п[ан] [Михайло] Тишкевич не вжив тих заходів для проїзду [Бориса] Матюшенка та [Петра] Дідушка, і вони зосталися не пропущеними до Франції після Люцернського з’їзду. [ Заяви ж, що вони мали якісь стосунки з німцями не зовсім провірені. Ми сподіваємось, що п[ан] [Борис] Матюшенко з’ясує Вам детально сю справу] Тим часом до членів Делегації почали доходити відомости, що бюро, яке було засновано п[аном] [Григорієм] Сидоренком для доставлення Делегації інформацій, почало замість виконання своїх завдань докладати гр[афу] [Михайлу] Тишкевичеві ріжні вигадки і сплетні про членів Делегації, в результаті яких в Делегації утворилася атмосфера надзвичайно важка. З того бюро п[ан] [Петро] Адамович, посланий до Франції для зовсім инших справ, поширив про п[ана] [Артема] Галіпа чутки, що він працює в масонській ложі, яка начебто йде проти самостійности України, що він має в тих же цілях зв’язки з росіянами і провадить якусь дволичну політику, що він інспірував виступи [Сергія] Моркотуна проти українського Уряду в пресі і т[аке] и[нше]. Було пущено поголоску також, що п[ан] [Сергій] Шелухин має якісь зв’язки з представниками [Олександра] Колчака, [Антона] Денікіна, [Василем] Маклаковим і т[ак] д[алі]. Делегація зрозуміла всю шкоду цих непровірених чуток, спеціально направлених на дискредитацію членів Делегації, і рекомендувала п[ану] [Михайлу] Тишкевичу скасувати се бюро, бо воно фактично вже давно нічого корисного для Делегації не давало, а коштувало багато. П[ан] [Михайло] Тишкевич згодився його скасувати, але п[ана] [Петра] Адамовича залишив для безпосередньої праці при його особі.

Через деякий час члени Делегації довідалися, що п[ан] [Михайло] Тишкевич в своїх листах до послів в Берні та Бухаресті висловлює своє повне невдоволення членами Делегації, особливо соціялістами, вважає їх невідповідними і домагається для себе од Уряду права на розформування Делегації по його вподобі. Для початку він незаконно одкомандирував по телеграфу [Бориса] Матюшенка та [Петра] Дідушка від Делегації. Се ще збільшило ті напружені відношення, які утворилися між членами Делегації та тимчасовим головою її.

Делегація побачила, що п[ан] [Михайло] Тишкевич оточує себе всякими прислужниками, які готові служити йому персонально, а не Українській Республіці, і констатувала, що він не має доброї волі порозумітися з членами Делегації, хоч останні півтора місяця назад посилали для цього окрему Делегацію в складі [Сергія] Шелухина, [Артема] Галіпа і [Макара] Кушніра. Се виявилося особливо в зв’язку з тим випадком, який дозволив собі п[ан] [Петро] Адамович в помешканні п[ана] [Михайла] Тишкевича проти уповноваженого делегата п[ана] [Артема] Галіпа. Коли ж п[ан] [Артем] Галіп доклав про се членам Делегації, то вони послали до п[ана] [Михайла] Тишкевича уповноважених [Макара] Кушніра, [Григорія] Лисенка та [Михайла] Лозинського, щоб сей інцидент ліквідувати. Але він не тілько не пішов назустріч Делегації, а навпаки, висловив своє повне недовір’я до п[ана] [Артема] Галіпа, заявивши, що він знає про якіськомпромітуючі його документи. Таким чином, сим він ніби виправдав вчинок [Петра] Адамовича проти [Артема] Галіпа, що звичайно унеможливлює останньому бувати у [Михайла] Тишкевича, як також і иншим членам делегації, які всі одноїдумки про вищевказану інтриганську роботу. Нема ніякої гарантії, що такі інциденти не повторяться і з иншими членами Делегації. Ми переконалися, що з якоюсь ціллю утворення проти членів Делегації всяких вигадок і пліток продовжується і має вигляд систематичної роботи.

Мало того, п[ан] [Михайло] Тишкевич заявив, що він взагалі не може працювати з «такою компанією», як наша Делегація. Після сього делегація на своєму засіданні 13 грудня, розглянувши всі документи, на які посилався гр[аф] [Михайло] Тишкевич в основу свого недовір’я до п[ана] [Артема] Галіпа, одноголосно визнала, що вони не дають ніяких підстав для недовір’я п[ану] [Артему] Галіпові, і прохала його продовжувати свою працю в Делегації. Навпаки, прийнявши заяву п[ана] [Михайла] Тишкевича про Делегацію та обговоривши детально відносини, ухвалила ту постанову, яку приведено вище. Звичайно, що Делегація, стоячи на цілком законному грунті і маючи завше на першому плані інтереси Української Республіки, ухвалила, щодо вияснення сієї справи Урядом вона буде підтримувати офіціяльні відносини з п[аном] [Михайлом] Тишкевичем постілько, поскілько се потрібно для продовження роботи, яка вимагається од Делегації.

Делегація звертає увагу Уряду, що Мирова конференція можливо вже на передодні її розв’язання без розгляду східноевропейської проблеми, а що замість неї буде скликано нову міждержавну конференцію. Можливо також що сі справи розглядатиме Ліга Націй, коли б вона зорганізувалася в ближчому часі. Ся комбінація вимагає організації для Франції звичайної української дипльоматичної Місії, а для нової конференції чи Ліги Націй – особливої делегації. Ся делегація повинна одержати од Уряду нові мандати, коли механічно не матимуть права продовжити свою діяльність всі нинішні делегації новоутворених Держав. У всякому разі, тими мандатами Делегація не повинна бути прив’язаною до якогось одного місця, а призначеною для цілої справи, де б вона не розглядалася. Місія цеї роботи не зможе виконувати. Для того потрібна спеціальна організація з спеціяльними уповноваженнями.

Після повороту [Georges’а] Clemenceau од [David’а] Lloyd George’а з Лондону в колах конференції кажуть, що Мирова конференція продовжить свою діяльність в Парижі ще скілько місяців, а східноевропейська проблема розглядатиметься приблизно коло лютого-березня 1920 року. Розуміється, сей план теж може змінитися. У всякому разі, як би не було, ми повинні констатувати, що нинішня Делегація не має ні справжнього голови, ні його товариша, і має тілько одного уповноваженого п[ана] [Артема] Галіпа. Пан [Михайло] Лозинський мав мандат тілько од галицького Уряду. Через те конче є необхідним призначення нового голови Делегації, його товариша та ще одного чи двох уповноважених на переговори й підписи. Звичайно, що в Делегації повинні лишитися також представники політичних партій та радники-спеціялісти, бо цього вимагає як праця в соціялістичних колах, так і політична інформаційна робота по ріжних справах юридичних, економічних і т[ак] д[алі].

На наш погляд делегація мала б складатися з 10 або 12 затверджених урядом осіб, а що торкається до канцелярії, то се залагодила б сама Делегація. Місія у Франції мала б бути організованою, як всі наші місії за кордоном, з тих людей, що є за кордоном, і треба тілько призначити голову Місії.

Ми вважаємо, що така організація якраз на часі. Се не викликало б нігде ніякого здивовання. Що ж торкається заміни п[ана] [Михайла] Тишкевича, то вона пройшла б також непомітною, бо він був призначений тілько тимчасово, в додаток ще в деяких инших делегаціях вже було по кілько змін голов, напр[иклад], у італійців, поляків, чехів, румин. Але ми ще раз звертаємо увагу Уряду, що для оборони інтересів Української Республіки потрібні зовсім инші люде, ніж п[ан] [Михайло] Тишкевич. Ми не знаємо тих мотивів, які викликали призначення його до Парижу. Одначе, коли се були відомости про якісь особливі зв’язки гр[афа] [Михайла] Тишкевича з французькими урядовими колами, то се не має під собою ніяких реальних підстав. Натомість се людина досить хвора і вже в таких літах, що їй взагалі не по силам та праця, на яку його призначено, не кажучи вже про те, що по своїй вдачі він цілком не здібен до колегіяльної праці.

Мало того, якщо припустити, що на конференцію будуть допущені офіціяльно чи не офіціяльно представники Совітської Росії, то яке буде становище Української Народної Республіки, коли її буде репрезентувати п[ан] гр[аф] [Михайло] Тишкевич, консерватор по своїм переконанням і одвертий ворог всякої соціялістичної думки. В деяких колах вже тут і звернули увагу на те, що він ніяк не репрезентує нашого Уряду, а тілько самого себе. Далі ми повинні одверто признати, що гр[аф] [Михайло] Тишкевич, може, й був би корисним Послом в нормальні часи для салонної політики вже існуючої держави, але ж для складної боротьби з нашими противниками на конференції він зовсім не підходить. На наш погляд, п[ан] [Михайло] Тишкевич навіть не знав української справи в тій мірі, як се вимагається од голови Делегації, та майже не розбирається в тій ситуації та подіях, що відбуваються на Україні. Він не знає зовсім обов’язків державної служби і не має необхідного такту. Він, напр[иклад], дозволив собі надрукувати в т[омі] 5 ч[ислі] 5 «Волі» свою промову в секретному засіданні Делегації, що може викликати полеміку з боку членів Делегації і всякі противні українським інтересам міркування сторонніх людей.

Не маючи ні ініціятиви, ні сміливости, він навіть в уже одобреній і прийнятій Урядом справі купівлі майна од американців підписав потрібні папери тілько після настойчивого пояснення йому, що він утворює великий скандал і незмірні шкоди для Української Держави, коли не виконає звичайних формальностей.

Отже, очевидно, що ся людина, коли б довелося робити рішучі політичні виступи в конференції з большевиками, поляками та московськими монархістами, звичайно, зовсім не була б на належній вишині, а разом з тим прихильні відношення до нас в соціялістичних колах, в зв’язку з тим, що він репрезентує Українську Республіку, були б дуже ослабленими.

На голову Делегації необхідно призначити людину, яка не тілько знала б мови, не тілько мала б дипльоматичний такт та вміла б увійти в добрі персональні відносини з урядовими колами, але не викликала б ніяких сумнівів і невдоволення також в демократичних та соціялістичних верствах суспільства. Це повинна бути людина рішуча і смілива, з великою творчою енергією, з повним і детальним знанням української справи, яка імпонувала б дипльоматам великих держав і викликала б пошану до своєї особи в колах наших противників. Ми знаємо, що такі люде на Україні знайдуться.

Що торкається до тов[ариша] голови та ще одного делегата, то се справа легка. Так само на голову в Місію до Франції треба призначити людину, яка була б не стілько салонним дипльоматом, скілько енергійним борцем за українську справу, знавцем її і дотепним до зав’язання зв’язків. Сей представник повинен уміти говорити французам до серця і бути приємлемим для широких демократичних кол.

Ми цілком розуміємо, яке сумне вражіння може викликати сей наш доклад на людей, які перебувають на Вкраїні в безмірно тяжкому становищі і борються в тяжких умовах за нашу будучину, але якраз, пройняті високим почуттям патріотизму та бажанням допомогти Урядові досягти нашу заповітну мету, а також тою відповідальностю, яку ми на себе взяли перед нашою Республікою та народом, ми вважаємо своїм обов’язком зовсім одверто докласти про все отсе і як, на нашу думку, полагодити справу.

Члени Делегації:

С[ергій] Шелухин, Гр[игорій] Лисенко (осаул), д[окто]р Артем Галіп, Волод[имир] Тимошенко, д[окто]р М[ихайло] Лозинський, М[акар] Кушнір, Д[митро] Ісаєвич, д[окто]р Кирило Білик, предст[авник] Украї[нського] Народ[ного] Коміт[ту] в Злучених Державах, [Микола] Шумицький (з додатком особистого погляду)

***

Друкується за оригіналом, машинопис з автографами / ЦДАВО України Ф. 3603. – Оп. 1. – Спр. 6. – Арк. 91-106.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 309-317.