Роман Смаль-Стоцький, справоздання Андрію Ніковському, Берлін, 2 серпня 1920
Посольство УНР у Німеччині має за честь докласти:
1) 26 липня Міністр закордонних справ [Walter] Simons відтримав свою програмову промову. Її основні думки слідуючі: а) признання Совітської Росії, б) перетворення бар’єри Польщі у міст злуки між Росією а Німеччиною, в) зближення до Англії, головно до [David’а] Lloyd George’а, і запропоновання порозуміння ба навіть своїх послуг щодо упорядкування Сходу.
Ця промова викликала на лівиці велике задоволення і признання. Праві кола осуджують [Walter’а] Simons’а большевицьке зближення рішучо, головно його признання для большевиків відносно організації народного хазяйства. По довгій дискусії [Walter] Simons дещо зретушував так, що вкінці одобрив весь правительствений блок його політику.
Плани [Walter’а] Simons’а ясні: він старається за всяку ціну освободитись від Версальського договору щодо Сходу, котрий каже, що «Німеччина мусить згодитися на всі (політичні й економічні) договори заключені Антантою щодо Сходу». Ситуація на Сході тепер така, що німці хотять хоч цю частину договору політичними фактами зревідувати. [Walter] Simons хотів за всяку ціну добитись покликання Німеччини на Лондонську конференцію й тому старається зв’язатись і примиритись із обома головними контрагентами: Англією і Совітською Росією. Від Совітської Росії очікують німці, що вона по її признанню зі сторони Німеччини зажадає покликання Німеччини на конференцію, щоби мати ширші плечі опору; Англія противитись не буде по заяві німців, що вони годяться на [David’а] Lloyd George’а політику; а Францію старався [Walter] Simons успокоїти мирною заявою щодо Польщі. Розуміється, що зі згляду на цю акцію [Walter] Simons у своїй промові про Україну ні словом не спімнув.
Поки що у німців немає запрошення ще у Лондон. Для утілення цих кроків, [Walter] Simons дав сьогодні обширне інтерв’ю в сторону большевиків, де заявляє своє здивовання, що большевики, які вимагали прямих польсько-большевицьких переговорів від Англії, тепер не жадають прямих німецько-большевицьких переговорів і годяться, щоби всі німецько-російські справи вирішувалися у Лондоні без участи німців. Та багато кажуть, що це інтерв’ю тільки фінта, аби Антанті замилити очі. Бо большевицький Посол [Віктор] Копп вже перед двома тижнями виїхав у Москву і має із собою проект мирного і торговельного договору між німцями а большевиками.
2) 31 липня був прийнятий у моїй присутности п[ан] Міністр фінансів [Христофор] Барановський Міністром [Walter’ом] Simons’ом. Прийом був коректний. Пертрактувалося про українські гроші. Вислід слідуючий:
а) щодо кооперативних грошей 50 000 000, то [Walter] Simons заявив, що згодив би ся на інтернаціональну комісію для вирішення права кооператив на ці гроші. На мою думку, цеї уступки треба би хвататись, і вона безумовно скінчиться успіхом кооператив;
б) щодо прочого конта, арештованого у «Reichsbank», то [Walter] Simons повторив старі мотиви: претензії та невияснення питання влади на Україні. Головно але покликався він на Версальський договір і заявив, що коли би німці тепер гроші видали комусь, то задля вищецитованого параграфу 176 договору, мусили би на ухвалу Антанти ці гроші ще раз звертати. Аргументи Міністра [Христофора] Барановського, що Австрія й Угорщина помимо цього договору гроші Україні виплачують, не помогли, і [Walter] Simons лишився при своїм становищі: що по мирнім договорі властиво Антанта розпоряджає цими грішми. При кінці заявив він але, що роздумає собі цю справу, чи не можна би тепер якимсь другим шляхом ці гроші обернути на користь Україні: іменно отворенням кредиту.
Для мене є ясно, що німці ці гроші з рук не випустять. Бо ці гроші є економічно-фінансовий ключ до найбагатшої частини бувшої Росії – України і що Антанта пізніше чи скорше буде мусити над цим застановитися. Німці сподіються, що із цього фінансового конта також зброя для присилування Антанти запрохати німців до нарад над східним питанням. Ці гроші, отже, належать у комплекс цілої справи німецького плану ревізії мирного договору, і їх ніякими аргументами тепер не видобудемо. Так як я глибоко переконаний, що ці гроші неможливо видістати на власність, так само я вірю, що німці видадуть ці гроші на всякого рода кредитні операції для нав’язання товарообміну із Сходом або притоговчих робіт до нього. Треба роздумувати над заснованням якоїсь централі для товарообміну, якій би були репрезентовані німці, українці і німцями і українцями іменовані завідателі цього гроша. Такий банк чи централя із такою трьохчленною директорією уможливила би ужити український гріш на всякого рода операції. Коли але український Уряд хотів би цей гріш дістати у свою цілковиту розпорядимість, то тоді треба йти другим шляхом, іменно, коли можливо за допомогою Польщі заставити або продати наш гріш Франції чи Англії. Тоді мусили би намнімці на підставі найвищої Ради Антанти ці гроші видати.
3) Ціле це фінансове питання треба проводити у Німеччині з великою осторожністю перед українськими комуністами. Вони, так як всюди, так і у Берліні мають свою організацію і на вістку про можливість видачі грошей сейчас вистарались у [Християна] Раковського о новий арешт грошей зі сторони Совітської України. Окрім того [Микола] Чечель понаписував письменні протести до независимих соціял-демократів. Комуністи весь час вибалакують у німців, що ці гроші підуть на зброю й допомогу Польщі. Із цієї причини треба цю справу взагалі дуже довірочно трактувати, бо в противнім разі підійметься у лівій пресі й у німецькім Парляменті колосальний скандал.
4) Щодо дальшої політичної тактики большевиків, то тут слідуючі міркування: большевики безумовно старатимуться осягнути перемир’я. Перемир’я їм доконечно треба із слідуючих причин: армія мусить відпочити, перегрупуватися, большевики бажають використати своє становище як побідне Правительство у внутрішній і закордонній політиці, вони хотять на підставі свого збільшеного престижу осягнути велкий імпорт товарів і кредит: заразом але вони армію хотять стримати, бо нею проводять у великій мірі національні елементи, а комуністичні елементи є у етапі. І за великими лаврами побідників ці національні елементи могли би звернутися проти большевиків. По перемир’ю почнуться в глибокій осені мирні переговори, де [Карл] Радек загризатиме [Ignacy’я] Daszyńsk’ого. (Вони особисті вороги). Під зиму большевики, в разі найменших апетитів Польщі на чужі території, переговори зірвуть і полишать Польщу на ліквідацію через польських комуністів. Тоді Антанта не буде могти в зимі приступити до будь-якого рода військових операцій.
5) У антантських, головно англійських кругах, дивляться на ситуацію поважно. Головно англійці, військові, здають собі ясно справу. Вони кажуть: польсько-російська війна є властиво продовженням світової війни. Невдача Польщі є, як би не крутить, невдача і частини Антанти, тому головно, що вона ставляє над цілим питанням Версальського договору великий питальник. Головно становище Франції безвихідне. Успіх п’ятилітньої війни був для Франції польський бар’єр, який вона старалася розширити від Балтійського до Чорного моря. Цей бар’єр мав Францію боронити перед можливостями реваншу і унеможливляти німецько-російський союз. Військова сила цього бар’єру мала уможливити поменшання французької армії, скорочення часу служби та заплату ульокованих у Росії капіталів. Ці всі плани тепер у воздусі, і положення таке: або Антанта капітулює перед большевицькою світовою революцією, або мобілізується до другої світової війни чи то оружжям, чи дальшою блокадою. Військові партії Антанти і англійців головно почали балакати вже із німцями про питання спільної інтервенції, та німці і при цій нагоді хотять осягнути ревізію мира і жадають: знищення польського коридору, повернення Данцигу і Саару, плебісцит у Познанщині, ревізію економічних умов договору і т[ак] д[алі]. Деякі антантські офіцери балакають про можливість антантських експедицій у Балтику й Одесу, які би потім большевицьку армію на флангах здушили. Загальна ситуація большевиків є але корисна, що після нашого переконання мілітарні кроки Антанти задля внутрішньоробітничих проблемів майже виключені.
6) 1 липня був у Берліні [Християн] Раковський відтримав велику нараду із румунськими комуністами, яких центр є на Семигороді.
7) Уряд вислав деяких військових для закупки зброї. Посольство УНР оказало їм всяку поміч, але заразом їм заявило, що із політичних причин німецький Уряд, ба навіть приватні фірми, ніколи не згодяться на продажу. Причини слідуючі: а) німці розгром Польщі вітають, бо це в їх інтересі. Українців уважають за їх союзників, тому підпомагати їм не можуть; б) [Віктор] Копп застановив би сейчас відтранспортовання німецьких полонених, а це викликало би велике обурення в народі; в) німецькі приватні фірми сподіються поробити із большевиками великі діла; г) ліві партії зробили би Правительству зараз державну кризу, коли би дозволило вивіз зброї; д) ліві партії і промисловці йдуть навіть так далеко, що заявляють, що їм треба стреміти до цілковитої ліквідації Польщі зі згляду на конечність спільного кордону Німеччини і Росії. Із тих всіх причин німецьке Правительство оголосило святочно 16 липня нейтралітет у польсько-російській війні.
8) За кордоном провадяться слідуючі акції, котрих серйозність поки що провірити тяжко: а) директори [Федір] Швець і [Андрій] Макаренко повідомили Посольство, що відома ухвала Кабінету, затверджена Головним Отаманом, відносно ануляції їх повновластей, є незаконна. Заразом уперто ходять слухи, що ними вислані до [Володимира] Винниченка декілька людей довір’я для пертрактацій. Вся антипольська опозиція починається групувати. б) Заразом плануються ужиття військових формацій у Чехо-Словакії для обсадження Галичини. При цім розмірковують і німецьку військову допомогу. в) Деякі діячі заявляють, що українські партії на Україні, які тепер завзято борються разом із большевиками проти поляків, задумують потім створену армію ужити для поставлення ультиматума большевикам відносно цілковитого суверенітету Радянської України. У цю акцію замотані серйозні люди. Є й переговори із одною чужою державою відносно фінансування.
9) Радянський представник України [Юрій] Мазуренко сидить від місяця в Ризі, де був арештований. На слідуючих тижнях очікують його в Берліні.
10) Галицька Україна іменувала своїм послом д[окто]ра Євгена Левицького, який прибув у Берлін і обійняв урядування.
Маю честь попрохати о відповідні інструкції відносно всіх наведених точок.
в[иконуючий] о[бов’язки] Посла,
радник [Роман Смаль-] Стоцький
***
Друкується за оригіналом, машинопис з автографом / ЦДАВО України Ф. 3619. – Оп. 3. – Спр. 32. – Арк. 20-26.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 724-728.