Переклад Богдана Гирича

Відповідно до статті 1 Пакту Ліги Націй, і уповноважена мандатом Уряду Української Народної Республіки, під головуванням Симона Петлюри, і в ім’я цього Уряду, українська дипломатична Місія у Сполученому Королівстві має честь перепровадити до Ліги Націй запит про прийняття Української Народної Республіки в якості члена Ліги Націй.

На підтримку цього запиту ми маємо честь викласти в короткій формі наступний історичний огляд:

Україна протягом багатьох століть була незалежною і суверенною державою, визнаною усіма іншими європейськими державами. Лише після XIV і наступних століть, коли деякі українські території на правому березі Дніпра були завойовані поляками, ситуація дещо змінилася. Проте, у XVII столітті, гетьманові Богдану Хмельницькому вдалося звільнити ці території від польського панування і возз’єднати всі українські землі в якості єдиної незалежної держави. У 1654 році Україна добровільно вступає в союз із Росією як суверенна і конфедеративна держава, підписавши Переяславський договір, приймаючи лише протекторат царя, але за статтями VI і XIV цього Договору, залишаючи за собою не тільки повну автономію у своїх внутрішніх справах, вільні вибори своїх гетьманів, але, більш того, право міжнародних і дипльоматичних відносин. Надалі, російський абсолютизм поступово знищив всі прерогативи незалежності і суверенітету, завівши Україну під російське ярмо. Але цього було досягнено незаконним шляхом, не тільки з порушенням всіх міжнародних прав і прав людини, а й проти волі українського народу, який показав своє волевиявлення кількома повстаннями, які були жорстоко придушені російськими царями.

У квітні 1917 року, після російської революції, український Національний Конгрес обрав Центральну Раду як український парламент, до складу якої увійшли 813 депутатів від усіх українських партій, а також від усіх національних меншин (великоросіян, євреїв, поляків і так далі). Цей парламент підтвердив відновлення Української Держави, і проголосив суверенітет цієї держави актами 7-го листопада 1917 року і 9 січня 1918. У грудні 1917 року Франція та Англія акредитували своїх дипломатичних представників до Української Республіки, а саме генерала Georges’а Tabouis і пана Picton’а Bagge, і таким чином де-факто визнали Українську Республіку.

Великий російський радянський Уряд зі свого боку також визнав незалежність і суверенітет України указом від 4 грудня 1917 року, опублікованому в офіційному бюлетені (№ 26 «Газета Временного Рабочего и Крестьянского Правительства»); але в той же час він оголосив війну українському урядові, розглядаючи його як буржуазний. Під загрозою вторгнення більшовиків, Україна була змушена укласти Берестейський мир в лютому 1918 року. У травні 1918 року російський радянський Уряд направив своїх представників до Києва, щоб вести переговори про мир з Урядом України, і повторно визнав суверенітет Української Республіки.

Після державного перевороту німецьким Генеральним штабом в Києві, який розпустив Центральну Раду і віддав країну до рук гетьмана Павла Скоропадського, була сформована федерація всіх українських партій в кінці 1918 року, яка призначила Директорію у якості тимчасового Уряду. Після падіння гетьмана Павла Скоропадського і його прихильників, Директорія, скликана в Києві, була поновлена у своїх повноваженнях в січні 1919 року Національним Конгресом представників селян і робітників України.

Незважаючи на послідовне захоплення України російськими більшовиками з одного боку, і російськими добровольцями Антона Денікіна з іншого, все українське населення визнає уряд під головуванням Симона Петлюри (голови Директорії) в якості національного уряду. У будь-якому випадку українське населення наочно довело, завдяки всьому перерахованому вище, а також своїми жертвами, пролитою кров’ю в важких боях, як проти російських більшовиків, так і проти російських добровольців Антона Денікіна свою тверду волю бути і залишатися суверенною державою. Окрім тієї частини території, яка нині є окупованою російськими більшовиками, Українська Держава вільно себе регулює, має власну армію і власних дипломатичних представників.

Бачачи що український народ зобов’язаний своїм звільненням від гніту абсолютизму і переродженням свого суверенітету ідеям, які походять від Ліги Нації, і є основою самого її існування, ми – представники української дипломатичної Місії в Сполученому Королівстві від імені Уряду України, урочисто робимо цю заяву щирого наміру України дотримуватися всіх міжнародних зобов’язань, і так само, від імені України, повністю приймаємо умови, встановлені Лігою Націй щодо наших сухопутних і військово-морських сил і озброєння.

Арнольд Марголін,

голова Місії

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 468-470.