Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Володимир Кедровський, справоздання Андрію Ніковському, Рига, 1 грудня 1920

Пане Міністре.

Обставини останнього часу так різко змінилися, що я вважаю конче потрібним негайних цілком певних директив щодо дальшої праці. Справа союзу новопоставших держав для нас особисто зараз є надзвичайно складною і все більше повстає необхідність розрішення питання: що краще для нас: чи ратифікувати постанови Ризької конференції і тим прийняти участь в союзі, чи поки що утриматися від ратифікування, скориставши ту точку постанов конференції, після якої держави, які ратифікують постанови конференції, після 15 грудня вступають в союз по згоді ратифікувавших держав.

Річ у тому, що політика Польщі за останній час вимагає від нас сугубої обережности перед ангажуванням в ті концепції, де першу ролю хоче грати Польща. Треба звернути особливо пильну увагу на виразну зміну відношення Польщі до нових держав; особливо в зв’язку з подіями останнього часу. Головну ролю в сих відношеннях, щодо Латвії особливо, грає авантюра [Lucjan’а] Żeligowsk’ого, який прямує не тільки до захоплення Вільно й околиць, але загрожує самим гострим чином інтересам суверенної Латвії, все більш окреслюючимся прагненням до виходів для Польщі до Балтійського моря, які то виходи набирають для Польщі особливу вагу тепер після провалу в Данцигу.

Теперішні взаємовідносини меж Латвією та Польщею характеризуються нині слідуючими фактами: 1) заявою латвійського Уряду що наколи [Lucjan] Żeligowski загрожуватиме безпосереднє Ковно, то Латвія буде примушеною виступити для захисту своєї сусідки Литви, 2) як тільки помітилось просування [Lucjan’а] Żeligowsk’ого в напрямі до Двинську з одного боку і на Можейки (Муравйово) з другого, то Латвія перевела в себе частичну мобілізацію армії і концентрацію її біля Двинську та Лібави, куди також направлений увесь броневий склад латвійської армії. Хоч всі ці міри номінально приймаються Латвією для забезпечення себе від [Lucjan’а] Żeligowsk’ого, але нема жодного сумніву в тим, що ті міри в дійсности направлені для забезпечення себе від Польщі, тим більш, що в армії [Lucjan’а] Żeligowsk’ого існує спеціяльний полк з латгальських поляків, земельні інтереси яких в Латгалії дуже великі. Делегація [Lucjan’а] Żeligowsk’ого, яка приїхала до Латвії без віз і дозволу, була вислана латвійським Урядом за межі Республіки. Далі характеристично, що білоруський демократичний Уряд, на чолі з Прем’єром [Вацлавом] Ластовським, підписав з литовським Правительством союзний договір, звернений проти поляків, і до якого цілком прихильно відноситься і латвійське Правительство.

Не дивлячись на те, що комісії польсько-большовицької Мирної конференції номінально працюють і що з двох боків часто чується то «щире» бажання якмога скорше підписати мир, то обвинувачення одною стороною другої в затягуванню переговорів, все більш стає очевидним неминучість поновлення війни між большовиками а поляками; питання лише полягає в терміні, і можливо, що сей термін наступить дуже швидко. Цю гадку підтверджують і ці відомости, які я щоденно одержую від кол большовицької Делегації.

Отже, поляки, які раніш не дуже спішилися зі справами військової конвенції меж новоповставшими державами, тепер намагаються форсувати закінчення праці військової комісії, аби таким чином набути собі союзників в майбутній боротьбі. З боку соконферуючих держав помічається слідуюче: Фінляндія мало зацікавлена сею військовою конвенцією і свому уповноваженому дала право лише брати участь в роботах, нічого не підписуючи, що схоже на те, що Фінляндія бере участь в роботах лише з інформаційною метою; Естонія також, хоч і бере більш активну участь в розробленні всіх питань, але її представник уповноважений лише підписувати проекти конвенції, які потім мають бути розглянуті Урядом і Установчими Зборами Естонії, Литва участі в конференції зовсім не бере. Таким чином, повні уповноваження мають лише представники Латвії, Польщі та України.

До всього треба звернути увагу на те, що тут більшу реальність набирає можливість утворення в недалекому часі союзу суто Прибалтійських держав: Фінляндії, Естонії, Латвії і Литви для забезпечення своїх спільних інтересів. Союз сей безперечно, при певних умовах, може бути прихильним до України, і навіть Україна в майбутньому зможе увійти в нього, але зате проти Польщі, до того часу, поки вона не залишить своїх імперіялістичних намагань, сей союз, безперечно буде ворожим, як загрожуючий інтересам двох союзних держав Литви та Латвії, а коли ще до сего дорахувати в майбутньому Білорусь, то й Білорусії. Крім того, ледве що яка-небудь з Прибалтійських держав захоче підтримувати авантюру Польщі в захопленню нею земель далеко на схід від її етнографічних меж і обов’язатися підтримувати Польщу в разі акції проти неї, скажімо, Росії, направленої на одібрання цих земель.

Ось, пане Міністре, така складна ситуація виявилася останніми часами в Прибалтиці, яка тепер набирає вагу центрального фактора в розрішенню східного питання. Рахую потрібним до сего звернути увагу ще на один факт: під час перебування в Ризі п[ана] М[иколи] Я[кимовича] Шадлуна він просив латвійських соціял-демократів виявити можливість розмов большовиків з Урядом УНР або з соціяльно-демократичними політичними українськими партіями, які не стоять на радянському грунті. Не дивлячись на те, що большовики рахують, що сучасний Уряд УНР зліквідований і що армія його знищена, вони не тільки не відмовились, але висловили своє бажання розмовляти з українцями, велике зацікавлення та нетерпіння в очікуванню наших представників, діяльно готовлячись до розмов з ними, збираючи матеріял, тощо. Зі свого боку, я гадаю, що порозуміння большовиків з нами конче їм потрібне для забезпечення спокою на Україні в майбутніх операціях проти Польщі.

Положення стає остільки гострим, що нам необхідно заздалегідь приготовитися, щоби в рішучий мент зайняти відповідні позиції. В першу чергу нам потрібно рахуватися з неминучістю большовицько-польської сутички. Ся неминучість, ознака якої виявляється зі всіх боків, виходить з оцінки унутрішнього й зовнішнього положення большовиків. Не підлягає жодному сумніву, що на польському фронті большовики концентрують великі свіжі сили. Ся операція не може мати на меті лише завдання пасивного захисту, бо при катастрофальному положенню транспорту, небувалому продовольчому кризису і при значній оголеності армії відносно одягу та чобіт, большовики позбавлені можливости тримати свою армію на одному місці, вони мусять або йти наперед за новими запасами, або відходити назад в райони, більш забезпечені продовольчими продуктами; з другого боку, з рухом часу стає все більш ясним, що в своїй політиці відносно до Польщі большовики знаходяться в значній мірі в залежности від вказівок та підтримування Німеччини. Ці вказівки виходять, по маючимся в мене певним відомостям, з того, що большовицькі агенти свобідно скупають одяг та озброєння в Німеччині для своїх військ і що через Естонію проходять транспорти вибухових матеріялів та зброї, які закуплені в Німеччині і прямують до Совітської Росії. Німці при цьому мають на меті лише свої цілі, бо розбиття Польщі большовиками було би одночасним розгромом французької політики щодо Німеччини і вже остаточно зміцнило би ізоляцію Франції, давши можливість свобідно виявитись тим силам, які в Англії, Італії та Америці все більш і більш прямують до згоди з Німеччиною. Відому ролю грає також в цьому відношенню розрахунки широких політичних кол Німеччини на те, що з ослабленням протиділання Франції і з остаточним ослабленням Польщі Німеччина мусить одержати як свободу ділання, так й значні сфери економічного впливу на Сході.

Як би се і не здавалося на перший погляд дивним, але треба зауважити, щодо останнього, а саме до активного притягнення німців до роботи по економічному відродженню Росії, прямують і большовики, бо рахувати на одержання яких би то не було економічних та матеріяльних ресурсів з инших країн тверезі економічні політики Совітської Росії конче не можуть, між тим як і в Німеччині завжди знайдуться і люде, і засоби для роботи на Сході в розрахунку на одержання компенсації не відразу, а в майбутньому. При цих услів’ях, як німці, так і большовики надзвичайно зацікавлені в ослабленню стійкости Польщі, тим більш, що опит останньої боротьби показав, що часами наша невелика армія грала на польсько-російському фронті рішучу ролю; треба після сего думати, що і большовики, і німці підуть на деякі уступки, щоби гарантувати собі невмішування наших сил в майбутній боротьбі. Цими міркуваннями з’ясовується, по моїй гадці, те повищення зацікавлення, яке відповідальні большевики, з числа членів Мирної конференції, виявляють, прагнучи до переговорів з нами.

Коли б Ви, пане Міністре, поділяли би вищенаведені міркування, то треба було би негайно приступити до вживання відповідних заходів в Берліні для використання німців яко посередників в цих переговорах меж Україною а большовиками. Для німців, в польсько-большовицькій боротьбі так багато поставлено на карту, що до нашого прохання о посередництві вони будуть змушені віднестися самим серйозним чином. Усе питання зводиться, таким чином, до тих услів’їв, які ми мусили би поставити большовикам, але, після моєї гадки, ці услів’я мусять бути приємлимими для протилежної сторони по нищенаведеним міркуванням.

Ті відомості, які в великій кількості одержую тут з Совітської Росії, кажуть про все наростаючий розклад, який проходить в останні часи навіть і в осередку комуністичної партії. Важко сказати, коли сей розклад приведе до загибелі большовизму, але можна з певністю ствердити, що після сеї неминучої загибелі Росія буде змушеною пережити стан хаосу і анархії. З сего хаосу Україна мусить вийти з відродженою державністю – до того часу треба бути достаточно підготовленим, а для сего треба мати в свойому розпорядженні хоч би частину української території, на якій можна б було організуватися, вчитися і концентрувати сили до майбутньої державної праці. Необхідно рахуватися з майже повною відсутністю опита державного будівництва і недостаточністю творчих сил. До цих обставин треба пристосувати і наші услів’я. Я гадаю, що коли б в даний мент большовики висловили готовність віддати нам Донецький басейн та Катеринославський промисловий район, то нам вигідніше було б відмовитися від прийняття на себе таких завдань, розв’язання яких було би нам не по силам; тому я певний, що наші тимчасові територіяльні вимагання не мусять йти дальш лінії Дніпра з приєднанням Полтавщини та Чернігівщини, важних для нас як джерела національних сил і важних для большовиків як місця з безперервними та повсемісними повстаннями. Ми могли б рівночасно вступити з большовиками в економічну згоду, підвалиною якій було б представлення Совітській Росії частини нашого збіжа та цукру в обмін на нафту, вугіль, ліс та метали.

Вихідним ментом в вищенаведених міркуваннях являється, таким чином, предположення о майбутній в ближчий час військовій сутичці між Росією а Польщею, конче в відношенню установлення терміна сеї сутички можливі помилки, але не підлягає жодному сумніву, що в ближчий час або дальшій будучині сутичка ся неминуча, і тому вищенаведені міркування, під кожним взглядом, заховують силу необхідности.

Таким чином, нам треба переглянути наші відношення до Польщі і мати на увазі не тільки можливість, але й бажаність розриву з Польщею. З цеї точки погляду поки треба лише утриматись від прийняття на себе яких-небудь нових зобов’язань відносно Польщі, в тому числі й тих, які передбачає вироблена тут в Ризі військова конвенція, а також і прийнята на Ризькій конференції політична конвенція. Я гадаю, що, звичайно, не потрібно одверто зазначати, що ми не бажаємо ратифікувати постанов і конвенцій, тому мені доведеться в Ризі, підтримуючи найтісніші стосунки зі всіма державами, також і з Польщею, під ріжними предлогами відтягати нашу рішучу відповідь, тим більш, що обставини часу кажуть за те, що ледве чи всі держави, які брали участь в конференції, будуть поспішати з ратифікацією в срок, а навпаки, вони теж будуть вичікувати розвою подій, чому така наша тактика буде совпадати з їхньою тактикою вичікування.

Наколи ж ми будемо мати свою остільки певну базу, що зможемо одверто порвати з Польщею, то се буде найліпший наш крок, який приверне до нас симпатії держав, а також наших політичних і національних кол, симпатії яких ми стратили з менту заключення угоди з Польщею. Такими державами являються: Німеччина, Чехословаччина, Англія, Італія, з молодих держав – Литва, в майбутньому Білорусь, а також всі соціялістичні і демократичні кола Латвії, Естонії і Фінляндії. Крім того, сей крок внесе замирення і в наші національні ряди придніпрянські і галицькі, поставивши на наш бік впливову опінію американських українців, яка тепер гостро направлена проти Уряду УНР, і, крім того, ще примирить соціяльно-політичні групи, які стоять в опозиції Уряду за згоду з Польщею.

Рахуватися з тим, що се викличе гостре обурення Польщі, а через ню і Франції, абсолютно не слід, тому що, оскільки Франція не була в стані нам допомочи, вона ще більше не в стані нам пошкодить. Рішучих протестів з боку Франції в сему випадку ми можемо чекати ще й тому, що у французьких політиків є, хоч, може, ще і не точно конкретизовані, наміри кинути [Петра] Врангеля з його та иншими російськими недобитками на боротьбу проти большовиків на півдню України, чому тут вже зі мною починають вести розмови, інформуючись, як ми на се можемо подивитися, висловлюючи рівночасно бажання скорішої згоди з [Петром] Врангелем, не дивлячись на те, що він викинутий з Криму. Аби ці наміри здійснилися, то се б була повна дискредитація і загибель нашої держано-національної ідеї, бо рішуче треба констатувати, що тоді всі народи і держави будуть проти нас і навіть сам [Петро] Врангель разом з Францією, бо наша ідея державности буде всупереч їх прагненням.

Переходячи до конкретного переведення плану, виходячи з сього докладу треба:

1) Утриматися з ратифікацією постанов Ризької конференції і, не відкидаючи одверто ратифікації, відтягати, під ріжними предлогами, її термін.

2) До Риги мусять негайно прибути представники партії українських соціял-демократів, з якими большовики не тільки згодилися, але й виявили гостре бажання почати переговори.

3) Для того аби ці переговори привели до бажаних для нас наслідків, ми повинні скористати для сего німців: для певного впливу на большовиків; переговори з німцями треба доручити вести на перших часах не офіційним нашим довіреним особам, бо дуже важно, щоби большовики були певні того, що ініціятива походить від самих німців, а не від нас, і тільки після того, як з’ясується точно характер переговорів, як між німцями і нами, так і між німцями і большовиками можна буде стати на офіціяльний грунт. Зі свого боку, для початку переговорів з німцями я рекомендував би п[ана] С[оломона] Л[ьвовича] Франкфурта, який має міцні зв’язки з німецькими впливовими колами.

4) Незалежно від всього доложеного, з огляду на повну зміну міжнародної ситуації за останні часи, я гадаю, пане Міністре, що корисно було би скликати екстрену нараду послів, але не на польській території, на сей нараді ми би одержали безпосредне від Вас директиви ведення нашої дальшої міжнародної політики.

Прошу прийняти, пане Міністре, запевнення глибокої пошани.

Голова Місії,

В[олодимир] Кедровський

***

Друкується за оригіналом, машинопис з автографом / ЦДАВО України Ф. 3697. – Оп. 1. – Спр. 22. – Арк. 82-86.


Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 620-626.