Володимир Кедровський, справоздання Андрію Ніковському, Рига, 22 листопада 1920

Маю за честь довести до Вашого відома пане Міністре, слідуюче.

Польсько-большовицькі переговори. На персональному побаченню голов мирових делегацій (між иншим, [Дмитро] Мануїльський не приїхав і представника від сов[ітської] України немає) Адольф Йоффе поставив [Jan’у] Dąbsk’ому питання: «Чи є бажання Польщі перейти від миру до війни? Коли немає, то це також треба сказати і знати, що загальний дух договору порушений. Ще під час переговорів з польського боку були застереження, що Росія після розбиття [Петра] Врангеля не ратифікує миру і зверне свої сили проти Польщі. Червона Армія, розбивши [Петра] Врангеля, увійшла в Крим. Розгром південної білогвардійської армії питання декількох днів. Але Росія і Україна тепер, як і раніше, стоять на грунті чесного і щирого виконання умов договору з Польщею. Росія і Україна готові і далі з особливою прихильністю роздивитися піднесене польською делегацією питання про обезпечення польських інтересів в районі 7 цукроварних заводів на Волині, рахуючи, що початок економічних і торговельних зносин є кращий заклад миру. Польща, навпаки, утворила те ризковане, серйозне і вкінець тяжке становище на фронті, котре може повести до початку військових подій. Коли це відповідає бажанням Польщі, то тоді краще зробити одверте згідно пакту договора, що торкається взаємного попередження за 14 доб про початок війни».

На це [Jan] Dąbski відповів: «Польський загал настроєний, як і раніше, миролюбно. Польща гадає всі зобов’язання виконати твердо, але необхідно рахуватися з обставинами, щоб справитися з санітарними і технічними завданнями. Під час війни кожен спільник гарний, і Польша не могла відмовитися від спільних акцій з відділами [Симона] Петлюри (а не армією Української Народної Республіки – прим[ітка] моя), [Станіслава Булак-] Балаховича і инших. Але не можна вимагати від Польщі, щоб вона забула попередні зв’язки і брала акцію в обеззброєнні тих відділів, з котрими вона тільки що спільно воювала. Коли антисовітські відділи будуть відкинуті на польський терен, то Польща обов’язується їх обеззброїти, але більше цього від Польщі вимагати в цьому відношенню неможливо».

[Адольф] Йоффе на те відповів, що він «не сумнівається в щирости польської делегації і її голови, але не можна казати, що настрій, при котрому делегації розійшлися після підпису преліминарного миру, був инший, чим тепер. Наприклад, знову віджила ідея буфералізму. Наприклад, висловлене бажання Польщі затримати під своєю окупацією цілий шерег білоруських і українських теренів на схід від її державних кордонів. Це наводе на гадку, що коли Польща не хоче воювати одверто, то у всякому разі бажає продовження війни під псевдонімами Петлюр, Балаховичів і инших. Але Росія і Україна на це не підуть. Або одвертий мир, або одверта війна. Росія і Україна при сучасному становищу на фронті не в силі терпіти дальшого просовання і зміцнення білогвардійських формувань. Якщо Польща і не буде давати цим арміям допомоги – хоч нелегко думати, щоб батьки не допомагали своїм дітям, – то все-таки сучасне розташування польських військ у великій мірі утруднює військові акції червоної армії проти білогвардійських частин і утворює погрозу нової війни. Польське командування до цього часу обминає питання про установлення смуги в 15 кілометрів на захід від польського державного кордону. Польські військові представники почасти, взагалі, не рахують можливим відтягнути війська від кордону, наприклад, на р[ічку] Збруч, почасти оприділяють так пункти відтягнення, що переводять на нейтральну зону». Після цього [Jan] Dąbski, вказуючи на свою стомленість, попросив перервати засідання.

14 падолиста між поляками і большовиками підписана умова, по котрій Польща зобов’язалася негайно відвести свої війська на передбачену договором про перемир’я лінію. Відхід має початися 19 падолисту о 12 год[ині] вночі, який буде контролюватися змішаною контрольною комісією. Польща затримує право за експлуатацію на протязі 1920-21 р[оків] тих українських цукроварень, на котрих роботи розпочалися під час окупації. Як винагорода за початі роботи і вкладені капітали Польщі дається право вивозить 70% з продукованого цукру на цих цукроварнях.

Падолисту 17 дня польська Делегація оголосила слідуючувідповідь на ноту совітської Делегації. «По ділу чужих військових відділів польська Делегація нижчепідписаним констатує і вияснює в останній раз, що ніякої відповідальности за акції відділів [Станіслава Булак-] Балаховича і [Симона] Петлюри польський Уряд не приймає. Що на теренах, які посідає польське військо, починаючи з 2-го жовтня 1920 року, подібні відділи не знаходяться, ті ж, котрі знаходилися, були обеззброєні. Одночасно слід підкреслити, що російсько-українська мирова Делегація 27-го жовтня з цілком компетентного джерела, а саме, від польської мирової Делегації в Ризі, заяву, що польський Уряд і Верховне Командування польських військ не приймають ніякої відповідальностиза акції військ [Симона] Петлюри і [Станіслава Булак-] Балаховича».

Були уже сформовані ріжні комісії, і здавалося, що делегації почнуть роботу в них, але 20 листопаду [Адольф] Йоффе подав нову ноту [Jan’у] Dąbsk’ому, і роботи конференції знову припиняються. Нота ця подана в зв’язку з незгодою в Мінську, викликаною польським головою змішаної комісії (так говориться в ноті) полковником [Józef’ом] Rybak’ом, який запропонував ліквідувати мішану комісію. В ноті зазначається, що підписаний 14 падолисту протокол усовує всі неясности і покладає на Польщу безспірні обов’язки по відведенню своїх військ до нейтральної смуги, і полковник [Józef] Rybak не має права міняти терміни зазначеного протоколу. [Адольф] Йоффе до цього додає, що невиконання умов протоколу 14 листопаду мусить рахуватися відмовленням від виконання даних два рази обіцянок, і що [Адольф] Йоффе до отримання повідомлення про бажання Польщі лояльно виконати умови протоколу 14 листопаду продовження діяльности мирової конференції вважає неможливим.

На цій точці зараз і стали переговори. З розмов з [Jan’ом] Dąbski’м, [Leon’ом] Wasilewski’м, [Witold’ом] Kamieniecki’м і другими польськими делегатами виясняється (хоч вони дуже все заховують), що вони тепер шкодують, що так поспішили підписати перемир’я. Їх страшенно непокоїть розбиття [Петра] Врангеля, що розв’язує большовикам руки, а у поляків були ще великі заміри і апетити щодо економічних вимог від большовиків. Вимоги їх настільки широкі (хоч вони поки ще їх ясно не зазначили), що аби вони були прийняті, то вся Україна попала б під їх економічний протекторат. Тут є і Донецький басейн, і Криворожські руди, і цукроварні, і право користатися портом в Чорному морі. Але тепер, коли здається, що большовики набирають сили, польські надії падають, і вони навіть передчувають можливости весняної кампанії большовиків. По інформаціям, зібраним щодо большовиків, то дійсно, вони не спішать з миром, а навіть подумують про розпочаття акцій, по весні, проти Польщі. Крім того, їх цікавить страшенно авантура [Lucjan’а] Żeligowsk’ого, і вони шукають зараз можливости прийти на допомогу Литві, що, звичайно, мусить дати їм шлях до Німеччини. Взагалі поки що гра ведеться з обох боків з дуже обмеженою кількостю карт, і сказати з певністю, що є більше шансів за можливість миру або проти миру, не можна.

З розмов з французьким представництвом у Прибалтиці:

а) За декілька разових побачень з французьким Комісаром у Прибалтиці [Louis’ом] de Sartiges і його секретарем вияснилося, що польський Посол у Латвії професор [Witold] Kamieniecki звертався до французького Комісара з виясненням того, що Кам’янець-Подільський і Проскурів мусять належати до Польщі як маючі значну польську більшість. Він зондірував грунт через [Louis’а] de Sartiges про погляд французьких кол на це. Але з боку французької Місії у Прибалтиці це було названо авантурою і про більшість польського населення просто брехнею, бо їм добре відомо, що у Кам’янці і Проскурові поляки складають значну меншість. Взагалі [Louis] de Sartiges категорично висловився проти таких намірів поляків і заявив, що він вжиє всіх заходів, аби не допустити до цієї авантури.

б) Під час перебування у Ризі галицької Делегації [Осип] Назарук і [Кость] Левицький зверталися до [Louis’а] de Sartiges’а в справах Галичини. [Louis] de Sartiges, вислухавши їх, заявив, що вони, французи, знають лише Україну, яка має свого представника в Парижі і яка на становиську однієї України, тому він порадив краще порозумітися з цією Україною взагалі і зокрема з представниками її за кордоном.

в) Щодо допомоги нам зброєю і амуніцією, то французька Місія у Прибалтиці гадає, що найскорше французький Уряд прийшов би на допомогу нам тоді, аби ми звернулися до нього на такий зразок, як Латвія. Себто не просили допомоги, а просили б продати все потрібне нам для війська з платнею на потім.

г) Зауважено також, що [Михайло] Тишкевич у Парижу занадто старий, а тому не розвиває потрібні акції.

д) В балачках французи запитували, як ми дивимося на те, аби Франція прийняла активну участь в союзі молодих держав.

Гадаю, що цей фактор має для нас значіння, і він підтверджує те, що дійсно, Франція шукає собі союзників. При своїй праці з французами ми мусимо мати це на увазі.

У внутрішньому життю Латвії, а також у зовнішньому її становищу особливого нічого не трапилося за останній час. Авантура [Lucjan’а] Żeligowsk’ого продовжується; з приводу її большовикам було загадково (приватно) сказано, що, здається, їм доведеться рятувати Литву, для чого можливо буде порушений нейтралітет Латвії, бо большовицькі війська тоді мали б перейти через Латгалію. Але, здається, є лише пробний шарик большовиків. Зараз, Латвії перебуває литовська парляментська делегація, яка вживає заходів до нав’язання більш тісних стосунків з Латвією. Поки що праця її має, видимо, успіх.

У нас з литовцями установилися найліпші взаємовідносини.

Прошу, пане Міністре, прийняти запевнення глибокої пошани.

голова Місії:

[Володимир Кедровський]

***

Друкується за копією, машинопис / ЦДАВО України Ф. 3697. – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 153-156.

Примірник Міністерства закордонних справ УНР, машинопис, копія / Сергійчук В. Неусвідомлення України. Ставлення світу до Української державності: погляд у 1917 – 1921 роки з аналізом сьогодення / В. Сергійчук. – 2-е видання, доповнене. – К.: ПП Сергійчук М., 2012. – С. 793-798.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 616-620.