Володимир Кедровський, справоздання Андрію Ніковському, Рига, 31 серпня 1920
Пане Міністре.
Отримавши телеграму від п[ана] Міністра [Олександра] Саліковського, що 7-го числа він від’їздить з Данцига, я 8-го серпня подав голові конференції Балтійських держав ноту, в якій просив довести до відома конференції, що Україна бажає брати участь в праці конференції яко рівноправний її член (копію ноти долучаю).
Одночасно я почав офіціяльні розмови з головами делегацій других конферуючих держав, після чого вияснилося, що латвійська делегація, а особливо Міністр справ закордонних п[ан] [Zigfrīds] Meierovics, роблять самі найінтенсивніші заходи, аби Україна була прийнята до складу конференції. Поляки подали категоричну вимогу о допуску нас до складу конференції, а фіни, ести і литовці запитали свої уряди. З огляду на те, що голова нашої Делегацій пан Міністр [Олександр] Саліковський і проф[есор] [Соломон] Франкфурт вже прибули 12 числа серпня місяця до Риги, а справа нашої участи все ще не розрішувалася, довелося часто конферувати з головами делегацій Фінляндії, Естонії та Литви, поки остаточно не запевнити їх в необхідности участи українських представників на конференції; врешті вони категорично просили свої уряди о негайній позитивній відповіді.
13-ого серпня була одержана позитивна відповідь від естонського, а 14-го від фінляндського Уряду, але несподівано Уряд Литви чомусь все ухилявся від прямої відповіди. Тому я, рахуючи, що литовський Уряд в останні часи був кимсь інспірований не в нашу користь, післав до Ковно секретаря Місії п[ана] О[лександра] Лагутенка для передачі вербальної ноти (копія долучається) і для вживання вже на місці відповідних заходів. Проте, як був поінформований про нас литовський Уряд і хто вживав заходи, аби Литва не дала свою згоду на участь України на конференції, що, після статуту конференції, який вимагає одноголосности рішення про допущення иншої держави, було б рівновартісно недопущенню України.
Ви, пане Міністре, з копії долученого звіта п[ана] секретаря [Олександра] Лагутенка побачите, як розгортувалося обговорення нашої справи в Ковні і які заходи були для сего вжиті. Не можу не звернути уваги на те, що наші «патріоти» в особі п[ана] [Володимира] Винниченка найбільше перешкоджали нам. Головне під його впливом литовський Уряд віднісся до нас зневажливо і легко піддавався вимогам большовиків о недопущенню України на конференцію. Врешті, завдяки особливому хисту і умілій тактиці пана [Олександра] Лагутенка, що підкреслюю особливо, вдалося вирвати від литовського Уряду останній абзац його відповіди на мою вербальну ноту (копію відписаної ноти долучаю), а саме: литовське Правительство, хоч і висловлюється проти участи України на конференції, але заявляє, що в тім випадку, коли більшість членів згаданої конференції висловиться за допущення Правительства України на Ризьку конференцію, то Делегація литовського Правительства не буде відкликана і вона застереже за собою право стриматись від обговорення на конференції питань, торкаючихся до України. Про хід праць конференції взагалі і нашої Делегації на ній зокрема докладає рівночасно надсилаємим звітом пан голова Делегації Міністр [Олександр] Саліковський.
Прошу прийняти від мене запевнення моєї глибокої пошани
В[олодимир] Кедровський,
голова Місії
***
Друкується за оригіналом, машинопис з автографом / ЦДАВО України Ф. 3697. – Оп. 1. – Спр. 21. – Арк. 16-17.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 597-599.