Додаток: заява української делегації, Варшава, 28 жовтня 1919

Виконуючи право національного самоозначення, яке покладено в основу всесвітного мира, український нарід утворив власною волею і силою на території, ним заселеній, самостійну Українську Державу. Основою державного будівництва Української Народної Республіки являється правова демократія, якої метою є забезпечити всім рівним перед законом громадянам Держави майно і життя, дати їм якнайширші політичні вольности і запевнити їм економічний добробут та культурний розвиток. Приймаючи за свої ті завдання державного будівництва, а до того оцінюючи як слід значіння, яке має для того ж будівництва співучасть українських громадян неукраїнської національности, Українська Народна Республіка признала національним меншостям, проживаючим на її території, право свобідного релігійного і культурного життя. Се й знайшло свій вислів в законі про національно-персональну автономію для національних меншостей.

Воєнне лихоліття і революційна доба, серед якої твориться державний устрій УНР, не дозволили їй досі довершити построєння всіх державних установ. Зробить се всеукраїнський Установчий Парлямент, який буде скликаний в найближчий пригожий до того час. Треба сподіватися, що він викінчить будову демократичного державного устрою, а зокрема розгляне складне питання аграрної реформи.

Основуючи свою державність на етнографічнім принципові, Українська Народна Республіка не має ніяких заборчих замислів супроти сусідніх держав, і через те Українській Народній Республіці тим лекше підтримувати щирі і приязні добросусідські взаємини із згаданими державами. Такої сусідської дружби бажає УНР з Польською Річчю Посполитою, з якою зв’язують її життєві економічні і культурно-політичні інтереси.

Українська Народна Республика майже від початку свого існування стоїть в боротьбі з російським большовизмом в обороні своєї державної незалежности та інтересів всесвітньої культури. Війну з большовизмом веде також Польська Річ Посполита. Від висліду сеї боротьби залежна політична судьба обох держав. Тим-то тісно зв’язуються інтереси Польщі і України. Ся спільність інтересів в обороні перед спільним ворогом повинна стати основою тісної військової кооперації, яка являється необхідною для побідного покінчення війни, накиненої Україні і Польщі російським імперіялізмом.

Для вияснення взаємовідносин між Українською Народною Республікою і Польською Річчю Посполитою потрібне визнання державної самостійности Української Народної Республіки. Сього визнання домагається вона в першу чергу від Польської Речі Посполитої. Єднання обох держав мусить спиратися на єднання обох народів: польського і українського. Створення приязних почувань одного народу до другого являється передумовою успішного висліду переговорів, які саме мають початися між Урядами обох держав. Тому сподіваємося, що для залагодження наслідків війни Уряд Польської Речі Посполитої поверне волю всім інтернованим і полоненим українцям та видасть і переведе другі міри, які облекшають долю української людности, заселяючої области, зайняті в сю пору польським військом. Переведення в життя таких мір між иншим пособить створенню настроїв для примирення обох народів.

Щиро змагаючи до нав’язання дружби між Українською Народною Республікою і Польською Річчю Посполитою, бажаємо, як вільні з вільними, рівні з рівними покласти спільно з Польщею тривки підвалини для постійного мира і ладу на Сході Европи, щоби оба народи: український і польський, користуючись таким миром, могли розцвісти в гаразді і культурі на благо своє і всього людства.

Голова Місії: Андрій Лівицький

Радник-секретар: П[рокіп] Понятенко

***

Друкується за примірником Міністерства закордонних справ УНР, машинопис / ЦДАВО України Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 275. – Арк. 32;

Примірник Місії УНР у Польщі, машинопис / Надія і розчарування українства. До 90-річчя підписання Варшавського договору між Українською Народною Республікою і Річчю Посполитою Польською / В. Сергійчук. – К.: ПП Сергійчук М., 2010. – С. 47-48.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 557-558.