Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Додаток: заява польської делегації, Варшава, 28 жовтня 1919

У своїй заяві підносите, панове, засаду рівного з рівним і вільних із вільними. Але ж рівність це поняття паритетних сторін. Зараз же українська сторона репрезентує Уряд, що займає лише незначну частину української території. Инші її частини є окуповані, і населення спокійно примає Уряд по-вашому окупантів, які, однак, уважають, що є рідним Урядом українського народу, і цілком не є певне, чи з вашим, чи з окупантів Урядом населення солідаризується.

Звісно також, що всі рішаючі світові держави ставляться до української незалежности негативно і напирають на Польщу, щоби погодилася з [Антоном] Денікіним.

Тому жадаємо:

1) Виказати нам, що тепер український Уряд є дійсно тривким проявом самостійницьких стремлінь українського народу, а не лиш одною з революційних фаз на півдні Росії.

2) Об’єктивні гарантії приязного відношення українського Уряду до Польської Держави і народа. Ті приязні відносини України до Польщі мусять об’являти себе фактами і бути впливом таких почувань українського народу, бо инакше леда зміна Правительства поставить під знак запитання приязні відносини України до Польщі. А що багато ворожої тенденції серед українського суспільства назбиралося, свідкують статті часопису «Стрілець» (промовець цитує поодинокі фрази «Стрільця»). Поляки можуть бути навіть переконані, що в їх власнім інтересі витворення України є конечне, але по українськім боці мусять бути конечні передумови до існування самостійної, до Польщі приязної держави, бо инакше суспільні сили в тім народі можуть відтак викликати дуже для нас небажані прояви.

3) Мусимо мати також доказ, що цей внутрішній устрій державний і суспільний в Українській Державі консолідується. Бо коли основні питання життя й культури, а передовсім право власности на землю є хиткі, – земля, підстава громадської організації, стала там «res nullius» і дісталася в посідання стрічного-поперечного, що мав досить відваги її захопити в свої руки, – то сусіди ваші не можуть мати віри в тривалість державного устрою, будованого на таких хитких основах. Не говорячи вже про те, що це доведе державу до економічного зубожіння і йдучих за цим внутрішніх потрясінь. В декларації ви щойно висловлюєте надію, що ті справи будуть розглянені й вирішені тілом, якого складу і тенденції нині передбачити не можна.

4) Питання відшкодовання польських громадян є питанням другорядним, яке по вирішенню принципових питань не буде представляти надзвичайних трудностей.

5) Мусимо докладно визначити границі між обома державами. Безумовним жаданням Польщі є приналежність цілої Східної Галичини до Польщі. Питання автономії для Східної Галичини лишається одвертим. Це є вимога цілої польської опінії, подавляючої більшости Сойму і польського Уряду. Колись ми були згодні на українсько-польське кондомініюм у Сх[ідній] Галичині аж до вирішення цеї справи через Мирову конференцію. Українці на це не пристали і в дуже скрутний для Польщі час накинули їй війну о Східну Галичину. В тоці вже війни були поляки склонні згодитися на демаркаційну лінію [Joseph’а] Barthélemy. Українці і ті переговори зірвали. Війна продовжувалася дальше, але ми збройною силою зайняли цілу Галичину і не віддамо її. Відповідає воно і засадам слушности, бо по українських землях стільки розсіяно польського населення, що як навіть прийде кілька мільйонів українського населення в границі польської держави, то вони якраз вирівняють число польського населення, яке на Україні залишиться поза польськими границями. Плебісциту допустити не можна, бо народ польський розсіяний осадами скрізь по Україні і компактно ніде не становить % більшости.

6) Щодо справ національних меншостей, то автономія для них з р[оку] [19]17 є лише історичний спогад, а на ділі польське населення позбавлене зараз на Україні всіх національних прав.

7) Жадаємо фузії української армії і повної гарантії, що на Україні не будуть творитися відділи і інститути, які б загрожували цілості Польської Держави і безпечности її границь, а через те приневолювали польський Уряд до постійного поготівля і воєнного стану на східних окраїнах.

Ваші побажання приймаємо, як ті основні наші жадання будуть прийняті. Очікуємо Вашої відповіди зі щирою волею дійти до порозуміння.

[Roman Knoll]

***

Друкується за примірником Міністерства закордонних справ УНР, машинопис / ЦДАВО України Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 275. – Арк. 62.


Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 558-560.