Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Переклад Георгія Потульницького

Після остаточної поразки, якої зазнали російські генерали в своїх спробах відновити «єдину та неподільну» царську Росію, держави Антанти знову зіштовхнулися з необхідністю вирішення російської проблеми.

Прийнявши це до уваги і, перш за все, керуючись загальними інтересами, які повинні привести до теплих взаємостосунків між двома сусідніми народами – румунським та українським, Надзвичайна Дипломатична Місія УНР має честь від імені уряду України просити Вас розглянути нашу нижченаведену декларацію.

Наскільки ми можемо судити з новин, що надійшли з Парижа та Лондона, на мирній конференції країни Антанти ще остаточно не висловилися на користь однієї певної лінії поведінки.

Хаос, в який занурена колишня Росія, дає місце існуванню багатьох суперечливих точок зору на природу політичної поведінки по відношенню до неї.

Звичайно, найкращий спосіб, відповідно до принципів, проголошених на мирній конференції, є той, який, згідно заяв політиків-миротворців Антанти, визнає «де-факто» нещодавно створені на території колишньої Росії державні утворення, допоможе за посередництва третьої сторони врегулювати питання делімітації кордонів та в майбутньому встановити їхні державні права.

Ці заходи частково застосовані по відношенню до деяких країн, як, наприклад, Грузія та Азербайджан. Такий самий спосіб дій був дотриманий по відношенню до країн Балтики, але вже зі значними обмеженнями. Щодо Литви, Білорусії, України, Дону, Кубані і Північного Кавказу проголошується принцип суцільної об’єктивності, що має прямим наслідком видачу зазначених країн для грабунку російським більшовикам, незважаючи на те, що вони яскраво показують своє антибільшовицьке налаштування.

При зіставленні викладених фактів вимальовується план, який можливо ще не визнаний офіційно, по відновленню «єдиної» Росії, але в менших масштабах, якщо не за допомогою російських генералів, то на основі більшовицьких сил. Бачачи необхідність західної індустрії в сировині та продуктах харчування, головною метою таких змін є надія встановити товарообмін з Росією.

Задля досягнення цієї мети, всупереч всім нормам міжнародного права, попередньо не визнавши ні Радянську Росію, ні Уряди новоутворених держав на території старої Росії, виявилося можливими вступити з нею в торговельні відносини за посередництва російських кооперативів.

Наслідком всіх цих проектів стали суцільна невизначеність і тотальна некомпетентність в обставинах, що оточують в теперішній час колишню Росію.

Вражені військовими успіхами більшовиків в їх боротьбі з російськими генералами, хоча ці успіхи були перш за все обумовлені спільними діями простого населення і більшовиків, насамперед українського населення, яке з двох лих вибрало менше, делегати мирної конференції вважають урядову організацію більшовиків за реальну владу.

Влада російських більшовиків, на яку політичні діячі Антанти покладають свої надії по відновленню експорту з України, є фікцією, подібною до влади Денікіна.

Більшовицька влада не простягається далі великих міст і частково залізничної мережі. По всій українській землі зараз відбуваються повстання проти більшовиків, військо котрих тане як від цієї боротьби, так і від епідемій, які спустошують і нашу армію. День за днем повстання все розростається; ми маємо тверду надію, що до весни воно переросте у все загальне вогнище, що призведе до остаточної ліквідації більшовизму в Україні. За таких умов надія експортувати з України хоча б одну муку видається по меншій мірі необгрунтованою.

Якщо неможливо управляти народами проти їх волі, то це стосується також і озброєного тепер українського народу. Ця обставина примушує російських більшовиків за прикладом німців і Антона Денікіна покинути Україну.

Тому теперішня ситуація в Україні представляється в такому ключі, що більшовики не мають ніякого реального права виступати від імені України, а тим більше вести переговори по заключенню міжнародних договорів від імені українського народу.

Неминуча поразка, що нависла над більшовиками, переконує нас, що єдиний засіб, який може забезпечити відновлення міцного і непохитного політичного та громадського порядку в Україні, й гарантувати обмін товарами, полягає у визнанні її національних прав, її незалежності, та підтримці Українськго Національного Уряду, представленого Президентом Української Народної Республіки Симоном Петлюрою.

Подібна підтримка не вимагає тих величезних ресурсів, що були задіяні та втрачені без будь-якої користі під час акції Антона Денікіна, оскільки український народ сам займеться знищенням російських більшовиків.

Проте, всіляке повстання, так як і будь-який рух революційного походження, має одну негативну рису – воно не може дати жодної підтримки порядку і роботі по відновленню держави.Тільки діюча армія може виконати це завдання. Така армія є в нашому розпорядженні; під командуванням генерала Михайла Омельяновича-Павленка вона є реальною підтримкою для Національного Уряду Української Народної Республіки. Але армія малочисельна, а розруха в Україні створює значні труднощі для її збільшення.

Якщо брати до уваги, що російські більшовики, незважаючи на їхні неодноразові мирні пропозиції, продожують наслідувати російськиій імперіалізм по відношенню до сусідніх країн, що в достатній мірі доведено на прикладах України, Дону, Кубані, якщо усвідомити, що цей давній імперіалізм проявляється в нових формах пропаганди анархії, цим країнам не слід покладати великі надії на збереження від більшовизму за рахунок торгівельних віносин.

Навпаки, вони мають допомагати тим сусіднім народам, природньо антибільшовицьким, які не хочуть російського більшовицього ярма, як вони раніше не бажали царського режиму.

Одним з найкращих практичних засобів надати цю допомогу буде політичне визнання Української Народної Республіки та її Національного Уряду, а також технічна та інструктивна підтримка в організації національної армії на території Румунії. Це може бути досягнуто за рахунок спеціальної угоди з Військовою Владою Румунії, так само, як це було зроблено в Польщі.

Звідси випливає, що боєздатні антибільшовицькі елементи не будуть задіяні у формуваннях на румунській землі, оскільки ці збройні сили будуть покликані забезпечити порядок та боробиться проти бандитизму для забезпечення торговельних відносин в майбутньому.

З цим проханням Уряд Української Народної Респібліки звертається до Королівського Уряду Румунії.

Кость Мацієвич,

голова надзвичайної дипломатичної місії УНР в Румунії

Сергій Дельвіг, генерал,

представник Верховного Командування Української Армії


Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 550-552.