Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Микола Василько лист Костю Мацієвичу, Берн, 14 листопада 1919

Поважний пане Міністр.

Сердечно дякую Вам за Ваше письмо від 23 жовтня. Утішала мене вістка про Ваші добрі відносини з румунським Урядом.

В листах моїх від 5 і 22 вересня поручив я Вам нав’язати зносини з п[анами] д[окто]р[ом] [Nicolae] [Petrescu-] Comnen’е і Georgh’ом Pop'ом, котрі-то працювали тут для румунської преси і тепер живуть в Румунії. Вони можуть Вам багато допомогти, бо я знаю, що вони є великими приклонниками союзу українсько-румунського.

Я роблю що можу, щоб піддержати наші відносини до Румунії. Жию з новим румунським Послом [Gheorghe] Derussi в найкращих приватних зносинах. Передвчора давав я вечерю в честь від’їжджаючого бувшого румунського тут Посла [Mihail’я] Pâcleanu, в котрій взяли участь і новий Посол, і радник Посольства Mărgăritescu зі своїми панами. Панове з румунського Посольства помагають мені багато до нав’язання зносин з другими дипльоматами.

Бачу старання польського тут Посольства, щоб ввійти в зносини зі мною, дотепер я їх виминав, щоб тим не дати причини галицьким українцям до рекримінації й котрі з приводу мого консеквентного держання програми нашого Уряду «порозуміння з поляками» і так з великим недовір’ям поглядають на мою працю. Польський військовий аташе в Берні, майор [Olgierd] Górka зістав перенесений до Букарешту й, як я напевно знаю, то лише тому, щоб вести дальше порозуміння з Україною. Під час свого тут урядування займав супротив українських справ дуже симпатичне становище. Так його, як і других панів польського Посольства я, мало знаю, але через треті особи зістав я як вище, про його поінформований. На всякий случай було б добре, щоб Ви, пане Міністре, не оминали стрічи з ним.

Одинкою причиною, котра здержує Румунію дати нам безмежну поміч, є обережність через її спільні інтереси з Польщею; боячись ослабити зносини з нею. Пан [Gheorghe] Derussi вже кілька разів радив мені всього можливого вжити, щоб також між нами а Польщею пройшло до… Мені здається що приділення до служби в Бухаресті п[ана] майора [Olgierd’а] Górk’у має на цілі вжити румунських впливів в справі нашого спору з поляками.

З повищих моїх слів побажань, п[ан] Міністер, я все ще держуся мети, якої й Ви держитесь, а про котру я писав в докладі від 4.VIII с[ього] р[оку] до пана Президента [Симона] Петлюри. Я все ще переконаний, що ми самі не є в можности зробити сю дипльоматичну роботу, яка є потрібна для поборення упередження цілого світа до нас завдяки добрим дипльоматам давньої Росії. Тому мусять нашу справу заступати адвокати, котрі є у світі добре закредитовані. В першій мірі входять під уваги румунські дипльомати – дальше чехи й поляки.

Страх, який має Румунія й Польща перед відновленням Великана Росії, й економічні інтереси, які має Чехія в утворенню Української Держави, піддержують симпатії тих трьох держав до Української ідеї, але цілком природно жадають вони відповідної заплати. В «Руська Країна» застерегла вже це собі Чехо-Словакія. Бессарабія й Буковина є гонораром для Румунії (гадаю, що головну часть Української Буковини вдасться ще врятувати); лишається ще Польща, котра добре знає, як то для нас є потрібним, щоб польські дипльомати заступилися за нашу справу перед Антантою, а також вона добре знає, що спеціяльно Румунія не буде з нами задалеко вдаватися без порозуміння з Польщею, й з тої причини буде певно жадати найбільшої заплати.

Хоч дорогі здаються бути всі адвокати, я обстоюю за уділенням тих гонорарів, бо не бачу иншої можности осягнення нашої мети: суверенности і самостійности України.

Повищими словами сказав я Вам, пане Міністр, також, як думаю про теперішні дані нам завдання для нашої дипльоматії, й з того можете собі уявити, чому я не йду за Вашою доброю гадкою в справі поширення в будучині великої світової політики. Ми можемо тільки тоді осягнути відродження нашого державного життя по так довголітнім сні, коли сі держави, котрі мають довір’я Антанти і є ворогами большовиків й Німеччини, т[о] є[сть] Чехо-Словакія, Румунія й Польща, приймають нас між себе, в свої круги й ділання. Мусимо покищо вдержатися від самостійної орієнтації відносно котрої із держав Антанти; аж коли будемо визнані як суверенна держава, можемо думати про закордонну політику в загальних зачерках.

Через те не маю заміру сказати, що непотрібно є на дальше впливати головно й Франції, Англії й Америці на опінію загалу й на політичні круги в нашім дусі. Ця робота буде підпирати працю наших адвокатів. Найважніше, що Румунія заступається й заступиться за нас, але тільки тоді, коли не держатимуть поляки за руки румунів.

Не можу закінчити писання, не висказавши Вам моїх поглядів з приводу слів в Вашому листі від 23.Х с[ього] р[оку]«соціялізм стався неможливим». Чи і як за глибоку підставу має соціялізм у нас на Україні як підстава державної програми, не можу цього сказати, не знаючи там відносини. Але на підставі спостережень, зроблених тут у Швейцарії, я переконаний, що тільки большовизм, взгл[ядно] терор збанкротував та що в короткім часі будуть мати всі держави цілого світу соціялістичні Уряди. Поодиноко може прийти десь ту чи там до реакціонерської епізоди, але слідуючі літа належать напевно до соціялізму.

В противности до Вас вважаю об’явлення війни [Антону] Денікіну за конечність, – поминувши се, що він сам накинув нам, – мусили ми показати світові, що ми також і з оружієм в руках протестуємо проти Всеросії й реакції. Через це об’явлення війни має Президент [Симон] Петлюра великі симпатії серед сих, котрі не терплять тих обох цілей, – т[о] є[сть] що більшість загалу в цілім світі признає рацію Президенту [Симону] Петлюрі. Будучи вправним політиком, гадаю, що забезпечення спокою в цілому світі не буде тільки, а що в кінці буде тільки розсуджувати сам загал.

Прошу Вас, пане Міністр, взяти під увагу ці мої слова.

З правдивим поважанням, Ваш підданий

Николай Василько

…Ваше письмо від 23 с[ього] м[ісяця] є також відповіддю на лист мого заступника Миколи Левицького, про котрого мушу сказати, що, як найстарший урядовець моєї Місії, дуже іде мені на руку й совісно працює.

Про політичні висновки його приватних листів не перебираю, як все, жодної відвічальности.

***

Друкується за копією, машинопис / ЦДАВО України Ф. 3696. – Оп. 1. – Спр. 177. – Арк. 7-8; 9-10


Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 499-502.