Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Переклад Дмитра Буріма

Вельмишановний пане міністре!

Поспішаю Вам, пане міністре, повідомити про наступні проблеми у відповідь на Вашого листа, якого отримав 23 цього місяця:

1) Визначення маршруту поїздки я був змушений передати Англії, тому що її тутешній представник вважає, що його уряд буде повідомлено про запланований Вами візит до Лондона та Парижа, та що не виключено, що у зв’язку з цим Вам буде дано дозвіл лише на маршрут Відень – Швейцарія – Лондон. Хоча тутешнє посольство Великобританії, як я твердо думаю, що знаю, підтримало Ваш в’їзд, треба бути готовим до ймовірної відмови, оскільки Париж, як зазначено вище, буде проінформовано про Ваш приїзд англійським урядом, хоч я вважаю це малоімовірним.

2) Якщо пан Міністр змушений буде обрати маршрут через Німеччину, тоді Ваше триваліше перебування в Берліні з метою проведення там переговорів (перед Вашим візитом до Лондона) є нездійсненим. У Берліні, як відомо, знаходиться французький генерал, чиї шпигуни будуть за Вами стежити. Якщо Ви будете перебувати в Берліні лише 2–3 дні для проведення переговорів, Париж про це дізнається та, без сумнівів, буде вимагати від Лондона, щоб Вам в останній момент було заборонено в’їзд до Англії. Відтак, переговори в Берліні, на мій погляд, мусить розпочати та проводити до Вашого приїзду Микола Порш, з тим, щоб Ви, пане міністре, коли Ви опинитеся в Берліні, залишалися там протягом одного дня (з ранку до вечора) і відвідали міністра закордонних справ або міністра-президента та підтвердили угоду, підписану Миколою Поршем.

3) Нове визнання Німеччиною обов’язково роздратує Антанту. Що стосується подальшого змісту листа пана міністра від 23-го числа цього місяця, я буду намагатися через японського представника якомога швидше отримати дозвіл на поїздку місії Голіцинського до Японії. У зв’язку з цим, мені не можна отримати відмову у візиті у жодного з представників Антанти і тому я повинен діяти дуже обережно та повільно. Проте, пан Міністр найближчим часом отримає від мене звіт. Я повинен відрадити Беланкина давати доручення пану Голіцинському. Він абсолютно порядна та чесна людина, однак дуже сильний російський федераліст – так як Японія на сьогоднішній день орієнтується на Росію, його присутність там була б для нашої місії невигідною.

Олександр Севрюк нарешті має сьогодні виїхати. Enrico Insabato пообіцяв мені разом із Олександром Севрюком, обов’язково домогтися в’їзду до Рима і для Івана Коссака. На жаль, щойно телефонував Олександр Севрюк та повідомив, що вже виданий для нього дозвіл на в’їзд було заблоковано з Риму телеграфом, оскільки Рим сумнівається в тому, що він також є повноважним представником теперішнього українського уряду. Тому Олександр Севрюк мав надати італійському консулу в Лозанні через Enrico Insabato надані Вами повноваження та з години на годину очікувати рішення з Риму. У випадку Олександра Севрюка повторюються інтриги, які здійснювалися і проти мене. Мій попередник, між іншим, в усіх офіційних органах казав, що я не є представником Директорії, що представляю інші режими. (Мене навіть обізвали більшовицьким представником!) Очевидно, в Римі хтось діє тими самими методами.

Справа Червоного Хреста виглядає наступним чином: наші люди, в цілому, виступають тут проти Михайла Гієронімуса (чи виправдано, я не можу з’ясувати), тому Борис Матюшенко і доктор Петро Холодний також проти нього і тому його гарне становище, яке він створив собі при Швейцарському Червоному Хресті, за інформацією місцевих панів Червоного Хреста, було зіпсоване нашими панами. Крім того, доктор Frick, з яким пан міністр буде говорити у Відні, також може говорити не добре про нього. Мені здається, що нерозумно не використовувати людину, яка здається такою розумною. Можливо, пан міністр повідомить мені рішення після консультації з доктором Frick’ом.

Відповідно до Вашого доручення, я встановив контакти з місцевим румунським представником. Листування (копії листів), яке передувало моєму візиту до нього, додається. Пан Міністер може з нього побачити, як ретельно я веду справи. Зовнішній успіх мого візиту до пана Mihail’а Pâcleanu був вражаючим. Він дуже розумна людина, я міг би сказати, високоосвічений дипломат (понад шість років в Берні) консервативного спрямування, однак при цьому румунський імперіаліст. Я перебував у нього дві повні годинии – сьогодні він запросив мене з моєю дружиною [ Для того, щоб показати йому, що в жодному разі не йдеться про наше швидке соціальне входження в місцеві дипломатичні представництва, а що я шукав знайомства з ним з єдиною метою, аби швидче встановити фактичні відносини з Румунією, моя дружина прийняла рішення (це рішення далось їй дуже легко), що сьогодні вона погано себе почуває.] на обід – завтра, о 5-ій годині пополудні він бажає відвідати мене з візитом, для того, щоб продовжити розмову.

Четвер, 31 Липня, 8 година вечора.

Продовжую цього листа вже після обіда у Mihail’а Pâcleanu. Від нього, який ще звісно не має жодної інформації від свого уряду, але сам розмірковує так само, у мене склалося враження, що Румунія в тому випадку, коли ми відмовимося від Бессарабії та «великої» частини Буковини, надасть нам цінні послуги у двох відношеннях.

a) перед Антантою та спеціально перед Францією виступати за самостійну Україну (це Румунія робить через страх перед великою Росією)

b) перед Антантою наполягати на зміні рішення щодо Західної України в напрямку відновлення проекту нейтралізації. Mihail Pâcleanu вважає, що разом із Чехословаччиною (з якою у Румунії добрі відносини), Румунія також зможе вплинути на Польщу.

Сьогодні, як я вже телеграфував, чеський повірений у справах Pavel Baráček-Jacquier здійснив візит у відповідь до мене – перебував у мене 1 ½ години. Його висловлювання повністю збігаються з тим, що говорив Mihail’о Pâcleanu. Він також не бачить для нас іншого виходу, як встановити добрі відносини з усіма нашими сусідами. Оскільки це не є можливим з Росією та Польщею, залишається тільки Румунія. Якщо будемо мати дружні відносини з Румунією, то і Чехословаччина, на його думку, зможе виступити з позиції академічної дружби по відношенню до нас. І це тим краще, адже чехи ситі польським імперіалізмом.

Маю звернути увагу пана міністра, що Mihail’о Pâcleanu мені скаржився на те, що Юрій Гасенко своїм інтерв’ю в газеті Володимира Степанковського, у якому він втрутився у внутрішні справи Румунії, серйозно зіпсував ставлення Румунії до нас. Юрій Гасенко їде цими днями до Вас та хоче «летіти» до атамана Симона Петлюри. Можливо, пан Міністр міг би написати один рядок останньому і міг би або залишити Юрія Гасенка біля себе, або направити його до будь-якої іншої країни, тільки не до Швейцарії, тому що він заважає мені тут своїми антирумунськими виступами. Я ще раз наголошую на тому, про що я вже говорив у попередніх листах, що в інших ситуаціях він поводиться дуже коректно.

Завтра пополудні Mihail Pâcleanu хоче разом зі мною редагувати його звіт до уряду. Зрозуміло, що я поставлю умови: транзит – транспорт – справи.

Я дізнався, що від панів Петра Дідушка та Бориса Матюшенка для Вас, пане Міністре, є запрошення на соціалістичну конференцію до Люцерни. Під свою відповідальність я написав до Петра Дідушка, аби він і надалі докладав своїх зусиль, тому що Ваше перебування на цій конференції в Люцерні може позбавити нас прихильності з боку Антанти.

Grotter передав мені Вашого особистого листа, за якого я Вам вдячний, так як він заспокоює мене щодо стану Вашого здоров’я, адже для того, щоб все це витерпіти, Ви дійсно повинні бути здоровим! Щодо змісту інших указів та листів, які мені передав Grotter, маю відповісти наступне:

1) Справа генерала Дроздовскього не є такою простою: я маю поговорити зі Швейцарським генеральним штабом та, як я вже говорив на самому початку, всі ці офіційні кроки я роблю обережно.

2) Що стосується Олександра Шульгина, я боюся, що оточення пана Міністра інтригує проти нього: Арнольд Марголін розумний і я роблю велику ставку на його доповідь. Згідно неї, Олександр Шульгин в Парижі є дійсно єдиною фігурою, яку цінують французи. Можливо, пан Міністр прийме рішення та телеграфує йому, що Ви не приймаєте його відставку та попросите його залишитися там.

3) Дуже важливою є справа депеши євреїв з Парижа (Zarchyj). Під свою відповідальність, щоб заспокоїти ситуацію, я відправив прикладену телеграму до Парижа від Вашого імені. З точки зору цього заспокоєння, я все таки хотів би знову зробити запит в справі підтримки українських громадян у Швейцарії (також в своїй більшості євреїв). Тут сидить Павло Скоропадський з мільйонами – як і представник Олександра Колчака з великою кількістю грошей, та підтримають всіх тих, хто видає себе за росіян. З цієї причини, на мою скромну думку, з нашої сторони щось має бути зроблено. У зв’язку з цим, я знову звертаюся за дружньою порадою, чи не мав би я переслати доктору Tschlenow’у, серйозній і впливовій людині, для акції, яку він проводить, внесок розміром у 25 000 франків.

4) Арнольд Марголін тут у Швейцарії також аж ніяк не ходить на прогулянки: він є людиною, яка працює з ранку до вечора; запрошує корисних людей та організовує корисні зустрічі. Наразі йдеться лише про представницькі витрати, які він дійсно, як я переконався, у великій масі використовує з користю. До кінця липня йому були передані гроші лише від тогочасного міністра закордонних справ. Зараз було б необхідним доручення Петру Дідушкові від пана Міністра, аби йому й надалі надходили представницькі кошти у попередніх обсягах. Щодо Арнольда Марголіна, то я маю ще додати, що дуже боюся, що він, у випадку, якщо Олександр Шульгин залишить Париж, також складе свій мандат, тим більше, що він чує, що Василь Панейко може бути обтяжений зумисним втручанням Дмитра Вітовського при отамані Симоні Петлюрі та Євгену Петрушевичі. Арнольд Марголін говорить, що тоді в Парижі залишаться працювати лише Михайло Лозинський і Сергій Шелухин, які зовсім не володіють мовами та що через це буде абсолютно неможливо розгорнути там взагалі будь-яку діяльність.

Дуже шкода було почути, що В’ячеслав Липинський у цей важкий момент відмовляє нам у продовженні співпраці – причини, які мені були повідомлені, як на мене, є необгрунтованими.

Цим листом повідомляю Вам, пане Міністре, найважливіше та ще раз найщиріше бажаю Вам повного одужання та запевняю, що і надалі робитиму все можливе, щоб служити нашій справі, сердечно відданий Вам.

Микола Василько


Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 487-491.