Переклад Георгія Потульницького

translation

Позбавлений протягом століть свого державного і громадського життя, але не втративши свого національного духу і непереможної віри в краще майбутнє, український народ вже третій рік з нечуваним героїзмом бореться за свої національні та соціальні права; і серед загальної анархії без жодної допомоги будує Українську Народну Республіку. Майже весь час ця боротьба провадилась проти озброєних загонів московського комуністичного імперіалізму, котрий, порушуючи волю свого і нашого народів, хотів вогнем та мечем нав’язати нам свої національні та соціальні ідеали. Але в останні дні Уряд УНР був змушений провадити таку ж рішучу боротьбу і з цілком протилежною з соціального погляду групою, представленою генералом Антоном Денікіним, який уособлює московський реакційний імперіалізм. Розуміючи всю небезпеку боротьби на двох протилежних як ідейно, так і стратегічно, напрямках, особливо боротьби виключно власними силами, без жодної допомоги з боку інших народів, Уряд УНР однак не міг не виконати волі свого народу, котрий шляхом повстань виказав свій рішучий протест проти насильства і ганебних вчинків генерала Антона Денікіна.

Генерал Антон Денікін, проголошуючи своєю метою будівництво єдиної неділимої Росії, не тільки діє всупереч неодноразово висловленої волі українського народу, але і проти волі інших народів колишньої царської Росії, що рішуче прагнуть самостійного незалежного державного життя. Генерал Антон Денікін, а тим більше його прибічники і помічники, не приховують своїх симпатій до так бажаного для них монархічного ладу. Але український народ вже декілька століть тому створив на Сході Європи один з перших і найкращих зразків вільного республіканського ладу і народовладдя. Генерал Антон Денікін, не зважаючи на поради держав, що йому допомагають, цілком нехтує волею народу і виразно бажає встановити диктатуру малочисельних правих реакційних груп, тоді як український народ свідомо боровся і завжди буде боротись проти всякої диктатури чи то з боку пролетаріату, чи то з боку імущих верств. Історія недовгого панування гетьмана Павла Скоропадського найкраще свідчить, що такі спроби не тільки призводять до падіння їх ініціаторів, але і назавжди компрометують в очах народу тих, хто їм допомагав.

Генерал Антон Денікін, беручи за зразок реакційні закони старого режиму, немилосердно нищить українську культуру, позбавляє нас права і змоги навчатися в українській школі, забороняє нам вживання української мови в церкві, закриває наші культурні установи, нищить українські книжки, тобто робить те, чого навіть наші вороги – московські комуністи не дозволяли собі робити. Ворожість та ненависть до всього українського дійшла до того, що адміністрація добровольчої армії нищить і закриває навіть Українське Товариство Червоного Хреста. Генерал Антон Денікін, не представивши жодного плану відбудови економічного життя, зруйнованого комуністами, нищить одночасно першооснову нашої національної економічної системи – українську кооперацію, котра вже віддавна міцно з’єднала українських споживачів і виробників у велику і могутню економічну асоціацію. Генерал Антон Денікін нищить ту кооперацію, котра в прямому розумінні цього слова, була і буде гордістю українського народу, доказом його творчих сил і економічною базою його національного існування. Скасовуючи здобуті громадянами УНР права і закони, генерал Антон Денікін задовольняє також свою національну помсту, котра виливається в численні арешти і розстріли робітників, селян і політичних провідників всіх соціальних і національних груп українського населення, не роблячи винятку навіть для жінок. Особливо ганебно представники генерала Антона Денікіна поводяться по відношенню до євреїв, влаштовуючи на шляху, котрим просувається їхнє військо, нечувані єврейські погроми, які своїми розмірами, жорстокістю і відвертістю сягають набагато далі тих насильств, що коли-небудь мали місце на терені України.

Генерал Антон Денікін дозволив собі в ганебній спосіб напасти на українське військо в столиці України і тим наніс криваву образу нашому народові. Не зважаючи на провокаційні вчинки Денікінської армії, Українське Головне Командування зробило останню спробу з’ясувати з ким ми маємо діло, чи з нашим союзником у війні з більшовиками, чи з ворогом, що має ті самі наміри, що і московські комуністи. Аби вберегти наших героїв-козаків, стомлених попередніми боями, від нового кровопролиття, Українське Головне Командування вислало військову делегацію для переговорів з командуванням добровольчою армією, але генерал Антон Денікін відмовився розмовляти з нашими представниками, виславши до них невідповідну делегацію і запропонувавши ганебні попередні умови. Тим самим генерал Антон Денікін ще раз підкреслив, що він не хоче і не може встановити лад та спокій на нашій землі, і що в нього та сама мета і ті самі засоби, що і в інших ворогів українського народу. Разом з тим Добровольча армія без проголошення війни перейшла в наступ проти Українського Республіканського Війська, відповіддю на що був заклик Уряду УНР до армії і народу до оброни і рішучої боротьби.

Складаючи з себе всіляку відповідальність за даремну кров, яка проллється, ми звертаємо увагу всього світу на порушення одвічних прав українського народу на вільне та незалежне життя, на знущання Добровольчої армії над єврейським населенням і заявляємо проти такого нечуваного насильства свій рішучий протест.

Втративши останню надію на порозуміння з Добровольчою Армією, Уряд УНР сподівається, що великі демократичні держави Антанти, які допомагали генералу Антону Денікіну в його боротьбі проти гнобителів-комуністів, не будуть допомагати його насильству над вільним українським народом.

В ім’я права і справедливості ми домагаємось, аби держави Антанти примусили генерала Антона Денікіна залишити територію України і дали можливість Уряду Української Народної Республіки встановити лад і спокій у вільній Україні.

Голова Ради Народних Міністрів

Української Народної Республіки Ісаак Мазепа

Керуючий Міністерством закордонних справ Андрій Лівицький

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 180-182.