Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

«Атлетик» (Більбао)

Володимир Баняс

Цей клуб не може виграти нічого істотного майже три десятиліття. Він, імовірно, назавжди перетворився на безнадійного середняка своєї першості. А втім, заслуговує на пильну увагу! Адже «Атлетик» із міста Більбао (північ Іспанії, історична столиця Басконії) має вісім звань переможця одного з найсильніших у світі національних чемпіонатів і 24 виграші Кубка держави.

…Із формального боку Більбао є адміністративною столицею провінції Біскайя – однієї з трьох складових історичного регіону, який має дві назви: іспанці величають його «Країною Басків», тоді як самі автохтони ще століття тому придумали термін «Еускаді». Насправді це потужне індустріальне місто є серцем усієї общини невеликого гірського народу, який багато століть прагне до Незалежності. Я сказав «індустріальне», що може ввести в оману читача з пострадянського простору. У Західній Європі це поняття істотно різниться від нашого: воно не асоціюється із забрудненим повітрям, сумним сірим пейзажем будинків, корками на дорогах і величезною кількістю заводів, фабрик, мануфактур. Насправді Більбао красивий, чистий, акуратний населений пункт зі старовинною архітектурою різних культурних періодів. Тут переважає чисте повітря (адже неподалік Піренеї) і немає відчуття присутності у великому мегаполісі.

Й саме тут «мешкає» національна гордість Країни Басків, об’єкт обожнювання більшої частини любителів футболу нації (звичайно, крім тих, хто вболіває за сусідній і теж баскський «Реал Сосьєдад») – Athletic Club de Bilbao, Атлетичний клуб із Більбао, або ж просто – «Атлетик».

Як повідомляє офіційна історія клубу, «Футбол у Більбао з’явився завдяки двом групам людей, пов’язаних із Великобританією: то були англійські сталевари (або моряки) та баскські студенти, котрі поверталися з англійських шкіл-університетів. Наприкінці XIX ст. Більбао був головним портом у самому серці найважливішої індустріальної області з великою кількістю шахт і верфей. Тут розміщувалася рушійна сила іспанської економіки, тому місто приваблювало робітників-емігрантів. Серед них були шахтарі з північного заходу Англії, а також працівники верфей із Саутгемптона й Портсмута. Британські робітники привезли сюди, як і в інші куточки планети, гру під назвою «футбол». На початку 1890-х вони зібралися разом у кав’ярні й сформували спортивний клуб».

Деталізую… Свого часу баскська молодь вельми активно візитувала Велику Британію: хто вчився, хто набирався досвіду в різних сферах капіталістичного суспільства, що швидко розвивалось. І, звичайно ж, ці поїздки стали причиною того, що баски переймали в англійців не лише навички практичного досвіду, але й невідомі їм спортивні ігри. Після повернення в Більбао освічені й меткі сини гордого народу організовували ігри з бриттами, а 1898 року саме студенти з «Гімназії Самакоїс» заснували місцевий Атлетичний клуб (звісно, за приклад слугувала англійська система іменування спорторганізацій). Утім, юридичний статут новоутворення затвердили аж за три роки (чим «студіози» займалися весь цей час – не відомо).

1902-го пара міських команд («Атлетик» та «Більбао») вирішила створити спільну (назвали її «Біскайя»), аби позмагатися за Кубок Іспанії, який тоді вперше розіграли. І треба ж – об’єднаний колектив завоював почесний приз, перемігши у фіналі саму «Барселону»! Це й спричинило злиття футбольних організацій в одну під назвою «Клуб Атлетик із Більбао» (трапилося це 1903-го).

Взагалі день заснування є предметом багаторічних суперечок. Існують чотири точки зору з цього приводу: 1898, 1901, 1902 та 1903 роки. Заради об’єктивності слід визнати, що найприйнятнішими датами є третя й четверта: саме злиття двох сильних команд міста відіграло роль першопричини народження нинішньої. Повторимося, що ця подія дала швидкий і чудовий результат – 1902 року «червоно-біло-чорні» назавжди увійшли в історію іспанського шкіряного м’яча, вигравши прем’єрний Кубок країни (сьогодні він зберігається в клубному музеї). Але, як і більшість спортивних структур світу, баскський клуб пристрасно бажає «подовжити» власний «родовід». Ось чому початковою вибрано дату, згідно з якою «Атлетик» виник іще в ХІХ ст., будучи, можливо, найстарішим ФК Іспанії з-поміж нині існуючих.

Цікаво, що вплив англійців проявився і в традиційних кольорах команди з Більбао: смугасте червоно-біле розфарбування футболок та чорний колір трусів був «позичений» у «Сандерленда». Також британцями були перші тренери «Атлетика». Втім, із 1940-х вага родоначальників поступово зійшла нанівець: молодий колектив почав практикувати не притаманний їм технічний комбінаційний футбол…

Дивовижно, але факт: до початку Другої світової війни саме «Атлетик» залишався найсильнішим та найтитулованішим клубом країни. Навіть мадридський «Реал» виграв менше трофеїв, як і другий гранд – каталонська «Барселона». «Червоно-біло-чорні» чотири рази перемагали в загальнодержавній першості (не забуваймо, що вона стартувала лишень у сезоні-1928/1929) плюс 14 разів – у розіграші національної Чаші (це не згадуючи тотального домінування на регіональному рівні). Зрештою, корінні баски складали основу збірної Іспанії, котра й тоді була далеко не останньою на континенті: наприклад, 1920-го виграла «срібло» на Олімпіаді в бельгійському Антверпені.

Саме в Більбао у середині 1930-х уперше на європейському континенті було опановано прогресивну тактичну систему W-M. Причому клуб «Атлетик» відіграв вагому роль і в її популяризації на вітчизняних полях: 1937 року збірна Країни Басків, основу якої складали гравці «червоно-біло-чорних», а головною зіркою був видатний центрфорвард Ісидро Лангара, відвідала Радянський Союз, унаслідок чого в «імперії зла» вперше усвідомили своє футбольне відставання од провідних світових зразків. Горяни відіграли десяток зустрічей у Москві, Ленінграді, Києві, Мінську й Тбілісі, вигравши всі, крім двох: зіграли внічию з об’єднаною командою «міста-колиски революції» та програли т.зв. «збірній «Спартака» – 2:6 (насправді то фактично була національна команда СРСР, якій нахабно допомагали радянські судді: у матчі був момент, коли гості залишили поле, не витримавши свавілля арбітра).

Однак уже тоді над найкращою футбольною дружиною Піренеїв почали збиратися грозові хмари. Як відомо, з 1936 по 1939 роки в країні тривала громадянська війна, переможцем якої вийшов генералісимус Франсиско Франко, після чого тут запанувала диктатура його праворадикальної партії під назвою «Іспанська фаланга». Й усе це згубним чином позначилося на функціонуванні клубу-гордості басків.

Річ у тім, що генералісимус рішуче пригнічував будь-які ознаки націоналізму й регіоналізму в державі, де купа різних народів та етносів, у яких немає наміру асоціюватися з титульною, себто кастильською етнічною групою. Внаслідок чого відбулися дві події, що помітно підірвали існування «Атлетика». По-перше, багато його виконавців, не бажаючи миритись із владою хунти, імігрували за океан, до США й Мексики (серед них, до речі, був і Лангара). По-друге, з 1941 по 1977 роки клуб під тиском режиму Франко мав назву «Атлетико» (ну, не подобалася диктатору англійська вимова іспанської команди!).

Тож незабаром баски втратили лідируючі позиції в національному футболі: відтоді вони чотири рази «коронувалися» за підсумком чемпіонатів, узявши десяток Кубків. Із другого боку, саме тоді червоно-біло-чорні барви захищав найвизначніший футболіст в історії команди – центрфорвард Тельмо Зарра (Зарраонайндія), котрий шість разів ставав бомбардиром №1 Ла Ліги, забивши в турнірі 252 м’ячі.

Успіхи приходили дедалі рідше, а чверть століття тому «струмочок» досягнень просто-таки висох. Головною перешкодою для басків стала фінансова потужність «Реала» та «Барселони»: вже на зорі 1950-х ці клуби регулярно витрачали величезні гроші на придбання гравців, у той же час «Атлетик» такої можливості позбавлений. Тим паче формується він винятково з місцевих «годованців». А в останні десятиліття і в цьому напрямі виникли чималі проблеми: місцева «кантера» (дитяча спортивна школа) давно не може похвалитися великою кількістю сильних гравців…

Можливо, «смугаста» зигзагоподібна історія «Атлетика» з Більбао «вирулить» на світлий промінь. Можливо, для цього потрібно все ж відмовитися від одного, майже столітньої давності, принципу.