Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Золота вервечка «Динамо»

Володимир Баняс

Стисло про всі чемпіонства киян

За участі Бориса Нартовського

У першостях Української РСР

I ТИТУЛ (1935)

Коли здобутий: 5 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 1 очко.

Специфіка: другий республіканський чемпіонат, який відбувся напередодні радикальних реформ у всьому радянському футболі, подарував справжнє спортивне свято із захопливою інтригою, класними поєдинками та чималою кількістю скандалів; п’ять топових команд України, всі з товариства «Динамо», були більш-менш одного рівня, головними ж суперниками киян, ослаблених відсутністю чотирьох виконавців старту (Михайло Свиридовський хворів, Костянтин Фомін, Віктор Шиловський плюс Костянтин Шегоцький захищали честь збірної СРСР під час вояжу до Туреччини), виявилися не харків’яни, а недавні середняки – дніпропетровці; останні ще й очну зустріч виграли, однак і це не помогло їм надолужити згаяне в попередніх турах; за 58 років описаний сценарій дивно повторився.

Чемпіони (хоча б один матч): А.Ідзковський, А.Поталов, В.Правовєров, О.Клименко, Ф.Тютчев, І.Кузьменко, М.Путистін, М.Гончаренко, Ф.Кузьменко, П.Комаров, М.Коротких, М.Махиня, М.Лучко; тренер – М.Д.Товаровський.

II ТИТУЛ (1944)

Коли здобутий: 3 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 3 очки.

Специфіка: ще йшла війна, проте всепоглинаюче бажання поновити ритм мирного життя спонукало організувати змагання, в якому чотири найсильніші клуби на тиждень звезли до Києва (цього вимагали оперативні зведення з фронтів та елементарна логіка економії коштів); знекровлені лихоліттям столичні динамівці (формальні й фактичні господарі двох міських стадіонів) підтвердили авансовий статус фаворитів, перемігши в усіх поєдинках, при цьому жодного разу не пропустивши; молодим мотором «блакитно-білих» став лівий крайній Павло Віньковатий, натомість ветеран-універсал Микола Махиня виступив у кількох ролях – оборонця, капітана, наставника, організатора.

Чемпіони (хоча б один матч): А.Ідзковський (2-й титул), М.Махиня (2), В.Сухарєв, В.Балакін, М.Хижников, Д.Васильєв, М.Балакін, Л.Корчевський, І.Сєров, К.Калач, П.Віньковатий; тренер – М.Б.Махиня.

У першостях СРСР

I ТИТУЛ (1961)

Коли здобутий: 9 туру фінального етапу.

Відрив од найближчого переслідувача: 4 очки.

Специфіка. 1961 року чемпіонат країни знову був розділений на дві частини: тепер у фінальну стадію виходило п’ять команд із обох підгруп, у залік ішли всі очки, набрані на першому етапі. Наші впевнено стартували, здобувши у п’яти матчах стільки ж «вікторій». Найцікавішим на цьому відрізку був поєдинок зі столичними одноклубниками. Гості явно побоювалися лідерів, які в трьох зустрічах забили 11 м’ячів. Але цього разу технічні українські нападники довго не могли призвичаїтися до жорсткої, грубої манери дій оборони москвичів. А під час однієї контратаки швидкий Численко зумів розкупорити ворота Макарова. Другий тайм розпочався насторожено: «брамаря» столичних Бєляєва замінив знаменитий Яшин. «Не забили Володимирові, чи зможемо забити Льву?» – сумнівалися вболівальники. Роздуми були нетривалі, бо за кілька хвилин опісля поновлення гри відповідь на численні запитання дав Базилевич. Він пронісся правим краєм і сильно навісив майже від кутового прапорця. Яшин, видно, подумав, що куля вийде за лінію воріт, тому ніяких заходів не вжив, а та, описавши якусь хитромудру дугу, опустилася над головою кіпера в сітку воріт. Кияни завершили зустріч важливою для себе перемогою – 3:1. Центральними в першості стали поєдинки другої частини з минулорічними чемпіонами – торпедівцями столиці. У Києві все вирішили два дальні удари Трояновського й Біби. Московський же бій запам’ятався голом Турянчика, котрий приніс динамівцям нічию і був названий «золотим». Остаточно ж усе з’ясувалося 17 жовтня з «Авангардом», коли диктор оголосив по стадіону: автозаводське «Торпедо» втратило два бали в Ташкенті. Тож нульова нічия з харків’янами не засмутила.

Чемпіони (не менше 50% матчів або не менше 33% для збірників): О.Макаров, М.Кольцов, А.Сучков, Ю.Войнов, Й.Сабо, А.Біба, О.Базилевич, В.Трояновський, В.Серебряников, В.Лобановський, В.Каневський, В.Ануфрієнко, В.Щегольков, В.Турянчик; тренер – В.Д.Соловйов.

II ТИТУЛ (1966)

Коли здобутий: 30 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 9 очок.

Специфіка. Цей сезон кияни проводили тріумфально, перемоги йшли одна за одною. Досить сказати, що перше коло вони пройшли без поразок, набравши у 18 іграх 31 очко з чудовою різницею забитих та пропущених м’ячів – 39:5. Не забудемо, що стартувала команда з великими змінами в основному складі, де почали виступати молоді Рудаков, Круликовський, Мунтян, Пузач, Бишовець і Поркуян, який прийшов із «Чорноморця». Після того, як колективи подолали половину турнірної дистанції, найближчий переслідувач, московський «Спартак», відставав од «Динамо» на п’ять пунктів. Наші взяли прямий курс на золоті медалі. Зате в другому колі якось непомітно до них підтягнувся ЦСКА. «Армійці» у випадку перемоги в Києві отримували нагоду впритул наблизитися до лідера. Гості відчайдушно опирались, їхні тренери приставили до українських форвардів персональних опікунів. Якийсь час ті встигали латати «пробоїни» в обороні. Шестерньов, її оплот, трудився за двох. Але було помітно: сили «армійців» тануть, рятівна перерва між таймами хіба що відстрочила розв’язку. Так і сталося: спочатку Медвідь, згодом Сабо й двічі Бишовець зробили справу – 4:0. Тому за місяць до закінчення чемпіонату долю металу найвищої проби було вирішено: вдруге він дістався футболістам із берегів Дніпра. Втішними були підсумки турніру: кияни досягли значної переваги – срібний призер (ростовський СКА) відстав на дев’ять очок, забили найбільше м’ячів, найменше пропустили. Ще й завоювали Кубок СРСР. Ну, а розігрувального Бібу газетярі визнали провідним футболістом країни.

Чемпіони (не менше 50% матчів або не менше 33% для збірників): Є.Рудаков, В.Соснихін, Л.Островський, В.Мунтян, В.Турянчик (2-й титул), В.Поркуян, А.Пузач, Ф.Медвідь, А.Біба (2), А.Бишовець, В.Хмельницький, Вол.Левченко, В.Щегольков (2), С.Круликовський, В.Серебряников (2), Й.Сабо (2); тренер – В.О.Маслов.

III ТИТУЛ (1967)

Коли здобутий: 34 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 5 очок.

Специфіка. Значну частину дистанції лідирували динамівці зі столиці. Вони вийшли наперед ще 17 квітня після перемоги в Києві, коли в ендшпілі зустрічі Рудаков примудрився пропустити такий гол, що через це надовго втратив повагу вболівальників. Здавалось, окрилені москвичі збережуть позиції до фінішу. А тут іще й вибрики календаря, за яким поєдинок фаворитів у другому колі відбувсь у період поміж битвами нашого «Динамо» з шотландським «Селтиком» за Чашу європейських чемпіонів. Природно, що українці, котрі за іншої ситуації неодмінно поборолись би за лідерство з москвичами, цього разу берегли сили, ноги й нерви. Нульової нічиєї вони досягли порівняно легко. Звитяга ж над «Селтиком» додала нашим сил і натхнення. Вони здійснили настільки потужний ривок, що конкуренти просто не витримали гонитви: сім перемог у семи матчах, 14 м’ячів забито, лиш один пропущено, столичні одноклубники відстали на п’ять пунктів. Унікального результату досягла київська оборона: кіпери Банников та Рудаков допустили 11 «пробоїн» у 36 поєдинках. У 28 іграх ворота чемпіона залишилися недоторканими. Отже, опанована ще рік тому тактична модель 1+4+4+2 продовжувала давати плідні результати.

Чемпіони (не менше 50% матчів або не менше 33% для збірників): Є.Рудаков (2), В.Банников, В.Щегольков (3), В.Соснихін (2), Л.Островський (2), Й.Сабо (3), В.Турянчик (3), В.Серебряников (3), А.Бишовець (2), В.Мунтян (2), Ф.Медвідь (2), А.Біба (3), В.Хмельницький (2), С.Круликовський (2), Вол.Левченко (2), А.Пузач (2), В.Поркуян (2); тренер – В.О.Маслов (2).

IV ТИТУЛ (1968)

Коли здобутий: 36 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 5 очок.

Специфіка. Новий сезон висунув киянам нового конкурента в боротьбі за першість: уже зі старту про свої претензії на повний голос заявив столичний «Спартак». А наші почали доволі натужно, тому москвичі зуміли зберегти накопичену в прем’єрних турах двохочкову перевагу до проміжного фінішу. Розрив міг збільшитися після першого очного побачення опонентів у столиці, коли вже до перерви господарі поля вели з рахунком 2:0. Але наші врятували ту гру, що стала переломною, звівши її до нічиєї – 3:3. У другому колі «Динамо» виступало вже рівно, без спадів. Це знову був упевнений у собі, непробивний для суперників колектив. Недавній же конкурент – «Спартак» – не витримав затятої гонитви, кілька разів зривався, тому відстав од українців на п’ять балів. «Київська команда, – писав редактор тижневика «Футбол-Хоккей» Лев Філатов, – провела на полі в лігових матчах 3420 хвилин (90 хвилин х 38 матчів), і жодної втраченої, змарнованої! Все було віддано боротьбі». Третє поспіль «золото» козаків Віктора Маслова сигналізувало про повторення всесоюзного рекорду.

Чемпіони (не менше 50% матчів або не менше 33% для збірників): В.Банников (2), Є.Рудаков (3), В.Соснихін (3), Вол.Левченко (3), В.Турянчик (4), В.Мунтян (3), А.Бишовець (3), В.Поркуян (3), Ф.Медвідь (3), В.Серебряников (4), В.Хмельницький (3), А.Пилипчук, Й.Сабо (4), С.Круликовський (3), А.Пузач (3); тренер – В.О.Маслов (3).

V ТИТУЛ (1971)

Коли здобутий: 27 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 7 очок.

Специфіка. З «армійцями» столиці, чемпіонами СРСР 1970-го, динамівці зустрічалися 23 червня. На той час кияни вже здобули чимало перемог і міцно утримували лідерство. Склад команди стабілізувався, 6 травня в матчі з луганською «Зорею» голом відзначив свій дебют у столиці України Віктор Колотов. На повну силу зголосилися вчорашні новачки Доценко, Решко, Матвієнко. Зі старих випробуваних бійців, які пройшли масловську школу, в колективі залишилися воротар Рудаков, захисник Соснихін, півзахисники Медвідь і Мунтян, форварди Хмельницький, Пузач та Бишовець. Отже, досвідчені гравці значились у всіх лініях. А ЦСКА, схоже, спочивав на лаврах, балів у нього було мало, втім, успіх із нашими міг не тільки скоротити відставання в турнірній таблиці, а й стати стимулом для поліпшення настрою. Мріям «армійців» збутися не вдалось: господарі продемонстрували тактично гнучкі дії й виграли – 4:1. 28 вересня динамівці приймали львівські «Карпати». Візитери чинили відважний опір, бо ще зберігали шанси потрапити до чільної шістки. На жаль, боротьба часто велась із порушенням правил, було багато травм і лиш один гол. Одначе він позитивно вирішив основне питання для господарів: за півтора місяця до фіналу змагань було визначено їхнього звитяжця. Футболістом №1 країни назвали голкіпера Рудакова.

Чемпіони (не менше 50% матчів або не менше 33% для збірників): Є.Рудаков (4), С.Доценко, В.Соснихін (4), В.Матвієнко, С.Решко, В.Трошкін, В.Мунтян (4), А.Пузач (4), В.Веремеєв, Р.Журавський, В.Хмельницький (4), А.Боговик, Ф.Медвідь (4), В.Колотов, А.Бишовець (4); тренер – О.О.Севидов.

VI ТИТУЛ (1974)

Коли здобутий: 27 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 1 очко.

Специфіка. У серпні українці завоювали Кубок СРСР. До фінішу чемпіонату залишалось іще 13 турів, вони міцно утримували лідерство, тому нагода зробити «дубль» стала очевидною. На шляху до вершини довелося подолати чимало труднощів (зокрема, натужний старт). Уже в квітні, правда, досягли стабільності. Цьому сприяла впевнена «вікторія» над торішнім лауреатом – «Араратом», услід котрій вдалося побороти одного за одним кількох знаних суперників: тбіліське «Динамо», московські «Спартак», «Торпедо» (вдома) та «Динамо» (на виїзді). А в липні – принципова гра з ленінградським «Зенітом», який під керівництвом Германа Зоніна вийшов на пристойний рівень і претендував на медалі. Ажіотаж підігріли деякі столичні оглядачі, твердячи, буцімто кияни, фаворити турніру, на тлі «Зеніта» мають невиразний вигляд. Поєдинок відбувсь у зливу. В ударі був Олег Блохін, який забив чотири м’ячі, а остаточний рахунок – 5:0. Кияни не поступилися позиціями, відтак за два тури до кінця стали недосяжними. Того ж Блохіна вдруге проголосили найліпшим футболістом сезону.

Чемпіони (не менше 50% матчів або не менше 33% для збірників): Є.Рудаков (5), В.Матвієнко (2), М.Фоменко, С.Решко (2), В.Маслов, В.Онищенко, Л.Буряк, В.Веремеєв (2), О.Блохін, В.Трошкін (2), В.Колотов (2), А.Шепель, В.Мунтян (5); тренери – В.В.Лобановський + О.П.Базилевич.

VII ТИТУЛ (1975)

Коли здобутий: 28 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 5 очок.

Специфіка. «Золота» епоха футболу України: до Кубка Кубків, здобутого в травні, восени примкнула Суперчаша УЄФА, завойована за результатами двох поєдинків зі славнозвісною «Баварією». Наприкінці ж року Олега Блохіна нагородили «Золотим м’ячем» як топ-гравця Європи, натомість тренерський тандем Валерій Лобановський – Олег Базилевич був удостоєний звання провідного у світовому спорті. Що ж до справ у чемпіонаті країни – початок був вдалий: «Динамо» виграло п’ять матчів поспіль. Однак напружений міжнародний графік клубу й збірної дався взнаки – уникнути спаду фізичної форми не вдалося. Правда, динамівці відновили її доволі швидко (сприяв цьому 10-денний відпочинок у Ялті). Команда знову набула легкості, футболісти діяли з вогником. Попервах це відчув на собі «Арарат»: у стартовій зустрічі другого кола вірмени поступились із рахунком 0:4. Вирішальними ж стали двобої з московськими «Спартаком» і «Торпедо»: наші тріумфували відповідно 3:1 та 3:0.

Чемпіони (не менше 50% матчів або не менше 33% для збірників): Є.Рудаков (6), А.Коньков, В.Матвієнко (3), Л.Буряк (2), С.Решко (3), В.Трошкін (3), В.Мунтян (6), В.Онищенко (2), В.Колотов (3), В.Веремеєв (3), О.Блохін (2), М.Фоменко (2), О.Дамін, В.Зуєв; тренери – В.В.Лобановський (2) + О.П.Базилевич (2).

VIII ТИТУЛ (1977)

Коли здобутий: 29 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 4 очки.

Специфіка. Попервах лідерство захопили динамівці Москви й Тбілісі, матчі з оцими колективами й були найвідповідальнішими для українців. Зі столичним змагалися на виїзді, лише випадкова похибка наприкінці першого тайму завадила нашим радіти. Над грузинами ж була здобута «вікторія», що вивела киян у фаворити. Чемпіона можна було назвати вже 29 вересня, коли підопічні Лобановського проводили повторну гру в Тбілісі й досягли нічиєї, проте останню крапку поставили 6 листопада в Україні. Хоча «блакитно-білі» традиційно потрапили під нищівну критику, їх звинувачували в усіх смертних гріхах. Зокрема, у непомірній кількості нічиїх, попри те, що аж п’ять суперників перевершили їх у цьому. Дії наших у гостях, де вони реалізовували т.зв. «виїзну модель», один із фахівців обізвав «боягузливими», тим не менше, підсумкові цифри свідчили: кияни стали тріумфаторами серед решти «боягузливих» учасників ліги, взявши на чужих полях найбільшу кількість балів. Іще вони більше за всіх забили, найменше пропустили, частіше за інших вигравали, а програли тільки раз, завоювали дев’ять спеціальних призів.

Чемпіони (не менше 50% матчів або не менше 33% для збірників): В.Юрковський, А.Коньков (2), В.Матвієнко (4), М.Фоменко (3), С.Решко (4), В.Трошкін (4), В.Мунтян (7), П.Слободян, Л.Буряк (3), О.Бережний, О.Блохін (3), В.Веремеєв (4), В.Онищенко (3), В.Безсонов, В.Лозинський, В.Колотов (4); тренер – В.В.Лобановський (3).

IX ТИТУЛ (1980)

Коли здобутий: 33 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 6 очок.

Специфіка. Черговий турнір, як і попередній, минув під знаком суперництва лауреата-1979 столичного «Спартака» й київського «Динамо». Попервах у битву двох топових команд спробували втрутитися тбіліські динамівці, ЦСКА, «Зеніт», одначе вже результати першого кола продемонстрували всім, що боротьбу вони поведуть лише за «бронзу». Проміжний фініш виграли хлопці Костянтина Бєскова – 25 очок, у наших було на два менше. Після тривалої перерви, зумовленої Олімпіадою, українці на оновленому Республіканському стадіоні відсалютували прихильникам цілою низкою блискучих перемог, випереджаючи «червоно-білих» до дня очної зустрічі на три бали. Матч-центр відбувся 31 жовтня, київський стотисячник був переповнений. Господарі завзято атакували, долю гри вирішили старання Леоніда Буряка – 2:0. Того вечора фактично народився новий чемпіон – символічно, що передача повноважень сталась опісля двобою фаворитів. Опріч цього, червнева поразка в Єревані дала поштовх безпрограшній серії «блакитно-білих» у вигляді 45 зустрічей, яка обірвалася тільки в серпні наступного сезону зусиллями столичних «армійців».

Чемпіони (не менше 50% матчів або не менше 33% для збірників): Ю.Роменський, А.Коньков (3), В.Безсонов (2), С.Журавльов, А.Дем’яненко, В.Лозинський (2), Л.Буряк (4), О.Хапсаліс, В.Євтушенко, О.Бойко, В.Веремеєв (5), О.Блохін (4), С.Балтача, В.Каплун, В.Колотов (5); тренер – В.В.Лобановський (4).

X ТИТУЛ (1981)

Коли здобутий: 32 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 7 очок.

Специфіка. Українці стартували скромно (нічиї, перемоги з мінімальним рахунком), але набрані бали забезпечили їм лідерство разом зі столичним «Торпедо». 2 травня фаворити зустрілись у Києві. Господарі переважали автозаводців за всіма показниками, організували багато захопливих комбінацій, які засвідчили народження нового ігрового почерку. Й хоча долю матчу вирішив один-єдиний гол, було видно, що чемпіон не збирається здавати позиції. Запам’яталася «вікторія» над тбілісцями в першій частині змагань, адже гра відбулася за 10 днів опісля завоювання ними Кубка Кубків. Задовго до фінішу стало очевидно, що на золоті медалі претендують тільки двоє клубів – «Динамо» (Київ) і «Спартак» (Москва). Укладачі календаря немовби передбачали таке суперництво, тож винесли поєдинок поміж претендентами на останній ігровий день. Однак наші виконали основне завдання ще за два тури до кінця. Правда, це не завадило їм подолати й «червоно-білих», зайвий раз довівши: вершина підкорена без обмовок і запитань. Другий призер відстав на сім пунктів, а бронзовий – грузини – на 11.

Чемпіони (не менше 50% матчів або не менше 33% для збірників): М.Михайлов, А.Коньков (4), С.Балтача (2), А.Дем’яненко (2), В.Лозинський (3), Л.Буряк (5), В.Безсонов (3), О.Бойко (2), О.Хапсаліс (2), В.Євтушенко (2), О.Блохін (5), В.Веремеєв (6), В.Хлус, А.Баль, Я.Думанський; тренер – В.В.Лобановський (5).

XI ТИТУЛ (1985)

Коли здобутий: 32 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 2 очки.

Специфіка. Наприкінці червня кияни знову здобули Чашу СРСР. На ту мить вони зуміли забронювати лідерство і в чемпіонаті. Першу половину сезону виграли, випередивши на два бали «Дніпро» й на п’ять – «Спартак». Це було серйозною заявкою на успіх. Святом футболу стала зустріч динамівців із підопічними Бєскова у столиці України: своїх улюбленців прийшли підтримати 100 тисяч уболівальників. Того вечора натхнення не залишало наших, вони боролися за кожний м’яч, легко пересувалися полем. Особливо «феєрив» Ігор Бєланов: новачок активно діяв на вістрі атаки, багато бігав, двічі відзначився. А 21 серпня Олег Блохін таки забив свій 200-й м’яч у лізі. Останню спробу поборотися з киянами за «золото» «Спартак» здійснив у жовтні, за шість турів до фінішу, коли приймав їх удома. Але умови диктували гості: їм вдалися два влучні удари, москвичі тільки «розмочили» рахунок. Офіційна інтронізація нового чемпіона відбулась у Ленінграді, де «блакитно-білі» досягли мирової з лауреатом 1984-го «Зенітом» і, як мовиться, з рук у руки прийняли переможну естафету. Пізніше топ-футболістом року проголосили Анатолія Дем’яненка.

Чемпіони (не менше 50% матчів або не менше 33% для збірників): М.Михайлов (2), О.Кузнєцов, С.Балтача (3), В.Євсеєв, А.Дем’яненко (3), В.Рац, П.Яковенко, А.Баль (2), І.Яремчук, О.Михайличенко, І.Бєланов, В.Євтушенко (3), О.Блохін (6), О.Заваров, В.Безсонов (4); тренер – В.В.Лобановський (6).

XII ТИТУЛ (1986)

Коли здобутий: 30 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 1 очко.

Специфіка. 2 травня кияни довели до переможного кінця виступи в розіграші Кубка володарів Кубків, потім усією командою разом із тренером Валерієм Лобановським у футболках збірної Союзу взяли участь у мексиканському мундіалі, де хоч і не здобули нагород, однак заслужили високі оцінки фахівців. Останній перед тривалим антрактом матч першості вони зіграли 27 квітня на домашньому стадіоні з московським «Спартаком». Дрібний дощ не завадив уболівальникам заповнити трибуни вщерть: відлуння чорнобильської біди ще не дійшло до Дніпра, прихильники футболу прагнули побачити цікаву гру, і найсильніші радянські колективи не розчарували їх. Наші діяли злагоджено, вигадливо, на швидкостях. Двічі забивши до перерви, вирішили, що справу зроблено, тож ледь не поплатилися за самовпевненість: спартаківці один гол сквитали, а наприкінці навіть могли досягти нічиєї. Після повернення з Мексики організатори відкоригували календар «блакитно-білих», унаслідок чого основне навантаження випадало на осінні місяці: до зустрічей чемпіонату по-справжньому приступили лише з другої декади листопада. Все мали вирішити дві грудневі битви зі столичними одноклубниками, котрі на ту мить лідирували. Прем’єрна відбулась у спорткомплексі «Олімпійський». Українці змушені були відіграватись услід швидкому голу Каратаєва. Це вони й зробили, звикнувши до синтетичного газону, в другому таймі. На заключну гру – 7 грудня в Києві за присутності 100 тисяч глядачів – наші вийшли з рішучими намірами. Відкрив рахунок Василь Рац, згодом Ігор Бєланов із пенальті подвоїв його. По перерві гостям вдався точний удар. У складі нового-старого тріумфатора виступали двоє майбутніх лауреатів: той же Бєланов – володар «Золотого м’яча», Олександр Заваров – найкращий у Союзі.

Чемпіони (не менше 50% матчів або не менше 33% для збірників): Вік.Чанов, В.Безсонов (5), С.Балтача (4), О.Кузнєцов (2), А.Дем’яненко (4), В.Рац (2), П.Яковенко (2), А.Баль (3), І.Яремчук (2), О.Заваров (2), В.Євтушенко (4), І.Бєланов (2), О.Блохін (7), О.Михайличенко (2), В.Євсеєв (2); тренер – В.В.Лобановський (7).

XIII ТИТУЛ (1990)

Коли здобутий: 22 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 3 очки.

Специфіка. Передостання першість «Країни Рад» була зім’ята: змагалися 13 учасників без грузинів і литовців. На її хід наклав відбиток італійський мундіаль, адже «блакитно-білі» становили кістяк збірної. До світового форуму кияни, котрі виступали у жовто-блакитній формі, впевнено завоювали Чашу Союзу, а в лізі поклали на лопатки столичний «Спартак» у гостях – 3:1. По тому команда зазнала цькувань, однак це не вибило її з рівноваги, відтак на початку вересня (після 17 туру) вона очолила таблицю. Оформлення чемпіонства (з Анатолієм Пузачем на фініші) відбулося 7 жовтня завдяки виграшу в ЦСКА – 4:1. Так наші назавжди стали лідерами радянського футболу за кількістю тріумфів у чемпіонатах – 13. Вісім здобуто під керівництвом Валерія Лобановського, котрий приплюсував до цього шість Кубків СРСР: у першому випадку Полковник є одноосібним гегемоном, у другому ділить рекорд із Віктором Масловим. Із-поміж гравців по сім комплектів «золота» у Володимира Мунтяна й Олега Блохіна. Останній (разом із москвичами Олексієм та Василем Соколовими) найчастіше вигравав кубкове змагання.

Чемпіони (не менше 50% матчів або не менше 33% для збірників): Вік.Чанов (2), О.Кузнєцов (3), С.Шматоваленко, В.Рац (3), О.Лужний, Г.Литовченко, О.Саленко, О.Протасов, С.Заєць, І.Яремчук (3), А.Цвейба, О.Михайличенко (3), А.Дем’яненко (5), С.Юран, С.Ковалець, А.Анненков, В.Безсонов (6); тренери – В.В.Лобановський (8) + А.К.Пузач.

У першостях України

I ТИТУЛ (1992/93)

Коли здобутий: 30 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 0 очок.

Специфіка: в регламенті другої національної першості не згадувалося поняття «золотий матч», отож у випадку підсумкової рівності показників двох найкращих команд перевага надавалася тій, у кого була краща різниця м’ячів (іще до зими домінував принцип особистих зустрічей – якби не змінили правила, кияни фінішували б другими); головним конкурентом «блакитно-білих» був «Дніпро», котрий виграв перше коло з гандикапом у два бали; навесні столичні часто перемагали з розгромними рахунками, дніпряни були «скромніші», а фатальним для них виявився програш у Харкові (27 тур); до «золота» динамівців привів третій у сезоні наставник Михайло Фоменко, котрий зарядив підопічних професійним ставленням до справи, натомість хлопці Миколи Павлова пізніше зізнавалися, мовляв, самі винні, бо вірили, що у них, молодих, усе попереду; кияни тріумфували завдяки показнику забитих-пропущених м’ячів – +45 проти +31.

Чемпіони (не менше 25% матчів): В.Мартінкенас, І.Кутєпов, О.Лужний, А.Цвейба, А.Дем’яненко, С.Шматоваленко, С.Беца, С.Заєць, А.Анненков, В.Леоненко, В.Мінтенко, Ю.Грицина, В.Шаран, С.Ковалець, П.Шкапенко, С.Ребров, С.Мізін, В.Пономаренко, Д.Топчієв, В.Хруслов, П.Яковенко, А.Алексаненков, І.Панкратьєв, М.Зуєнко, А.Безсмертний; тренер – М.І.Фоменко.

II ТИТУЛ (1993/94)

Коли здобутий: 32 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 7 очок.

Специфіка: справжня інтрига попереднього турніру вже наступного сезону перетворилася на імітацію, адже всі гранди, крім «Динамо», влітку-восени 1993-го здали; по суті, столична команда мала не набагато кращий склад, аніж у «Чорноморця», «Шахтаря» чи того ж «Дніпра», проте на противагу їм не страждала від перебоїв із фінансуванням, отже, друге чемпіонське звання було нею здобуте із запасом; упродовж першості динамівці тасували людей (до прикладу, основними почергово були три воротарі), змінили коуча, змагалися на континентальній арені, масово входили до збірних різних вікових груп, але конкуренти не скористались обставинами; за цілий сезон «блакитно-білі» поступилися тільки раз (донеччанам) і могли значно раніше забезпечити собі корону – на заваді ставали то розхлябаність, то недооцінка колективу-опонента, то вибухонебезпечна поведінка наставника Йожефа Сабо, що іноді дуже шкодила справі.

Чемпіони (не менше 25% матчів): І.Кутєпов (2-й титул), А.Ковтун, О.Шовковський, О.Лужний (2), В.Пономаренко (2), В.Хруслов (2), С.Шматоваленко (2), В.Шаран (2), С.Ковалець (2), С.Ребров (2), А.Анненков (2), Ю.Грицина (2), В.Прудиус, Д.Топчієв (2), В.Леоненко (2), П.Шкапенко (2), О.Призетко, С.Мізін (2), В.Ващук, В.Мінтенко (2), А.Хомин, М.Джишкаріані, М.Деменко, А.Зав’ялов; тренер – Й.Й.Сабо.

III ТИТУЛ (1994/95)

Коли здобутий: 32 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 10 очок.

Специфіка: напередодні старту одну з найсильніших команд того часу – гордість Південної Пальміри – очолив Леонід Буряк, який міг здійснити неймовірне – привести підопічних до «золота», проте численні нічиї в першому колі нівелювали навіть виїзну перемогу одеситів у Києві; іншого супротивника «блакитно-білих» – із Дніпропетровська – все більше роз’їдали фінансові труднощі, що, врешті-решт, вилилось у великий скандал – посеред зими до столиці втекла група ключових виконавців із коучем Павловим; останнього зробили головним у «Динамо», він став третім наставником за чемпіонат; одначе пертурбації не позначилися на впевненій ході «гербової печатки України»; команда найбільше забивала, найменше пропускала; її лідером залишався Віктор Леоненко, для котрого сезон-1994/95 був останнім, відіграним на «відмінно», – на обрії з’являлися нові гравці (насамперед Андрій Шевченко), готові замінити його.

Чемпіони (не менше 25% матчів): О.Шовковський (2), О.Лужний (3), В.Ващук (2), А.Хомин (2), В.Косовський, С.Ковалець (3), С.Мізін (3), С.Скаченко, Д.Михайленко, В.Леоненко (3), С.Ребров (3), П.Шкапенко (3), О.Призетко (2), С.Леженцев, В.Шаран (3), А.Шевченко, Ю.Дмитрулін, Ю.Калитвинцев, Є.Похлєбаєв, С.Шматоваленко (3), С.Коновалов, Ю.Максимов, С.Беженар; тренер – М.П.Павлов.

IV ТИТУЛ (1995/96)

Коли здобутий: 33 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 6 очок.

Специфіка: тенденції 1990-х тривали, прірва між флагманом та рештою учасників вищої ліги зростала кожні півроку, але щойно добігла середина першої частини змагань, як у єдиного опонента «блакитно-білих» – «Чорноморця» – несподівано з’явивсь історичний шанс, коли через «справу з шубами» УЄФА на три роки відлучило «Динамо» од євротурнірів; утім, кияни продовжували триматися на плаву, рухаючись до четвертого комплекту найвищих нагород; непланова пробуксовка трапилась у березні-квітні 1996-го, після виїзної нічиєї із «Зорею-МАЛС» дуже сильні одесити, керовані тим же Буряком, скоротили відставання до небезпечних двох балів, однак протягом наступних тижнів самі «клепали» мирову за мировою; всі питання зняло очне протистояння, що відбулося на початку травня в столиці й мало як результат красиву «вікторію» господарів – 3:0; через місяць вони позбиткувалися над бронзовим призером – «Дніпром» – 5:1.

Чемпіони (не менше 25% матчів): О.Шовковський (3), А.Ковтун (2), Ю.Дмитрулін (2), С.Беженар (2), О.Головко, С.Шматоваленко (4), В.Косовський (2), Є.Похлєбаєв (2), Ю.Калитвинцев (2), Д.Михайленко (2), С.Ребров (4), П.Шкапенко (4), С.Скаченко (2), А.Шевченко (2), Ю.Максимов (2), С.Коновалов (2), О.Лужний (4), В.Леоненко (4), І.Костюк, С.Мізін (4), В.Ващук (3), А.Хомин (3); тренер – Й.Й.Сабо (2).

V ТИТУЛ (1996/97)

Коли здобутий: 27 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 11 очок.

Специфіка: шостий чемпіонат України розбився для «Динамо» на два доволі різні уривки; до зими на тренерському містку сидів Сабо (вже втретє), а команда, хоча й очолила турнірну таблицю за результатами першого кола, не показувала поставленої гри, ганебно виступила в Європі, вилетіла з національного Кубка; на додачу емоційний наставник увосени «зірвавсь із котушок», шукаючи винних у невдачах усюди, тільки не в собі; тим часом щомісяця набирав сили добре укомплектований «Шахтар» Валерія Яремченка, сенсаційно стартував оновлений «Дніпро» В’ячеслава Грозного, тож прихильники столичних занепокоїлися; проте взимку повернувся Валерій Лобановський, косметично видозмінив склад, що дістався йому від попередника, і «блакитно-білі» переродилися, показуючи футбол світового класу; навесні ігрова вищість динамівців була настільки очевидна, що, як зазначали фахівці, навіть їхній дубль міг довести справу до п’єдесталу.

Чемпіони (не менше 25% матчів): О.Шовковський (4), О.Лужний (5), С.Беженар (3), О.Головко (2), О.Хацкевич, Ю.Максимов (3), Ю.Калитвинцев (3), В.Кардаш, В.Белькевич, С.Ребров (5), А.Шевченко (3), Ю.Дмитрулін (3), Д.Михайленко (3), В.Косовський (3), В.Ващук (4), П.Шкапенко (5), А.Гусін, В.Леоненко (5); тренер – В.В.Лобановський.

VI ТИТУЛ (1997/98)

Коли здобутий: 28 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 5 очок.

Специфіка: дебютний повноцінний сезон Лобановського запам’ятався героїчними подвигами в Європі, тоді як у внутрішніх турнірах інколи видавалося, що динамівці не стільки грають, скільки демонструють для публіки виступи-бенефіси; саме тоді найрозповсюдженіше твердження на початку кожного чемпіонату зводилося до того, що володар «золота» вже відомий, боротьба точитиметься за місця нижче першого; «гірники» з Донбасу – єдині, хто принаймні створював видимість суперництва, – лізли зі шкіри, навчилися не втрачати залікові пункти в іграх із аутсайдерами, втім, різниця в класі між ними та «блакитно-білими» зоставалася космічною; за наслідком квітневої зустрічі на полі «Шахтаря» (0:0) лідер господарів Геннадій Орбу сказав, що його команді «забракло майстерності для виграшу»; крім того, в травні Сергій Ребров найпершим із-поміж динамівців фінішував на вершині бомбардирських перегонів української ліги.

Чемпіони (не менше 25% матчів): О.Шовковський (5), О.Лужний (6), О.Головко (3), В.Ващук (5), Ю.Дмитрулін (4), А.Гусін (2), О.Хацкевич (2), Ю.Калитвинцев (4), Д.Михайленко (4), В.Кардаш (2), В.Белькевич (2), О.Радченко, С.Ребров (6), А.Шевченко (4), Ю.Максимов (4), В.Косовський (4), О.Герасименко, К.Каладзе, В.Маковський, С.Беженар (4); тренер – В.В.Лобановський (2).

VII ТИТУЛ (1998/99)

Коли здобутий: 16 (перенесеного) туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 9 очок.

Специфіка: піковий період новітнього літопису «Динамо» увінчався драматичним непотраплянням у фінал Ліги чемпіонів; на домашньому ж фронті обстановка не зазнала змін – абсолютне, беззаперечне, тотальне домінування «гербової печатки», знову «золотий дубль» плюс тріумф другого складу в першому дивізіоні; з аутсайдерами й середняками вищої ліги кияни легко розправлялися, представників лідируючої групи зачавлювали практицизмом і класом; на «брамі» столичних стояв змужнілий Шовковський, у захисті зазвичай діяли (справа наліво) Лужний, Ващук, Головко, Каладзе (або Дмитрулін), опорну зону закривали Хацкевич та Гусін, основним лівим хавом був Косовський, по-справжньому розцвів «шпільмахер» Белькевич, пару форвардів Шевченко (голеадор №1 чемпіонату) – Ребров визнавали найсильнішою в Європі, а демонстровану цією командою гру – найсучаснішою; здавалося, гегемонія збережеться надовго.

Чемпіони (не менше 25% матчів): О.Шовковський (6), А.Гусін (3), О.Хацкевич (3), Д.Михайленко (5), О.Головко (4), В.Ващук (6), Ю.Дмитрулін (5), К.Каладзе (2), Ю.Калитвинцев (5), В.Косовський (5), А.Шевченко (5), С.Ребров (7), О.Герасименко (2), В.Белькевич (3), О.Лужний (7), А.Яшкін, В.Кардаш (3), О.Кирюхін, О.Венглинський, С.Кормильцев, С.Серебренников; тренер – В.В.Лобановський (3).

VIII ТИТУЛ (1999/00)

Коли здобутий: 26 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 18 очок.

Специфіка: якщо попередній рік – апогей третього «діамантового» колективу Полковника, цей був останнім спалахом напередодні занепаду; «блакитно-білі» мали чудову єврокампанію, лише невезіння пересікло їм шлях до плей-оф головного континентального змагання; внутрішню висоту вони підкорили з гігантським запасом, не зазнавши жодної поразки в першості (30: +27=3-0), а Максим Шацьких розділив лаври «короля стрільців» із криворіжцем Іваном Гецьком; однак уважний аналіз доводив, що незабаром розстановка сил у нас зміниться, адже «Динамо» випередило «Шахтар», бо не втрачало «своїх» очок, але особисті дуелі грандів не виявили чиєїсь ігрової переваги; поєдинок другого кола закінчився дебютним скандалом у футбольному протистоянні Києва й Донбасу, бо гостей, які програли – 1:2, розгнівав арбітраж Василя Мельничука; надалі кожне «ель-класико» ставатиме резонансним.

Чемпіони (не менше 25% матчів): О.Шовковський (7), В.Кернозенко, О.Герасименко (3), О.Головко (5), В.Ващук (7), Ю.Дмитрулін (6), К.Каладзе (3), А.Яшкін (2), С.Кормильцев (2), А.Гусін (4), С.Ребров (8), В.Кардаш (4), С.Коновалов (3), М.Шацьких, Р.Мамедов, С.Федоров, В.Белькевич (4), А.Несмачний, О.Хацкевич (4), Г.Деметрадзе, Д.Михайленко (6); тренер – В.В.Лобановський (4).

IX ТИТУЛ (2000/01)

Коли здобутий: 26 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 1 очко.

Специфіка: то була найбрудніша «вікторія», котра підготувала грунт для конфліктних взаємин поміж киянами й донеччанами; хоча довгий час більшість ознак указувала на незмінність старих тенденцій – гранди вправно набирали бали, а зустріч на Донбасі принесла прогнозовану нічию (1:1); під час зимової перерви лави «блакитно-білих» розширила група легіонерів, через що Лобановський перейшов на іншу тактичну схему – 1+4+5+1 – із двома диспетчерами (білорусові Белькевичу підігравав новачок із Румунії Флорин Чернат); усе рухалося за передбачуваним сценарієм, аж ось у квітні «Шахтар» на виїзді (за присутності рекордної кількості глядачів – 73950) поклав суперника на лопатки (2:1); після цього обидва претенденти не гребували засобами задля досягнення мети; в заключній третині турніру столичні не оступилися, драматично здолали «Дніпро» (2:1), натомість провінціали розіграли фатальну мирову (0:0) із ЦСКА.

Чемпіони (не менше 25% матчів): О.Шовковський (8), О.Хацкевич (5), А.Гусін (5), О.Головко (6), В.Ващук (8), Ю.Дмитрулін (7), Г.Деметрадзе (2), В.Белькевич (5), А.Несмачний (2), М.Шацьких (2), Г.Мороз, Л.Боднар, А.Яшкін (3), К.Каладзе (4), О.Мелащенко, Г.Пеєв, Ф.Чернат, В.Кузьмичов, С.Федоров (2), С.Серебренников (2); тренер – В.В.Лобановський (5).

X ТИТУЛ (2002/03)

Коли здобутий: 30 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 3 очки.

Специфіка: нова епоха (смерть Лобановського, сезон без трофеїв, половина основи – іноземці), новий тренер (Олексій Михайличенко), новий президент (Ігор Суркіс перейняв віжки управління в старшого брата); в першому колі поразка (0:1) у Донецьку, друге стартувало з нічиєї (2:2) в Дніпропетровську, тому довелося негласно коригувати завдання на сезон, зосередившись не на «золоті» – на потраплянні в Лігу чемпіонів; до туру №24 «блакитно-білі» регулярно вигравали, в той час як «помаранчево-чорні» двічі недорахувалися залікових пунктів; ключові події відбулись у травні, коли «Волинь» почергово переграла киян (1:0 удома) і донбасівців (3:1 на виїзді), а у вкрай виснажливому «ель-класико» міцніші нерви мало «Динамо» – 2:1 із вирішальним автоголом «гірника» Адріана Пуканича; в останньому турі Шацьких забив «Металісту» два м’ячі, котрі дали йому змогу здобути вже одноосібне звання найкращого голеадора чемпіонату.

Чемпіони (не менше 25% матчів): О.Шовковський (9), В.Рева, Л.Боднар (2), С.Федоров (3), Г.Гавранчич, А.Несмачний (3), Ю.Дмитрулін (8), А.Гусін (6), Т.Гіоане, Г.Пеєв (2), В.Белькевич (6), Ф.Чернат (2), О.Мелащенко (2), М.Шацьких (3), О.Хацкевич (6), Г.Саблич, Діого Ринкон, Й.Лєко, О.Головко (7), Л.Ідахор, В.Ващук (9); тренер – О.О.Михайличенко.

XI ТИТУЛ (2003/04)

Коли здобутий: 30 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 3 очки.

Специфіка: середина 2000-х – не найліпший етап для футболу України, на що вказують показники в євротурнірах; у національній лізі залізно утвердилася гегемонія двох колективів, решта учасників була «на підтанцьовці», хоч їм вдавалося регулярно скубти грандів; бали недобирали як динамівці (другий рік Михайличенка позначивсь явним регресом), так і «гірники» (німецький наставник Бернд Шустер не зумів освоїтись у незвичних умовах); здавалося, квітнева гра на Донбасі, в якій гості зачавили господарів – 4:2, зняла головне питання порядку денного; втім, столичних одразу підкосив спад, перемагати доводилось із надзусиллями, а провал у Борисполі (безнадійні 0:2 од «Борисфена») вдихнув життя в інтригу; тим часом конкурент двічі змінив тренера – після Віктора Прокопенка (як в.о.) прийшов румун Мирча Луческу, взяв хороший темп, але згаяного раніше не надолужив; це були сутінки кар’єри капітана Белькевича.

Чемпіони (не менше 25% матчів): О.Шовковський (10), В.Рева (2), О.Хацкевич (7), Б.ель-Каддурі, С.Федоров (4), А.Гусін (7), Діого Ринкон (2), О.Гусєв, Ю.Дмитрулін (9), Г.Гавранчич (2), В.Белькевич (7), А.Несмачний (4), Й.Лєко (2), М.Шацьких (4), Т.Гіоане (2), Ф.Чернат (3), Г.Пеєв (3), М.Верпаковськис, Д.Онищенко, О.Мелащенко (3), А.Мілевський, О.Яценко, С.Корніленко, Р.Бідненко, Г.Саблич (2); тренер – О.О.Михайличенко (2).

XII ТИТУЛ (2006/07)

Коли здобутий: 29 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 11 очок.

Специфіка: найпарадоксальніше «золото», що супроводжувалося низкою взаємовиключних факторів; то був другий рік коуча Анатолія Дем’яненка, одначе порівняно з першим позитивні зміни не проглядалися – колектив продовжував регресувати, у глядачів зазвичай складалося враження, що футболісти цілком некеровані, а установки на матчі узгоджують між собою; при цьому столичні не лише взяли титул, а й виграли дуелі в трьох найсильніших опонентів – «Шахтаря» (1:0, 2:2), «Металіста» (2:0, 2:0), «Дніпра» (2:0, 2:0), вдруге закінчивши чемпіонат без поразок (30: +22=8-0); силою киян були деякі висококласні майстри – Олександр Шовковський, Айїла Юссуф, Олег Гусєв, Діого Ринкон, Клебер, які витягували на собі інертний загальнокомандний механізм; не бажаючи применшувати вагу успіху, все ж визнаймо, що значною мірою його зумовила слабкість конкурентів («гірники» бовталися в найбільшій кризі часів Луческу).

Чемпіони (не менше 25% матчів): О.Шовковський (11), К.Корреа, С.Ребров (9), Г.Гавранчич (3), Діого Ринкон (3), М.Шацьких (5), О.Гусєв (2), Р.Ротань, Б.ель-Каддурі (2), А.Юссуф, А.Мілевський (2), М.Маркович, Т.Михалик, А.Несмачний (5), В.Белькевич (8), Ф.Чернат (4), Родриго, Клебер, В.Ващук (10), Т.Гіоане (3), Родольфо, В.Мандзюк; тренер – А.В.Дем’яненко.

XIII ТИТУЛ (2008/09)

Коли здобутий: 27 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 15 очок.

Специфіка: взявши півроку на розкачку, перший нединамівський наставник Юрій Сьомін зліпив боївку, яка безмірно радувала прихильників; росіянин здійснив кадрові переставляння, скоректував ігровий стиль, нав’язавши підопічним майже спартаківську легкість, і взагалі – наче свіже повітря впустив; плоди «вітру змін» не забарилися, причому на обох напрямках, міжнародному й домашньому; зенітом команди, в якій верховодила «солодка парочка» Олександр Алієв – Артем Мілевський, міг стати Кубок УЄФА, де кияни оступились акурат перед фіналом; підніжку вкотре підставив «одвічний ворог» із Донецька, котрий заради континентального успіху закинув справи в УПЛ (заснованій незадовго перед тим); не буде перебільшенням сказати, що комплект золотих медалей №13 «блакитно-білі» завоювали ще до зимового антракту, опісля ж єдиним їхнім конкурентом були вони самі; тим не менш, із продовженням у Палича не склалося.

Чемпіони (не менше 25% матчів): О.Шовковський (12), С.Богуш, О.Вукоєвич, О.Алієв, І.Бангура, Бетао, А.Мілевський (3), Б.ель-Каддурі (3), А.Несмачний (6), Т.Гіоане (4), М.Нінкович, Р.Єременко, Т.Михалик (2), П.Діакате, А.Кравець, М.Асатіані, Р.Зозуля, К.Корреа (2), А.Юссуф (2), А.Ярмоленко, О.Гусєв (3), С.Кравченко; тренер – Ю.П.Сьомін.

XIV ТИТУЛ (2014/15)

Коли здобутий: 24 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 10 очок.

Специфіка: початок 2010-х одкрив відлік донбаської політичної ери в Україні (лиш Євромайдан зупинив її), що створила передумови для абсолютного домінування «гірників» у футболі; п’ять років поспіль уся система працювала на чемпіонство «помаранчево-чорних», натомість динамівці деградували до «бронзи», відтак до четвертого місця в 2014-му; еволюція суспільної ситуації спонукала до трансформацій усередині столичного клубу, тож на капітанському містку опинився Сергій Ребров; уже невдовзі ми побачили по-європейськи стриманий підхід до справи, незвичну тактику (нав’язувати суперникові гру), нових молодих гравців (здебільшого доморощених) і нові трофеї; XXIV чемпіонат кияни відіграли без жодного зриву, довели вищість над обома конкурентами – «Дніпром» (3:0, 1:0) та «Шахтарем» (1:0, 0:0), утретє в історії завершивши сезон без жодного програшу (26: +20=6-0); топ-виконавцем був Андрій Ярмоленко.

Чемпіони (не менше 25% матчів): О.Шовковський (13), О.Рибка, Ю.Беланда, В.Буяльський, Д.Віда, О.Гусєв (4), Данило Сильва, А.Драгович, А.Кравець (2), Д.Ленс, Є.Макаренко, Д.Мбокані, Л.Теодорчик, В.Антунеш, М.Велозу, С.Рибалка, С.Сидорчук, Є.Хачериді, А.Ярмоленко (2), Р.Безус; тренер – С.С.Ребров.

XV ТИТУЛ (2015/16)

Коли здобутий: 23 туру.

Відрив од найближчого переслідувача: 7 очок.

Специфіка: економічний крах у державі підкосив і УПЛ, отож ювілейний турнір знову почали 14 учасників, із яких один (запорізький «Металург») протримався до зими; це дало привід критикувати рівень змагання, де почастішали прохідні зустрічі; не дивно, що «блакитно-білі» часом брали очки навіть у економному режимі, а Шовковський із 18 матчів пропускав лиш у трьох; утім, «золото» зостається металом найвищої проби, відтак його здобуття – тріумф, попри все; за 10 місяців столичні дозволили собі два провали (з «гірниками»), тобто їхня корона логічна; паралельно свої турніри виграли команди U19 та U21.

Чемпіони (не менше 25% матчів): О.Шовковський (14), М.Морозюк, Ю.Беланда (2), В.Буяльський (2), Д.Віда (2), О.Гусєв (5), Данило Сильва (2), А.Драгович (2), А.Кравець (3), Ж.Мораєс, Д.Гармаш, Д.Гонсалес, Л.Теодорчик (2), В.Антунеш (2), М.Велозу (2), С.Рибалка (2), С.Сидорчук (2), Є.Хачериді (2), А.Ярмоленко (3), Р.Петрович; тренер – С.С.Ребров (2).

1990, 2015–2016, 2018