Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

2.8.1. Заплава Дніпра в Києві під час оборони міста в 1941 р.

Парнікоза І.Ю.

Радянсько-німецька війна розпочалася 22 червня 1941 р. Вже цього дня перший ворожий літак був збитий над Києвом комендорами канонерського човна «Верный» зі складу Пінської військової флотилії. Ось як описує цей епізод Білий М.У. – молодший лейтенант, у той час – стажер на моніторі (МН) «Флягин»:

«На підході до Києва, побачили повітряний наліт на місто. Вразило те, що зенітний вогонь вівся з різних районів міста, все небо було у білих хмарках розривів, а літаки йшли навіть не здригнувшись. Коли кораблі проходили під Київськими мостами, з КЧ «Верный», першим же снарядом збили літак, який впав на Труханів острів. Добре було видно, як через міст кинулися машини до місця падіння (тут якась помилка, бо на Труханів острів не було тоді мосту – авт.)» (Спичаков, 2009).

А ось як загдує цей же епізод Петро Федорович Танана – старший червонофлотець, 1-ший наводчик кормової гармати КЧ «Верный»:

«22 червня «Верный» підійшов до берега та забрав майно та часового (головним чином, продукти, завчасно знесені з корабля) і без затримки повернувся до Києва. У якомусь урочищі пристали до берега. Під керівництвом боцмана Щербини нарубали дубових гілок та замаскували корабель.

Приблизно в 10-11 годин дня підішли до першого київського мосту, на зустріч йшов пароплав «ХХ лет РККА». Над Печерськом кружляв німецький важкий бомбардувальник, по ньому з усіх кінців міста били зенітки. Зенітний розрахунок канчовну супроводжував літак і лише чекав команди на відкриття вогню. Командир БЧ-2 Жигалов отримав від командира дозвіл випробувати «старушку» – тридюймову зенітку. Перша ж шрапнель випущена 76 мм гарматою КЧ «Верный» розірвалася біля самого літака і той почав різко знижуватися в бік Дарниці. Другого пострілу не вдалося зробити, бо канчовен увійшов під міст. Пізніше стало відомо що пілот був поранений в ліву руку і літак здійснив вимушену посадку. Сам літак в подальшому був на двох п’ятитонках перевезений на Хрещатик для показу публіці.

Після прибуття в порт, Терехін поспішив з рапортом до штабу. Повернувся на корабель схвильованим з двох причин:

1. усім готуватися до довгого походу;

2. починаємо рахунок, так як весь Хрещатик вважає що це зенітка «Верного» збила літак» (Спичаков, 2009).

Фрагмент гравюри Г. Малакова, що… Перший збитий над Києвом німецький…
Рис. 2.8.1.1. Фрагмент гравюри Г. Малакова, що зображає перший збитий над Києвом німецький літак (копія люб’язно надана В. Лисенко) Рис. 2.8.1.2. Перший збитий над Києвом німецький літак, постановочний знімок (за Спичаковим, 2009)

Зовсім по іншому згадує про цей епізод Трутнев Костянтин Іванович – ст. політрук, воєнком КЧ «Верный»:

«Біля п’ятої години ранку на канонерському човні стало відомо про віроломний напад Німеччини. Коли сонце було в зеніті, КЧ «Верный» вже підходив до Києва. Сигнальник Василенко помітив 2 винищувача, що вели між собою повітряний бій. В момент коли літаки розійшлись, на одному з них в бінокль були чітко видні хрести. Командир канонерського човна віддав наказ відкрити зенітному розрахунку вогонь по літаку ворога. Німецький літак, залишаючи за собою шлейф диму, сховався у хмарах, а наш літак пішов на аеродром у Бровари» (Спичаков, 2009).

Як бачимо, тут комісар пише про двобій винищувачів, хоча як свідчать два інших свідка, а також зроблені в той день фото, збитий був таки бомбардувальник Ю-88А-4 з 2-ї групи 54-ї бомбардувальної ескадри (II/KG.54). На знимку на фезюляжі машини – емблема ескадри – сілует Британії вперехресті прицілу.

Зважаючи на поразку у прикордонних боях, Дніпровський рубіж набув високого оборонного значення. Знекровлена Червона армія стрімко відступала до Дніпра. Розбудовується три лінії оборони навколо Києва, головним чином, з використанням Київського укріпленого району – КіУР. Передній край КіУР на півдні примикав до Дніпра в районі озера Конча. Друга лінія оборони на півночі виходила на Оболонські луки. З півночі від Вишгороду за межами заплави було розташовано протитанковий рів. Ровами з боку обох берегів прикриті підступи до понтонного мосту через Муромець. На правому березі біля понтонного мосту через Муромець було встановлено 76 мм гармату №12. Тут також було влаштовано міст через Почайну. З півночі Подолу усі вулиці було перекрито барикадами по лінії Гавані. В районі сучасної станції Петрівка знаходилося 76 мм гармата №13, а на південно-східному розі Подолу – гармата №11 та дві гармати протитанкової оборони (Кайнаран та ін., 2017).

Рови прикривають зі сходу міст Петровського та Дарницький міст. Рів біля гирла Либіді паралельний до лінії Зверинецького пагорбу, надовби та барикади перекривали доступ в долину річки та на вулицю Саперно-Слобідську. На острові Венеціанський для охорони мосту імені Бош було встановлено 76 мм гармати №4 та №5, для охорони понтонної переправи на баржах нижче цього мосту гармату №3, для охорони дерев’яного Наводницького мосту було з боку правого берега розміщено 76 мм гармату №8 та гармату ПТО. З боку лівого берега на Кухмистерській Слобідці розміщено 76 мм гармату №2. Дарницький міст з правого берегу прикривала 76 мм гармата №7, а з лівого берега в районі Осокорків – №1 (Кайнаран та ін., 2017).

Для захисту Дарницького району на лівому березі та для прикриття мостів був створений так званий «протидесантний» сектор. Ополченці району мали вести боротьбу з десантами ворога, прикривати залізничний вузол та переправи через Дніпро зі сходу. Майор М. Д. Чукарев у своїй доповіді критично оцінив, що сектор розрахований лише на оборону від десантів, і оборона від звичайних польових військ супротивника, які могли обійти місто, не передбачена. Згідно «Отчета киевского горкома партии», на околиці Дарниці була споруджена лінія оборони, яка своїми флангами впиралася в Дніпро та закривала доступ всередину району з півночі та сходу. Тут було споруджено протитанкові рови, ескарпи та ДЗОТи, як по лінії оборони, так і в глибину. Але конкретної схеми облаштування цього рубежу немає. «Схема інженерного облаштування КіУР» не має жодних поміток в цьому районі. Нічого не пише про облаштування цього сектору і майор М. Д. Чукарев. За аерофотозйомкою зробленою німцями в 1941 р. можна виявити облаштування оборони лише у мостів. Можливо, протитанковий рів, що згадується у звіті горкому, це рів, залишки якого і досі можна побачити у лісі між лісовим масивом та Лісовим кладовищем. Він добре помітний на німецькій аерофотозйомці 1943 р. і тягнеться суцільною смугою від Броварського шосе до Лісового (Алмазного) озера. Але чи був він зведений в 1941 р. не відомо. Це ж стосується і траншей відритих перед ровом. Також на цій зйомці видно протитанковий рів, що виходить на дніпровську заплаву від північної околиці с. Бортничі вздовж насипу, який веде до південного тунелю недобудованого об’єкту №1 (Кайнаран та ін., 2017).

Достовірно відомо лише, що в серпні 1941 р. були наявні ділянки ровів та стрілкові та гарматні позиції біля мостів, особливо розвинені біля обох залізничних мостів, а також біля понтонного мосту, розташованого на 1,5 км вище Петрівського моста біля будівельних майданчиків північного тунелю будівництва №1 (Титул 14) (Кайнаран та ін., 2017).

С. Вакулішин (2010) зазначає, що оборонні рубежі будувалися також на лівому березі Дніпра на Броварському шосе: 1-ший у районі станції метро Лісова, 2-й у районі сучасної Київської птахофабрики. А свідок Г. М. Краснова розповіла, що одразу ж після початку війни силами мешканців Передмостової слобідки на Венеціанському острові поспіхом споруджуються окопи та бліндажі. Приходько та ін. (2016) зазначають, що влітку 1941 р. на Наводницькому шосе в районі сучасної Дарницької площі з’явилися радянські блокпости.

На зведенні оборонних споруд працювали мешканці Києва. Серед тих, хто копав траншеї, був і труханівець О.П. Стахорський. Згодом його зачислили у винищувальний батальйон, що з часом був включений до 175-ї стрілецької дивізії, що оборонялася на берегах Ірпеня. З 30 червня по 7 липня труханівська молодь щоденно виїздила на оборонні роботи. Серед інших працювали і молоді хлопці з Труханового острова Євген Томаров, Григорій Щербак та Володимир Волконовський. А 8 липня велику групу юнаків відправили у східні райони України на прибирання врожаю. Так, Євген Томаров потрапив під Мелітополь. Учні труханівської фабрично-заводської школи № 100 та інших шкіл Подільського району, яким виповнилося 16-18 років, були зібрані повістками до школи № 124 та відправлені на фронт. Серед них були Юрій Вендоловський, Микола Сердюков, Віктор Гасан, Михайло Халай, Іван Щербаков та Володимир Калугін. Всі вони не повернулися з фронту…(Спогади Є.Л. Томарова; архів В.І. Дзівалтовського; Дзівалтовський, 2004).

Під час оборони Києва труханівці на човнах переправляли додаткові вантажі для війська. Поміж інших працював і Степан Піроженко (Ясев, де Воронцов, Архів В.І. Дзівалтовського).

Схема елементів Київського укріпленого…

Рис. 2.8.1.3. Схема елементів Київського укріпленого району, розміщених в межах заплави Дніпра: 1 – понтонна переправа та її передмостове укріплення на Оболоні, 2 – укріплення переправи з боку лівого берега, 3 – барикади та окопи на північній межі Подолу, 4 – додатковий понтонний міст через Венеціанський острів, 5 – оборонні позиції на лівому березі біля Дарницького залізничного мосту, 6 – оборонні позиції на Нижній Теличці з правобережного входу на Дарницький залізничний міст, 7 – понтонна переправа через сучасний острів Водників, 8 – передній край КіУР, що прилягає до озера Конча, за (Кайнаран та ін., 2017).

Фрагмент схеми побудови оборони міста… Фрагмент схеми побудови оборони м.…
Рис. 2.8.1.4. Фрагмент схеми побудови оборони міста Києва. Північна частина заплави. Показано понтонну переправу через острів Муромець та міст для неї прокладений на озеро Опечень, ділянку оборони №7 на Подолі, розміщені в межах заплави 76-мм гармати ППО з зазначенням їх номерів, за (Кайнаран та ін., 2017) Рис. 2.8.1.5. Фрагмент схеми побудови оборони м. Києва. Південна частина заплави. Показано понтонну переправу на баржах через Венеціанський острів, розміщені в межах заплави 76-мм гармати ППО з зазначенням їх номерів, а також протитанковий рів на Нижній Теличці, барикаду на схід від Саперної слобідки та протитанкові надовби за (Кайнаран та ін., 2017)

Одразу розпочинається евакуація Київських підприємств, зокрема розташованих на заплаві Дніпра. Так, 29 червня евакуюється на схід завод «Арсенал», а разом з ним і окремі спеціалісти, зокрема труханівець М.М. Внуков. На початку серпня евакуйований завод у м. Воткінськ вже давав першу продукцію. Завод «Ленкузня», головні корпуси якого розташовувались у центрі міста на вул. Жилянській–Комінтерна (суч. вул. С. Петлюри), евакуювали до Татарстану. Евакуюється також Київський суднобудівний-судноремонтний завод, який було розміщено у містечку Звенігово Марійської АРСР. Тут він виробляв спочатку авіабомби, а потім спеціальну військову техніку – аеросани (Ясев, де Воронцов, архів В.І. Дзівалтовського).

Сіроковуглецевий завод на Дарниці був знищений внаслідок бомбардування. Загинув також тоноксуконний комбінат і зведені для його співробітників перед війною будинки. Для вивозу обладнання та сировини трьох великих підприємств Соцміста, які вціліли, на станції “Дарниця” було сконцентровано біля 500 вагонів. “Шокобудівська” частина селища вціліла і в ній залишилися мешканці, яким не вдалося евакуюватися (Приходько та ін., 2016).

Труханівець М.М. Внуков Радянські солдати під Києвом,…
Рис. 2.8.1.6. Труханівець М. М. Внуков – учасник боїв за Київ, Фото з архіву В.І. Дзівалтовського Рис. 2.8.1.7. Радянські солдати під Києвом, реконструкція 2010 р., за ()

Війна стрімко наближалася до головної бази Пінської військової флотилії в Пінську. З початком війни, родини комскладу евакуювали звідси на баржі в Київ, який де факто став головною базою флотилії (Спичаков, 2009).

З початком війни на КССРЗ розгорнулася мобілізація цивільних суден для потреб Пінської військової флотилії. Капітан-лейтенант Костянтин Павлович Кузьмин – начальник 2-го відділення штабу ПВФ, в якості представника від ПВФ контролював роботи з озброєння на КССРЗ ім. І. В. Сталіна мобілізації кораблів. Станом на початок війни на заводі будувалися також 4 великих морських мисливців проекту 122а. Їх корпуси були евакуйовані вниз Дніпром, а 4 штук установок АУ-34К були використані для озброєння сторожевих кораблів ПВФ «Пушкин» та «Парижская комунна» (Спичаков, 2009).

23.06.1941 р. згідно до передвоєнного мобілізаційного плану були мобілізовані 7 колісних буксирних пароплавів побудови 1930-х рр. з водовмістом 140-170 т. Обладнання цих пароплавів застарілими гарматами проходило виключно в Києві на КССРЗ імені Й. Сталіна. На надбудові встановлювалася броньована рубка (замість ходової), 6 мм бронею покривалися борти та палуба в районі арт-погребів та тумби під гармати. Посилення переборок та палуби, було здійснено ще під час виготовлення пароплавів чи їх капремонтів. Завчасно виготовлені іменні стелажі для снарядів зберігалися в Гавані особливого призначення (ГОП) на мобілізаційній площадці. Роботи тривали 8 днів. В склад дивізіону сторожових кораблів ПВФ увійшли: СКР «Пушкин» (СК-2), «Парижская комунна» (СК-3), «Техник» (СК-4), «Водопьянов» (СК-1), «Большевик» (СК-5), «Ворошилов» (СК-6). Сторожеві кораблі «Пушкин» та «Парижская комунна» отримали на озброєння артилерійські гармати АУ 34-К. Окрім того, з-за непридатності запланованих мобілізаційним планом пароплавів «К. Маркс» та «Ф. Енгельс», було також мобілізовано два пароплави «Рулевой» та «Река». Перший був збудований за замовленням приватного київського судновласника як «Аполлон». Другий збудований на заводі Кондзерського в Києві в 1912 р. також на приватне замовлення як «Река».

Ось як згадує про свій шлях до СК-6 Барботько Микола Микифорович – старшина 1-й ст., к/о сигнальників СКР «Ворошилов»:

«25.06.1941 р. Явився на мобпункт («Будинок культури Хлібопекарів» і був зачислений на ПВФ на с/к «Маршал Ворошилов».

29 червня 1941 р. В 10.00 л/с по формі №3 вишукуваний для прийняття присяги.

30 червня 1941 р. Все ще у екіпажу, в команді Ф-25, чекаємо відправлення на корабель, який озброюються на заводі ім. Сталіна. Багато команд вже на кораблях, а люди все прибувають.

5 липня 1941 р. Нарешті з ранку на корабель, прибули до 10 години на завод ім. Сталіна. Корабель сподобався: невеликий, акуратний, вже пофарбований, стоять гармати і бойова рубка. Наш СК з водотрубним паровим котлом, машина 200 Н.Р. побудови 1937 р., випущений «Ленкузницею» та Верф’ю імені Сухомліна. Готуємося йти в Трипілля для використання гармат, зенітних установок і самого корпусу.

6 липня 1941 р. Стоїмо в заводі, підняли пари. Поруч с/к «Водопьянов», «Техник», к/ч «Каганович» та «Смольний». На елінгу к/ч «Димитров» усі вони майже готові. У 19.30 знялися зі швартових і пішли вниз на Трипілля.

12 червня 1941 р. зранку ходив на завод на шлюпці на завод заварювати скобу від гафеля. На заводі в цехах пусто, всі гарні станки та мотори евакуйовані» (Спичаков, 2009).

Колишній пароплав «Пушкин»… Артилерійська установка АУ-34 К, якою…
Рис. 2.8.1.8. Колишній пароплав «Пушкин» переобладнаний на сторожовий корабель, за (Спичаков, 2009) Рис. 2.8.1.9. Артилерійська установка АУ-34 К, якою було озброєно сторожеві кораблі «Пушкин» та «Парижская комунна», за (Спичаков, 2009)

Згідно передвоєнному мобілізаційному плану, з початком війни мали бути також мобілізовані та перероблені на канонерські човни чотири 400-сильних буксири Дніпровського річкового пароплавства: «Смольний», «Кремль», «Каганович» та «Стаханов». Вони озброювалися 2х120 мм (або 2х102 мм) гарматами, 1х76,2 мм зенітною гарматою та 8х7,62 мм зенітними кулеметами. Переобладнання та озброєння канонерських човнів здійснювалося на КССРЗ з використанням мобілізаційного обладнання, яке зберігалося на складах. Три канонерські човни отримали з мобзапасу ПВФ 120 мм гармати, і тільки КЛ «Димитров» була озброєна 102 мм гарматами в 60 клб, такими ж як канчовни «Верный» та «Передовой». На всіх мобілізованих канонерських човнах гармати встановлювалися відкрито. Канонерські човни увійшли до складу Пінської військової флотилії 7-10.07.1941 р. на 2-5 днів раніше запланованого терміну. Організаційно вони створили дивізіон канонерських човнів, з управлінням і загоном берегового супроводження. Цей дивізіон діяв лише на Дніпрі (Спичаков, 2009).

Колишній пароплав «Димитров»…
Рис. 2.8.1.10. Зірваний на мілині сторожовий корабель «Парижская комунна», німецьке фото вересня 1941 р., за (Спичаков. 2009) Рис. 2.8.1.11. Колишній пароплав «Димитров» переобладнаний на канонерський човен, за (Спичаков. 2009)

До складу ПВФ було включено також бувші польські броньовані катери (тип «Т»). Катери були підняті у 1939 р. на Крулевецькому каналі та приведені в Пінський військовий порт. В березні 1941 р. 5 безбашених бронекатерів австрійського типу та 2 катери типу КМ побудови Пінських військових майстерень були перекваліфіковані у сторожеві катери та переведені в Київську ВП. Ви подальшому БК «№44» та БК «№43» увійшли до складу Київського ЗРК. На чолі двох груп в Канівському прориві брали участь бронекатери «№41» та «№42».

До ПВФ увійшли також переобладнані у Києві в річкові тральщики посильні катери. Озброєні 7,62 мм кулеметом М-1, вони часто зустрічаються на фотографіях Великих київських маневрів 1935 р. Окрім цих тральщиків згідно до передвоєнного мобілізаційного плану 23.06.1941 р. були мобілізовані 5 гвинтових газо-генераторних буксирів («газоходів») Дніпровсько-Двінського річкового пароплавства, що стали тральщиками ТЩ «№06-№10». Відомі їх довоєнні назви: №06 – «Припять», №07 – «Прогресс», №8 «Комсомолец», №09 «Непереможный» та №10 «Комунар». Переобладнані в тральщики газоходи увійшли 29.07.1941 р. в склад Київського загону річкових кораблів, де виконували функції патрульних катерів Київської бази та буксирів для барж живлення загонів (Спичаков, 2009).

За мобілізаційними планами ДРП мало передати ПВФ 10 річкових прогулянкових пароплавів типу «Опыт» (100 к.с.): «ПТ-1»-«ПТ-10» для переобладнання в сторожеві катери. Перші три катери були переобладнанні та з’явилися на Березині 27.07.1941 р: «С-1», «С-2», «С-3». Затримка була пов’язана з тим, що КССРЗ був завантажений працею з переобладнання канонерських човнів, бракувало також особового складу та плану озброєння цих катерів. Під час переобладнання від пароплавів залишали лише корпус з двигунами і обладнанням, надбудову повністю знімали. По центру сторожового катера ставилася броньована (6 мм) бойова рубка з містком позаду для кулемета М-1, на закінченнях кубічні підбашенні броньовані рубки (6 мм) для двох АУ 40-К (3 одиниці) чи двох АУ 41-К (3 одиниці). Артилерійські установки знайшлися від недобудованих суден на «Ленінській кузні». С-3 типу «Опыт» згодом діяв на флангу КіУР і був підірваний командою 18.09.1941 р. при відступі. СКА «С-1» – колишній прогулянковий теплоход «Павлік Морозов» був знайдений в 1944 р. біля Строго Глибова на Дніпрі. В 1949 р. був піднятий і під своєю старою назвою увійшов до ДРП в якості річкового трамваю (Спичаков, 2009).

Для потреб Пінської військової флотилії були мобілізований також пароплав «Каманин» (побудований на «Ленінській Кузні» в 1935 р. в рамках замовлення СБ-14) та пароплав «Молотов» (побудований на «Ленінській Кузні» у 1932 р. в рамках замовлення СБ-7а). Ці пароплави було переобладнано на госпітальні судна (Спичаков, 2009).

Рис. 2.8.1.12. Пасажирський пароплав «Каманин», Фото 1930-х рр. з колекції О.С. Столбецького, за (Спичаков. 2009) Рис. 2.8.1.13. Пасажирський пароплав «Молотов», Фото 15.05.1932 р. з колекції О.С. Столбецького, за (Спичаков. 2009)

Окрім того, Дніпровське річкове пароплавство передало Пінській військовій флотилії: рейдовий буксирний пароплав «Федерація», буксирний пароплав «Москва», буксирний пароплав «Берія», 2 номерних газогенераторних буксири, 10 одиниць 200-300 тонних сухо-грузних барж, 3 одиниці 250 тонних бензино-наливних барж. Додатково допоміжними буксирами ПВФ стали пароплави «К. Маркс» та «Ф. Енгельс», які були забраковані для перероблення на сторожові кораблі. Забракований в якості канонерського човна буксир «Стаханов» працював на переправі вище Києва у складі Дніпровського річкового-пароплавства. Не переобладнані в плавучі батареї буксири «Ломоносов» та «Коккинаки» також продовжували працювати у Дніпровському річковому пароплавстві. Окрім переданих за мобілізацією 5 одиниць двогвинтових газоходів в 120 к.с., що стали тральщиками, з ДРП були передані кілька одногвинтових газоходів в 60 к.с., що стали допоміжними буксирами без включення до ПВФ. В Києві в 1930-х рр. був збудований номерний газогенераторний буксир (буксирний газоход») «БГ-..», який під назвою санітарний катер «Неман» 10.07.1941 р. включений до ПВФ (Спичаков, 2009).

Радянські війська висуваються на… Розрахунок гармати реконструкція, 2010…
Рис. 2.8.1.14. Радянські війська висуваються на передову, реконструкція, 2010 р., за () Рис. 2.8.1.15. Розрахунок гармати реконструкція, 2010 р., за ()

Труханівець Євген Томаров Труханівець Степан Піроженко
Рис. 2.8.1.16. Труханівець Євген Томаров, Фото з архіву В.І. Дзівалтовського Рис. 2.8.1.17. Труханівець Степан Піроженко, Фото з архіву В.І. Дзівалтовського

Під час війни ПВФ продовжувала поповнювати свій допоміжний флот. В липні понад-мобілізаційні плани було призвано ще 6 буксирів. Для пересувних баз живлення загонів (боєзапасу, продовольства, рідкого палива, вугілля) спочатку використовувались баржі флотилії, потім баржі ДРП, а потім в діло пішли сталеві корпуси пароплавів недобудованих на «Ленкузні» (Спичаков, 2009).

11.07.1941 р. передові німецькі загони під командуванням генерала Е. Клейста підійшли до Києва. Почалася 72-денна оборона міста (Баграмян, 1984; Мощанский, 2008).

В цей день проведено поділ ПВФ на Прип’ятський, Березинський та Дніпровський загони річкових кораблів. Виділення Дніпровського загону (далі ЗРК), зокрема, було викликано оперативною обстановкою проривом німців до Києва. До складу Дніпровського ЗРК увійшли монітори «Флягин», «Левачёв», канонерські човни: «Кремль», «Каганович», «Передовой», «Верный», «Димитров» та «Смольный», сторожевий корабель «Ворошилов» бронекатери (БКА): «№41», «№45», «№53», «№54», тральщики: «№30», «№35», плавуча зенітна батарея «ПБ-2» (імовірно), плавбази «Белоруссия» та «Березина», госпітальне судно «Молотов». Окрім того в загін був переданий додатковий флот з 5-ти буксирів: «Москва», «Федерация», 3-х номерних гвинтових газоходів типу «БГ», 4-х барж, боєзапасу, рідкого палива, вугільного продовольства, плавмайстерні та штабних катерів. 14.07.1941 р. усі загони закінчили розгортання. Після приходу до Києва 13.07.1941 р. Дніпровський ЗРК був поділений на 3 групи, які за місцем дислокації можна назвати «Трипільська», «Ржищівська» та «Канівська». Частина кораблів залишилася у Києві (Спичаков, 2009).

Цього ж дня в 14.45 начальник тилу ПВФ доповів командуючому, що маршал С. М. Буденний підпорядкував Дніпровський ЗРК собі та наказав підтягнути кораблі ближче до Києва та зв’язатися з командувачем фронту ген-полковником Кирпоносом М. П. в Дарниці. У 16.00 весь Дніпровський ЗРК згідно наказу маршала направлений в район Київ-Канів з метою не допустити переправи ворога. Цього ж дня усі 3 плавбатареї ПВФ «ПБ-1», «ПБ-2» та «ПБ-3» всі опинилися нижче Києва, прикриваючи мости (Спичаков, 2009).

Вже 12 липня 1941 р. Дніпровському ЗРК командуванням Південно-Західного фронту було поставлено перше бойове завдання. Зокрема, в окремому бойовому наказі № 0056 від цього числа окрім іншого значилося:

«Згідно з наказом Ставки ВГК № 8/145 наказую: сформованим Дніпровським загоном (3-м), в складі 3-х моніторів, 2-х канонерських човнів типу «Передовой», сторожових кораблів типу «Пушкин» та бронекатерів прикрити на Дніпрі переправи №№ 12, 13, 14, 15, 15а, 15б, 16 на ділянці (вик.) Пирогів, Канів та не допустити форсування ворогом р. Дніпро. Бути в готовності підтримати частини, що діють безпосередньо в районі Київ» (Спичаков, 2009).

Останній рядок наказу – вказівка на створення (за необхідності) Київської групи кораблів (Спичаков, 2009).

Прикриття переправ, особливо мостів від німецької авіації, було дуже важливою задачею. У 1941 р. у Києві існувало кілька переправ: Дарницький залізничний міст, Русанівський міст (через Русанівську протоку Дніпра, підірваний німцями в 1943), автомобільний міст ім. Євгенії Бош (побудований в 1925 р на місці Миколаївського ланцюгового мосту), тимчасовий дерев’яний Наводницький міст (кияни називали його Бошок) поруч з недобудованим капітальним Наводницьким мостом трасою якого пізніше збудовано міст Патона, понтонний міст у Передмостової слобідки (зараз це Гідропарк), Петрівський залізничний міст на півночі міста. Крім цього були понтонні переправи на північ від Києва (з Троєщини через Муромець на Оболонь) і південніше (на острів Водників (в тодішніх джерелах – Жуків острів). Також на 13.09.1941 р. була переправа Поштова площа (Поділ) – Труханів острів, як вказував штаб переправ ПЗФ в оперзведенні від 08:00 того ж дня ().

Рис. 2.8.1.18. Радянські переправи в північній частині київської заплави Дніпра: 1 – понтонний міст через Муромець на Оболонь, 2 – Подільский залізничний міст (міст імені Петровського), аерофотознімок 17.07.1941 р.

З задачею охорони мостів флотилія та зенітники впоралися. Адже жоден міст не був безповоротно пошкоджений. Натомість, дно Дніпра біля них було рясно вкрите воронками від вибухів. Сліди цього були помітні у вигляді водовертей над цими воронками навіть у післявоєнний час, поки воронки на затягнуло піском (Малаков, 2010а).

З оперативних зведень штабу переправ Південно-Західного фронту (Матеріали ЦАМО, ф. 229, оп. 161, д. 64. та д. 84. люб’язно надані А. В. Кайнараном) дізнаємося, що понтонна переправа, влаштована на баржах через Жуків острів (острів Водників) була об’єктом обстрілів з мінометів (які встановлювалися в районі титулу №6 колишнього будівництва №1) а потім і з гармат (Зокрема з-за села Віта-Літовська – суч. Чапаєвка).

Моряки Пінської військової флотилії в… Монітор «Флягин», за (Спичаков, 2009)
Рис. 2.8.1.19. Моряки Пінської військової флотилії в атаці під Києвом, реконструкція 2010 р. Рис. 2.8.1.20. Монітор «Флягин» зі складу Пінської військової флотилії, за (Спичаков, 2009)

Станом на 13.07.1941 року на південному фасі КіУР від заплавної протоки Коник до с. Ходосівка оборонялася 1 рота 795 стрілецького полку 147-ї стрілецької дивізії. 2 серпня 1941 р. німецький передовий загін 95-піхотної дивізії, що діяв від Козина в напрямку Віти-Литовської наштовхнувся на ДОТ переднього краю КіУР. Ввечері на правому березі Дніпра з трьох човнів висадився радянський десант та перейшов у атаку. Атака була відбита. В полон потрапило 2 командири та 27 солдат, серед яких були і матроси. Станом на кінець 02.08.1941 р. німці вели бої з ДОТ переднього краю КіУР в районі хутора Мриги. На наступний день радянські війська атакували і німці вимушені були відійти та вести вогонь по Віті-Литовській з 150 мм гармат 80-того важкого артилерійського дивізіону. В ніч з 2 на 3 серпня німці бомбили мости, які прикривалися винищувачами та зенітною артилерією (Кайнаран та ін., 2017).

20.07.1941 р. У 18.48 начальника штаба ПЗФ повідомив, що танки ворога наступають на Васильків, і наказав командуванню ПВФ ліквідувати усякі спроби ворога форсувати Дніпро в районі Пирогів-Ржищів. З 20.07.1941 р. штабний корабель «Припять» постійно знаходився у Києві і використовувався за своїм прямим призначенням в якості штабного корабля (Спичаков, 2009).

22.07.1941 р. для дій на Дніпрі в ПВФ з Дунайської військової флотилії передані монітори «Жемчужин» та «Ростовцев» (Спичаков, 2009).

28.07.1941 р. в районі Києва Дніпровський ЗРК взаємодіє з 146-ю сд і 7-м мд в районі Пирогів. 30.07.1941 р. залишено Обухів. Штаб ПЗФ наказав привести Дніпровський ЗРК в бойову готовність (Спичаков, 2009).

31.07.1941 р. Командування ПЗФ прийняло рішення відводити війська 26-ї армії, 6-го та 64 ск на лівий берег. Дніпровському ЗРК наказано бути готовими до знищення десантів на східному березі та відбиття спроб форсувати Дніпро (Спичаков, 2009).

01.08.1941 р. 2-га група кораблів в складі КЧ «Димитров» та «Кремль» знаходилася на позиції на лівому флангу КіУР у районі Пирогів (Спичаков, 2009).

03.08.1941 р. 165-та стрілецька дивізія, яку зібрали з дезорганізованих частин, була відведена на лівий берег Дніпра, де зайняла оборону по лінії Бортничі – Яшники. Цього ж дня оборону на північній околиці Мриги до Дніпра зайняв загін Ф.М. Матикіна. Ранком цього ж дня німці штурмують КіУР вздовж шосе Віта-Поштова-Київ (; Кайнаран та ін., 2017).

Рис. 2.8.1.21. Ситуація на південному відрізку (включаючи заплавну частину) оборони Києва станом на 01.08.1941 р., за (Кайнаран та ін., 2017) Рис. 2.8.1.22. Ситуація на південному відрізку (включаючи заплавну частину) оборони Києва станом на 02.08.1941 р., за (Кайнаран та ін., 2017)

Спочатку в штурмі повинні були брати участь: 75 пд (смуга розгортання район Тарасівка), 44 пд (смуга розгортання район Юрівка), 99 лпд (смуга розгортання с Гатне Віта-Поштова), головний удар наносився 71 пд (смуга наступу район Віта-Поштова – Круглик, по шосе Васильків-Київ), 95 пд (смуга наступу з Круглик – р. Дніпро). Це ударне угруповання, з урахуванням вже понесених в прикордонних боях втрат, мало близько 65000 чол. Наявність танків у німців під час штурму КіУР на початку серпня 1941 р. німецькі джерела не підтверджують, але 29 армійський корпус отримав самохідні гармати Stug III в якості підтримки піхоти, зокрема 244 дивізіон цих САУ. Таким чином, частина напрямку головного удару включала фрагмент заплави Дніпра. До вечора було прорвано 1-шу лінію оборони КіУР ().

В цей же день 2-й загін Дніпровського ЗРК був посилений монітором «Жемчужин». Німцями вівся рідкий артилерійський вогонь по мостам у Києві, мости також активно, але безрезультатно бомбардувалися (Спичаков, 2009).

Ситуація на південному відрізку… Ситуація на південному відрізку…
Рис. 2.8.1.23. Ситуація на південному відрізку (включаючи заплавну частину) оборони Києва станом на 04.08.1941 р., за (Кайнаран та ін., 2017) Рис. 2.8.1.24. Ситуація на південному відрізку (включаючи заплавну частину) оборони Києва станом на 08.08.1941 р., за (Кайнаран та ін., 2017)

04.08.1941 р. з складу Дніпровського ЗРК для безпосередньої підтримки південного сектору КіУР був виділений Київський ЗРК (група кораблів КіУР). Командиром Київського ЗРК став капітан 3-го рангу Палечек О.Є., воєнкомом – ст. політрук Шаповалов Ф.Г., начальником штаба – ст. лейтенант Гращенко А.І., до складу загону увійшли кораблі 1-ї групи Дніпровського ЗРК, які відійшли до Києва: канонерські човни (КЧ) «Кремль» та «Каганович», МН «Флягин», кораблі, що знаходились у резерві: КЧ «Димитров», бронекатер (БКА) «Н-15» та сторожеві катери (СКА) «С-1» та «С-2» (тип «А», для постановки димових завіс), а також кораблі, що закінчили ремонт у Києві 7 серпня 1941 р.: МН «Смоленск», КЧ «Белорус» та БКА «№ 44». З Прип’ятського ЗРК передані сторожеві кораблі (СКР) «Пушкин» та «Парижская комунна», що увійшли до загону 10 серпня 1941 р. Склад київського ЗРК змінювався. Кораблі, що приходили на ремонт до Києва, залишались у Києві, чи навпаки – інші загони могли бути посилені за рахунок Києва. Так, 15 серпня 1941 р. СКР «Парижская комунна» та КЧ «Каганович» були передані Дніпровському ЗРК (Спичаков, 2009).

04.08.1941р. КЧ «Димитров» зайняв позицію на лівому фланзі КіУР у районі Пирогова та взаємодіяв з загоном ген.-майора П. М. Матикіна.

Бронекатер типу Н Сторожовий катер типу А
Рис. 2.8.1.25. Бронекатер типу Н, за (Спичаков. 2009) Рис. 2.8.1.26. Сторожовий катер типу А, за (Спичаков. 2009)

Найзапекліші бої продовжували точитись у південному секторі Київського укріпленого району, де німці намагалися вийти до Дарницького залізничного мосту, наносячи удари в місце зтику основних частин 37-ї армії та окремого загону генерал-майора Ф.М. Матикіна. Матикінці ж боронили територію від хутора Мриги до Дніпра (включаючи Жуків острів) (Баграмян, 1984; Мощанский, 2008).

Сучасна реконструкція загону моряків… Буксир «Димитров» до переобладнання у…
Рис. 2.8.1.27. Сучасна реконструкція загону моряків Пінської військової флотилії, фото І.Ю. Парнікози Рис. 2.8.1.28. Буксир «Димитров» до переобладнання у канонерський човен, за (Спичаков, 2009)

05.08.1941 р. – 95-та піхотна дивізія німців штурмує передній край КіУР. З 2 по 5 серпня її передовий загін втратив 39 людей вбитими і пораненими. Це були значні для німців втрати. Загін Матикіна весь день 5 серпня вів бій. Проте, Мриги були заняті німцями. Окрім того зайнятий острів на вигині оз. Конча. Німці по лощині у с. Хотів наступали в напрямку Віти-Литовської (Кайнаран та ін., 2017).

Кораблі ПВФ концентрувалися біля театру майбутніх бойових дій. КЧ «Каганович» 5 серпня 1941 р. перейшла у район с. Пирогів, де від близького розриву авіаційної бомби був пошкоджений. Ремонтувався цей канчовен на КССРЗ. Під час ремонту використовувався, як засіб ППО заводу. Після ремонту у боях у межах Києва більше не використовувався (Спичаков, 2009).

Хоча ворожі частини опинилися у зоні досяжності корабельної артилерії ще 4 серпня 1941 р., артилерійська підтримка лівого флангу КіУР кораблями Київського ЗРК була розпочата лише 7 серпня 1941 р. В цей час на плечах 165-ї радянської стрілецької дивізії, яка відступала, ворог підійшов до південного сектору КіУР на ділянці с. Юрівка – хутір Мриги ворог і наблизився до Дніпра у районі с. Пирогів. Тоді коректувальні пости змогли дати цілевказівки. Для цього на висотку біля переднього краю з телефоном, чи на протилежний лівий берег з рацією 5-АК, висувався коректувальний піст. Флотилія працювала за заявками на вогневу підтримку від окремих частин. Стрільба кораблями велася з закритих позицій з проток на ділянці Осокорки-Вишеньки. При штабі 147-й сд і 135-го гарматного артилерійського полку РГК постійно знаходився делегат від штабу Київського ЗРК і артилерист з загону, що мали зв’язок, як з кораблями на позиціях, так і зі штабом ЗРК. Вночі два кораблі займали вогневі позиції, маскувалися та відкривали фланговий вогонь. Заявок від сухопутних частин було так багато, що для збереження ресурсу артилерії, довелось обмежитися вогнем при відбитті атак та обстрілом мішеней, недосяжних для ураження польовою артилерією. Окрім того, кораблі ПВФ продовжували забезпечувати протиповітряну оборону мостів через Дніпро (Спичаков, 2009).

Другий командир БЧ-2 КЧ «Кремль» – лейтенант Юренко С.С. згадував:

«5-7 серпня КЧ «Кремль» вів вогонь по німцям в районі Голосіївського лісу, при цьому наніс їм відчутні втрати» (Спичаков, 2009).

Про постачання кораблів боєзапасом згадує Миколай Анатолійович Чистяков воєнтехнік 1-го рангу, начальник артилерійського відділення Київської ВМБ:

«Весь боєзапас для Пінської військової флотилії, за виключенням невеликої кількості в Пінську, зберігався в м. Києві на Наводницьких складах, розташованих в межах міста, в густозаселеному Печерському районі. Залізничних під’їзних шляхів склади не мали. На території складів не було і шосейної дороги. Картузні заряди зберігалися в двох напів-підземних цегляних сховищах побудови часів Петра І, в яких температура і зимою і літом була +18ºС. Решта боєзапасу розміщувалася в 16 стандартних розбірних сховищах. В мирний час склад нас цілком забезпечував, але в перші дні війни виявився не на місці, так як біля складу було 3 мости через Дніпро і німецька авіація кожну ніч бомбила мости і бомби рвалися безпосередньо поблизу складів. Увесь мобілізаційний запас на складах зберігався окремо, що дуже полегшило роботу з його видачі при мобілізації. Завчасно були прохронометровані роботи по завантаженню/розвантаженню і пробіги машин. Що дозволило уникнути простою робочої сили і скупчень автомашин. Боєзапас підвозився в Гавань особливого призначення (ГОП, російською мовою – ГОН) помалу і складувався в дров’яному складі безпосередньо поруч з паленицями дров, що створювало добре маскування і з повітря і з землі і завантажувати на кораблі було зручно. Погода на весь час мобілізації сприяла – було сухо…

В липні місяці командування прийняло рішення Наводницькі склади перебазувати в район Ромни на ст. Андріяшівка…

З перших днів війни постало і друге дуже важливе питання – забезпечення діючих кораблів флотилії боєзапасом. Це виявилося в нових умовах зовсім на не знайомим ділом. Над Дніпром весь час висять німецькі літаки, вдень не те що буксир, навіть шлюпка підійти не може. Дорогами могли рухатися лише поодинокі автомашини, і навіть вони дуже часто обстрілювались з повітря.

За нормами нам мало вистачити снарядів на 3-4 роки ведення війни, але кораблі вели дуже інтенсивний вогонь з усіх гармат. І боєзапас фактично через 3 місяці майже весь був розстріляний. Комплекту вистачало на 1-2 дні. Географічні умови району дій флотилії вимагали великого розходу боєприпасів.

Ми почали створювати маневрені плавбази, які підпорядкували безпосередньо командирам з’єднань. На баржу вантажили 4-5 комплектів боєзапасу. Вночі буксирували в район дії корабля та передавали командиру з’єднання. Командир кожний вечір повідомляв до штабу про наявність в нього боєзапасу, я брав в штабі зведення ті приймав заходи по забезпеченню необхідним. Або замінювали баржу цілком, або підкидали на катері те чого бракувало.

Спочатку під бази використовувались наші баржі. А потім почали використовувати корпуси недобудованих пароплавів з заводів КССРЗ ім. Сталіна та «Ленінської кузні».

Особливо важко було постачати, коли ворог в декількох місцях прорвався на правий берег Дніпра, а потім навколо Києва зімкнулося кільце» (Спичаков, 2009).

07.08.1941 р. 600-й стрілецький полк 147-ї стрілецької дивізії був відсунутий в район Віта-Литовська, ближче до берега Дніпра. Змучений і сильно пошарпаний полк на межі паніки спробував переправиться на лівий берег Дніпра, але був зупинений охороною переправи:

«після 20:00 08.07.41 р. під натиском супротивника 600 сп намагався переправиться на лівий берег /в районі Жукова острова/ але в переправі йому було відмовлено, після чого полк зайняв оборону просячи підтримки у генерала Мотигіна (так в оригіналі).…»

Штаб переправ Південно-Західного фронту. Оперативне зведення до 20:00 08.08.1941 р. (; Кайнаран та ін., 2017).

Київський ЗРК разом з 135 пап РГГК підтримував лівий фланг КіУР. З-за виходу німців на значній ділянці до Дніпра частина кораблів відійшла до КіУР. 1-ша група кораблів Дніпровського ЗРК увійшла до Київського ЗРК і підтримувала 147-й сд в районі Пирогів; 2-га група кораблів: монітор «Смоленск» (закінчив ремонт), КЧ «Димитров», КЧ «Кремль» – на лівому флангу КіУР в районі Пирогів. Протягом 07.08.1941 р. канонерський човен «Димитров» вів вогонь по скупченням ворога біля хутора Мриги. НП, виставлений цим канонерським човном, обстріляв загін німецьких мотоциклістів, з яких 3 були взяті в полон (Спичаков, 2009).

Генерал Матикін

Рис. 2.8.1.29. Генерал Ф.М. Матикін – герой оборони Києва 1941 р. Його загін оборонявся в цих околицях на заплаві Дніпра, за (Крещанов та ін. 2002)

08.08.1941 р. шість німецьких дивізій вклинилися в оборону КіУР до рубежу Жуляни-Совки-Мишоловка, опинившись на околиці Києва. Резерви КіУР були вичерпані. Створилося дуже важке становище. Ворог зайняв Мишоловку, Голосіївський ліс та висоти сільськогосподарського інституту. Склалася загроза найбільш південному з київських мостів – Дарницькому. Ф. Гальдер у своєму «Військовому щоденнику» занотував:

«6-та армія дуже повільно просувається до Києва. Артилерія ворога з східного берега чинить опір нашим частинам. Чинять опір і монітори супротивника» (Спичаков, 2009).

В описі бойових дій 95-ї німецької піхотної дивізії зокрема зазначається:

«…Загальний стан до 11.05: просування у центрі смуги дивізії добре, досягнуто лісу на північ від Пирогів. Правий фланг знову ешелоновано аж до «острова понтонів» (так називали німці острів Водників, де була понтонна перправа – авт.). Лівий фланг також загнутий назад. У 11.20 фельдфебель Петерс (Peters, 195-(й) саперний батальйон) зміг зірвати дамбу до «острова понтонів» (йдеться про дамбу на Жуків острів та острів Водників, яка була зведена в інтересах будівництва НКШС №1 – авт.). 280-(й) піхотний полк отримав, таким чином, більшу свободу дій, та просувався тепер західним берегом Дніпра на північ» (Knoblauch, Kampf und Untergang der 95. Infanteriedivision).

09.08.1941 р. 95 пд німців повинна була захопити радянську переправу в районі Жукового острова. Але перед цим потрібно захопити с. Віта-Литовська, що було зроблено пізно ввечері після важкого бою. Переправи в цей день німці так і не досягли. У ранковому оперативному зведенні штабу 37-ї армії за 08.10.41 р. повідомлялося, що загін генерала Матикіна, вдень був атакований противником силою до півтора батальйонів піхоти з батареєю артилерії і 8 мінометами з напряму с. Віта-Литовська, Пирогів та Мишоловка. Загін відійшов на схід від с. Мишоловка до Жукового острову, маючи до кінця дня в своєму складі всього 230 чол. і 3 76-мм гармати. У ніч на 10 серпня зв'язок з Матикіним був відсутнім. Дорога Пирогів-Київ в районі Мишоловка була перехоплена противником ().

Один з моніторів в обороні Києва Монітор «Смоленск», колишній польський…
Рис. 2.8.1.30. Один з моніторів серії СБ-37 в обороні Києва, за () Рис. 2.8.1.31. Монітор «Смоленск» – колишній польський монітор «Краків», за (Спичаков, 2009)

Військовий меморіал, с. Віта-Литовська Пам’ятник невідомим солдатам групи…
Рис. 2.8.1.32. Військовий меморіал, с. Віта-Литовська, Тут знаходяться плити на честь оборонців Києва та радянських військ, які звільняли Київ, Фото І. Парнікози Рис. 2.8.1.33. Пам’ятник невідомим солдатам групи генерала Матикіна, невідомому льотчику, Старообухівське шосе, с. Віта-Литовська, Фото І. Парнікози

09.08.1941 р. Ворог на правому березі Дніпра вийшов до с. Гребені. Трипільська група кораблів була відрізана від головних сил Дніпровського ЗРК і за наказом командувача ПВФ відійшла до Києва (Спичаков, 2009).

10.08.1941 р. Київський ЗРК забезпечував вогнем наступ 147 сд в районі Пирогів-Хотів. Зокрема, КЧ «Кремль» 10 серпня 1941 р. вів вогонь по скупченню військ ворога у районах Лісники, Пирогів, Хотів та Деревнево. При цьому КЧ змушений був зайняти позицію, яка була раніше пристріляна ворогом. Іншого місця для обстрілу далекобійної батареї ворога не було. Не дивлячись на небезпеку, корабель знаходився на цій позиції близько доби, але прямих попадань не отримав. Стрільба проходила точно. Дії «розрахунку № 2» старшини 1-ст. Баркова В.А. були відзначені у політичному рапорті (Спичаков, 2009).

В результаті вогню німців у відповідь на КЧ «Кремль», «Димитров», «Каганович» поранено 2 людини. В склад Київського ЗРК увійшов СКР «Пушкин». 10-13.08.1941 р. канонерський човен «Димитров» вів вогонь по скупченням ворога у районах: Лісники, Пирогів, Хотів та радгосп «Феофанія». В цей же день до Київського ЗРК був переведений СКР «Пушкин». Він взаємодіяв з загоном ген.-майора Матикіна на лівому фланзі КіУР у районі Жукова острова. У нагородних листах ПВФ збереглося прохання про представлення до нагороди за ці бої командира БЧ-2 СКР «Пушкин» лейтенанта Тюріна М.М., подане командиром 600-го стрілецького полку (147 сд) майором Починок П.І. Необхідно нагадати, що цей корабель був озброєний лише двома універсальними гарматами 76,2 мм./55 клб. АУ 34-К.

Більшість кораблів взаємодіяло, головним чином, із 147-ю стрілецькою дивізією, яка займала лівий фланг південного сектору КіУР. У політичних донесеннях Пінської військової флотилії тих днів фіксуються подяки від сухопутного командування, отримані моніторами «Флягин» та «Смоленск», а також та СКР «Пушкин». Так, монітор «Смоленск» вів вогонь 10-22 серпня по скупченням ворога у районах Лісники, Пирогів, Хотів (Спичаков, 2009).

Проте самої підтримки кораблів було замало. Зважаючи на критичну ситуацію що склалася, до 37-ї радянської армії терміново були передані дві нові дивізії, що дозволило реалізувати контрнаступ, яким супротивника вдалося відкинути.

11.08.1941 р. проти 95-ї дивізії німців наступали окремі радянські підрозділи 147-ї та 284-ї дивізії 76-го окремого будівельно-залізничного батальйону та інші підрозділи підтримані в районі Пирогів вогнем бронепотяга. Загін Матикіна відбив Мишоловку ().

В цей день поблизу с. Осокорки з 147-ю сд взаємодіють монітор «Смоленск», КЧ «Кремль», «Димитров», «Каганович», СКР «Пушкин» та БКА «№44» (бувший польський бронекатер вироблений в Пінських військових майстернях), а також два сторожових катери типу «А» (Спичаков, 2009).

Про дії КЧ «Кремль» у районі Києва залишилися також спогади членів його команди. Так, командир «Кремля» – лейтенант Градинович Ф.І. згадував:

«Потім КЧ «Кремль спрямували в район Козин-Жуків острів» (Київ). У Козина вперше зіткнулися з німцями. Був жаркий бій, канчовен та бронекатери нанесли німцям відчутні втрати. На «Кремлі» 1 червонофлотець був убитий. Після Козина канчовен діяв у с. Осокорки, у Жукова острова, прикривали залізничний та ланцюговий (ім. Є. Бош – авт.) мости. У вищеназваних операціях корабель відчутно потріпало, він потребував ремонту» (Спичаков, 2009).

13.08.1941 р. 175 сд так і не взяла Юрівку. Контратака супротивника вибила частини 175-ї сд з с. Тарасівка на північну околицю цього села. Радянські частини вийшли до сіл Чабани та Віта-Литовська, охопили півкільцем Пирогів і Мишоловку. До кінця дня Мишоловка була повністю звільнена. У 5 вдб з початку боїв вийшло з ладу на 13.08.1941 р. 145 чол. комскладу і 1146 чол. рядового склад. 728 сп за 13.08. втратив в бою за Юрівка 26 чол. вбитими і 84 пораненими. За період 07-13.08.1941 р. 722 сп 206-ї сд втратив убитими 42 чол., пораненими – 321 чол. Загін генерала Матикіна атакував противника на південній околиці Віта-Литовська. У загоні за 08.13.1941 р було вбито 8 і поранено 54 чол. Завдання поставлена армією частинами 37-ї армії не було виконано ().

Ситуація на південному відрізку…
Рис. 2.8.1.34. Ситуація на південному відрізку (включаючи заплавну частину) оборони Києва станом на 09.08.1941 р., за (Кайнаран та ін., 2017) Рис. 2.8.1.35. Ситуація на південному відрізку (включаючи заплавну частину) оборони Києва станом на 10.08.1941 р., за (Кайнаран та ін., 2017)

14-15.08.1941 р. кораблі Київського ЗРК вели вогонь по супротивнику у районах Кременище, Лісники, Хотів, колгосп «13-років Жовтня» за заявкою 600-го стрілецького полку 147 стрілецької дивізії. У середині серпня, внаслідок захоплення німцями правого берега Дніпра частина кораблів Дніпровського ЗРК була відрізана від Києва. 15.08.1941 р. командування ПЗФ, незважаючи на попередні плани виведення цих кораблів на південь до гирла Дніпра (що не допустило би до їх блокади), прийняло рішення залишити кораблі для оброни Києва. Зважаючи на це в цей день кораблі отримали наказ прориватися до Києва, що пререкло флотилію на подальше знищення (Спичаков, 2009).

15-16.08.1941 р. ситуація в КіУР стабілізувалася (Кайнаран та ін.., 2017).

16.08.1941 р., обидва боки перейшли до оборони (Кайнаран та ін.., 2017). На Дніпрі в районі Віта-Литовська монітор «Смоленск» вів контр-батарейну боротьбу з важкою батареєю ворога. Зі звіту капітана 2-го рангу Брахтмана Г.І. докладно відомі деталі. На висотах у районі південніше Віти-Литовської стояла далекобійна батарея ворога, позиції якої з КіУР не проглядалися. Батарея (її називали «Чорт») безкарно обстрілювала Дарницький залізничний міст та місто. Вночі з 14 на 15 серпня 1941 р. МН «Смоленск» зайняв вогневу позицію у протоці напроти с. Віта-Литовська, тобто зайшов у фланг батареї.

Рис. 2.8.1.36. Монітор «Смоленск», в бою на Дніпрі, за Рис. 2.8.1.37. Схема дій монітора «Смоленск» проти німецької далекобійної батареї, за (Спичаков, 2009)

Висунутий на острів пост корегування за спалахами гармат батареї визначив дані для вогню та передавав їх на монітор. «Смоленск» подавив батарею ворога. Позиція була обрана так вдало, що корабель так і не був виявлений супротивником. 23 серпня 1941 р. монітор залишив позицію для здійснення аварійного ремонту (Спичаков, 2009).

Рис. 2.8.1.38. Модель монітору «Смоленск», за () Рис. 2.8.1.39. Флагман Пінської військової флотилії до 18.07.1941 р. – канонерський човен «Верный», за (Спичаков, 2009)

У зв’язку саме з цим епізодом бойової діяльності монітору «Смоленск» у спогадах воєнного техніка 1-го рангу, начальника артилерійського відділення Київської військово-морської бази Чистякова М.А. збереглися подробиці використання цим монітором заток Дніпра на південній околиці Києва:

«Монітор спокійно зайшов до Козачої потоки у 15 км нижче Києва (мається на увазі протока між Жуковим островом та островом Козачий – авт.), став і замаскувався. На карті ця протока значилася як не судноплавна, що вміло використав командир монітора, що кожну ніч вів вогонь по позиціям німців. Німці ж, вважаючи, що протока не судноплавна, припускали, що їх обстрілює сухопутна батарея і вдень бомбардували острів. Моряки ж відпочивали…Одного разу на кораблі закінчилися снаряди і їх прийшлося доставляти удень «Машини йшли розосереджено. Під’їжджаю до місця стоянки корабля – дорога повертає до затоки, я навіть зрадів, що під’їду прямо до корабля. Але проїхали тільки 200 м., коли з кущів напереріз вибіг молодий лейтенант, який повідомив, що весь чагарник замінований і їхати далі не можна. Я йому на мапі показав, куди мені треба, і попросив провести нас. Він охоче погодився, але попередив, щоб йшли по одній машині. Прибувши на місце, семафором викликав командира БЧ-2 і передав йому розвантажений на березі боєзапас. Він був дуже радий та звав на корабель, але я не мав часу. Після сніданку з шоферами і охороною на мальовничій галявинці, без пригод повернулися до Києва».

16.08.1941 р. о 17.00 командувач ПВФ наказав командиру Дніпровського ЗРК без зволікань пробиватися до Києва (Спичаков, 2009).

17.08.1941 р. протитанковий дивізіон 71-ї пд, перебуваючи на позиціях на правому березі Дніпра, відбив спробу радянської розвідгрупи переправитися через річку. Подібні вилазки з форсуванням Дніпра підтверджується і оперативними зведеннями штабу 37-ї армії ().

18.08.1941 р. замасковані кораблі двох колон, що прорвалися зі складу Дніпровського ЗРК весь день стоять в Переяславському затоні. 3-я колона, що не прорвалася, повернулася в озеро Лезерень вище Черкаського плацдарму. В 20.00 почався другий етап прориву кораблів з-під Переяслава (Спичаков, 2009).

19.08.1941 р. ті кораблі Дніпровського ЗРК, які прорвалися, з’єдналися у Стайках і рухалися до Києва.

Як згадував П.Ф. Танана:

«Без пригод минули Трипілля, коли з тральщика та глісера, які йшли попереду повідомили, що попереду на луці стоять 6 замаскованих гармат ворога, стволами до річки, але це виявилося або помилкою, або німці спасували. Іншу частину шляху аж до Жукового острова пройшли спокійно».

Втім, вже у межах Києва після вдалого прориву о 13.00 стався прикрий інцидент. Група кораблів, що здійснила прорив, була прийнята сухопутними частинами за німців, що прориваються до міста, і обстріляна. Командир КЧ «Верный», не довго думаючи, відкрив вогонь у відповідь. Ось як пише про це капітан 1-го рангу Іван Лаврентієвич Кравець:

«Сумний випадок мав місце і з-за неузгодженості в діях флотського та армійського командування. Війська КіУР не були проінформовані про прорив кораблів Дніпровського загону і, прийнявши їх за ворожі, деякий час вели по ним вогонь одночасно з німцями. Командир загону, не довго думаючи, відкрив вогонь у відповідь. Монітор «Ростовцев» був пошкоджений прямими потрапляннями снарядів. Осколками були нанесені незначні пошкодження КЧ «Смольний» 5 людей було вбито, 17 поранено».

Штаб ПЗФ не повідомив командування 64-го ск та КіУР (37-а армія) про прорив кораблів до Києва. В своїх «Бойових діях ПВФ» нач. штабу ПВФ кап. 2 рангу Брахтман Г.І. писав:

«22.30. 2-га колона пройшла з боєм від Ходорово до Гребені і з світанком прибула до Стайки. Решту ділянки до Києва загін йшов без боїв, була оголошена боєготовність №2. При підході до Києва, і в самому Києві до першого мосту включно, по кораблям був відкритий артилерійський та мінометний вогонь. Під прикриттям димзавіси з БКА (СКА «С-2» -авт.) і артилерійського вогню 37-ї армії, застосовуючи зигзаг, кораблі продовжили рух. В 13.30 19.08.1941 р. кораблі війшли в гавань. На прориві втрат у кораблів не було, і тільки на підході до Києва монітор «Ростовцев» отримав дві пробоїни, була пошкоджена ліва машина (3 червонофлотці вбиті та 5 поранені). Буксир «Москва» отримав одне потрапляння у камбуз, вбито 1 та 3 поранено моряків».

Детальний опис, того що трапився, під заголовком «Незрозумілий бій» залишив П. Ф. Танана з КЧ «Верный»:

«Вся «ескадра» підійшла до першого мосту, який перекинутий на Слобідку. Кораблі загону зустрів канонерський човен (здається «Димитров») і номерний катер-тральщик. Забігаючи наперед, варто відзначити, що ці кораблі ходили в цьому районі без перешкод і їх ніхто не чіпав. Отже кораблі загону стали кільватерною колоною в очікувані дозволу увійти до порту. Флагман монітор «Левачёв» запросив СНІС (російськомовне скорочення – служба спостереження та зв’язку), але дозвіл чомусь довго не давали.

Тим часом німецька артилерія з району Корчуватого почала нащупувати вогнем кораблі. А так, як КЧ «Верный» стояла замикаючим, то загроза в першу чергу була для неї. О. Терехін запросив штаб на дозвіл відкрити вогонь у відповідь, але відповіді не було. Тоді Терехін вирішує відкрити вогонь самостійно…Вірогідно, снаряди попали в ціль, так як вогню по кораблям батарея більше не вела. Сигнальники СНІС піднімають на щоглі прапор «Добро» на вхід до порту. І тільки монітор «Левачёв» підняв якір та двинувся до мосту, і монітор «Ростовцев» вслід за ним, як з правого берега, вже з території Києва вдарили гармати, а за ними і кулемети. Кораблі зупинилися, на флагмані навіть підняли прапори розцвічування, щоб показати «Ми свої!», пускали кольорові ракети, сигналили СНІС. З «Верного» з подивом спостерігали, як на деяких кораблях вже з’явилися пошкодження – «скоро вже будуть бити нас з Хрещатика!».

Терехин перший не витримав та наказав відкрити вогонь по берегу. Довго вичисляти не треба було, адже це була фактично пряма наводка. Після «Верного» відкрили вогонь і інші кораблі. Нарешті командир загону зорієнтувався та віддав команду командиру тральщика поставити димову завісу. Обходячи усі кораблі два рази, катер поставив щільну димову завісу і «дружній вогонь» припинився.

Під прикриттям диму кораблі пройшли під мостом в порт. «Верный» йшов замикаючим, і «ворог» поклав ще 3 снаряди біля опори мосту та канчовна, але шкоди ані мосту ані човну не спричинив.

Кораблям по радіо завчасно були вказані місця стоянки в порту. «Верный» став біля вугільної площадки під бункеровку, обидва монітори біля екіпажа для зняття поранених.

На канонерському човні почали рахувати носилки, які зносили на берег, але корабельне керівництво відправило усіх підвахтених вниз.

У цьому дивному бою монітори отримали кілька пробоїн, на одному була знесена димова труба. Були вбиті та поранені.

Коли «Верный» стояв під бункеровкою до борту підійшов начальник артилерії флоту та закликав Терехіна до себе. Між ними сталася розмова, свідком якої я став:

-А по кому ви стріляли?

- По фашистам! – впевнено сказав Терехін;

- А по вам хто стріляв?

- Як хто? Фашисти!

-Ні, по своїм ви стріляли, а свої по вас. помічника начштабу флотилії Борисова вже розстріляли (помилкова інформація – авт.), так як він не зв’язався зі штабом фронту. А Києвом полетіли чутки, що фашистська ескадра спустилася Дунаєм пройшла Чорним морем у Дніпро і йде брати Київ з півдня. І начебто в ескадри білі прапори (а вимпели дійсно за 2 місяці вигоріли на сонці!).

Терехін помітно зблід, так як першим відкрив вогонь у відповідь без команди штабу»

Наведемо також свідчення з самого монітору «Ростовцев». Їх залишив Віктор Олексійович Тихонов, старшина 1-шої статті, командир кулеметного розрахунку М-4 монітору «Ростовцев»:

«19 серпня кораблі після Канівського прориву досягли південної околиці Києва. На вид Києва усі нарешті розслабилися та відпочивали на палубі в гарному настрої. Але сталося не передбачене: у районі Голосіївського лісу, не доходячи до мосту через Дніпро по монітору «Ростовцев» був відкритий вогонь впритул з правого берега. Монітор відкрив вогонь у відповідь з усіх гармат. «Ростовцев» отримав пробоїни в машинному відділені, снаряд розірвався всередині відсіку. В кормовій кулеметній башті було вбито двох кулеметників (уламками, через переборку з машинним відділенням) Монітор втратив хід та почав дрейфувати вниз за течією. На допомогу під вогнем прийшли катери флотилії і відбуксирували нас з зони обстрілу. «Ростовцев» входив до Києва з приспущеним прапором. Віддали честь загиблим, знесли їх на берег. Монітор без затримок став на ремонт на заводі «Ленінська кузня»» (Спичаков, 2009).

Монітор «Левачёв» йшов головним. У той час поруч з КЧ «Смольний» лягло три залпи (уламком снаряду вбито наводчика зенітної гармати Бойко І.С. та поранено 3 черовнофлотці на відкритих постах (у їх числі наводчик кормової гармати Фесенко І.С.). Корабель пішов з зони вогню під міст. Третій у строю корабель КЧ «Верный» пройшов вільно – вогонь ворогом відкритий не був. Німці перенесли вогонь на монітор «Ростовцев». У результаті трьох прямих попадань на моніторі був виведений з ладу лівий двигун, зруйновані дрібні надбудови на палубі та порушений маслопровід правого двигуна. Червонофлотці затискали дірки руками, щоб дати можливість працювати правому мотору та вивести монітор з-під вогню. Батарея супроводжувала МН «Ростовцев» до уходу під мости. Весь цей час «Ростовцев» та «Верный» вели вогонь з головного калібру у напрямку батарей, що вели вогонь (Спичаков, 2009).

Опис ситуації з борту КЧ «Смольний» залишили спогади Івана Семеновича Фесенко ст. червонофлотця, комендора канонерського човна «Смольний»:

«При підході до Києва, коли задвалося б вже минула небезпека, КЧ «Смольний» стала мішенню артнальоту з Голосіївських гір. Командир, маневруючи ходом коробля, не допустив прямого попадання в канчовен, але один снаряд розірвався у правого борту. Був вбитий наводчик зенітної гармати Бойко, 2-го наводчика кормової гармати важко поранило в шию. Мені невеликий осколок потрапив в ногу і ще двох легко поранило. Коли дійшли до залізничного мосту обстріл припинився Зняли з корабля вбитого та поранених, поповнили запаси продовольства та вугілля і боєприпасів і пішли вище Києва», за (Спичаков, 2019).

Олександр Григорович Гулько, капітан-лейтенант монітору «Флягин», що також йшов у колоні кораблів згадує:

«19 серпня «Флягин» з’єднався з групою кораблів, які прорвалися. Неподалік від південного флангу КіУР кораблі потрапили під артилерійський осбстріл в районі Хотів-Пирогів, але це вже не могло перешкодити нашому прориву до Києва. Ворожі батареї були подавлені вогнем артилерїі 64 ск (дані вигадки, імовірно, мають затерти характер інциденту –авт.). Крім того, змінюючи хід, кораблі збивали пристрілку ворога і ставили димові завіси, артвогонь кораблів подавляв прибережні вогневі точки супротивника», за (Спичаков, 2019).

Як було вже зазначено вище, хоча і з деякою затримкою, але спрацював екіпаж сторожового катера «С-2» типу А (для постановки димових завіс) під командуванням О.І. Богданова. Ось як описані його дії у представленні до ордену Червоної зірки:

«19.08.1941 р. нижче Київських мостів в охороні КЧ «Димитров» та СКР «Пушкин» стояв СКА «С-2». Його командир гл. Старшина Богданов О.І. отримав наказ прикрити димовою завісою кораблі, що проривалися. Вміло маневруючи, «С-2» прикрив димзавісою КЧ «Верный», «Смольний» та МН «Левачёв». Ворог (свої- авт.) переніс вогонь на катер. Снаряди рвалися в 6-8 м. Ворог переніс вогонь на кораблі, неприкриті димовою завісою. Катер повернувся до КЧ «Димитров», взяв димові шашки і підійшов до МН «Ростовцев» та прикрив і його завісою. Катер повернувся на старе місце. Богданов двічі збивав пристрілку на кораблі, прийняв вогонь на себе. Богданов не тільки виконав завдання. Але й проявив ініціативу, повернувшись під вогнем німецьких батарей та повторивши маневр» (ЦВМА. Ф.3. Оп.1 Д.445. Л.44, наведено за Спичаков, 2009).

Зауважимо, зо згідно розмежуванню сторін станом на 19.08.1941 р. Жуків острів та Голосіїівські висоти були зайняті радянськими частинами (Кайнаран та ін., 2017).

У результаті цього прикрого непорозуміння МН «Ростовцев» був додатково пошкоджений (перші пошкодження він отримав при прориві) прямими попаданнями снарядів, осколками снарядів були нанесені незначні пошкодження КЧ «Смольний». Загинули кулеметник МН «Ростовцев» червонофлотець Рябіхін Ю.Н., другий кулеметник монітору (невідомий), моторист МН «Ростовцев» червонофлотець Маркотенко Т.А., командор зенітної гармати КЧ «Смольний» червонофлотець Бойко І.С. Буксир «Москва» отримав попадання в камбуз – 1 матроса було вбито та 3-х поранено. Загиблих моряків поховали на Лук’янівському цивільному цвинтарі. Загалом були поранені 17 моряків (Спичаков, 2009).

Поховання моряків ПВФ на…
Рис. 2.8.1.40. Поховання моряків ПВФ – жертв помилкового вогню по своїм на Лук’янівському цивільному цвинтарі, фото І.Ю. Парнікози Рис. 2.8.1.41. Поховання моряків ПВФ – жертв помилкового вогню по своїм на Лук’янівському цивільному цвинтарі, фото І.Ю. Парнікози

Командир 1-шої колони прориву капітан 3-го рангу Константин Ілліч Оляндер взагалі промовчав про інцидент:

«На другому етапі переходу з 10 вимпелів незначно постраждав лише монітор «Ростовцев», на якому декілька людей було поранено. Ранком 19.08.1941 р. бригада прийшла до Києва, за (Спичаков, 2009).

У 13.30 кораблі увійшли до ГОП та стали на дводенний ремонт (Спичаков, 2009). П.Ф. Танана згадує:

«КЧ «Верный» ремонтувався у гавані. Підійшла плавуча майстерня: зашили палубу, потім камбуз і надбудови (ці пошкодження канчовен набув раніше Києва під час прориву – авт.). Отримали дві шлюпки – четвірки. Потім прийшла черга і кормової гармати. Цей ремонт був найбільш складний. Для того щоб поставити на місце напівавтоматичний механізм замикання і відкривання кліну затвору, необхідно було зробити штучний відкат гармати. Для цього з гідравлічного компресора було спущено веретенне масло, а потім вручну за допомогою талів було зроблено відкат. Працівники зробили все дуже швидко, проте з-за поспіху в компресор не долили масла, замість 4,5 кг за нормою, залили лише 0,5 кг. Це відбулося з-за того що для доливки потребувався ще один відкат вручну, а робочі того не зробили. Все це з’ясувалося лише тільки при стрільбі вже в бою.

Терехін весь час ремонту знаходився у каюті, писав звіт за використаний боєзапас, за матеріалу для ремонту, напевне писав і подання на нагороди. Потім Терехіна викликали до штабу, а на канонерський човен почали посилено завозити снаряди, патрони, гранати, продукти та питну воду», за (Спичаков, 2009).

20.08.1941 р. Вночі кораблі Київського ЗРК разом з 64 ск вели вогонь по ворогу на лівому фланзі КіУР (Спичаков, 2009).

25.08.1941 р. вночі на 26.08.1941 р. на прорив до Києва пішли Дніпровський ЗРК та частина Прип’ятського ЗРК. При прориві загинули у мосту КЧ «Димитров», СКР «Река», СКР «Парижская комуна», тральщик «№1», 2 баржі бази живлення Прип’ятського ЗРК. До Києва прорвалися госпітальне судно «Каманин», монітори «Флягин» и «Левачев», СКР «Пушкин». Ранком 26.08.1941 р. німецькі САУ на ділянці Домантово-Страхолісся знищили кораблі, що не прорвалися: ЗМ «Пина» (кол. польська «Монтва»), СКР «Рулевой», СКР «Водопьянов», плавучу базу «Березина», плавучу базу «Неман», тральщик «№2» та сторожеві катери спеціальної побудови для постановки димових завіс «С-1» та С-2» типу А (Спичаков, 2009).

В цей же день уражений літаками затонув КЧ «Верный» П.Ф. Танана згадує:

«80 км до Києва йшли більше двох діб, мучили голод та холод. На одній лісовій луці біля с. Троєщина набрели на партизан. Їх було троє чоловіків та одна жінка. Озброєні вони були новенькими гвинтівками польського зразка і їхали на парокінній повозці завантаженій новими суконними ковдрами, ковбасою, хлібом та ящиками московської горілки. Люди були літні, ділові та строгі. І при цьому виявилися бездушними. Вислухавши нашу розповідь, категорично відмовилися дати перекусити. «Вас тепер багато таких шатається». Хтось з нас тихенько запропонував взяти силою, але без жертв не обійшлось би, і вирішили – «Нехай вони подавляться, а ми якось дотягнемо до штаба».

По прибуттю до Флотського напівекіпажу на Червоній площі моряків одразу взяли на харчування. Раніш прибулі на автомашині та з монітора «Ростовцев», розказали, що командувач зустрів постраждалих брудною лайкою і сказав «Панікери, не хочете воювати!». Було прикро, так як я прекрасно пам’ятаю, що коли Терехін на початку війни просив для посилення ПВО корабля ще одне 45 мм гармату, то командувач відповів: «І з старими гарматами треба вміти воювати».

Через 2-3 дня моряків вислали до Остра до загону майора В.Ф. Добжинського (командира Флотського напівекіпажу ПВФ в Києві). П.Ф. Танана згадує:

«Коли загін моряків відступив до с. Семиполки, група 8 чоловік була залишена для прикриття. Тільки через три доби сильно схудлі вони прийшли до ФПЕ. Три дні вони живилися морквою та зеленим горохом і з-за розстроєних шлунків не могли харчуватися на камбузі. Але на щастя хлопці вже обжилися у флотському напівекіпажі (ФПЕ), знайшли діри в паркані і купували у киян розливне червоне вино. Тільки повний стакан і допоміг поставити їх у стрій».

Решта моряків повернулася до флотського напівекіпажу. Тут зустріли добре, накормили помили та поголили. Дозволили поміняти на нове навіть ще придатне обмундирування і замість хромових черевиків отримати ялові чоботи (що незрозумілим чином потрапили на склад). Так пробули тиждень чи більше. Остання ніч в ФПЕ була 15-го чи 16 вересня».

27.08.1941 р. на східному березі Дніпра в районі Осокорків спостерігалося переміщення піших колон та автотранспорту. Монітори Київського ЗРК «Левачёв», «Флягин» и «Смоленск» відійшли до північного флангу КіУР, чекаючи на німецький наступ (Кайнаран та ін.., 2017). Наявність радянських кораблів підтверджує і 44 пд, ().

28.08.1941 р. монітори «Флягин» та СКР «Пушкин» прикривали правий фланг КіУР в районі Межигір’я (Спичаков, 2009).

А 30.08.41 р. група німецької піхоти до 40 чол. переправилася на Жуків острів (мається на увазі о. Водників – авт.) і намагалася оточити невеликий радянський загін. Але вислана на допомогу рота 284 сд відігнала супротивника ().

По іншому описує на підставі німецького документу цю вилазку (Кайнаран з спів.,2017). 30 серпня на ділянці 1047-сп німці провели розвідку боєм. Задача операції була проламати радянську оборону на ділянці між Дніпром та озером Тервичі (Озеро протока на старих мапах – «Тервенець», а згідно до С. Вакулішина (20114) – Бервенець – оз. на Жуковому острові зафіксовано топографами 1897 р.) і біля входу до тунелю будівництва №1, захопити полонених та розвідати можливості для проведення повномасштабного наступу. Радянський фронт тут був спрямований на захід та покритий протокою Коник. Німці ж наносили удар з півдня. 29 серпня в 23-00 німці почали переправлятися через Коник у місці розвіданому ще 23.08. Шум переправи заглушався вогнем з важкого озброєння піхоти. Артпідготовка по радянським траншеям накрила і самих німців. Ще одна група нанесла відволікаючий удар через Коник у фронт. Траншеї у дамби на острів Водників, яку було зірвано після початку артпідготовки, виявилися майже порожніми. На північ від дороги німці увірвалися у барачний городок, де бліндажі було зруйновано а дерев’яні споруди підпалили факельники. Знищено два кулеметних гнізда. Біля 6.00 німці переправилися через озеро Тервичі і знищили ще 6 кулеметних гнізд, після чого перейшли до оброни. Вони відбили радянську атаку з півночі. До 10.00 евакуація вбитих та поранених була завершена і штурмова група почала відхід. Відхід проходив висохлим руслом на схід від озера Тервичі. Збірним пунктом був вхід у дніпровський тунель. Відрив від радянських військ був прикритий димовою завісою. Результатом німецької акції було 164 полонених та біля 50 вбитих червоноармійців. При своїх втратах 6 вбитих та 18 поранених. Було зроблено висновок, що наступати тут можна лише малими групами, а радянські війська напевне зміцнять тут оборону.

30.08.1941 р. закінчилася переправа військ 5-ї армії. Кораблі Березинського ЗРК та залишки Прип’ятського ЗРК в ніч на 31 серпня пішли на прорив до Києва повз сумновідомий Окуніновський міст на Дніпрі. До Києва прорвалися тільки монітор «Витебск», БКА «№203» та «№202» (Спичаков, 2009).

02.09.1941 р. Монітор «Флягин» та СКР «Пушкин» знаходяться на правому флангу КіУР у Сваром’я (Спичаков, 2009).

03.09.1941 р. В районі Межигір’я правий фланг КІУР прикривають монітор «Флягин» та канонерський човен «Смольний», тральщик та сторожовий катер. В цей же день після використання усіх боєприпасів було зірвано, відрізаний вище Києва канонерський човен «Каганович». Згадує Жеребко Іван Васильович – ст. червонофлотець, електрик КЛ «Каганович»:

«Рано зранку 11.09.41 р. команда корабля (КЧ «Каганович» – авт.) прибула в штаб ПВФ на Червону площу. Туди приходили всі, хто вийшов з оточення. Було дано добу на відпочинок та переформування. 12-09.1941 р. був вишикуваний увесь особовий склад. З короткою промовою виступили командувач Рогачёв та комісар Кузнецов. Потім на вантажівках прибули до Голосіївського лісу» (Спичаков, 2009).

07.09.1941 р. розвіддовідка німецької 75-ї пд про супротивника повідомляла:

«Мости судячи з усього заміновані. По пішохідним переходам мостів пройти не можна, так як не перетині пролітних конструкцій і опор закладено заряди вибухівки. По проїзній частині можна рухатися по всій її ширині, частково однобічний рух» (Кайнаран та ін.,2017).

На початку вересня 1941 р. з гармат активно обстрілювався Дарницький залізничний міст. 09.09.1941 р. міст було пошкоджено прямим попаданням снаряду, почалася пожежа, яка була ліквідована. Але був пошкоджений нижній пояс мосту в 9 прольоті (рахуючи з правого берега). Рух на мості було призупинено. У той же час на Петрівському залізничному мосту укладався настил, який мав зробити його придатним для проїзду гужового і автотранспорту ().

Німецька піхота в районі титулу №6… Радянські військовополонені в районі…
Рис. 2.8.1.42. Німецька піхота в районі титулу №6 об’єкту номер 1 на Жуковому острові, 1941 р., за () Рис. 2.8.1.43. Радянські військовополонені в районі титулу №6 об’єкту номер 1 на Жуковому острові, 1941 р., за ()

Після 11.09.1941 р. оперативні зведення штабу 37-ї армії, на жаль, відсутні. Тому опис 2-го штурму КіУР базується лише на німецьких джерелах. Та й саме поняття "2-й штурм КіУР" у вітчизняній літературі невідомо. Хоча в деяких наших джерелах можна знайти згадки боїв в період 16-19.9.41 р. за Лисогірський форт, в Голосіївському лісі і в районі Демидова (Див. ) вважається, що супротивник вичікував на своїх позиціях, поки РККА не відійде з міста. Противник дійсно вичікував, але при цьому намагався чинити тиск і прискорити хід подій. Цікаво, що термін "штурм Київ" в німецьких джерелах застосовуються тільки до подій 16-19 вересня 1941 р., а наступ 4-10 серпня, відомий в вітчизняній літературі як перший штурм міста, у німців позначаається більш нейтрально як «наступ під Києвом», «атака на підступах до Києва» ().

12.09.1941 р. монітор «Флягин», КЧ «Смольний», тральщик та сторожовий катер продовжували прикриття правого флангу КіУР (Спичаков, 2009).

13.09.1941 р. німці обстрілювали район титулу №4. (острів Водників). Імовірно тут відходили понтонним мостом радянські частини. У цей же час велися роботи з прокладки під’їздів до понтонної переправи в районі Поштова площа – Труханів острів ().

Німецька піхота в районі титулу №6… Радянські військовополонені в районі…
Рис. 2.8.1.44. Німецька піхота в районі титулу №6 об’єкту № 1 на Жуковому острові, 1941 р., за () Рис. 2.8.1.45. Радянські військовополонені в районі титулу №6 об’єкту № 1 на Жуковому острові, вересень 1941 р., за ()

В цей же день з елінгу Київського суднобудівного судноремонтного заводу спустили на воду монітор «Ростовцев», який ремонтувався після серйозних пошкоджень 26.08.1941 р. під час авіанальоту північніше Києва. Монітор прикривав південний фас КіУР аж до залишення Києва (Кайнаран та ін., 2017). Монітор «Флягин» та канонерський човен «Смольний» прикривають правий фланг КіУР. Для оборони Києва сформовано три сухопутних загони з команд загиблих кораблів, служб тилу та штаба ПВФ. 1-ший загін – 640 чоловік з зенітною батареєю на механічній тязі, 2-й загін – 440 чоловік та 3-й біля 300 чоловік (Спичаков, 2009).

16.09.1941 р. Почали наступ 99-та та 95-та пд німців. Німецька піхота прорвалася між двома висхлими руслами. Їй вдалося швидко просунутися вздовж берега Дніпра і охопити с. Пирогів зі сходу і півночі. Було взято 200 радянських полонених. Правий фланг був притиснутий до «острова Понтонів». Цегельний завод на північний-схід від Пирогова ця дивізія взяти не змогла. Авіарозвідка доповіла про рух радянських колон з лівого берега Дніпра до Києва (прим. – на той момент німецькі дивізії зайняли Чернігів і виходили в глибокий тил 37-ї армії. Оскільки наказу залишати Київ ще не було, всі частини 37-ї армії стягувалися до Києва). На острові Водників, який німці називають острів Понтонів, так як там була радянська понтонна переправа, знаходилися наші підрозділи. Щоб уникнути ударів цих підрозділів у фланг німецькі сапери опівдні підірвали дамбу, що з'єднує острів з берегом. Ввечері підрозділи 95-ї пд були затримані вогнем бункера №102 (прим. – це німецька нумерація вогневих точок, вона відмінна від радянської нумерації, в оригіналі стоїть абстрактно "бункер", тобто не зрозуміло ДЗОТ чи ДОТ.). За допомогою саперів вогневу точку підірвали. З числа захисників потрапили в полон 4 командира РСЧА і 20 червоноармійців (). В цей же день вогнем кораблів Київського ЗРК зупинено наступ ворога на Сваром’я (Спичаков, 2009).

Фрагмент радянського КіУР на краю…
Рис. 2.8.1.46. Фрагмент радянського КіУР на краю заплави на південь від с. Конча-Заспа: 1 – протитанковий рів, 2 – ДОТ 101, 3 – ДОТ 103, 4 –ДОТ 102, 4- ДОТ 104 Рис. 2.8.1.47. Схема польових позицій, які спираються на ДОТи в 14 батальйонному районі оборони (14 БРО) Київського укріпленого району, за (Кайнаран та ін., 2017)

17.09.1941 р. на світанку, 95 пд продовжила штурм. Але під час артпідготовки власна артилерія накрила позиції 280-го пп. Порядки полку змішалися і були розпорошені, атаку довелося перенести приблизно на 1 годину. Проти 95-ї дивізії діяло на східному березі Дніпра 3 радянських батареї, у Осокорках і на острові Водників – міномети, на західному березі – три батареї. Німці вели вогонь по виявленим батареям та станції Дарниця. Спостерігалося чотири радянські ешелони, які йшли на схід по київському залізничному мосту і два радянських аеростата-коректувальника у Мишоловки та на Осокорках. Проте радянська артилерія била, головним чином, по тилам, не підтримуючи безпосередньо військ. Тож 95-та дивізія захопила півострів на схід від русла р. Коник, радянські війська при цьому чинили слабкий опір. Радянські війська було вибито також з східної частини Мишоловки. Передові загони дивізії знаходилися в північній частині півострова Коник і на південний-схід від лісопильного заводу. Німці атакували цей завод на західному березі Жукового острова, вони ж знаходилися на південній околиці Мишоловки. Жуків острів залишився позаду, в тилу. Його зачистка була доручена самокатній роті дивізії. Передові частини 95-ї пд досягли північного узлісся Голосіївського лісу, де виявили добре укріплені позиції радянських військ (; Кайнаран та ін., 2017).

2-й сухопутний загін моряків ПВФ вів бої на південному фасі КіУР для прикриття відходу 37-ї армії з Києва. В бою загін втратив роту, інші дві роти вийшли до Борисполя (Спичаков, 2009).

Радянські вояки здаються словакам Дніпровські острови на німецькому…
Рис. 2.8.1.48. Радянські вояки здаються в полон словацьким частинам. Німці використовували союзні словацькі частини на другорозрядних напрямках зокрема і при штурмі Києва, за () Рис. 2.8.1.49. Дніпровські острови на німецькому аерофотознімку Києва, 3 листопада 1941 р.: 3 – Станція Київ-Московський, 4 – Гавань, 5 – Петровський залізничний міст, 6 – Міст ім. Є. Бош та його продовження (Русанівський міст), 7 – додатковий понтонний міст, 8 – дерев’яний Наводницький міст, за (Малаков, 2005)

18.09.1941 р. В цей день війська 95-ї дивізії мали зруйнувати оборону північніше Мишоловки та забезпечити фланг з боку острова Водників, який утримували радянські війська. Опівдні після 10-хвилинної артпідготовки і нальоту пікірувальників 95 пд почала на них наступ. Масоване використання артилерії і авіації змусило багатьох оборонців здатися. Радянська артилерія була практично повністю подавлена або знову вела вогонь по німецьким тилам. Наблизившись впритул до Лисогірського форту, все три полки дивізії перегрупувалися для штурму цього старого форту. Піхотинцям знову була дана авіапідтримка пікірувальників і артилерії. Не дивлячись на це, просування було повільним, а опір радянських військ наполегливим. Зокрема крайній лівий полк дивізії потрапив під фланговий вогонь з боку с. Мишоловка. У цей момент бою, південніше форту, загинули старший дивізійний лікар, доктор Крюгер, і його водій. Вони виїхали на передову для розвідки шляхів евакуації поранених і потрапили під вогонь російських кулеметів. В ході бою було поранено також командира 195-го артполку дивізії і командира 3-го батальйону 279-го пп. Далі 95 пд просунуться не змогла. Самокатники 95-ї пд до цього часу все ще не змогли зайняти Жуків острів. Тому на ділянку фронту ДОТ №103 (прим. – німецька нумерація дотів) – Жуків острів була висунута словацька моторизована дивізія. Спостерігався німецький наліт на станцію Дарниця. Протягом всього дня був інтенсивний рух через Дніпро в обидва боки ().

В цей день війська КіУР знімаються та переправляються на лівий берег Дніпра. Частина військ довго чекала поки на насип Петрівського залізничного мосту зроблять в’їзд з дошок. Рух ним почався лише в 10 годин вечора. Скупченим тут військам повідомили, що міст Є. Бош вже зірваний, що не відповідало дійсності (Кайнаран та ін., 2017).

Радянський танк Т-26 рухається на… Контр-адмірал Д.Д. Рогачев –…
Рис. 2.8.1.50. Радянський танк Т-26 рухається на правий берег мостом ім. Є. Бош. Швидкість руху на мосту не мала перевищувати 15 км./год., за (Малаков, 2005) Рис. 2.8.1.51. Контр-адмірал Д.Д. Рогачев – командувач Пінською військовою флотилією, за ()

Цього ж дня 18.09.1941 р. супротивник, наблизившись впритул до кордонів міста, вів артобстріл центра Києва, під який потрапив зокрема призаплавний Поділ. Під час артобстрілу був важко поранений відламком снаряду в плече командувач ПЗФ, контр-адмірал Д. Д. Рогачев, який необережно висунувся з вікна будівлі штабу флотилії, що розміщувався на теперішній Контрактовій площі на Подолі (в суч. будівлі головного корпусу Києво-Могилянської академії). Проте, це поранення фактично врятувало йому життя: контр-адмірала вивезли в останній момент з київського котла на літаку до Харкова (). Зауважимо, що сама будівля штабу флотилії була спалена та німцями під час окупації не використовувалася (Спичаков, 2009). Імовірно, в цей же час були ушкоджені дзвіниця Флорівського монастиря, верх дзвіниці Іллінської церкви, трапезна церква Братського монастиря та зруйновано баню конгергаційної церкви у Старому академічному корпусі Києво-Могилянської академії (Храми Києві, 2001). Значних руйнувань зазнала також церква Миколи Притиска: постраждала покрівля споруди, було зруйновано верх бані, в стінах і склепіннях з`явилися тріщини ().

Рис. 2.8.1.52. Штаб флотилії, так як виглядав, 1946 р., Фото з мережі Рис. 2.8.1.53. Штаб флотилії, сучасний вигляд будівлі, Фото І. Парнікози

Кораблі флотилії Д. Д. Рогачева діяли до 18 вересня 1941 р., коли відповідно до наказу Воєнради 37-ї армії близько полудня були підірвані командами біля лівого берега у межах Києва, а бронекатери затоплені. Госпітальне судно «Каманин» цього ж дня було затоплено у північному ковші Київської гавані, а штабний корабель «Припять» зірваний біля Рибальського півострова. В районі Києва також зірвані командами монітори «Левачёв», «Флягин», «Ростовцев», КЧ «Смольний», бронекатер, сторожевий катер, 4 тральщики. Особовий склад флотилії зведений в 2 батальйона по 360 чоловік і окрему роту в 120 чоловік, ротку червонофлотців в 140 чоловік. Моряки вели бої у Борисполя. Більшість моряків загинули при прориві з оточення чи пізніше, потрапивши до полону. 06.10.1941 р. наказом наркома ВМФ ПВФ розформована (Спичаков, 2009).

Наразі відоме місце затоплення монітора «Ростовцев». Цей броньований низьководний корабель збудований на Ленінській кузні входив до Дніпровського загону річкових кораблів Пінської військової флотилії. 18.09.1941 року монітор був підірваний командою у берега Матвіївської затоки на глибині 4-5 м. 2 роки він пролежав біля узбережжя затоки. Спроб підняти його німцями не робилося.

Рис. 2.8.1.54. Місце загибелі монітора «Ростовцев» на супутниковому знімку Києва Рис. 2.8.1.55. Німецький єфрейтор на фоні носової гарматної вежі монітора «Ростовцев», за (Спичаков, 2009)

29.06.1944 р. Він був піднятий, згодом відновлений у якості учбового судна. Нажаль, в 1955 р. цей цінний корабель віддали на злом.

Судячи по знімку наведеному В. Спичаковим, на якому добре видно будівлю на другому плані, зірваний монітор затонув біля судноверфі (так званого ІІІ затону). Необхідно встановити пам’ятний знак на Трухановому острові на честь загиблого монітора, та включити його відвідування в рамках екскурсії Трухановим островом (Спичаков, 2009).

19.09.1941 р. Оборонні рубежі на островах так і не знадобились, через німецькі прориви північніше та південніше від Києва Червона армія залишає місто.

Рис. 2.8.1.56. Полковник Ф.М. Мажирин, командир 4 дивізії НКВС та останній комендант Києва. Саме він відповідальний за підрив Київських мостів, зокрема мосту ім. Бош разом з відступаючими червоноармійцями, за ()

19.09.1941 р. при відході з Києва 4-а дивізія НКВС полковника Ф.М. Мажіріна, останнього коменданта міста, повинна була забезпечити охорону київських мостів і перехід відступаючих частин через Дніпро, а потім підірвати мости. Мости через Дніпро ще у перших числах вересня були заміновані саперами 37-ї армії за активного контролю командування 4-ї дивізії НКВС (Ковалинський, 2008).

За свідченням колишньої мешканки Венеціанського Галини Миколаївни Краснової, вже вибухнули якісь порохові склади на Видубичах, коли прибіг її батько та повідомив, що будуть підривати мости, щоб усі залишили будинок, бо його палі можуть не витримати. Батька забрали в армію, а сім’я, намагаючись евакуюватися, потрапила під удар артилерії з Семіполок. Вбили брата; довелося повернутися на острів та пережити окупацію. Подібною була і доля відступаючої з радянськими частинами у напрямку на Борщів ополченки Н. О. Іващенко.

Першим висадили в повітря Подільский залізничний міст. Генерал Мажирін пізніше оповідав, як він зі свого спостережного пункту побачив стовп вогню та диму над Подільським залізничним мостом імені Г.І. Петровського. Центральні ферми звалились у воду.

У мемуарах І. Х. Баграмяна (1984) розповідається, що сапери підпалили і підірвали (раідокерованими фугасами) Наводницький міст, коли на нього вже увірвалися "фашистські автоматники". Ф. М. Мажірін, натомість про "автоматників" нічого не згадав ().

Дерев’яний Наводницький міст
Рис. 2.8.1.57. Зруйнований дерев’яний Наводницький міст (т.з.в Бошок) –за ним помітні бики недобудованого перед війною капітального Наводницького мосту, а ще далі ще не зірваний остаточно радіокерованими фугасами Дарницький залізничний міст, 19.09.1941 р., за () Рис. 2.8.1.58. Дерев’яний Наводницький міст (т. з. в Бошок) –за ним помітні бики недобудованого перед війною капітального Наводницького мосту, фото угорського вояка, 19.09.1941 р., за ()

Наводницький міст був головним, на нього відходила більшість ар’єргардних частин. Військовий інженер 3-го рангу А.А. Фінькельштейн, який відповідав за знищення цієї переправи, вичікував до останнього моменту, прагнучи пропустити останню групу солдат, які відстали. Лише коли ворожі мотоциклісти увірвалися на берег та відкрили шалений вогонь з кулеметів, інженер подав сигнал. Щедро полите смолою та бензином дерево запалало. Бійці, які охороняли міст з правого берега, відходили вже палаючим настилом. Слідом за ними кинулися ворожі автоматники. Сапери вичекали, поки наші ступлять на землю, та висадили толові шашки, прив’язані до паль, і палаючий міст завалився у Дніпро (Ковалинський, 2008).

Знищений дерев’яний Наводницький міст…
Рис. 2.8.1.59. Знищений дерев’яний Наводницький міст (низка чорних биків та прольотів, видна з боку лівого берега), та розташовані за ним бики недобудованого капітального Наводницького мосту (основа суч. мосту ім. Є. Патона, вид четвертого ярусу Лаврської дзвіниці, за (Малаков, 2005) Рис. 2.8.1.60. Результати першого вибуху Дарницького залізничного мосту, за (Малаков, 2005)

Майже тієї миті пролунав вибух на самому південному Дарницькому мості. Підходи до нього прикривала рота старшого лейтенанта Юр'єва з 56-го полку 4-ї дивізії НКВС. В ході бою, що зав'язався міст був підірваний, а бійці роти виявилися відрізаними від своїх і були або знищені, або взяті в полон. Розлючені німці намагалися з ходу форсувати Дніпро, але були відбиті (, Ковалинський, 2008).

Нагадаємо, що у 1920 р. польські війська відступаючи висадили у повітря два центральні прольоти Дарницького залізничного мосту. Згодом їх було відновлено, але вже іншими фермами. При відступі 19 вересня 1941 р. Київ, інженерні частини Червоної армії спочатку висадили у повітря саме ці ферми мосту (Малаков, 2005).

Хроніка 95-ї пд так описує історію з мостами. Передовой батальйон 280-го пп досяг ж.-д. моста, коли той вже був підірваний. Наступний міст (тобто Наводницький) був також знищений (). Але за ним, на північ від, знаходився ще цілий автомобільний міст (тобто міст ім. Євгенії Бош). До нього кинулися роти полку. Радянський загін, який охороняв цей міст, був знищений в швидкоплинної сутичці. Потім Оберфельдфебель Хунгер і фельдфебель Рюкман метнулися до опор моста, щоб знешкодити заряди вибухівки. У цей момент пролунав вибух. Обидва фельдфебеля були важко поранені, Оберфельдфебель Хунгер пізніше помер в госпіталі ().

Підірваний міст ім. Є. Бош, за…
Рис. 2.8.1.61. Вибух мосту ім. Бош, малюнок Г. Малакова, за (Малаков, 2010а) Рис. 2.8.1.62. Підірваний міст ім. Є. Бош, осінь 1941 р., за ()

Міст імені Є. Бош, дійсно був зірваний останнім. За його підрив якого відповідав Володимир Леонідович Томаров – командир понтонного взводу. Під кожний прогін були закладені заряди. Лінії управління були підведені до командного пункту у районі Передмостової слобідки. Населення міста кинулося на лівий берег 17 вересня. Міст заповнили дорослі, діти, підводи. А вночі з 18 на 19 вересня мостом пішли відступаючі радянські частини. Команда підривати прийшла опівдні…

За свідченням ополченки Надії Олексіївни Іващенко, міст злетів у повітря разом з радянськими частинами, технікою та біженцями, які ним відходили. Заглом свідчень того, що міст був знищений разом з відступаючими радянськими частинами є чимало…( ).

Втім, як виявилося це був тільки початок. Свідчить М. Татарський:

«Залізничний та міст імені Є. Бош ми замінували радіокерованими фугасами поряд з звичайними. Свої особливі фугаси ретельно замаскували під правими береговими підпорами. Відходячи з міста, мінери підірвали звичайні заряди, заваливши мости, а ми чекали свого часу. Адже знали, що німці будь-що будуть намагатимуться налагодити переправи, значить, почнуть відбудову і цих мостів. Свої радіофугаси ми підірвали на другий день фашистської окупації Києва. Це були дуже могутні заряди по півтори тонни амоніту кожен. Місцеві розповідали потім, що могили гітлерівців були просто на березі біля мосту. Особливо багато їх було поруч з насипом залізничного (Дарницького-авт.) мосту», за (Малаков, 2005)

Повністю зруйнований внаслідок вибухів… Німці над Дніпром в Києві, 19.09.1941 р.
Рис. 2.8.1.63. Повністю зруйнований внаслідок вибухів радіокерованих фугасів Дарницький залізничний міст через Дніпро, за (Малаков, 2005) Рис. 2.8.1.64. Німці над Дніпром в Києві, 19.09.1941 р., за ()

Уродженець Микільської Слобідки Святослав Боженко, перед війною – дванадцятирічний школяр, учень микільсько-слобідської школи № 31, – згадує:

«Наш будинок стояв четвертим від Броварського шосе, яке було головною вулицею цього району міста. Це шосе починалося із західного берега Дніпра, проходило через Ланцюговий та Русанівський мости, прямувало на Бровари і далі.

Наш сад тато засадив різними сортами яблунь, груш та слив; так само мали більше ста кущів смородини та інших ягід. Тато збудував велику альтанку та обплів її щільно виноградом «Ізабелла». В її тіні влітку ставили столи. З початком війни 1941 р. в саду та частині дому розміщувалось військо. Тато, як науковець, мав право на більшу житлову площу. У вітальні у нас стояло піаніно «Беккер», там збиралися командири, і хтось з них грав. У альтанці вони влаштували телефонну станцію, з неї виходило ціле павутиння дротів. Ми, хлопчики, ганяли всюди. В обідню пору чекали, коли всі солдати дістануть свою їжу, тоді ватага з мисочками підбігала до польової кухні, і кухар роздавав нам смачну страву. Солдати діставали замість цукру по кілька цукерок, а ми тішилися як то гарно.

Жили ми при битій дорозі, тож з приходом німецької окупації розмістили у вітальні нашого будинку німецьких саперів. Кожний день біля стіни нашого дому складали вони жахливі штабелі розряджених мін з толом. Витягали вони їх з одного не знищенного прольоту Русанівського мосту. Лише тоді ми довідалися, що в альтанці в нас був розміщений радянський центр по знищенню Ланцюгового та Русанівського мостів» за (Малаков, 2005)

Мостами встигли відійти лише основні радянські сили. Декого змогли переправити труханівці. Так, Степан Піроженко після наказу залишити Київ човном перекидав на лівий берег відступаючих радянських солдат (Ясев, де Воронцов, архів В.І. Дзівалтовського).

19 вересня 1941 р., коли після вибуху моста Є. Бош, решта червоноармційців, які захищали Київ, стали переправлятися на лівий берег на проплавах «Фультон» та «Стаханів» розігралася чергова трагедія. По проплавах одночасно відкрили вогонь німці з авангарду, та свої з лівого берега, вважаючи, що то переправляються вже німці. Пароплави було потоплено (Малаков, 2005).

Радянські солдати, які намагалися… Німці обстрілюють лівий берег з кручі…
Рис. 2.8.1.65. Радянські солдати, які намагалися переправитися Дарницьким мостом, потрапляють до німецького полону. Вдалині – бики недобудованого Наводницького мосту за (Малаков, 2005) Рис. 2.8.1.66. Німці обстрілюють лівий берег з кручі правого берега, за (Малаков, 2005)

Затоплені колісні буксирні пароплави… Пошкоджена дніпровська набережна в Києві
Рис. 2.8.1.67. Затоплені колісні буксирні пароплави «Фультон» та «Алексей Стаханов», жовтень 1941 р., за (Малаков, 2005) Рис. 2.8.1.68. Пошкоджена дніпровська набережна в Києві, за (Малаков, 2012)

На всіх червоноармійців, які не встигли переправитися чекало знищення або полон. Не легше було і на лівому березі. З 19 вересня словацька дивізія брала велику кількість полонених (сотні людей) на лівому березі Дніпра у Осокорків, перевівши туди один посилений батальйон. В ніч на 20 вересня 95-та німецька дивізія готувала переправу через Дніпро. До місця переправи в 8-00 перекинули 195-ту мостову команду (Кайнаран та ін., 2017).

Рис. 2.8.1.69. Пам’ятник морякам Пінської військової флотилії, тоді ще на Дніпровській набережній, скульптор А. П. Скобликов, Фото І. Ю. Парнікози Рис. 2.8.1.70. Фрагмент пам’ятника морякам Пінської військової флотилії, тоді ще на Дніпровській набережній, скульптор А. П. Скобликов, Фото І. Ю. Парнікози

У сучасному ландшаті київської заплави та околиць про оборону 1941 р. та дії ПВФ нагадують пам’ятник морякам Дніпровської та Пінської флотилії, перенесений з Дніпровської набережної біля річкового вокзалу до Парку Моряків, стела на честь екіпажу КЧ «Верный» (під командуванням ст. лейтенанта О.Ф. Терьохіна, який загинув під час атаки авіації 25 серпня 1941 р.) у київському Парку Моряків. Могила моряків КЧ «Кремль» (близько 20 чоловік, судно потоплено у бою з німецькими бомбардувальниками 26 серпня 1941 р.) перенесена у 50-і рр.з с. Тарасовичі на Лук’янівське військове кладовище, при створенні Київського водосховища, а також поховання моряків ПВФ, які загинули 19 серпня 1941 р. на Лук’янівському цивільному цвинтарі.

Пам’ятний знак екіпажу КЧ «Верный» Братська могила команди КЧ «Кремль»…
Рис. 2.8.1.71. Пам’ятний знак екіпажу КЧ «Верный», поставлений у Київському парку моряків замість знищеного вандалами у Сухолуччя, фото І.Ю. Парнікози. Як вказує В. Спичаков, на стелі помилково вказаний командир Дивізіону тральщиків-загороджувачів капітан 3-го рангу М.О. Нелюбов, який не має відношення до КЧ "Верный", та вибито зображення корабля, який не має нічого спільного з виглядом КЧ «Верный» Рис. 2.8.1.72. Братська могила команди КЧ «Кремль», фото І.Ю. Парнікози. Як вказує В. Спичаков, перелік загиблих моряків неточний

До 1991 р. в музеї ДВФ на Подолі зберігався фрагмент палуби канонерського човна «Верный». В Національному музеї України в другій світовій війні збергається компас. Який вірогідно походить з канонерського човна «Вірний» (Спичаков, 2009). Згадуючи ті події не забуваймо також що дуже велика частка солдат ПЗФ та червнонофлотців ПВФ були українцями.