Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Прибережно-водна рослинність та флора заплави Дніпра в Києві

Парнікоза І.Ю.

«Уздовж берега понад водою стояли очерети, за ними на суходолі бовваніли купини хащових заростів, далі здіймалися дерева вищі і вищі, але підлісок був непролазний. Тільки-но вони рушили через чагарники до лісу, як за ноги почали чіплятися батоги дикого хмелю, які переплелися з гіллям у міцні перевесла…і пройти тут важко було й удень».

В. Шкляр, Маруся

Прибережно-водна рослинність є одним з найпоширеніших рослинних типів, що визначають зовнішній вигляд заплави. Вона зазвичай не займає великих площ, займаючи береги водних об’єктів. Є другою стадію заростання вологих пісків, що займають підвищене положення над водами, проте періодично зазнають затоплення.

Щодо історії формування прибережно-водної рослинності Європи наявні лише окремі фрагментарні відомості, які походять із знахідок характерних для неї видів рослин. Найстарішими свідченнями її існування можна вважати знахідки родів Ophioglossum та Ophioglossumsporites у відкладах крейдяного періоду (валанжину-альбу, 131-108 млн. років тому) (Воронова, 1994). Деякі свідчення наявні щодо прибережно-водної рослинності міндель-рісського міжльодовиків`я з сусідньої Польщі. Зокрема в прибережній зоні зростали тоді дуліхум (Dulichium arundinaceum (L.) Britton), який наразі зростає в Північній Америці та щитолисник жовтецевидний (Hydrocotyle rennunculoides L. f.) з сучасної Південної Європи (Szata.., 1977). В це ж міжльодовиків`я відмічена реліктова для України прибережно-водна рослина кальдезія білозоролиста (Caldesia parnassifolia (L.) Parl.), яка більш характерна для тропічної та субтропічної зони. Колись ця рослина зустрічалася і неподалік Києва, а наразі занесена до Червоної книги України (Szafer, 1952, Червона книга, 2009).

В прибережній рослинності часів рісського (дніпровського) зледеніння зустрічалися осоки (Carex), гірчаки: пташиний або спориш (Polygonum aviculare L.) та живородний ( Polygonum viviparum L.) а також зарості карликових верб. В рісс-вюрмському міжльодовиків’ї знову фіксується дуліхіум (Szata.., 1977).

В складі прибережно-водної рослинності пізньольодовикового періоду зустрічалися рогіз (Typha sp.), їжача голівка (Sparganium sp.), рдесники (Potamogetanaceae), жабурникові (Hydrocharitaceae), злаки (Poaceae), ситникові (Ceperaceae), гірчакові (Polygonaceae) та лободові (Chenopodiaceae) (Безусько та ін., 2011).

В складі прибережно-водної рослинності алереду Польщі (11800-10700 тис. р. до н.е.) вказуються теплолюбні меч-трава болотяна (Cladium mariscus (L.) Pohl), латаття біле, глечики жовті, рогіз широколистий (Typha latifolia L.) (Szata.., 1977).

Оптимум голоцену припадає на атлантичний період (7700-5100 тис. р. до н. е.), коли спостерігається максимум поширення в складі лісової рослинності теплолюбних видів, зокрема в складі прибережно-водної рослинності – меч-трави болотяної (Cladium mariscus(L.) Pohl s.l. ). Першим періодом раннього голоцену був пребореальний (10250-9100 тис. р. до.н.е.), під час якого в пилкових спектрах з Польщі зустрічається великий внесок ситникових (Cyperaceae), що може свідчити про розвиток прибережно-водної рослинності (Szata.., 1977).

Згідно палеоботанічним дослідженням субфосильних відкладів на Подолі (вул. Хорива, 37) у Х ст. н.е. прибережно-водна рослинність представлена пилковими зернами Alismataceae, Typha sp., Sparganiaceae, Chenopodiaceae, Artemisia sp., Cyperaceae ().

Ці дані доповнюють дослідження палеоботанічних матеріалів з розкопу на Подолі, вул. Спаська, 35, див.( ). Зокрема тут виявлено насіння осоки (Carex sp.), осоки несправжньосмикавцевої (Carex pseudocyperus L.), жовтого осоту (Sonchus sp.), гірчаку водяного перцю (Polygonum hydropiper L), гірчаку волотистого (Polygonum paniculatum Andrz), гірчаку шорсткого (Polygonum lapathifolium L. p.p.), куги (Scirpus sp.) жовтецю їдкого (Ranunculus acris L.). Виявлено також характерний для осоково-гіпнових боліт мох – дрепанокладус Зендтнера (Drepanocladus sendtneri (Schimp. ex H.Mull.) Warnst), який використовувався при будівництві.

Збереглися пізньо-середньовічних фрагменти писемних пам’яток, які описують прибережно-водну рослинність лівобережної заплави Дніпра. Так, у В. Гошкевича знаходимо фрагмент опису рослинності стариць Десенки поблизу суч. Вигурівщини станом біля 1674 р.:

а «затонецъ заросъ лопухомъ»,

а також 1704 р.:

«привели и показали под троеччиною речку виходящую зднепра яко вправе обоих сторон описанно, и провадили тоею речкою до того месца где ковбанка глубокая а зтоей ковбанки закривилася Радунка всело Троеччину, которая речка месцами сухая, а месцами такіеж ковбанки шаваром, и иншим зеліем позарасталіе всобе мають» ).

А так вона описується Е. (М.) Шарлеманем для Труханового острова 1914 р.:

«Берега стариць та заток в низинах поросли типовими представниками болотяної флори. Тут зустрічаються: Butomus umbellatus Linn., Alisma plantago L., Sparganium, Poligonum amphibium L., ближче до води селяться Sagittaria sagittifolia, Menyanthes trifoliata L.(наразі у флорі островів і заплави Дніпра у Києві не виявлена) і т.і. Scirpus lacustris Linn. зустрічається рідко і не досягає такого ступеня розквіту, якого він досягає в деяких місцях правого берега Дніпра під Києвом» (Шарлемань, 1914).

Butomus umbellatus Острів Пташиний
Рис. 1.6.36. Одним з найдекоративніших представників прибережно-водної рослинності долини Дніпра є сусак зонтичний Рис. 1.6.37. Прибережно-водна рослинність часто утворює стіну вздовж водотоку, о. Пташиний

З точки зору фітосоціології прибережно-водна рослинність належить до Клас Phragmitetea, союзу Phragmition та включає асоціації: очерету звичайного – Phragmitetum australis, куги озерної – Scirpetum lacustris, рогозу широколистого – Typhetum latifoliae, лепехи звичайної – Acoretum calami, омегу-водяного хріну – Oenantho-Rorippetum, лепешняка великого – Glycerietum maximae, хвощу річкового – Equisetum fluviatilis, їжачої голівки прямої – Sparganietum erecti, рогозу вузьколистого – Typhetum angustifliae, стрілолисту – їжачої голівки виринаючої –Sagittario-Sparganietum emersi, водяної сосонки – Hippuridietum vulgaris (Matuszkiewicz, 2008).

Безпосередньо вздовж Дніпра цей тип рослинності представлений угрупованнями вже знайомого нам стрілолиста звичайного (асоціація Sagittario-Sparganietum emersi), сусака зонтичного, а також частухи подорожникової (Alisma plantago-aquatica). Тут прибережно-водна рослинність тісно межує за алювіальною. Угруповання обох типів переходять одне в одне. Своєю чергою можливість деяких поширених у складі прибережно-водної та алювіальної рослинності видів жити і у воді, і на суші розмиває кордон між суто-водною та прибережно-водною рослинністю.

Typha angustifolia
Рис. 1.6.38. Схема угруповання їжачої голівки прямої Sparganietum erecti, за (Wysocki, Sikorski, 2009) Рис. 1.6.39. Схема угруповання лепешняка великого Glycerietum maximae, за (Wysocki, Sikorski, 2009)

Сусак зонтичний заквітовує на початку літа. Чим більше заквітовує квіток, тим більш гарним стає суцвіття – парасолька біло-рожевих зірочок. Листя сусака видовжене з гострими, як у шабельки, кінцями. У давнину з кореневищ сусака робили борошно, а з листків плели кошики.

Дрібненькі біло-рожеві квітки частухи зібрані у добре помітну пірамідальну волоть. Цікаво, що листки рослини дійсно подібні до листків подорожника за формою. Надводна частина рослини отруйна, натомість кореневища, як і у сусака та стрілолиста їстівні.

Solanum_dulcamare

Рис. 1.6.40. Фрагмент угруповання лепешняку великого, північна частина ур. Горбачиха

Вздовж стариць і проток розвинуті угруповання лепешняку великого (Glyceria mаxima (С. Hartm.) Ноlmb.) – одного з найвищих заплавних злаків з розлогими суцвіттями, а також їжачої голівки прямої (Sparganium erectum)

Typha angustifolia
Рис. 1.6.41. Схема угруповання очерету звичайного Sparganietum erecti, за (Wysocki, Sikorski, 2009) Рис. 1.6.42. Місце локалізації прибережно-водної рослинності на відрізках русла з швидкою течією, за (Wysocki, Sikorski, 2009)

У прибережній зоні островів та численних проток, заток та озер стариць переважають зарості високих прибережних гігрофітів (рослин, що люблять високе зволоження) – рогозу вузьколистого (Typha angustifolia L.),та широколистого (Typha latifolia L.), очерету звичайного (Phragmites australis) та куги озерної.

Typha angustifolia
Рис. 1.6.43. Фрагмент прибережної стіни з очерету звичайного, о. Пташиний Рис. 1.6.44. Зарості рогозу вузьколистого, оз. Бабине, о. Труханів

Куга озерна – то той самий «комиш», яким дуже часто неправильно називають очерет (тростник – рос.). Листки куги швидко відмирають, тож, довге циліндричне стебло виконує їх функції. Кореневище куги багате на крохмаль та цукор, тож, його можна їсти навіть сирим (Яришева, 1995). Стебло куги виповнене повітроносною білосніжною тканиною, що дозволяє підтримувати її стебла у вертикальному положенні. Кореневища куги розташовуються дуже щільно, не допускаючи можливості для розвитку інших рослин. У водоймі куга росте, як правило, на глибших місцях, ніж очерет та рогіз. Її залюбки поїдають різні тварини (Зуб та ін., 2004). Швидкому заростанню водойм очеретом та кугою сприяє забруднення органічним матеріалом (Wysocki, Sikorski, 2009).

Рис. 1.6.45. Схема будови угруповання куги озерної Scirpetum lacustris за (Wysocki, Sikorski, 2009) Рис. 1.6.46. Угруповання куги озерної на заплаві Дніпра в Києві, північна частина острівного архіплелагу

Рогіз та очерет мають розгалужене кореневище, що міцно утримують стебла цих рослин. Очерет здавна становив велику господарську цінність у людей, які селились у долинах річок, зокрема, Дніпра. Адже його стебла йшли і на будівництво житла, і на корм свійським тваринам та навіть на паливо. Очеретина – то давній спосіб козаків ховатися під водою, дихаючи через порожню стеблину так, як зараз дихають через трубку підводні плавці (Яришева, 1995). В давнину з кореневища очерету робили борошно для крохмальних супів. Парені чи варені кореневища застосовують при ослабленні, кашлі, болях горла (Szymańska, 2017).

Коли рогіз відквітовує, утворюються темно-коричневі початки (у народі – «качалки») з насінням. До пізньої осені вони прикрашають водойми. У рогозу вузьколистого верхня та нижня частини початку роз’єднані між собою, а у широколистого – неперервні. А, дозріваючи, вони розлітаються навколо білими пушинками, які подібні до парашутиків кульбаб. Вони здатні розлітатися далеко і давати початок новим популяціям цієї рослини. У важкі роки, зокрема під час війни, люди, викопували кореневища рогозу, сушили його. Потім його перемелювали на борошно, з якого пекли хліб, який називали партизанським. Багато кого цей хліб врятував від голоду (Яришева, 1995; Зуб та ін., 2004). Кореневища рогозу найкраще смакують ранньою весною чи восени (Szymańska, 2017).

Цікавою особливістю осок є їх доступність для споживання свійськими тваринами тільки у молодому вигляді. Згодом стебла і листки цих рослин накопичують кремнезем, тож, стають неїстівними та можуть викликати порізи. Так що, пересуваючись у заростях осоки, варто бути обережними.

У прибережній смузі разом з домінантними видами зростають їжачі голівки (Sparganium, докладніше у наступному розділі), заносний широколистий злак – лєєрсія рисоподібна (Leersia oryzoides (L.) Sw.) – зараз дуже поширена у долині Дніпра, водяний хрін австрійський (Rorippa austriaca (Crantz) Bess.) – ще одна «водяна капуста», тендітний омег водяний (Oenanthe aquatica (L.), листки якого так порізані, що нагадують чаріну витинанку чи мереживо, гірчак земноводний (Polygonum amphibium L.) з лопатеподібними плаваючими листками, вех широколистий (Sium latifolium L.) та сизаровидний (Sium sisaroideum DC.) – другий вид спостерігається на заплаві частіше, живокіст лікарський (Symphytum officinaleL.) – одна з найцінніших лікарських рослин, оман британський (Inula britannica L), надзвичайно отруйна цикута (Cicuta virosa L.) – отрута якої вбила Сократа, та багато ін. На мілководних водоймах розташованих вздовж вул. Закревського описані монодомінантні зарості лепешняка плавучого, який утворює плямисті зарості, в яких звичайною є присутність ряски малої та спіроделли багатокореневої (Савицький, Зуб, 1999).

Вовкувата затока Acorus_calamus
Рис. 1.6.47. Фрагмент прибережно-водної рослинності на затоці Вовкувата Рис. 1.6.48. Куртина лепехи, верхів’я затоки Собаче Гирло на Оболоні

Подекуди трапляються також куртини лепехи (Acorus calamusL.). Лепеха прибула до Центральної Європи з Західної Азії за посередництвом турків вже в XVI ст., а на початку XVII ст. вже встигла повністю натуралізуватися. Наразі вона зростає в угрупованнях прибережно-водної рослинності з ряду Phragmitetalia (Szata.., 1977). Поширення цієї заносної рослини, яку в Україні ще називають татарським зіллям, у долині Дніпра потребує вивчення. Лепеха виявлена зокрема на берегах лівобережної штучної водойми вздовж вул. Закревського. Тутешні невеличкі зарості лепехи – ймовірно залишки поширених тут раніше угруповань виду, які знаходяться в пригніченому стані (Савицький, Зуб, 1999). Походження цієї рослини пов’язують з рухом монгольських завойовників, які, начебто вживаючи її як лікарську, розкидали навколишніми водоймами її кореневища. Лепеха належить до тропічної родини ароїдних. У наших умовах побачити, як вона квітує, вдається далеко не кожному. На подібному до листків плескатому квітконосі розвивається зовні непоказний початок зеленуватого кольору. У ньому розташовані квітки. Плоди лепехи у наших умовах не визрівають.

Solanum_dulcamare

Рис. 1.6.49. Схема будови асоціації лепехи звичайної Acoretum calami, за (Wysocki, Sikorski, 2009).

Натомість лепеха, що є індикатором надлишку азоту у водоймі (Зуб та ін., 2004), активно поновлюється вегетативно. Тож, може, перекази про розсіваючи татар мають під собою реальну основу. Бо за відсутності переносу людьми, які і зараз цінують лікувальні властивості кореневища лепехи, рослині у нові водойми поширитися було б важко.

Лепеха має лікувальні властивості для шлунково-кишкового тракту. Її ароматичні речовини застосовуються в косметиці та для виробу шампунів та кремів. Застосування для боротьби з палінням (Szymańska, 2017).

Побачити лепеху також може кожен бажаючий під час так званих Зелених свят, коли варварські винищену її продають на кожному кроці для того, щоб вистеляти підлоги церков та хат. Пагони лепехи трохи схожі на пагони іншої прибережно-водної рослини – півників болотяних (Iris pseudacorus L., дет. див. наступний розд.), втім, їх відрізняє від півників характерний духмяний аромат.

В складі прибережно-водної рослинності поширені також природні та напівприродні нітрофільні рослинні комплекси узлісь та крайових біотопів класу Galio-Urticenea, витких рослин, зокрема плетухи звичайної (Calystegia sepium (L.) R. Br.) – союз Convolvuletalia sepium. Плетуха квітує надзвичайно гарними білими дзвониками, що нагадують квітки берізки, тільки у десять разів більші. Складається таке враження, що ці білі «патефончики» виростають безпосередньо на стеблах очерету чи рогозу. Угруповання плетухи Convolvuletalia sepium представлені асоціаціями плетухи-ангеліки – Calystegio-Angelicetum archangeliacae litoralis, повитиці-плетухи – Cuscuto-Calystegietum sepium, жовтозілля річкового – Senecionetum fluviatilis, маренки-плетухи Asperulo-Calystegietum sepium належить до рідкісних в Західній та Центральній Європі, тому взяте під охорону Оселищної Директиви Євросоюзу – код угруповання 6430 (). Найбільш декоративним з перелічених угруповань є асоціація жовтозілля річкового Senecionetum fluviatilis, яке зустрічається по берегам мілководних ділянок з повільною течією. Гігрофітні та мезофітні високо-травні каймові угруповання, що входять до прибережно-водної рослинності також охороняються Бернською конвенцією (Дідух, Альошкіна, 2012).

В складі прибережно-водної рослинності поширена також інша ліана – паслін солодко-гіркий чи не єдиний вид пасльонових (до яких, до речі, належить і звичайна картопля), який поширений на заплаві. Це від є найбільш характерним для вільшаників, проте часто зустрічається у заростях прибережно-водних рослин.

Solanum_dulcamare

Рис. 1.6.50. Яскраво-червоні неїстівні ягоди пасльону прикрашають заплаву і взимку

Необхідно зазначити, що після створення Канівського водосховища, що призвело до підвищення рівня води Дніпра біля Києва та підтоплення низки заплавних урочищ, площі прибережно-водної рослинності дещо зросли. Місцями ж вона переходить у ділянки низинної болотяної рослинності класу Magnocaricion (Wysocki, Sikorski, 2009).

Тут також треба окремо зупинитися на тій важливій ролі, яку відграє водна, алювіальна та прибережно-водна рослинність. Перш за все, вони, як і наземні рослини, у процесі фотосинтезу виділяють кисень. У заростях водних рослин кисню набагато більше, ніж на ділянках без них. Водяні рослини є кормом для багатьох тварин водойм. Рясками та іншими рослинами протягом цілого літа відгодовується велика кількість водоплавних птахів, як дорослих, так і їх виводків, а також деяких інших водних та коловодних тварин. Важливо, що деякі водяні рослини зимують під водою. Тому вони слугують кормом і взимку. Восени дозрівають плоди і насіння водяних рослин. Великі зграї водоплавних птахів збираються у заростях рдесників. Тут вони нагулюються перед далеким перельотом на їх висококалорійних плодах. Поїдають птахи також насіння осок, куги, їжачої голівки. Плодами глечиків, латаття, водяного горіха живляться і водяні ссавці: водяна полівка, ондатра, видра. Дуже поживні молоді пагони очерету, рогозів, лепешняку, їжачої голівки, стрілолисту. Вони містять багато білків та цукру, їх із задоволенням поїдають водоплавні птахи та водяні тварини, зокрема такі велетні як лось. У кореневищах водяних рослин накопичується значна кількість поживних речовин. Саме тому мешканці водойм восени переважно харчуються кореневищами. Крохмалистими бульбами стрілолисту і кореневищами сусака та рогозу залюбки ласують видри, нутрії, бобри, ондатри, кабани. Чудовим наїдком є кореневища глечиків та латаття. Вони також доступні взимку, оскільки ці рослини ростуть і у глибоких водоймах, які взимку не промерзають до дна.

Важливо, що водяні рослини є не тільки харчовим субстратом для тварин, але і створюють для них місця помешкання. Тому водно-болотяним угіддям з розвиненою рослинністю притаманний своєрідний і дуже різноманітний тваринний світ.

Зарості водяних рослин є чудовими нерестовищами для більшості видів риб. Тут відкладають ікру лящ, короп, щука, синець, карась та ін. Після викльовування мальки знаходять у підводних хащах добру схованку та багатий корм. Досліджено, що кількість зоопланктону (дрібні безхребетні тварини, які плавають у товщі води) – основного корму для мальків – у заростях занурених рослин, таких як рдесники, водопериця, кушир, – набагато більше, ніж на ділянках, позбавлених рослинності. Тут мешкають личинки численних комах, які теж є цінною їжею риб.

Велике значення мають водяні рослини і для очищення води від різноманітних забруднювачів. У першу чергу, їхні зарості діють, як механічний фільтр. У них відбувається освітлення води за рахунок механічної затримки органічних та мінеральних часток. Прозорість води після проходження нею заростей збільшується.

Прибережні зарості захищають водойму від забруднень, які потрапляють сюди із суміжних територій. Вчені встановили, наприклад, що у дніпровських водоймищах рослинність уловлює та запобігає потраплянню до акваторії близько 30 % азоту та 35-55 % фосфору, що містяться у стоках з водозабірної площі.

Водяні та прибережно-водні рослини часто утворюють значні масиви заростей. Для свого росту вони поглинають величезні кількості різноманітних елементів. Так, рослини здатні накопичувати у своїх тканинах біогенні та деякі інші елементи (N, P, Fe, Ca тощо) у концентраціях, що у сотні разів більші, ніж їх міститься у ґрунті, і у тисячі більше, ніж їх вміст у воді. Водяні рослини, таким чином, очищають водойму від надмірного вмісту різних елементів, насамперед, біогенних. Рослини можуть також накопичувати, розкладати та засвоювати багато забруднюючих речовин. Фони важких металів (мідь, свинець, цинк) добре поглинаються рясками, очеретом, рогозом. У ряски, елодеї, водопериці, різака та ін. виявлена здатність поглинати та накопичувати різноманітні радіонукліди та пестициди, зокрема, ДДТ. У заростях цих водних рослин набагато прискорюється процес окислення нафти та нафтопродуктів до вуглекислоти та води. Це пов’язано з тим, що бактерії, здатні до розщеплення цих забруднювачів, масово живуть на рослинах.

Окрім того, у заростях прибережно-водної рослинності змінюються хімічні властивості і якість води. Ці особливості водяних рослин використовуються для створення біофільтрів чи біоплато. Це спеціальні водоохоронні споруди, в яких угруповання водяних рослин використовуються для очищення води від забруднень і покращення якості води. Сьогодні, коли на Дніпрі збудовано греблі, а його води забруднено великою кількістю міогенів, що надходять разом зі стоками, сповільнення чи зникнення течії та надмірна концентрації біогенів призводять до масового розвитку синьо-зелених водоростей і «цвітіння» води. Проте на зарослих водяними рослинами ділянках водойм «цвітіння», як правило, не спостерігається. Причин цьому багато, але одна з них полягає у тому, що водяні рослини виділяють у воду речовини, які пригнічують розвиток синьо-зелених чи викликають їх загибель (Зуб та ін., 2004).

Деякі рослини зі складу прибережно-водної рослинності мають цінні лікарські властивості. Зокрема вовконіг європейський (Lycopus europaeus L) – нагромаджує в собі йод, зважаючи на що може бути його джерелом (Szymańska, 2017).

Про вищевказане варто згадати тим, хто вважає, що чиста водойма – то водойма, позбавлена «водоростей» та інших перешкоджаючих купанню елементів. Так, варварство, яке зазвичай розуміють під «чисткою» водойми, насправді веде до забруднення води у водоймі та її непридатності до купання.

Для забезпечення охорони аборигенних прибережно-водних угруповань заплави Дніпра в Києві необхідне включення їх в заповідну зону та зону регульованої рекреації національного природного парку «Дніпровські острови».