Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Києвознавство / Київські острови та… / Розділ 1. Природна… / 1.6. Рослинність та флора… / Заплавна…

Київські острови та прибережні урочища
на Дніпрі – погляд крізь віки

Розділ 1. Природна характеристика долини Дніпра у Києві

1.6. Рослинність та флора долини Дніпра у Києві

Заплавна лісова (плавнева) рослинність та флора заплави Дніпра в Києві

Парнікоза І.Ю.

Над Дніпровою сагою

Стоїть явор меж лозою,

Меж лозою з ялиною,

З червоною калиною.

Дніпро берег риє-риє,

Яворові корінь миє.

Стоїть старий, похилився,

Мов козак той зажурився.

Т.Шевченко, 1860 р.

Заплавна лісова рослинність розивається на річкових наносах на заплаві річки. Імовірно, саме вона є найстаршим типом рослинності заплави на нашій планеті. Адже зарості риніофітів (Rhyniophyta) вже можна вважати її прототипом. Зважаючи на це, одними з найстаріших компонентів заплавних лісів відомими з території України, і одночасно присутніми в її сучасній флорі, є, напевне, представники родини вужачкових папоротей (Ophioglossaceae). Зокрема представники родів Ophioglossum та Ophioglossumsporites відомі з відкладів крейди України (валанжину-альбу, 131-108 млн. років тому) (Воронова, 1994).

Сприятливим часом розвитку заплавних лісів був третинний період. Тоді в її складі зростали види, які збереглися наразі лише на Близькому та Далекому Сході Азії, а також в меншій мірі сучасні північно-американські види (тоді спільні для Голоарктики). У флорі траплялися такі види як гікорі (Carya), птерокарія (Pterocarya), еукомія (Eucommia) та тсуга (Tsuga) (Szata, 1977). Флора околиць суч. Києва тоді, імовірно, нагадувала суч. рослинність приатлантичних штатів США.

давня заплава Дніпро в третинний час
Рис. 1.6.67. В третинному періоді заплава Дніпра виглядала якось так. Долина р. Ліхай, Пенсільванія, США Рис. 1.6.68. Наразі від колишніх третинних лісів в долині Пра-Дніпра не залишилось і сліду, Південні гори, Пенсільванія, США

Впродовж кліматичних катаклізмів плейстоцену, які не сприяли поширенню деревної рослинності, теплолюбні екзоти в складі заплавних лісів поступово втрачалися. В гюнц-міндельскій (кромерський чи підляський) інтергляціал в лісах Польщі з часів пліоцену ще зберігалася еукомія (Szata.., 1977). В часи міндель-рісського міжльодовиків`я прибережні ліси формувала лапина ясенолиста (Pterocarya fraxinifolia (Lamb.) Spach), яка наразі збереглася лише на Кавказі. В заплавних лісах як ліана зустрічався дикий виноград (Vitis silvestrii Pamp.), який наразі поширений в Південній Європі. В рісс-вюрмському міжльодовиків’ї в долинах річок розвинулися вільшаники (сама вільха на території України, імовірно, пережила вюрмське зледеніння – авт.), а численні озера заросли прибережно-водною та водною рослинністю. В заплавних лісах знову зустрічався дикий виноград. З умовах заплав річок, як свідчать дані (Безусько та ін., 2011) з алереду та раннього дріасу, імовірно походить рідкісна рослина сучасних заплавних лісів в Києві – вужачка (Ophioglossum vulgatumL.). В складі прибережної рослинності алереду Польщі (11800-10700 тис. р. до н.е.) поширені були також вільшаники (Szata.., 1977).

Першим періодом раннього голоцену був пребореальний (10250-9100 тис. р. до.н.е.). В цей час по всій Європі зону колишніх тундро-степів активно заростають березові, березово-соснові та соснові ліси. Це ще були досить розріджені ліси з великими просторами трав’янистої світлолюбної рослинності (полини, лободові, ялівці, ефедра, обліпиха). Лише під кінець пребореального періоду поширилися в’яз, ліщина, ясен. В річкових долинах поширилися вільшаники (Szata.., 1977).

Оптимум голоцену припадає на атлантичний період (7700-5100 тис. р. до.н.е.), коли спостерігається максимум поширення в складі лісової рослинності теплолюбних широколистяних деревних порід (Безусько та ін., 2011). В цей час формуються багатовидові ліси. В цей же час в Польщі розширюються площі вільшаників. В цей час на території українського Лісостепу поширюються вільхові ліси (Гречишкіна, 2010). Таким чином формується сучасний розподіл різних типів рослинності в долині Дніпра в районі Києва.

Станом на пізній голоцен лісова заплавна рослинність плавневого типу була кінцевою ланкою в сукцесійному ряду заростання заплави, її стабільним (клімаксним) угрупованням. Заплавні ліси були вихідним угрупованням, з яким зіткнулася людина на початку господарського освоєння заплави за часів неоліту поч. з V тис. до н.е. Ось як вихідний вигляд заплави описували в 1950-х рр.:

«У минулому заплава і особливо її центральна частина, за винятком заболочених ділянок, була вкрита деревною та чагарниковою рослинністю, про що свідчать її численні рештки (пеньки) тощо), а також поодинокі в`язи і дуби, що збереглися досі на найбільш підвищених ділянках заплави –«гривах»… На заплавній частині міжріччя Дніпра і Десни поблизу гористого ще й тепер зустрічаються невеликі гаї вікових дубів і сосен, які є свідками колись існуючих тут старих лісів. На місці заплавних дібров тут в багатьох місцях залишилися лише чагарникові зарості» (Гаврилюк, Речмедин, 1956).

У цьому з впевненістю переконує порівняння київського відрізку Дніпра з районом Великого Лугу Запорізького (який аж до самого свого затоплення залишався великими плавневим заплавним масивом), відрізком пригирлової частини Дніпра чи з найменш порушеною заплавою Прип’яті.

Заплавні ліси можна назвати локальними тропічними лісами, адже вони покривають ділянки максимально збагачені органікою від наносів річки. Цей вихідний тип заплавної рослинності повсюдно зникає. Так підраховано, що в Польщі залишилося лише 3% колишніх заплавних лісів. Нижня течія річки Варти колись переставляла собою набір меандрів порослих заплавним лісом, з якого мало що збереглося. На захід же від Польщі таких лісів взагалі немає. Заплавні ліси повсюди вирубувались під пасовища та сінокоси, осушувались протиповіневими валами та заселялись. Аналогічною була доля київських заплавних лісів на Дніпрі.

Троєщинська заплава Salix_alba
Рис. 1.6.69. Заплавний ліс, Троєщинська заплава на північ від штучної затоки Доманя Рис. 1.6.70. Ділянка заплавного вербового лісу у районі правобережних биків Московського мосту

Розвиток лісової рослинності, у свою чергу, є фінальною стадією розвитку рослинних угруповань на новоутворених елементах заплави. При цьому, у залежності від субстрату, що заростає, формуються наступні ряди зміни рослинних угруповань:

На затоплюваних регулярно пісках заплави: 1 стадія – алювіальна рослинність; 2 стадія – прибережно-водна рослинність; 3стадія – заплавний ліс, сформований угрупованнями білої верби. У подальшому за сприятливих умов – на більш підвищених у результаті відкладання намулу ділянках можуть формуватися більш багаті ліси з верби білої та тополі білої, а у подальшому на осокорові. Такі процеси, за даними Г. Цуканової, можна спостерігати на островах Трухановому та Жуковому (Цуканова, 2005). На більш високих ділянках заплави, які рідко затоплюються розвиваються заплавні діброви.

Послідовність формування різних типів заплавної лісової (плавневої) рослинності

Рис. 1.6.42. Послідовність формування різних типів заплавної лісової (плавневої) рослинності в залежності від висоти, регулярності та тривалості затоплення, за (Wysocki, Sikorski, 2009)

На пісках, що підвищуються над рівнем регулярного затоплення і затоплюються лише у великі повені: 1 стадія – пісоклюбні луки; 2 стадія – угруповання верби гостролистої (шелюжники); 3 стадія – формування осокорових рідколісь (Цуканова, 2005).

Отже, заключною стадією заростання вологих затоплюваних пісків новоутворених заплавних елементів є вербові ліси (союз Salicion albae). І наразі такі знижені ділянки заплавних лісів існують в умовах максимально наближених до вихідних, зокрема, зазнають весняного затоплення. Таким, наприклад, є порівняно нещодавно утворена мілина-острів – Пташиний, вкритий майже монодомінантним деревостаном з білої верби. Флора цього острова наразі дуже небагата, тож, у певному ступені наближення може бути порівнювана до такої з Труханового острова, станом на 1914 р., згідно описам Е. (М.) Шарлеманя.

Острів Пташиний Salix_alba_Круглік
Рис. 1.6.71. Флористично-бідні вербові ліси на о. Пташиний зазнають регулярного затоплення, 2012 р. Рис. 1.6.72. Вербовий ліс у протоці «Золоті Ворота» на о. Круглик у Канівському природному заповіднику, 1999 р.

Подібні вербові ліси існують і на затоплюваних частинах острова Круглик у Канівському природному заповіднику на найбільш знижених ділянках з мулистими ґрунтами. Серед дерев тут найчастіше росте верба біла, поодиноко тополя чорна (Populus nigra L.), клен ясенелистий (американський (Acer negundo L.) – авт.), в`яз гладенький (Ulmus laevis Pall.). Ярус підліску представлений аморфою кущовою (Amorpha fruticosa L.), крушиною ламкою (Frangula alnus Mill.), ожиною сизою (Rubus caesus L.).

Ярус трав’янистих рослин різноманітний. Власне, тут зустрічаються види болотних та лучних ценозів (Канівський.., 1999). Вищевказані особливості характерні і для фрагментів вербових лісів київської заплави. У підліску тут часто зустрічаються такі аборигенні види, як крушина ламка та свидина криваво-червона (Swida sanguinea (L.) Opiz). Характерною є також наявність ліаноподібних пагонів пасльону солодко-гіркого.

Угруповання білої верби слід визнати такими, що найбільш пристосоване до розливів Дніпра. В умовах дельти Дунаю, що зберігає природний гідрорежим, саме ліси асоціації Salicetum albae є найбільш поширеними на прируслових грядах заплави (Дунайський.., 2003).

Окрім верби білої, періодичне затоплення на 3-5 тижнів може витримати небагато дерев, наприклад, чорна тополя чи осокір (Бойко и др., 1987).

У районі дельти Волги аналогічні деревостани, в яких домінує біла верба і лише як домішка трапляється осокір, досягають віку 30 років, а їх видовий склад нараховує 104 види. Чагарниковий ярус наразі формують верба тритичинкова (Salix triandra L.), аморфа чагарникова та калина (Viburnum opulus L.). Вербова асоціація разом з очеретом домінує і на островах у гирлі Волги (Астраханский.., 1991).

Solanum_dulcamare Пташиний
Рис. 1.6.73. Ліаноподібні пагони пасльону солодко-гіркого Рис. 1.6.74. Вербово-очеретові угруповання о. Пташиний

Загалом, найбільш подібною до рослинності, яка колись існувала в долині Дніпра на піщаних мілинах та невисоких островах є наразі рослинність сучасних низьких заплавних урочищ та невисоких островів на Віслі чи в дельті Дунаю, які зазнають регулярного затоплення.

Острови на Віслі Лівобережна заплава
Рис. 1.6.75. Низькі піщані острови на Віслі під час повені зазнають маже повного затоплення. Лише їх найвищі частини порослі деревно-чагарниковою рослинністю, головним чином заростями білої верби Рис. 1.6.76. Зображення піщаної лівобережної заплави навпроти Києво-Печерської лаври. Помітні піщані арени лівобережжя

Дніпро 1930-ті Лівобережна заплава, 1950
Рис. 1.6.77. До зарегулювання Дніпра і будівництва Канівського водосховища аналогічно до віслянських виглядали і київські острови. Вид на заплаву 1930-ті рр. Помітною є відсутність суцільної деревно-чагарникової рослинності та великі піщані арени Рис. 1.6.78. Вид на лівобережжя з правого берегу, 1950-ті рр. Помітною є відсутність суцільної деревно-чагарникової рослинності та великі піщані арени

1951 мілини на знімках 1970-х
Рис. 1.6.79. Кадр з художнього фільму «Тарас Шевченко» (1951 р.) зберіг для нас вид на долину Дніпра в Києві Рис. 1.6.80. Аналогічні до суч. віслянських дніпровські острови – мілини на знімках 1970-х рр. помітні вище моста Патона

Верба біла дуже швидко росте, достатньо тільки подивитися на її однорічний приріст. Це здавна використовували кияни, заготовляючи гілки верби на опалення та плетіння. Гілки перед осінню щорічно обрізалися, а за літній сезон відростали знову. Так формувались так звані головчасті верби з характерним стовбуром-відрубком з короною гілок. Такі верби зокрема зафіксовані на малюнку С. Світославського з Оболоні 1880-х рр. Наразі, такі верби часто можна зустріти в Польщі та інших країнах Європи, де їх штучно підтримують як елемент традиційного ландшафту.

Вербові ліси є не довговічними. З накопиченням намулу та підняттям заплавного урочища вони поступово замінюються тополевим угрупованням (союзу Populetum albae, у вітчизняних джерелах Saliceto-Populetum), який характеризується більшою участю тополі чорної та білої, подібно до того, як це зараз і відбувається у дельті Дунаю (Дунайський.., 2003).

У зв’язку із значним знищенням у Західній та Центральній Європі угруповання білої верби перебуває під охороною Оселищної Директиви Євросоюзу – код угруповання 91E0-1 (Wysocki, Sikorski, 2009). Прируслові вербові ліси мають велике водоохоронне значення, сприяють акумуляції алювію, мають протиерозійні властивості, стримують змивання і обвал берегів проток та обміління їх русел (Астраханский.., 1991).

Трохи інакше розвиваються процеси заростання сухих піщаних грив. Стадія піщаних лук змінюється тут на шелюжники – зарості верби гостролистої – рослини, яка блискуче закріплює піски. Старі верби з дуплами мають важливе значення для безлічі тварин: мурах, бджіл, шершнів та інших ос, куниць та хатніх сичів та одудів, які влаштовують тут гнізда.

1951 мілини на знімках 1970-х
Рис. 1.6.81. Мілина-острів на знімку 1970 р. під мостом Патона Рис. 1.6.82. Фрагмент угруповання верби гостролистої – шелюжника, о. Великий Північний

Верба гостролиста або шелюга для багатьох киян знайома за характерним запахом її гілок, що асоціюється з літнім пляжним відпочинком. Ще однією характерною ознакою шелюги є сивий наліт на її гілках. Квітування верби – дуже важлива подія для мешканців заплави: бджіл, комарів, мух та ін. комах. Адже верба – заплавний першоцвіт, тут нарешті після зимової перерви можна посмакувати пилку та нектару.

Amorpha_fruticosa Тополева саванна, 1950
Рис. 1.6.83. Квітуючі пагони аморфи кущової мають характерний запах, о. Муромець Рис. 1.6.84. Тополева саванна на підвищеній частині Труханового острова, 1950-і р.

Таким чином, шелюжники є проміжною стадією заростання дніпровських пісків, яка починається з псамофітних лук (див. ). У зімкнутих шелюжниках переважають злаки. При подальшому задернуванні збільшується роль тонконога вузьколистого (Poa angustifolia) та вже знайомої нам осоки колхідської (Carex ligerica). Згодом за відсутності антропогенного впливу у шелюжниках висівається тополя чорна, що призводить до заміни світлолюбної верби гостролистої на види другого ярусу поширених на піщаних підвищеннях осокорових рідколісь. Таким чином, тополеві ліси (союз Populetum albae) у таких умовах є останнім стабільним (клімаксним) угрупованням.

На дніпровських островах ліси з чорної тополі зростають на підвищених ділянках з порівняно багатими та достатньо зволоженими ґрунтами. Лише подекуди вони мають вигляд справжніх лісів, де щільно змикаються кронами дерева тополі білої, верби білої, клена ясенелистого та сосни звичайної (Pinus sylvestris L.). Тут сформований і ярус підліску. На більш сухих ділянках тополеві ліси нагадують, скоріше, саванну. Розкидані там і тут ростуть дерева тополі чорної, поодинокі кущі глоду, груші дикої, клена татарського, шипшини яблучної та щитконосної.

Дещо частіше інших зустрічаються шелюга та аморфа. Ярус трав’янистих рослин тут дещо бідніший видами, але так саме пишний та різнобарвний, як і на злакових луках (Канівський.., 1999).

Труханів, 1965 Viburnum_opulus
Рис. 1.6.85. Ділянка заплавного лісу на о. Труханів на фото Е. (М.) Шарлеманя, 1965 р. Рис. 1.6.86. Одним з символів України є калина, значні запаси якої зростають на заплаві Дніпра

Тополеві ліси у межах Києва є багатшими за біло-вербові. Тут, окрім в’язу гладенького (Ulmus laevis), клену татарського (Acer tataricum L.), верби тритичинкової Salix triandra L.) та сірої (Salix cinerea L.), зустрічаються також ліана – хмель звичайний – дикий пращур домашнього хмелю (Humulus lupulus L.), що застосовується у пивоварінні. Ліани хмелю можуть досягати в висоту 6 м. Їх виразною відміною є супліддя так звані шишки. Тут також зростає чорна бузина (Sambucus nigra L.), плоди якої українці здавна використовували для виготовлення варення. Досить часто трапляється тут також чагарник – символ України – калина звичайна (Viburnum opulus L.).

Майже на всіх елементах заплави Дніпра у складі тополевих та похідних від них лісів нами також було виявлено свидину криваво-червону Swida sanguinea (L.) Opiz та крушину ламку (Frangula alnus Mill.). Ягоди цих чагарників становлять важливу складову дієти заплавних птахів.

На гілках старих високих тополь та верб поширена також напівпразитична рослина – омела біла (Viscum album L.). У заплаві вона виявлена переважно на островах центральної групи: Трухановому і Долобецькому в ур. Горбачиха. Незважаючи на негативний імідж цієї рослини, вона є дуже важливим природним компонентом, який, зокрема, дуже важливий для виживання горобиних птахів у зимовий період. Адже багато з них у цей час годуються плодами омели. Маловідомо також, що ця рослина живиться за рахунок дерева лише частково, маючи на додачу власний хлорофіл та виробляючи решту поживних речовин сама. Окрім того, омела вражає переважно слабкі дерева, загибель їх відбувається дуже повільно, тож, у жодному випадку неможна казати про масовий шкідливий вплив цього «паразита», а лише про ще один з чинників природної селекції.

Viscum_album Тополевий ліс
Рис. 1.6.87. Старі верби та тополі у заплавних лісах є середовищем для існування напівпаразитичної рослини – омели білої, півострів Лісовий, Труханів острів Рис. 1.6.88. Фрагмент сучасного тополевого лісу на о. Долобецький. Відчувається, що сюди не дісталася рука Зеленбуду

Тим, хто закликає на «священну» боротьбу з омелою слід пам’ятати про сумний досвід Німеччини, в якій з-за збирання для використання на свята та винищення ця рослина в окремих місцевостях на поч. ХХ ст. повністю зникла (Конвенц, 2000).

Під покривом осокорово-вербового чи осокорово-ясенового лісу на київській заплаві зустрічається також низка папоротей щитників: шартрського (Dryopteris carthusiana (Vill.) H.P.Fuchs) – найбільш поширеного на заплаві, та чоловічого (Dryopteris filix-mas (L.) Schott). Листки цих папоротей, що на зиму відмирають, навесні утворюються наново, у цей час нагадуючи черепашку равлика. Звичайними видами тут є бугила лісова (Anthriscus sylvestris (L.) Hoffm.), торіліс японська (Torilis japonica (Houtt.) DC), вербозілля монетчасте (Lysimachia nummularia L.). На вологих ділянках можна знайти також популяції рідкісної папороті – вужачки звичайної (Ophioglossum vulgatum L. ).

Головна лісоутворююча порода – тополя чорна або оскір – аборигенне швидкоростуче дерево, що характеризується широкою кроною, товстим стовбуром, темно-сірою тріщинуватою корою. Тополі дводомні дерева, тому для того, щоб утворювалися плоди, поряд мають рости жіночі та чоловічі екземпляри цього дерева. Насіння тополь – цінний кормовий ресурс для зерноїдних птахів. Тополя чорна – цінне дерево, що очищує повітря. Бджоли збирають з неї пилок та клей. В українському фольклорі тополя – символ вправності та молодості – “як тополя – така гожа”. Тарас Шевченко описав у своїй поемі «Тополя» переказ про те, як дівчина, очікуючи козака, який пішов на війну, перетворилася на тополю край дороги. Високою повагою користувалися різні види тополь і в інших народів: греків, бурят, аборигенів Північної Америки.

В Польщі тополя чорна збереглася лише в долинах великих річок, таких як Вісла та взята під охорону.

Острів Міжмостний Півострів Лісовий
Рис. 1.6.89. Ділянка старих осокорів на о. Міжмостний Рис. 1.6.90. Осокірники на півострові Лісовий о. Труханів

Осокоровим лісам може бути властива відчутна гетерогенність. Так, для заплави р. Волги М.Л. Дворецький розділив їх на такі групи:

Осокірники з надлишковим зволоженням розташовані на більш знижених місцях заплави, де весняні води, досягаючи глибини 4-6 м, тримаються понад 60 днів; деревостій з домішкою верби або в'яза; у покриві у проточних улоговинах зустрічаються розрив-трава дрібноквіткова, валеріана, кропива, на знижених плато – м'ята, ожина;

Осокірники з оптимальним затопленням займають невисокі гриви у центральній частині заплави, затоплювані протягом 25-30 днів на глибину 1,5-3 м; деревостой з чистого осокора без підліска; трав`янистий покрив з розхідника, хвилівника, кропиви;

Осокірники з недостатнім затопленням виростають до грив, де затоплення триває до 20 днів і глибина води досягає 1 м; деревостан з домішкою в'яза, рідше – тополі білої; трав’яний покрив зі злаків;

Осокірники нагірні, розташовані на схилах корінного берега; підлісок з ліщини і горобини; у покриві яглиця, конвалія; відносяться до надзаплавних типів рослинності ( ).

Подібні види тополевих лісів залежно від висоти затоплення можуть формуватись і у київській долині Дніпра.

Зауважимо, що осокорові заплавні ліси характеризуються рясним вітровалом, що є не тільки нормально, але й корисно:

«В дельті багаття розпалюють тільки… деревом…Розтріскані від сотні морозів та повеней, спечені тисячею сонць, повигинані, безсмертні кістки тих прастарих дерев. Лежать як впали в кожному місці постою готові пустити стовп блакитного диму на заході сонця, заспівати чайникову пісеньку, випекти буханку хліба, перекип’ятити котелок перепілчиного м’яса і обігріти гоління людини» (Leopold, 2004).

У зв’язку із значним знищенням у Західній та Центральній Європі угруповання тополевих лісів перебуває під охороною Оселищної Директиви Євросоюзу – код угруповання 91F0-2 (Wysocki, Sikorski, 2009). Це зумовлює посилені вимоги до його охорони на заплаві Дніпра у Києві.

На ділянках високої заплави, що затоплювалися лише у винятково потужні повені десь до 1 м, до антропогенного втручання були поширені заплавні діброви (союз Ficario-Ulmetum minoris). Зокрема, ці угруповання в аналогічних умовах займають фрагменти заплав р. Прип’ять, Сіверський Донець та інших східноєвропейських річок. У зв’язку із значним знищенням у Західній та Центральній Європі дане угруповання перебуває під охороною Оселищної Директиви Євросоюзу – код угруповання 91F0 (Wysocki, Sikorski, 2009). Це зумовлює посилені вимоги до його охорони на заплаві Дніпра у Києві.

Ці діброви є змішаними насадженнями, до складу яких входять дуб, ясен звичайний, берест, клен гостролистий і польовий татарський, осика, липа, в'яз. У другому ярусі черемха, глід, іноді – яблуня дика і груша. У підліску жостір проносний і крушина ламка, бруслина бородавчаста і європейська (Smereka Func="ProtectText">Заплавний ліс).

Урочище Бичок Заплавна діброва
Рис. 1.6.91. Фрагмент заплавної діброви в ур. Бичок Рис. 1.6.92. Заплавна діброва навесні, о. Жуків

Розвитку заплавних дібров сприяє здатність дуба і його супутників тимчасово переносити не більше 1 м затоплення. У прируслових заплавах алювіальні процеси та ерозія, викликаючи постійне перекладання субстрату, обумовлюють певний склад деревостану і підліску, види якого більш легко розмножуються вегетативно і здатні утворювати придаткові корені. За А.К. Денисовим, у перші два місяці після поховання частині стовбурів на них розвиваються придаткові корені (у дерев таких порід: осокір, в'яз звичайний, вільха сіра, верба тритичинкова, береза бородавчаста). Після закінчення одного вегетаційного періоду придаткові корені у цих умовах утворюють, крім зазначених порід, – вільха чорна, липа серцелиста, клен гостролистий, горобина звичайна, черемха, смородина чорна, шипшина, жимолость, а після низки років після поховання частини стовбуру в алювії придаткові корені на них можуть розвивати ялина і сосна. Дерева дубу у цьому відношенні, пристосовуючись до умов заплави, утворюють на частинах стовбурів, похованих в алювії, безліч додаткових коренів. Здатність розвивати додаткові корені на стовбурі дуб зберігає до 120 років. За даними А.К. Денисова, у зоні діючої заплави діброви розвиваються зі зміною поколінь. При ослабленні процесів розвитку заплави діброви змінюються в'язово-вербовими насадженнями, при згасанні цього процесу дуб змінюється хвойними породами, при нераціональних суцільних рубках – м’яколистяними породами ().

Наразі у Києві серед лісової рослинності заплави діброви займають незначні площі. Найбільшою мірою їх фрагменти збереглися на островах Жуків та Козачий. Зімкненість деревостану у них не перевищує 40 %. Окремі дуби мають характерну розлогу крону і у віці близько 100 років досягають висоти 17 м та діаметру 90 см. Місцями у деревостані відзначена домішка таких порід, як чорна тополя та в’яз гладенький.

В ярусі підліску зростають бруслина європейська (Euonymus europaea L.), свидина криваво-червона, крушина ламка. У трав’яному ярусі на відкритих ділянках домінують лучні злаки. Серед лісових видів звичайними є конвалія травнева (Convallaria majalis), ранник (Scrophularia nodosa L.), хвилівник звичайний (Aristolochia clematitis L.), дзвоники персиколисті (Campanula perscifolia L.), суниці лісові (Fragaria vesca L.). На порушених ділянках цих дібров у трав’яному ярусі зростають кропива дводомна (Urtica dioica L.) та розрив-трава дрібноквіткова (Impatiens parviflora DC.) (Цуканова та ін., 2002). Загалом характерною рисою цих лісів є наявність видів, що походять з листяних (неморальних) лісових комплексів, зокрема першоцвітів: зірочок жовтих (Gagea lutea), пшінки (Ficaria verna), анемони жовтецевої (Anemonoides ranunculodes) та ін.(Wysocki, Sikorski, 2009).

Розрив-трава дрібноквіткова є одним з небагатьох видів, яким вдалося натуралізуватися в Європі в природних угрупованнях (в тому числі і в лісових угрупованнях заплави Дніпра -авт.). Цей східно-азіатський вид після потрапляння до ботанічних садів Женеви та Дрездена в 1837 р. широко розповсюдився, спочатку в порушені угруповання, а згодом до природних лісів (Szata.., 1977).

Наразі значний фрагмент дубового заплавного лісу зберігся на півночі від затоки Верблюд в ур. Дубище. Ось як про нього згадує М. Шарлемань: «Озера Луково та Біле. Ці «озера» великі стариці, лежать у дубового ліска (суч. ур. Дубище – авт.), який видно вже з Почайни, вліво від полотна вузькоколійки. До них від Почайни верст 7-8 (7,4-8,6 км. – авт.)» (Шарлемань, 1916).

Oak_flowers Урочище Дубище
Рис. 1.6.93. Квітування дуба на Жуковому острові Рис. 1.6.94. Ур. Дубище на північ від затоки Верблюд

Як домішка до дуба у заплавних дібровах чи тополі в оскорниках часто зустрічаються ясен (Fraxinus excelsior L.) та біла тополя (Populus alba L.). Ясен звичайний виростає до 44 м. у висоту. Зростання дерева припиняється лише на 100 році життя.

Загалом ясен може доживати до 300 років. Цей вид дуже давній. Адже відомі його викопні рештки віком 10 млн. р. Насіння ясена не тільки слугує зимовим харчем для чисельних птахів. Як свідчать наші спостереження, хоча плоди ясена розлущують снігурі та інші птахи, запаси насіння цього виду, настільки великі, що забезпечують гарантоване поновлення виду. Окрім того насіння здатне до перенесення водою, що дозволяє цьому виду активно поширюватися заплавою, вид виявлений на більшості її сучасних елементів.

Урочище Гощів Fraxinus_excelsior
Рис. 1.6.95. Заплавний ліс з ясена та американського клена в ур. Гощів Рис. 1.6.96. Взимку насіння ясена лускають зерноїдні птахи, о. Муромець

Біла тополя швидкоростуча порода – у віці 30 років вона може досягати 30 м висоти при діаметрі стовбура біля півметра. Коренева система цього дерева розгалужена та міцна. Зважаючи на це, дерево використовується в антиерозійних насадженнях. Через цінні властивості своєї деревини зарості цього дерева майже винищені (Молюков, Россолимо, 1989). У Києві у межах заплави вони збереглися лише або у паркових насадженнях, зокрема, на о. Венеціанський, або на малодоступних островах, зокрема, Міжмостному. На більшості ж елементів сучасної київської заплави біла тополя представлена переважно підростом.

острів Міжмостний Вільшанник ДВС
Рис. 1.6.97. Група білих тополь на о. Міжмостний Рис. 1.6.98. Фрагмент вільшанику в урочищі ДВС

Господарське значення заплавних дібров низьке, тут можна лише вирощувати лікарські рослини, Дані ліси мало стійкі до витоптування тому їх відвідування можливе лише по спеціальним стежкам. Проте як у Києві (лугопарк "Жуків острів") так і інших містах, зокрема в Варшаві (на Вілянові і Яблонним) утворено в межах саме цього угруповання (Wysocki, Sikorski, 2009).

До розвитку міста та господарювання у районі Києва заболочені ділянки краю заплави на межі з надзаплавною терасою, фрагменти прируслових ділянок призаплавних річок, а також вище згадуваної реліктової прохідної долини Пра-Дніпра біля с. Підгірці були зарослі вільшаниками (клас Alnetea glutinosae). Ось як вони описані у 50-х р.:

«В найбільш пониженій та і заболоченій притерасовій частині заплави збагаченій ґрунтовими водами, зустрічається вільха, лозняки сірої верби (Salix cinerea L. – авт.), які часто облямовують притерасні болота. В травостої цієї частини заплави представлені угруповання типової болотяної рослинності» (Гаврилюк, Речмедин, 1956).

Вільшаники це деревостани з домінуванням вільхи чи зарості верб з домішкою вільхи. Спільною ознакою вільшаників є специфічні водні умови, високий рівень ґрунтових вод, біля 0,5 м, а також стоячі або малорухливі поверхневі води. Навесні вода заливає тут поверхню ґрунту. Внаслідок цього трав’янисті рослини в них можуть розвиватися лише по периферії підвищених над водою прикореневих куртин. Діагностичними видами для цього угруповання є куничник сивий (Calamogrostis canescens), осока видовжена (Carex elongataL.), щитовник гребінчастий (Dryopteris cristata (L.) A. Gray), вовоконіг європейський (Lycopus europaeus L.), порічки чорні (Ribes nigrum L.), верба вухата (Salix aurita L.), верба сіра (Salix cinerea L.), паслін солодко-гіркий (Solanum dulcamara L.), сфагн лускатий (Sphagnum squarrosum Crome), теліптеріс болотяний (Thelypteris palustris Schott). Зарості верб становлять природні межі вільшаників, або відростають на їх вирубках (Wysocki, Sikorski, 2009).

Важливим джерелом надходження води до вільшаників є дощі. В сухі сезони води тут бракує, що може призводити до порушення нормальної структури цього угруповання. На сучасній київській притерасній заплаві заливання вільшаників або трапляється дуже рідко, або внаслідок зарегулювання не трапляється взагалі.

Наразі добре збережений фрагмент вільшанику з цінною болотяною рослинністю зберігся у північній частині Оболонської заплави – на захід від Дніпровської водної станції –урочище ДВС.

Чорна вільха (Alnus glutinosa (L.) Gaertn.) – дуже корисне дерево. Вона має велику здатність відновлюватися від пня. Це призводить до того, що вільшаники завжди мають ошатний вигляд. Термін життя вільхи 100-120 років. Потім дерева відмирають. У 60 років висота дерев сягає 25-35 м. (Молюков, Россолимо, 1989).

Також фрагменти вільшаників збереглися на протилежному краю заплави в ур. Кілійки на північний-схід від житлового масиву Троєщина, а також в північно-східному куті озера Алмазне, де більшу частину колишньої притерасної заплави використано для забору ґрунту для гідронамиву. Фрагменти вільшаників збереглися також на території верхньої частини прохідної долини праДніпра у витоках р. Пітиль та середній течії р. Сіверка у заказнику загальнодержавного значення «Лісники». Можливо також, що їх фрагменти збереглися також у районі с. Бортничі та Гнідин.

Трав’янистий ярус вільшаників сформований вологолюбними та навіть болотяними видами рослин. Так, зокрема, в урочищі ДВС тут виявлено єдине у Києві місцезнаходження образків болотних (Calla palustris L.), а також зарості теліптеріса болотяного, різних видів осок та мохоподібних. В урочищі Кілійки у складі вільшанику виявлено типовий болотяний вид – дягель лікарський (Angelica archangelica L.). У перекладі з грецької це – трава архангела. В Україні ж відомо понад 20 назв цієї рослини. Дягель – засіб старої слов’янської фітотерапії, це чи не найкращий профілактичний засіб проти різних хвороб.

У складі вільшаників можна виявити і декоративно квітуючу навесні жовтими квітками калюжницю болотяну (Caltha palustris L.). Квітки калюжниці для притягання запилювачів мають нектар та плями на пелюстках, які помітні лише комахам-запилювачів. Весь інший час вона теж привертає увагу своїми яскравими великими бобоподібними листками.

Папороті в урочищі ДВС Урощище Вітовська
Рис. 1.6.99. Зарості папоротей у вільшанику в урочищі ДВС Рис. 1.6.100. Осиковий кілок в урочищі Вітовська на північ від Троєщини

Більшість вільшаників в Європі наразі мають в тій чи іншій формі порушений гідрорежим. Їх відновлення може проводитися шляхом зведення загат, які блокують відхід вод. На терені міст в вільшаниках накопичуються важкі метали, зокрема залізо та сірка, які мають селективний вплив на розвиток трав’янистого покриву. В невеликих концентраціях ці елементи відіграють позитивну роль блокуючи сполуки фосфору та азоту, що викликають еутрофізацію. Але вище певних концентрацій токсичні для деяких рослин таких як калюжниця чи хвощ річковий (Equisetum fluviatile L. Вільшаники не привертають увагу лісників, так як вивозити звідси деревину важко, проте зникають у Києві через знищення притерасної заплави під забудову. Це цінне угруповання може бути демонстровано в національному парку «Дніпровські острови» за допомогою спорудження спеціальних помостів для відвідувачів (Wysocki, Sikorski, 2009).

Cтруктура угруповання вільшаника з чорною смородиною Ribesonigri-Alnetum Схема утворення прикомлевих куртин, характерних для вільшаникі
Рис. 1.6.101. Cтруктура угруповання вільшаника з чорною смородиною Ribesonigri-Alnetum, за (Wysocki, Sikorski, 2009). Рис. 1.6.102. Схема утворення прикомлевих куртин, характерних для вільшаників (Wysocki, Sikorski, 2009).

По краю невеликих водотоків з алювіальними відкладами, часто на межі з вільшаниками поширені заплавні ясеново-вільхові ліси галерейного типу (союз Fraxino-Alnetum, син. Circaeo-Alnetum). Такі ліси зокрема були поширені вздовж річок лівобережжя, які витікають з борової тераси на заплаву (Дарниця та ін.). Подекуди збереглися їх рештки. Наразі у зв’язку із значним знищенням у Західній та Центральній Європі дане угруповання перебуває під охороною Оселищної Директиви Євросоюзу – код угруповання 91Е0-3 (Wysocki, Sikorski, 2009). Діагностичним видом є цирцея альпійська (Circea alpina). Тут в деревостані до вільхи домішується ясен, а також черемха. В чагарниковому ярусі зростають калина (Viburnum opulus), крушина (Frangula alnus), бруслина європейська (Euonymus europaea). Характерними видами травостою є підмаренник болотяний (Galium palustreL.), осока видовжена (Carex elongata L.), півники болотяні (Iris pseudacorus), вовконіг європейський (Lycopus europeaus), вербозілля звичайне (Lysimachia vulagaris), шоломниця (Scutellaria galericulata), паслін солодко-гіркий (Solanum dulcamara), порічки чорні (Ribes nigrum). Дані угруповання відрізняє від вільшаників відсутність борових елементів, нечисленна участь видів з вільшаників, присутність неморальних видів з листяних лісів, рясне поновлення черемхи та ясена в ярусі кущів, слабкий розвиток ярусу мохів, сліди алювіальних чи делювіальних в ґрунті, просторовий контакт з листяними лісами чи лучними угрупованнями (Matuszkiewicz, 2008).

Окрім вільшаників на зволожених фрагментах притерасної заплави зустрічаються Лози з вербою сірою (Salicetum pentandro-cinereae). Складаються з сірої верби, рідше верби п’ятитичинкової (Salix pentandra). Між окремим сферичними кущами поширена прибережно-водна та водно болотяна рослинність (Wysocki, Sikorski, 2009). Тут зустрічаються також фрагменти лісів з осики – т.з. осикові кілки, які відносяться до піонерного елементу заростання лісом (союз Sambuco-Salicion). Вони, зокрема, поширені на лівобережжі у районі на північ від житлового масиву Троєщина (ур. Вітовська) та Осокорковських луках на південь від оз. Тягле.

Solanum_dulcamare

Рис. 1.6.103. Структура угруповання лоз з вербою сірою (Salicetum pentandro-cinereae), за (Wysocki, Sikorski, 2009)

Вищевказані типи заплавних лісових угруповань, хоча і порушених господарською діяльністю людини (наприклад, площі заплавних лісів скоротилися на користь лук), зустрічаємо в описі Труханового острова 1914 р. М. Шарлеманя:

«З деревних порід домінуючими є деякі види верби Salix. Ряди доволі високих (приблизно 4 саж. (8,5 м – авт.) Salix alba Linn. як вже було сказано вище, обрамляють дніпровський берег острова. Вербові прути напівзагат та загат на берегах швидко проростають і створюють щільну, важко прохідну чащу. Верби під час квітневого високого стояння води, випускають зі своїх стовбурів та гілок, занурених до води багаточисельні тонкі корені. Ці корені після спаду води висять вздовж стовбурів густими коричневого кольору клочками. Літом по висоті, на яку визбираються ці штучно викликані корені, можна судити про висоту стояння весняних вод.»

Повітряні корені верби Заплава Київ, 1951
Рис. 1.6.104. Повітряні корені білої верби – адаптація до періодичного затоплення, о. Пташиний. Вкривають увесь стовбур на висоті затоплення Рис. 1.6.105. Види на Київську заплаву, 1950-і р. (на передньому плані Західний ріг Труханового острова. На другому плані – місце контакту суч. острова Долобецький та острова Венеціанський)

Настільки характерна для заростей верби правої половини заплави у Києва – омела (Viscum album Linn.), не уражує вербові зарості Труханового острова (наразі, імовірно у зв`язку з будівництвом Пішохідного мосту, омела тут є – авт.), тому, що головні розповсюджувачі цього паразита – омелюхи (Ampelis garullus Linn. – сучасна назва Bombicilla garullus – авт.) – погані літуни і не наважуються перелітати відкритий простір між (біля 5 в.) правою околицею заплави та описуваним островом).

Окрім верб на Трухановому острові ростуть у відносно більшій кількості Populus nigra (осокір – авт.), рідше зустрічається крушина (Rhamnius fragilis, сучасна назва -Frangula alnus – авт.).

На високих місцях по гривам в незначній кількості ростуть дуби, висота яких не перевищує 2,5 сажнів (м. – авт.). Поблизу станції (дніпровської біологічної станції – авт.) ростуть 3-4 низьких доволі чахлих з вигляду сосни. Кущі червоної верби Salix acutifolia групами або поодиноко повсюдно розкидані по острову. Вербові стеблі зазвичай густо оповиті ожиною чи повитицею (Cuscuta lupuliformis Krock. – наразі не виявлена – авт.)» (Шарлемань, 1914).

В 1935 р. за даними М.В. Дубовика деревні насадження існували лише на 100 га площі Труханового острова. Автор зазначає, що тут зростало несподівано більше видів, ніж слід було очікувати, виходячи з наявних ґрунтів (Дубовик, 1935). Це підтверджується фотографіями того часу.

Подібною зберігалася ситуація станом на 50-і р. (Гаврилюк. Речмедин, 1956).

Зазначимо, що аборигенні формації заплавних лісів знаходяться під охороною Бернської конвенції (БК) та Директиви з охорони біотопів Європейського Союзу (ЄС): прирічкові чагарникові біотопи (БК), прирічкові та заплавні ліси з білої верби Salicion albae (ЄС, БК), заплавні діброви (ЄС), ясеново-вільхові та болотні вільхові ліси (ЄС, БК), (Дідух, Альошкіна, 2012).

У 2 пол. ХХ ст. після зарегулювання Дніпра та припинення паводків дніпровські острови та прибережні урочища почали стрімко вкриватися лісовою рослинністю. Окрім того, проводилися цілеспрямовані роботи з заліснення островів. Зважаючи на це, більшість сучасних лісових угруповань долини Дніпра у Києві тією чи іншою мірою зазнала антропогенного впливу. При цьому можна виділити такі тенденції:

1. Трансформація природних типів лісу внаслідок проникнення до них чужорідних та екзотичних видів. Заплавні тополево-вербові ліси є світлими і формуються на легких ґрунтах. Тому під їх шатром активно вкорінюються адвентивні види. Зокрема, два досить агресивні інвазійні види – аморфа чагарникова та клен американський. Перший вид був завезений з Північної Америки для закріплення пісків. Насіння цього виду ідеально розноситься водами Дніпра, тож, наразі вона є скрізь.

Аморфа чагарникова Parthenocyssus_quenquefolia
Рис. 1.6.106. Аморфники – порівняно новий елемент заплавної рослинності Рис. 1.6.107. Дівочий виноград п`ятилисточковий – найпоширеніша ліана, ур. Собаче Гирло

Аморфа схильна до окупації заплавних лук. Висока насіннєва продукція, висока схожість насіння та виживання проростків дає їй змогу заселяти всі придатні місця. У густих заростях аморфи почуваєшся, як у непрохідних джунглях. Розширення аморфників призвело до зникання ряду цікавих і багатих аборигенною флорою природних та вторинних, що сформувалися під впливом людської діяльності, угруповань. Та аморфа не всесильна і не вічна. Поступово на місцях аморфників формуються заплавні ліси (Канівський.., 1999).

Іншим звичайним компонентом спонтанно сформованих лісів є клен американський. Велика кількість інших рослин, переважно з Північної Америки, оселилася в складі прибережних чагарників, які на даному етапі є більш менш знищеними залишками колишніх заплавних вербово-тополевих лісів. Серед них найбільш поширені золотарник канадський (Solidago canadensis L.), айстри ланцетолиста (Aster lanceolatusWilld.), та верболистоа (A. salignus Willd.), ехіноцистис (Echynocystis lobata (Michx.) Torr. & A. Gray та ін. Варто згадати також ситник тонкий (Juncus tenuis Willdenow), який походить з Північної Америки широко розселився вздовж людських стежок на заплаві (Szata.., 1977).

Необхідно зазначити, що наразі вже, напевне, треба відходити від традиційного курсу на беззастережну боротьбу з інтродукованими та чужорідними видами, адже вони вже настільки глибоко викорінилися до складу наших екосистем, що стали їх невід’ємною складовою. Так насінням американського клену харчуються зимою на заплаві зерноїдні птахи. У такому випадку давні інтродуценти вже можуть вважатися рівноправними компонентами хоча і модифікованих, але природних екосистем. Окрім того, боротьба з ними на практиці не закінчиться нічим іншим, як тільки порушенням тих екосистем, які склалися, та втратами для рослинного та тваринного світу.

Окрім того, широко поширилась у складі лісової рослинності київської долини Дніпра і втікач з культури – свидина біла (Swida alba (L.) Opiz. ), батьківщина якої – північні райони Росії (особливо помітна свидина взимку, коли її пагони набувають яскраво-червоного кольору). Широко поширені тут також ліани – ехіноцистіс шипуватий (Echinocystis lobata (Michx) Torr. et A Gray), дівочий виноград п`ятилисточковий (Parthenocissus quinquefolia Planch.) з Північної Америки. Без цих двох рослин київську дніпровську заплаву також уявити важко.

Внаслідок цього наразі у межах дніпровської долини заплавних лісів вихідного типу майже не збереглося. Збільшується кількість бур’янових та напівбур’янових видів – підмаренника чіпкого (Galium aparine L.) та гравілату річкового (Geum rivale L.). Зазначені рослини експансують завдяки досконалим пристосуванням до розповсюдження насіння. В обох видів воно має чіпкі гачечки, тож навіть ми не помічаючи того робимо внесок в експансію цих рослин.

Як вважає Г. Цуканова, наразі найбільш відповідними аборигенним типам лісових комплексів у межах сучасної заплави є осокорово-вербові ліси з чорної тополі та тополі білої, верби білої, верби ламкої (Salix fragilis L.). Домішку при цьому часто складають осика (P. tremula L.) та заносний клен американський (Acer negundo), місцями в’яз (Ulmus laevis). Розріджений низький підлісок частіше утворює ожина (Rubus caesius L.). На відносно збережених ділянках заплавних лісів переважає хвилівник (Aristolochia clematitis), тоді як на суттєво трансформованих ділянках його домінування є не чітким (Цуканова та ін., 2002).

2. Трансформація внаслідок штучного заліснення та створення штучних монодомінантних (як у випадку соснових лісів на верхівках піщаних гряд островів) чи різноманітних насичених не характерними для заплави інтродукованими та екзотичними видами паркових насаджень.

Сосняки о. Долобецький Дендроплан Труханового острова
Рис. 1.6.108. Монодомінантні соснові насаждення на о. Долобецький Рис. 1.6.109. Дендроплан паркових насаджень Труханового острова

Так, О.О. Лаптєв зазначав, що архітектурна композиція Дніпровського парку на Трухановому острові базувалася на збереженні природних ландшафтів, проте, на острові проводилась активна робота з його озеленення. При цьому застосовувався метод висадки дерев групами, які створили гаї з галявинами та озерами. За 13 років (1948-1960 р.) було висаджено біля 273 тис. дерев, з яких прижилося 189 тис. (69 %) та 458 тис. кущів, з яких прижилося 348 тис. (76 %). В озелененні використовували 36 видів рослин, 16 з яких виявилися найбільш придатними (Зеленые богатства.., 1966).

Окремо слід відзначити наявність паркової рослинності, що постала за часів розбудови на дніпровських островах у повоєнний час паркового комплексу.

Таке штучне походження мають соснові ліси на Трухановому та Муромці, а також паркові композиції на Венеціанському, Долобецькому островах та на території Прибережних урочищ: Наводницький парк, Русанівська набережна тощо.

Острів Долобецький острів Венеціанський
Рис. 1.6.110. Дуб червоний у складі насаджень о. Долобецький Рис. 1.6.111. Спонтанні трансформовані деревостани на о. Венеціанський

Зі зміною гідрорежиму на заплавних островах та урочищах висаджувались аборигенні для Середнього Подніпров’я види: горобина звичайна (Sorbus aucuparia L.) – на заплавних материкових урочищах це цінна кормова база для зерноїдних птахів, береза поникла (Betula pendula Roth) – надзвичайно декоративна рослина з цінними властивостями, клен гостролистий (Acer platanoides L.) – на незатоплюваних центральних островах, а також інтродуковані: клен сріблястий (Acer sacharinum L.) (цукристий) – на заплавних урочищах та незатоплюваних островах, та дуб американський (Quercus borealis F.Michx.) – швидкоростучий, каркас західний (Celtis occidentalis L.) з цікавими нерівнобокими серповидними листками, катальпа бегоневидна (Catalpa bignonioides Walt.) з її чудовими пірамідальними суцвіттями з білих квіток, ялина колюча (Picea pungens Engelmann), у народі названа блакитною, робінія песвдоакація (Robinia pseudoacacia L) (біла акація) та інші види дерев та чагарників. Деякі з них самостійно поширювалися самосівом.

3. Спонтанне відновлення лісової рослинності за рахунок випадкового набору видів в умовах відсутності заплавного режиму, що призводить до формування мішаних ценозів з аборигенних порід заплави – тополі чорної, білої, білої верби, ясена, в’яза гладенького та низки вище згадуваних інтродукованих видів

У спонтанних лісових насадженнях самосівом широко поширилися такі види, як робінія біла та абрикоса. Подекуди спонтанні зарості формує обліпиха (Hippophae rhamnoides L.). Цікаво, що природні зарості цей вид формує в Україні у дельті Дунаю, опановуючи прибережні піски. Висока адаптивність обліпихи та висока здатність до вегетативного поновлення, імовірно, пов’язана з високою гетерогенністю кількості хромосом у цього виду.

Урочище Бичок Острів Міжмостний
Рис. 1.6.112. Фрагмент спонтанного заплавного лісу в ур. Бичок (східна частина) Рис. 1.6.113. Єдиний екземпляр липи серцелистої виявлений у заплаві Дніпра на о. Міжмостний

Втікачами з культури у самосійних спонтанних деревостанах є і шовковиця біла (Morus alba L.), бирючина звичайна (Ligustrum vulgare L.) та груша дика (Pyrus communis L.). Всі ці види становлять наразі важливе значення для існування заплавної фауни.

4. Ще одним наслідком господарської діяльності є виникнення лук. Вони мають вторинне походження внаслідок розчищення заплави від лісової та чагарникової рослинності та подальшого використання звільнених ділянок як високопродуктивних сіножатей. У залежності від типу вихідної лісової рослинності при її знесенні можуть виникати остепнені (описані раніше), справжні чи болотисті луки.

Заплавні ліси практично не мають лісогосподарського значення. В угрупованні класу Salicetea purpureae зростає багато рослин, які вживаються з лікарською метою. Лісова заплавна рослинність використовується також з метою берегозакріплення. Проте на дуже розмитих берегах це важкий процес. Відновленню також перешкоджають інвазивні види рослин. Для закріплення берегів ідеально надаються угруповання верби тритичинкової-прутовидної (Salicetum triandro-viminalis) (Wysocki, Sikorski, 2009).

Водночас плавневі ліси мають вони мають високе природоохронне значення. Адже заплавний ліс виступає як потужний фільтр органіки. Рослини коренями втягують воду очищують її від органіки та випаровують чи видаляють з листків шляхом гутації. Нейтралізацію нітратів здійснюють також зарості нітрофільних рослин, таких як кропива. Заплавна «сельва» концентрує воду, навіть трав’янисті рослини затримують певну кількість води, отже розливання природних річок ніколи не буває катастрофічно швидким, а заплавні ліси виконують найефективніше протиповіневу функцію. В значній мірі виконують ці функції також антропогенно-трансформовані та напів-штучні заплавні лісові насадження. Ефективній фільтрації та протиповеневій функції сприяє потужна біомаса усіх рослин на багатому органікою субстраті. Про це свідчить швидкий приріст заплавних дерев: верби чи тополі. Великий приріст за один рік дають також заплавні ліани – хміль та дівочий виноград. Все тут буяє з-за багатства органіки. Заплавні ліси вважаються найбагатшими екосистемами в помірних широтах і відповідають тут дощовим лісам тропіків. Багатство органіки та тривимірний простір заплавних лісів гарантує достатню кількість корму для птахів та інших тварин, що тут оселяються. Цікаво, що деякі птахи оселяються в заплавних лісах і живуть вхолосту в надії на звільнення однієї з гніздових територій. Місце під гніздову територію тут – гарантія успішного вигодовування пташенят. Ярусність заплавного лісу визначає цілий набір ніш придатних для різних істот. Так, у відповідності до ярусів розподіляються в заплавних лісах птахи. На найвищих вербах і осокорах можуть гніздувати боривітри, нижче на гілках можна знайти гнізда ремеза, в нижнім ярусі – дрозди та мухоловки, а на поверхні ґрунту в заростях – малинівка та соловейко.

У зв’язку з прогресуючою трансформацією річкових долин низка угруповань заплавних лісів Європи взята під охорону Оселищної директиви Євросоюзу:

1. Заплавні вербові ліси (Salicetum albae) разом з прирічковими заростями верб Salicetum triandro-viminalis, код угруповання 91E0-1;

2. Заплавні тополеві ліси (Populetum albae), код угруповання 91E0-2;

3. Заплавні ліси ясеново-вільхові (Fraxino-Alnetum), код угруповання 91E0-3;

4. Заплавні діброви (Ficario-Ulmetum), код угруповання 91F0 (Wysocki, Sikorski, 2009; ;

Біотопи заплавних лісів охороняються також Додатком 1 до Резолюції №4 Бернської конвенції (БК). Це зокрема прирічкові вербові ліси – G1.11, прирічкові ясенево-вільхові ліси зі змінним зволоженням – G1.21, мішані дубово-в'язово-ясенові ліси великих річок – G1.22 (Тлумачний.., 2017).

Усі зазначені угруповання в межах заплави Дніпра в Києві мають бути взяті під охорону, шляхом створення об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, з подальшим включенням в заповідну зону та зону регульованої рекреації національного природного парку «Дніпровські острови».

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 5282

Модифіковано : 22.11.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.