Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Рослинність та флора справжніх, заболочених лук та низинних боліт заплави Дніпра в Києві

Парнікоза І.Ю.

Лучна рослинність (клас Molinio-Arrhenatheretea)

Наразі представлена напів-природними, і рідко природними, сукцесійно не стабільними угрупованнями, які постали на місці заплавних лісів різних типів. Вихідним ареалом поширення лучної флори в голоцені, імовірно, були світлі ліси та узлісся, що перебували під впливом регулярного виїдання стадами диких ратичних.

Острів Зелений Заплава у Троєщини
Рис. 1.6.114. Фрагмент справжньої заплавної луки, о. Зелений (Оболонської коси) Рис. 1.6.115. Троєщинські заплавні луки поблизу гирла Десни

Як свідчать картографічні матеріали, станом на поч. ХХ ст. луки становили велику частину площі заплавних урочища та островів. Ось як описував цю рослинність М. Шарлемань:

«Велика площа острова (Труханового – авт.) вкрита лучною рослинністю. Тут ми знаходимо деяких представників Agrostis, Calamagrostis, Eragrostis, Bromus, Poa etc. Більш низькі та вологі місця зайняли різноманітні Carex, серед яких домінуючою є Carex acuta…(широко поширена і наразі осока гостра – авт.)» (Шарлемань, 1914).

Станом на 1950-і рр.:

«рослинний покрив центральної, трохи пониженої частини заплави з переважанням лучкових супіщаних, менше суглинкових ґрунтів представлений в основному луковими (трав’яними) угрупованнями. Тут в значній кількості зустрічаються кілька видів мітлиць (Agrostis), куничника (Calamagrostis), гусятник дніпровський (Eragrostis borysthenica Klok.), тонконіг лучний (Poa pratensis L.), тонконіг вузьколистий (P. angustifolia L.) та ін.» (Гаврилюк, Речмедин, 1956).

Сучасна лучна рослинність річкових заплав поділяється на дві головні групи:

1. Справжні (свіжі) луки (порядок Arrhenatheretalia);

2. Заболочені (болотисті або вологі) луки (порядок Molinietalia).

Справжні (свіжі) луки (порядок Arrhenatheretalia) займають низькі ділянки з супіщаними, подекуди з шаром намулу ґрунтами. Це високопродуктивні а також флористично-багаті угруповання, які традиційно використовуються людиною з найдавніших часів (Wysocki, Sikorski, 2009). До будівництва лівобережних житлових масивів лучною рослинністю було вкрито значні території лівобережної заплави, рештки якої збереглися до нашого часу на захід та північний схід від житлового масиву Троєщина – Троєщинські луки, а також на південь від житлового масиву Осокорки – Осокорківські луки. Наразі справжні луки також займають значні площі на порівняно більш рівних та доступних для сінокосів островах Козачому, Муромці та Жуковому, на інших же вони відзначені лише фрагментарно (Цуканова та ін., 2002).

Відносне розміщення (з ліва на право)… Cтруктура угруповання справжніх лук…
Рис. 1.6.116. Відносне розміщення (з ліва на право) справжніх, вологих лук та комплексу низинної болотистої рослинності на узбережжях водойм, за (Wysocki, Sikorski, 2009) Рис. 1.6.117. Cтруктура угруповання справжніх лук асоціації райграса високого Arrhenatheretum elatoris, за (Wysocki, Sikorski, 2009).

Справжні луки дніпровської заплави наразі представлені угрупованнями костриці лучної (Festuceta pratensis), тонконога лучного (Poeta pratensis), пирію середнього (Elytrigeta repens). Місцями наявні формації лисохвосту лучного (Alopecureta pratensis) та тимофіївки лучної (Phleeta pratensis), поширення яких обмежують бідні ґрунти. Тонконіг лучний є однією з найцінніших трав заплави. Як і більшість злаків, він заквітовує на початку літа пухнастими волотями. Восени стебла тонконога засихають, а у землі залишається кореневище, яке дає нові пагони навесні. Поруч з тонконогом розкидає свої стрункі суцвіття тимофіївка лучна. Ця трава дає дуже добре духмяне сіно, яке залюбки їдять домашні тварини. Поруч з попередніми травами можна також побачити волохатий, як лисячий хвіст, злак, який так і називають – лисохвіст лучний. Дійсно, справжні луки є флористично найбагатшими. Флористичне ядро у них утворює ціла низка типових лучно-степових видів: волошка лучна (Centaurea jacea L.) з надзвичайно декоративними рожевими квітками, коронарія – зозулин цвіт (Coronaria flos-cuculi (L.) A. Br.) – ще один рожевий аспект заплави, чорноголівка звичайна (Prunella vulgaris L.) – з чорненьких голівок якої стирчать фіолетові квітки, цибуля гранчаста (Allium angulosum L.) – найпоширеніша цибуля заплави, лядвенець український (Lotus ukrainicus Klok.) – низенька, але дуже цінна кормова рослина, горошки мишачий (Vicia cracca L.) та тонколистий (V. tenuifolia Roth.), плодами яких, навчене, люблять ласувати миші, конюшина гірська (Trifolium montanum L.) (Цуканова, 2002).

луки Осокорки Типові рослини лук
Рис. 1.6.118. Осокорківські луки на південь від оз. Тягле Рис. 1.6.119. Головні злаки заплавних лук долини Дніпра

У складі заплавних лук часто зростають також злак-велетень – мітлиця велетенська (Agrostis gigantea Roth.), стоколос безостий (Bromopsis inermis (Leyss.) Holub.) – висохлі колоски якого можна виявити майже у кожному заплавному урочищі, грястиця збірна (Dactylis glomerata L.) з розділеним на окремі лопаті компактним суцвіттям, надзвичайно декоративні рутвиці жовта (Thalictrum flavum L.) та блискуча (Thalictrum lucidum L.), золототисячник звичайний (Centaurium erythraea Rafn.) з дрібними рожевими квітками-зірочками, куничник тростиновий (Calamagrostis arundinaceae (L.) Roth.), який формує високі зарості, льонок звичайний (Linaria vulgaris Mill.) з тонкими листками та жовтими квіточками, подібними до садових ротиків, кравник звичайний (Odontites vulgaris Moench.) – вісник осені, коли з’являються його рожеві квітки, вероніка колосиста (Veronica spicata L.) – синьо-фіолетові квітки якої прикрашають заплаву всередині літа, перстач гусячий (Potentilla anserina L.) – непримітний аж до появи яскравих жовтих квіток, перстач сріблястий (Potentilla argentea L.) – нижній бік листків якого вкритий сріблястими волосками, куколиця біла (Melandrium album (Mill.) Garcke), гадючник звичайний (Filipendula vulgaris Moench), конюшина польова (Trifolium arvense L.) та повзуча (Trifolium repens L.), що мають суцвіття-кульки, запилюються виключно джмелями, заплавна красуня – королиця звичайна (Leucanthemum vulgare Lam. ), жовтець їдкий (Ranunculus acer L.) та багатоквітковий (Ranunculus polyanthemus L.), квітки яких вплітають до смарагдової мозаїки лук жовтогарячі акценти.

Залежно від кількості опадів у літній період зовнішній вигляд цих угруповань може змінюватися. Так, якщо у сухі роки тут протягом літа аспектують головним чином злаки, то у дощові вони майже не помітні через масовий розвиток різнотрав’я.

луки острів Муромець острів Муромець
Рис. 1.6.120. Лука в умовах дощового літа, о. Муромець Рис. 1.6.121. Лука з аспектом дзвінця малого, о. Муромець

Барвиста мозаїка лучних ділянок визначається тоді розміщенням рослин – аспектоутоврювачів (гарноквітуючих рослин або рослин з особливим забарвленням стебла та листків) (Канівський, 1999). Особливо гарно виглядають луки у мить масового квітування дзвінця чи підмаренника звичайного.

А під час квітування дивини фіолетової чи горошку тонколистого луки набувають бузкового кольору.

луки острів Ольжин Вишгородський полігон
Рис. 1.6.122. Лука з аспектом дивини фіолетової, о. Ольжин Рис. 1.6.123. Аспект королиці звичайної, Вишгородський полігон

Та справжньою королевою заплавних лук є королиця звичайна, великі ромашко-подібні кошики якої забарвлюють луку у суміш білого та жовтого кольорів. На стрункому зеленому стеблі у травні-серпні піднімається білосніжна красуня з ясним жовтим очком. Цікаво, що внаслідок селекції виведено великі екземпляри садової королиці.

А ось аспектування віскарії або кілкої смілки створює на луках неповторний рожевий аспект. Верхні міжвузля цієї рослини клейкі, звідки вона і отримала своє ім`я. Смілка – цінний медонос.

Найбільш цінним типом справжніх лук є райграсові луки на місці листяних лісів, що косяться два або більше разів на рік (союз Arrhenatheretum elatioris). У зв’язку з рідкісністю в Західній та Центральній Європі внесено до переліку біотопів, які охороняються Оселищною Директивою Євросоюзу – код 6510. В річкових долинах вони розвиваються на місці зведених заплавних дібров (союз Ficario-Ulmetum). Флористичний склад таких лук дуже багатий та включає окрім злаків (райграсу високого Arrhenatherum elatius (L.) P. Beauv. ex J. Presl & C. Presl) різноманітні трави, які аспектують різними кольорами: королиця звичайна, дзвоники пониклі (Campanula patulaL.), волошка лучна, жовтець їдкий та ін. (Wysocki, Sikorski, 2009). Втім, наявність таких лук на сучасній заплаві Дніпра в Києві вимагає підтвердження.

Cтруктура угруповання заболочених лук… Flipendulo geranietum
Рис. 1.6.124. Cтруктура угруповання заболочених лук асоціації молінії блакитної Molinietum caerulea, за (Wysocki, Sikorski, 2009) Рис. 1.6.125. Cтруктура угруповання заболочених лук асоціації гадючниково-геранієвої Flipendulo geranietum, за (Wysocki, Sikorski, 2009)

Від виникнення Києва і до середини ХХ ст. справжні луки становили важливий господарський ресурс місцевої економіки. Більша частина лук в Європі останнім часом пережила помітне збіднення внаслідок надмірного удобрення і інтенсивного сінокосіння з метою одержання більших врожаїв сіна. Проте в останні десятиліття поголів’я худоби спадає. А отже і зникає потреба косіння. В межах Києва цьому сприяло також перетворення лівобережних сіл на спальні райони міста. В той же час надмірне використання як і припинення косіння сприяють зменшенню флористичного різноманіття лук. На багатих луках рекомендовано косіння 1-2 рази на рік з залишенням 5-10% не кошених в якості смуг або околиць, які мають слугувати місцем схованки тварин та рослин. Перше викошування необхідно робити не раніше 15 червня і на висоті вище 5 см. А друге викошування – тільки в вересні, при цьому найкраще то робити вручну і легким знаряддям. Сіно має вивозитися з сінокосу, щоб не накопичувалася мертва маса. Угруповання справжніх лук дозволяють отримувати 3-5 т сіна з гектара. Справжні луки мають також високе рекреаційне значення, як найбільш стійкі до витоптування, естетично-привабливі та здатні до швидкої регенерації (Wysocki, Sikorski, 2009).

Заболочені (болотисті або вологі) луки (порядок Molinietalia) включає декілька головних типів: 1. Угруповання союзу гадючника в’язолистого (так звані зіллярослі, союз Filipendulon ulmariae) – вологі угруповання по берегам річок з спорадичним сінокосом;

2. Угруповання молінії блакитної (союзу Molinion caeruleae) – вологі луки пов’язані з традиційним способом використання чи відсутністю нітрифікації і одноразовим косінням в кінці літа (союз Molinion caeruleae);

3. Угруповання калюжниці (союзу Calthon) – луки на багатих ґрунтах, які викошуються два і більше разів на рік;

4. Угруповання стожильника (союзу Cnidion dubii) -луки на багатих алювіальних терасах.

5. Угруповання союзу лисохвосту лучного (союз Alopecurion pratensis) (Wysocki, Sikorski, 2009)

Угруповання союзу гадючника в’язолистого (союз Filipendulon) зустрічаються дуже часто на місці колись сінокісних лук в вологих умовах. Тут трапляється багато вологолюбних рослин, домінантом же виступає гадючник в’язолистний (Filipendula ulmaria). В складі цього угруповання зокрема вирізняють асоціацію гадючника в’язолистного-герані болотяної (Filipendulo-Geranietum) залежну від не частого сінокосіння.

Угруповання молінії блакитної (союзу Molinion caeruleae) ще широко поширені на заплаві Дніпра в Києві на відносно підвищених місцях, які наразі практично не заливаються. У зв’язку з рідкісністю в західній та Центральній Європі внесено до переліку біотопів, які охороняються Оселищною Директивою Євросоюзу – код 6410. В складі цих угруповань окрім домінанта – молінії (Molinia caerulea), зустрічаються представники раритетного фітофонду: ошатні півники сибірські (Iris sibirica), справжня окраса лук з кінця літа аж до жовтня – тирлич звичайний (Gentiana pneumonanthe L.), реліктова рослина пізнього плейстоцену – вужачка (Ophioglossum vulgatum). В Європі проведено спеціальні роботи з відтворення даних угруповань, головним чином, шляхом водного режиму. Перешкодою стає збагачення органікою що критичне для видів бідних середовищ, таких як тирлич звичайний. Дане угруповання малопридатне для отримання сіна, проте привабливе для рекреації (Wysocki, Sikorski, 2009).

Угруповання калюжниці (союзу Calthon) угруповання вологих місць, антропогенного походження, які зазнають двох або більше сінокосів, збагачені органікою. Характерними видами цього угруповання є калюжниця болотяна (Caltha palustris), осот сірий (Cirsium canum), осот городній (C. oleraceum), ситник розлогий (Juncus effusus), ситник компактний (J. conglomeratus), чина болотяна (Lathyrus palustris), гірчак змійовидний (Polygonum bistorta), куга лісова (Scirpus sylvaticus) та гравілат річковий (Geum rivale).

Угруповання стожильника (союзу Cnidion dubii), розвиваються під впливом затоплення, яке продовжується довше в місцях нижче поширення лук союзу Milonion caeruleae. Едифікаторами є стожильник сумнівний (Cnidium dubium) та авран лікарський (Gratiola officinalis), Дане угруповання характерне для незарегульованих річок наразі рідкісне в Західній та Центральній Європі внесено до переліку біотопів, які охороняються Оселищною Директивою Євросоюзу – код 6440.

Угруповання союзу лисохвосту лучного (союз Alopecurion pratensis): окрім лісохвосту тут поширені тонконіг болотяний (Poa palustris), жовтець золотистий (Ranunculis auricomis), живокіст лікарський (Symphytum officinale) (Matuszkiewicz, 2008; Wysocki, Sikorski, 2009).

Зауважимо, що український спеціаліст по лучній рослинності А. Куземко (2009) для вологих лук порядку Molinietalia виділяє ще союз щучника дернистого – Deschampsion caespitosae (в польських авторів в рангу асоціації належить до вищевказаного союзу Calthion), та не виділяє союзу стожильника (Cnidion dubii).

Наразі угруповання заболочених лук займають значні площі на островах Жуків та Муромець (Цуканова, 2002, 2005), а також рештках Троєщинських та Осокорківських лук.

Звичайними рослинами різних типів болотистих лук є м`яти водяна (Mentha aquatica L.) та довголиста (Mentha longifolia (L.) Huds), які у народі називають польовими, вовконіг європейський (Lycopus europaeus L.) та високий (Lycopus exaltatus L. fil.), що відрізняються ступенем розрізу листя, яке комусь нагадало вовчу лапу, шоломниці звичайна (Scutellaria galericulata L.) та списолиста (Scutellaria hastifolia L.) теж дуже подібні (без ботанічного довідника не відрізниш), вологолюбний красень – чистець болотяний (Stachys palustris L.), ще один плакун з тонкими не опушеними стеблами – прутовидний (Lythrum virgatum L.), єдина заплавна мальва – алтея лікарська (Althea officinalis L.), всюдисущий гірчак водяний перець (Persicaria hydropiper (L.) Delabre), вологолюбні хвощі болотяний (Equisetum palustre) та річковий, а також дуже широко поширений у таких угрупованнях на підтоплених місцях жовтець повзучий (Ranunculus repens L.).

Острів Вальковський Stachys_palustris
Рис. 1.6.126. Заболочена лука на невеликому північному о. Вальковський Рис. 1.6.127. Чистець болотяний – характерний вид вологих лук

На заболочених луках поширена також низка регіонально-рідкісних видів, таких як надзвичайно декоративні півники болотяні (Iris pseudacorus L.), характерне для північних боліт вовче тіло болотяне (Comarum palustre L.), мальовнича чина болотяна (Lathyrus palustris L.), що прикрашає болотисті луки великими рожевими квітками, осока дерновинна (Carex caespitosa L.), що знаходяться тут на південній межі свого ареалу. У подібних угрупуваннях зустрічаються справжня орхідея заплави – пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L) Soo.), величаві півники сибірські (Iris sibirica L.) з великими фіолетовими квітками, рідкісна осока Гартмана (Carex hartmani Cajand.) з зелено-бурими колосками на високих ніжках, не менш рідкісні фіалка багняна (Viola stagnina Kit.) зі світло-фіолетовими квітками, мітлиця велетенська (Agrostis gigantea Roth.), інколи дуже потужна валеріана висока (Valeriana exaltata Mikan fil.), (Цуканова, 2002, 2005).

Cтруктура угруповання заболочених лук… Cтруктура угруповання заболочених лук…
Рис. 1.6.128. Cтруктура угруповання заболочених лук асоціації осоту річкового Cirsietum rivularis, за (Wysocki, Sikorski, 2009). Рис. 1.6.129. Cтруктура угруповання заболочених лук асоціації півників болотяних Iridetum pseudoacori, за (Wysocki, Sikorski, 2009).

Наразі дані угруповання займають значні площі на островах Жуків та Муромець (Цуканова, 2002, 2005), а також рештках Троєщинських та Осокорківських лук.

Осокові угруповання заплавних (низинних) боліт (союз Magnocaricion)

Поширені поряд з угрупованнями раніш описаних вологих і заболочених лук. Часто ці угруповання переходять одне в інше. Зазвичай вони також разом описувалися дослідниками. Ось як загадує про них Е. (М.) Шарлемань:

«Більш низькі та вологі місця занили різноманітні Carex, серед яких домінуючою є Carex acuta…(широко поширена і наразі осока гостра – авт.)» (Шарлемань, 1914).

Його характеристику повторюють в 1950-х р. Гаврилюк та Речмедин (1956).

Разом описує рослинність болотистих лук та осокових комплексів Г. Цуканова (2002). Вона вказує, що болотисті луки та фрагменти заплавних боліт у комплексі зі справжніми луками займають значні площі на знижених та зволожених ділянках дніпровських островів. Болотисті луки представлені угрупованнями формацій осоки гострої (Cariceta acutae), рідше – лепешняку великого (Glycerieta mаximae). Флористичне ядро цих лук утворюють такі типово гідрофільні види, як квітуючий розкішними білими китицями гадючник в`язолистий (Filipendula ulmaria L.), величавий своїми високими стеблами з квітконосами щавель кінський (Rumex confertus Willd.), хвощ річковий (Equisetum fluviatile L.) циліндричні стебла якого подекуди утворюють щільні зарості, гарно квітуче жовтими зірочками вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), листки якого дійсно подібні до листків верби, примітний своїми рожевими суцвіттями з зірочкоподібних квіток плакун верболистий (Lythrum salicaria L.), очеретянка звичайна(Phalaroides arundinacea (L.) Rauschert.), високі дернини якої створюють непрохідну масу та ін. (Цуканова, 2002).

Рис. 1.6.130. Угруповання низинного болота, острів Долобецький Рис. 1.6.131. Угруповання низинного болота, острів Покал

Суто осокові угруповання низинних заплавних боліт включають угруповання високої болотяної рослинності, найчастіше складеної власне осоками (Carex). Зазвичай вони займають місця вищі ніж прибережно-водна рослинність союзу Phragmition. Можуть також бути сусідами інших угруповань низинних боліт з класу Scheuchzerio-Caricеtea nigrae. Деякі з цих осокових угруповань мають характер природної, інші – напів-природної рослинності. В складі цієї рослинності виділяють асоціації теліптеріса-очерету (Thelypteridi-Pharagmitetum), цикути – осоки псевдосмикавцевої (Cicuto-Carcicetum pesudocyperi), півників болотяних (Iridetum pseudoacori), осоки прибережної (Caricetum ripariae), осоки гострої (Caricetum acutiformis), осоки лисячої (Caricetum vulpinae), очеретянки (Phalaridetum arudinaceae) (Wysocki, Sikorski, 2009).

Ці угруповання також використовуються як сінокоси. Їх складові також можуть слугувати для озеленення прибережних територій (Wysocki, Sikorski, 2009).

В літературі (Шарлемань, 1914) наявні свідчення існування на дніпровських островах, деяких видів характерних для низинних боліт (Клас Scheuchzerio-Caricеtea nigrae), зокрема бобівника трилистого (Menyanthes trifoliata L.). Можливо тут дійсно були поширені вкраплення рослинності низинних та перехідних боліт, яка зазвичай займає поверхні підтоплені ґрунтовими водами і тривало заболочені (Wysocki, Sikorski, 2009).

Необхідно зазначити, що будівництва Київського водосховища для заплави Дніпра був характерний режим тривалих розливів. Внаслідок цього значна частина заплави протягом двох місяців перебувала під водою. Це сприяло іншому ніж сучасний розподілу різних типів вологих лук дніпровської заплави. Зокрема більші площі займали угруповання стожильника (союзу Cnidion dubii). Наразі такі луки займають значні площі на заплаві розташованої неподалік і не зрегульованої Десни. Зокрема на північ від Троєщини зустрічається угруповання заплавних лук за участю Це угруповання зустрічається також на о. Муромець, в районі гирла Десни. На інших частинах київської заплави, це угруповання втрачено внаслідок порушення природного заплавного режиму та імовірно припинення сінокосів. Проте його фрагменти можна імовірно виявити в південній частині заплавного масиву, який ще має наближений до природного режим весняного затоплення.

Лучна рослинність відігравала чи не найважливіше значення на всіх етапах господарського використання заплави Дніпра від неоліту і до поч. ХХІ ст. Адже саме луки становлять цінний господарський ресурс – постачаючи сіно. Лучні екосистеми мають також важливе ландшафтно-естетичне значення і є також джерелом значної кількості лікарських рослин. Угруповання болотистих лук та осокових заплавних (низинних) боліт мають менше господарське значення, проте подібно до прибережно-водної рослинності виконують фіто-санітарну, водоочищувальну функцію, слугують середовищем життя низки раритетних та лікарських видів рослин. Наразі лучні біотопи в Європі стають дедалі рідкіснішими, що зумовлює взяття їх під охорону. Так, формації справжніх та деяких типів вологих лук знаходяться під охроною Бернської конвенції та Директиви з охорони біотопів Європейського Союзу (Дідух, Альошкіна, 2012). Зокрема, Директивою з охорони біотопів ЄС охороняється всі типи справжніх лук – код 6510, та деякі типи вологих лук: угруповання молінії, – код 6410, двужильника – код 6440 (). Згідно Додатку І до Резолюції №4 Бернської конвенції, під охороною перебувають: Е2.2. Рівнинні та низькогірні сінокісні луки. – – відповідають біотопу 6510 Директиви ЄС, Е3.4. Мокрі або вологі евтрофні і мезотрофні луки – заплавні луки з домінуванням злаків, комишів, зокрема комишу лісового (Scirpus sylvaticusL.) – відповідають біотопу 6440 Директиви ЄС та E3.5 Мокрі або вологі оліготрофні луки – осока гостра, молінія блакитна – відповідають біотопу 6510 Директиви ЄС.

Ефективна охорона рослинності справжніх, заболочених лук та низинних боліт долини Дніпра має здійснюватися їх включенням до зони регульованої рекреації проектованого національного природного парку «Дніпровські острови», що дозволяє обмежити рекреаційний прес і в разі потреби на обмежених площах провести регуляційні заходи для блокування сукцесії і підтримання поточного біорізноманіття.