Версія для друку

Софія Малильо. Надія

Все в житті людині звідать слід:

мускульний порив по сьомий піт,

злети щастя й пропасті страждання,

біль і радість співпереживання,

проти кривд людських діяльний гнів, –

всі регістри станів, почуттів.

Лиш не дай їй, Боже, злої долі –

опинитись в пазурях неволі,

впасти в пута підлого насилля,

що зламає волю, мов бадилля,

вб’є в душі до творчості спонуку

і само буття оберне в муку.

О, не дай їй, Боже, того горя!

Демони зневіри її зморять,

зв’яне дух, як без води рослина,

й животіння прокляне людина,

й працюватиме лише з принуки.

Ох, немає гірш за рабство муки!

30/VI-1991.