Човен

Євген Гребінка

Заграло, запінилось синєє море,

І буйнії вітри по морю шумлять,

І хвиля гуляє, мов чорнії гори

Одна за другою біжать.

Як темная нічка, насупились хмари,

В тих хмарах, мов голос небесної кари,

За громом громи гуркотять.

Іграє і піниться синєє море.

Хтось човен на море пустив,

Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі,

Од берега геть покотив;

Качається, бідний, один без весельця.

Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця!

Чого він під бурю поплив!

Ущухнуло море, і хвилі вляглися;

Пустують по піні мавки;

Оп’ять забіліли, оп’ять простяглися

По морю кругом байдаки;

Де ж човен дівався, де плавле мій милий?

Мабуть, він не плавле, бо онде по хвилі

Біліють із його тріски.

Як човнові море, для мене світ білий

Ізмалку здавався страшним;

Да як заховаться? Не можна ж вік цілий

Пробути з собою одним.

Прощай, мій покою, пускаюсь у море!

І, може, недоля і лютеє горе

Пограються з човном моїм.

Примітки

Вперше надруковано в кн.: Малороссийские приказки Е. Гребенки, Спб., 1834.

Автограф невідомий.

Подається за другим виданням збірки «Малороссийские приказки Е. Гребенки», Спб., 1836, с. 18 – 19.

Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 160.