Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Г / Євген Гребінка / Переклади / Полтава / Песнь вторая

Полтава

Песнь вторая

Поэма А. С. Пушкина,
переклад Є. Гребінки

Мазепа дуже щось смутний;

Стоїть Маруся біля його.

Він не балакає нічого,

Звичайно кажуть: сам не свій.

Хоч що вона його й питає,

Він буцімто недочуває.

Мовчанка їй надопекла,

Їй дуже, дуже жалко стало,

Небога щиро заридала

І так казати почала:

Маруся

Чогось ти не з добра сумуєш,

Од мене утікаєш ти;

Мабуть, погане щось мудруєш,

Мабуть… не любиш сироти!

Ох, серденько недобре чує,

І день, і ніченьку болить;

Не знаю, що воно віщує,

А щось мене не веселить.

Дарма, що в ту… ти знаєш… нічку,

Як, погасивши в хаті свічку,

Божився вік мене любить;

Тогді… як стала я твоєю,

Як розріднилася з ріднею,

Ти мусив без мене не жить;

Тепер зовсім не теє діло…

Мабуть, тобі я надоїла;

Ти день-денички в стороні,

Зізнався з Дульською якоюсь.

Ну, од чого ж, скажи мені,

Ніколи ти передо мною

Про Дульську слова не сказав?

Мазепа

Воно! Я й перше угадав!

Оце ти, серденько, ревнива.

З якого б, навіжений, дива

Я за дівчатами гасав?

Хіба ж оцій сідій чуприні

Дотепно кланяться дівчині?

Не знаєш добре ти мене!

Минеться од дівчат охота,

Як в голові сидить робота

Та всяка думка шию гне…

А ти із діла злидні робиш.

Маруся

Ти околесицю городиш!

Не хочу, вспражки розкажи.

Мазепа

Ну, слухай, серце, годі, годі!

Да що почуєш, то мовчи:

Давно ми заварили діло,

Тепер воно кипить у нас;

Година гарная наспіла,

Прокалатає швидко час.

Давно без батьківської слави

Ми, як воли, в ярмі жили,

У подданстві або Варшави,

Або великої Москви.

Возиться годі з москалями,

Украйні царством буть пора:

І я моїми козаками

Шпурну на моцного Петра!

Москаль жахнеться перед нами,

І, може… буду я царем…

З собою заодно я маю

І Карла з польським королем,

Княгиня Дульськая отая,

Та старець той, та єзуїт

Од їх до мене листи носять.

Ну, є за що мене журить?

Отак жінки щодня голосять,

А розпитай – сама не зна,

Чого сталиться навісна!

Маруся

Ти будеш цар на Україні!

Як гарно на сідій чуприні

Засяє золотий вінець!..

Мазепа

Та почекай, ще не конець,

Бог вісь про те, що далі буде.

Маруся

Тебе всі поважають люде,

На смерть за тебе кожний рад,

Ти кращий будеш цар од миру,

Тебе жде царство…

Мазепа

А як кат?

Маруся

Піду з тобою під сокиру…

Мазепа

Марусе, рибонько моя,

Марусе, ти мене кохаєш?

Маруся

Хто, я?

Мазепа

Еге.

Маруся

Хіба не знаєш!

Мазепа

Дорожчий хто тобі, чи я,

Чи батько?

Маруся

Годі, серце миле!

Мазепа

Що, якби люди присудили,

Щоб кого-небудь з нас убили,

А ти б обом була суддя;

Кого б пустила ти на муку?

За ким би вспражки потягла.

За батьком чи за мною руку?

Маруся

Геть угамуйся, глянь на себе,

Який страшний ти і блідний!

І в пекло я піду за тебе.

Мазепа

Не забувай, що кажеш ти!

Давно вже сонечко зайшло

За гору, ген по той бік річки;

Ущухнув гомін, дав бог нічку,

Надворі тихо все було.

Зірки в горах мигають, сяють,

Вода як чисте скло стоїть,

Із хмари місяць випливає:

Усе мов золото блищить.

Білоцерківка, сад гетьманський,

Будинок старосвітський, панський,

І річка повная води.

Ніщо нігде не зашастує,

Осика листом не жартує,

В будинці ж є зате смути:

Там шепчуть тихими речами,

Там у світлиці, за замками,

В залізах Кочубей сидить

І в небо сумно він глядить.

Уранці смерть, не мав він страху,

Бо смерть для праведних покій.

Та мовчки як іти на плаху,

Мов у різницях віл на бій,

Іти на смерть за праве діло,

За те, що має ворог власть;

Вести приятеля в напасть,

Нести на муку честь і тіло

Як він скалитиметься сміло,

Махне, і жаба цицьки дасть!..

І здумав Кочубей Пілтаву,

Сім’ю веселу, й козаків,

І пісні дочки, й першу славу,

Бесіду зимніх вечорів,

І те село, де він родився,

Будинок батьківський, старий,

Де він добро любить зучився,

Де після праці мав покій.

Тепера треба все оставить!

За що? Про що?

А клямка стук;

Забрязкотіло щось замками.

«Оце, мабуть, ізнов для мук

Іде Мазепа з наймитами».

Раз лусь замок: холодний піт,

У другий раз: сипнуло жаром.

«Ні, може, то з христовим даром

Іде до мене чесний піп».

Ось двері скрип; сусіль до його,

Місь панотця з хрестом святого,

Худенький, у очу дрібний,

Полигач бісів, Орлик злий.

Назустріч Кочубей мовляє:

«Мене ти знову мучить маєш!»

Орлик

Не все казав, ти ще кажи.

Кочубей

Ізгинь, маро, геть, пріч біжи,

Покинь мене.

Орлик

Однеє діло

Нам зараз треба показать.

Кочубей

Що показать? І так насилу

Я сам на себе набрехать

Зумів, що ви мені казали,

Чого ж ви знову забажали?

Орлик

Ми знаємо, із давніх літ

У тебе клади є зариті;

Тепер ти оставляєш світ,

Скажи ж, твої де гроші скриті?

Кочубей

Так! Мав і не один я клад,

Та ви зуміли одібрать;

Один – як кров мою смоктали,

Навік од мене одтягали;

Той клад був честь; другий була

Дочка, од вас же не втекла;

Зазнаю я ту ніч прокляту,

Як осоромляли ви хату.

А третій клад в душі сидить,

Він мусить з богом говорить…

То вічне безголов’є кату.

Орлик

Покинь невісь-що городить,

Старий, та дурень, глянь на небо,

Отам ти будеш завтра жить,

Кажи, де гроші, те нам треба.

Чого ж замовчав?

Кочубей

Наймит злий!

Роби що хоч, та згинь швидчій.

Дай хоч лягти у домовину,

Навіки очі дай закрить;

Тогді бери мою дитину,

Іди із нею скарб лічить,

Біжіть кривавими руками

Ламать комори із льохами,

Беріть і злото, і срібло.

Дочка вам схованки покаже,

Где, як лежить моє добро,

Вона все зна і вам розкаже.

Орлик

Сховав де гроші, покажи!

Не хочеш? Гроші де, скажи?

Ти швидко заспіваєш, враже!

Кажи, де схоронив ти клад?

Мовчиш? Га? Що? Ану лиш, кат!

І кат прийшов…

Лиха година!

А де ж Мазепа, песький син,

Де він, поганая личина?

Балака про себе один,

На ліжку сидячи Марусі.

Мов гад його кусає душу,

А в голові нечисте все

Невісь-як розумом мутує:

«Хоч так, хоч сяк, а треба се,

Хай ворог до чортів мандрує!

Та як Марусенька знесе,

Коли про смерть отця почує?

А більше нічого вилять,

В мішку не заховаєш шила.

Мені тебе хоч жалко, мила,

Біди не можна одволать.

Уранці завтра в Україні

Всі, від старого до дитини,

Про смерть судді загомонять…

Зробить хто хоче певне діло

Й не затопити душу й тіло,

До себе жінки не мани,

Бо зроду-звіку не чували,

Щоб коли-небудь у ярмі

Хоч би возили, хоч орали

Укупі віл і козеня!»

А місяць блись із-за вікна.

Мазепа гульк: Маруся спала.

«Як тихо, гарно спить вона,

Бо ще про лихо не пізнала;

А завтра!» – І паскудний гад

Від єї очі відвертає,

Встає, з світлиці виповзає

І шамотить у темний сад.

Давно вже сонечко зайшло

За гору, ген по той бік річки;

Ущухнув гомін, дав бог нічку,

Надворі тихо все було.

Мазепа вибився із моці,

В душі ж Мазепи щось страшне,

Зла думка думку злу жене;

Йому здається – зірки ночі,

Мов бога праведного очі,

На його карою глядять,

Й тополі, ростучи уряд,

Тиняючися головами,

Про його дещо шепотять

Недовідомими речами.

І літня ніч йому душна,

Буцім підземная тюрма.

Помалу небо занімалось,

І край його почервонів;

Все ворушилось, все рушалось,

І ліс, і степ заблискотів;

Уже й пташки защебетали,

Година вранішня настала,

Хрещений люд загомонів.

Маруся ранком ще куняла.

Крізь сон вона не розібрала,

А чула – не одна була:

Її за ногу щось будило,

Вона очиці підвела

І знов, зажмурившись, закрила,

Бо світ зовсім їх засновав.

Спросонок дівка потягнулась,

Додолу з неї килим спав.

«Се ти, Мазепо?» – і жахнулась:

Другу їй мову хтось казав.

Розкрила карі оченята,

Здається перед нею мати!

«Хто се такий?»

Мати

Мовчи, мовчи!

Не скампути нас, я вночі

Сюди прошилась, ніби муха,

Тебе щоб тільки ублагать,

Щоб у гетьмана одволать

Смерть батькові, ой, доню, слухай!

Зрятуй його!

Маруся

Що? Батько… Як?

Якая смерть?

Мати

Хіба не чула!

Хіба ж се ліс або байрак?

Ти, бачу, нас зовсім забула!

Ще меж народом ти живеш,

А не де-небудь серед степу;

Катують батька, ти зовеш

До себе гаспида Мазепу!

Біжи мерщій моли його,

Щоб одпустив отця твого.

Очумайсь, дочко, пізно буде!

Зирни, збираються вже люде!

Тебе послуха гетьман злий,

Для його сором ти забула,

Рідню, і бога, і покій

Навік згубила…

Маруся

Що я чула?

Лиха годинонько моя!

Катують батька… гетьман… мати

Передо мною тута в хаті…

Чи з глузду зсунулася я?

Мана се, чи що?..

Мати

Госпідь з нами…

Се не мана, перед очами

Твоїми матінка твоя.

Чи вже ж сього ти не чувала,

Що, як від нас помандровала,

На звірость ворогам, як знав,

Царю твій батько на гетьмана

Про дещо певне одписав.

Що в муках катержних, бідашний,

Сказав, що здуру, враг зна нащо,

Він нісенітницю брехав.

Гетьману цар його оддав,

Й перед громадою людською

І старшиною військовою

Йому гетьман – боюсь казать –

Зібрався… голову одтять!

Маруся

О милий боже! Мамо, душко!

Як порятую батька я…

І дівка блиснула в подушки,

Зовсім, мовляють, як мерцвя.

Списи блищать, шапки рябіють,

Б’ють талимбаси. Сердюки

По полю скачуть, скрізь повки

Рівняються. Люд гомоніє;

А шлях, мов той гадючий хвіст,

Знай, крутиться та все хвилює.

На відшиб у степу поміст,

По йому ходячи, жартує

З народом кат, жде бідних він.

Усе змішалось в гвалт один:

Жіночий крик і людський гомін.

Як ось гукнули: «Пан гетьман!»

Ущухло поле, тільки коні

Закопотіли там то там.

В середині меж сердюками

Вельможний гетьман з старшинами

Скакав на чорному коні;

А ген, по київській дорозі,

Тряслися бендюги. В тривозі

Туди всі очі навели;

То горопашних їх везли.

Там Іскра й Кочубей сиділи,

Чужі од миру, од землі;

В останній раз на світ гляділи.

Ось поїзд став – і заревіли

Попи собором одходну;

З кадильниць наче смертю віє,

Усе заплоджує суму;

Мов хмара, дим кругом сивіє.

Тихенько молиться весь люд.

Нещасних вже на смерть ведуть.

Зійшли – і прихиливсь на плаху,

Перехрестившись, Кочубей.

Як варом облило людей.

Сокира свиснула з розмаху,

І заскакала голова,

Все поле ойкнуло від жаху;

Друга за нею ж скаче з плахи.

Покривавилася трава…

І кат поганою рукою

Обидві за чуби поймав

І, їх піднявши над собою,

Востаннє людям показав.

Капут бідахам. Народ божий

Балакаючи йде назад.

Про урожай, про дощ погожий,

Про сусідок баби ворчать.

Потроху рідшало все поле;

Аж ось дві жінки через шлях

Побігли шпарко, у очах

У їх було велике горе.

«Ви опізнились!» – хтось сказав

І в поле пальцем показав.

Поміст дощаний там ламали,

Молився в чорних ризах піп,

І вже на бендюги стягали

Два козаки залізний гріб.

Один попереду старшин

Гетьман скакав собі додому,

Словечка не казав нікому,

Про себе мірковав один.

Не добрій буть тобі годині! –

Йому в нутру хтось шепотів,

І чорний кінь в поту і в піні

Навзаводи в двірець влетів.

«Маруся де?» – гетьман питає.

Ні те ні се йому ворчать.

Він у світлицю – там немає;

Біжить Мазепа прудко в сад,

Марусю кличе і гукає;

Як лис, по стежкам покотив;

Все вишатирив, обходив,

Шарнув у терен, зазирає

В кущі, край сажалки – немає!

Клене гетьман свій рід і плід,

Марусин захолонув слід.

Скрізь коні по шляхам заржали;

Гонці Мазепи поскакали

Туди й сюди, куди хто знав,

Куди хто нашвидку попав.

Ніхто ні бачив, ні чував,

Коли вона з двора вильнула.

Мазепа мовчки скреготав,

Вся двірня з ляку шию гнула.

Гетьман в світлицю зачинивсь,

Не спав цілісінької ночі,

Його зорили страшно очі,

Він дуже побивавсь, томивсь.

Вернулись вранці із погоні;

Єле живі були їх коні,

Вся збруя: сідла, нагайки,

Мовляв, підпруги й уздечки,

Було все піною облите,

У кров помазане, побите.

А про Марусю не привіз

Ніхто ніяку, кажуть, звісь.

Буцім її з землі не стало,

Покинула мов дівка мир.

Без неї мати пропадала,

З бідою горе коштувала

В чужбині – що зовуть Сибір.


Примітки

Дульська (Дольська) – княгиня (за першим чоловіком Вишневецька), через яку Мазепа підтримував зв’язок із польським королем С. Лещинським.

Орлик Пилип (1672 – 1742) – генеральний писар у 1702 – 1708 рр. Після Полтавської битви втік до Туреччини, згодом брав участь у татарських набігах на Україну.

…в чужбині, що зовуть Сибір. – Дружина й сини В. Кочубея також були заарештовані Мазепою, але вислати їх не встигли. Після викриття зради Мазепи їм повернули всі маєтки.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2018 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1041

Модифіковано : 4.11.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.