«Дивлюся на небо та й думку гадаю»

Михайло Петренко

Дивлюся на небо та й думку гадаю:

Чому я не сокіл, чому не літаю,

Чому мені, боже, ти криллів не дав?

Я б землю покинув і в небо злітав!

Далеко за хмари, подальше од світу,

Шукать собі долі, на горе привіту,

І ласки у зірок, у сонця просить,

У світі їх яснім все горе втопить;

Бо долі ще змалу здаюся не любий,

Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;

Чужий я у долі, чужий у людей:

Хіба ж хто кохає нерідних дітей?

Кохаюся лихом, привіту не знаю,

І гірко, і марно свій вік коротаю;

І в горі спізнав я, що тільки одна, –

Далекеє небо, – моя сторона.

І на світі гірко; як стане ще гірше,

Я очі на небо, – мені веселіше!

І в думках забуду, що я сирота,

І думка далеко, високо літа.

Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,

Я землю б покинув, і на новосілля

Орлом бистрокрилим у небо польнув,

І в хмарах навіки од світу втонув!

Примітки

Вперше надруковано в альманасі О. Корсуна «Сніп», X., 1841, с. 175, під заголовком «Недоля» і з епіграфом: «В минуту жизни трудную теснится в сердце грусть…» Лермонтов». В «Южном русском сборнике» вірш подано як першу частину циклу «Небо», без заголовка та епіграфа і з значними текстуальними відмінами.

Поезія «Дивлюся на небо…» була покладена на музику Л. Александровою, дочкою поета В. С. Александрова, і набула широкої популярності як пісня.

Подається за вид.: Южный русский сборник, с. 32 – 33.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 287.