«Мов той сніг, білівся цвіт…»

Сидір Воробкевич

Мов той сніг, білівся цвіт

В долі на калині;

Циганочка ворожила

Молодій дівчині.

Бобом ворожила раз, –

Було то весною:

«Біб, дитинонько, звіща:

Дрібною сльозою

Личко вмиється твоє».

Дівчина сміялась:

Що є в світі туга, жаль

Ще вона не знала.

Осінь загостила в світ,

Полетіли птиці,

Бузьки, сиві журавлі

І перепелиці,

Десь за море в край чужий

На калину сіли

Дрозди і всі ягідки

До крихточки з’їли.

Засмутилася калина:

Тяжко при дорозі

Без ягід і без краси

Сироті-небозі.

У морозах, у снігах

Вік свій вікувати,

В люту хугу під снігом

Весни дожидати…

Пощезали вже сніги,

Бір знов зеленіє,

Бідне дівча, мов живцем,

Мре і сохне, мліє:

«Той, що присягав любов,

Той мене покинув…

Відживає в світі все,

Лиш я мру і гину.

Личка рожі бліднуть вже,

Бо їх поливаю

Я сльозою день і ніч,

Спокою не знаю.

На калині ягідки

Будуть червоніти,

В моїм серці тільки сум, –

Ах! Гіркий мій світе!»

Зеленіє знов калина,

В цвіти убираєсь;

А дівчина-сиротина

Слізьми умиваєсь.

Примітки

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 42 – 43.