Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історичні джерела / Мартин Груневег і його опис Києва

Мартин Груневег і його опис Києва

Ісаєвич Я. Д.

Серед джерел для дослідження історичної топографії давнього Киева i реконструкції первісного вигляду його архітектурних пам’яток важливе значення мають описи міста у подорожніх записках мандрівників. Hайраніші з них були побіжними, лише в кінці XVI – середині XVII ст. з'являються порівняно докладні описи міста в творах E. Лясоти, Г. Левассера де Боплана, Павла Халебського. Проте дослідникам історії Києва залишалися невідомими спогади Мартина Груневега, який побував у місті над Дніпром 1584 р. – за 10 років до Лясоти. Tвip Груневега відзначався грунтовністю і мав над іншими ранніми описами ще й ту перевагу, що містив на полях малюнки – найстарші відомі зображення краєвидів Києва та його історико-архітектурних пам’яток.

Мартин Груневег народився в м. Гданську 22 квітня 1562 р., одержав типову для вихідця з міського купецького середовища освіту, спочатку навчався у парафіяльній школі, пізніше служив у різних купців i практично оволодівав купецьким ремеслом. Зокрема, 1579–1582 рр. він працював у варшавського купця Георга Керстнера, 1582–1588 рр. – у львівських вірменів, разом з якими /114/ шість разів відвідав Константинополь і один раз Москву. Ставши ченцем домініканського ордена, до 1602 р. залишався у Львові, а після того проживав у Ратіборі (Сілезія), Бохні, Кракові, Плоцьку. Протягом 1601–1606 рр. він писав німецькою мовою свою працю до якої увійшли родинна хроніка і спогади про життєвий шлях автора, насамперед про його численні мандрівки. Описуючи подорож групи львівських купців до Москви, що тривала від жовтня 1584 р. до вересня 1585 р., він докладно розповідав і про перебування у Києві 18–25 жовтня 1584 р. Доля автора після 1606 р. невідома. Рукопис, переданий до Гданська дітям сестри Катерини, незабаром потрапив до Гданської міської бібліотеки [1] і дотепер зберігається у її фондах, які з 1955 р. становлять основу колекцій Гданської бібліотеки Польської Академії наук [2].

Рукопис Груневега неодноразово використовувався дослідниками історії Гданська [3]. Було опубліковано з цього рукопису уривки хроніки Гданська за 1400–1487 рр., складеної дядьком Груневега Якобом Люббе [4], і невеликий уривок власної хроніки Груневега [5], фрагмент про Львівський домініканський монастир [6], скорочений український переклад опису Львова [7]. На основі рукопису викладалася також і біографія Мартина Груневега [8]. У даній публікації розглядаються фрагменти, присвячені стародавньому Києву, подається їх переклад українською мовою.

Спогади Груневега писалися через 15–20 років після описуваних подій, але з використанням зроблених по дорозі нотаток. Це видно з того, що в усіх частинах рукопису дуже докладно вказано маршрути подорожей, зазначено місця і дати нічлігів на шляху, віддалі між містами [A]. Навряд чи можливо було б навести з пам'яті таку величезну кількість дат і географічних назв.

Порівняння з іншими джерелами засвідчує велику вірогідність повідомлень Груневега, людини допитливої і спостережливої. Він цікавився також історією, був знайомий з деякими історичними працями. Під час перебування у Києві мандрівник не лише познайомився з містом, й зібрав певні відомості про його історичне /115/ минуле. Пишучи про історію Києва, він спирається як на дані популярних у той час хронік, так і на інформації своїх знайомих. Таким чином, твір Груневега – цінне джерело про рівень історичних знань на Україні наприкінці ХVI ст.

Мартин Груневег твердив, що Київ заснував князь Кий 500 р. Ця дата практично збігається з приблизним датуванням початків міста, яке встановлюють сучасні історики шляхом співставлення археологічних і писемних джерел [9]. Розуміється, цей збіг цілком випадковий. Ймовірно, Груневег або його інформатор закруглив дату заснування Києва, яку подавав М. Стрийковський – 430 р.

Впровадження християнства на Русі Груневег датував 990 р., як і у «Хроніці всього світу» Мартина Бєльського. Твердження про християнізацію Русі в Константинополі також знаходимо в цій хроніці. Як гадають, Бєльський спирався на один із варіантів «Житія Володимира» [10]. Ймовірно, до твору Груневега ця розповідь перейшла з хроніки, а не безпосередньо з «Житія».

Інші повідомлення Груневега про історію Києва дуже фрагментарні. Він не згадує жодного з наступників Володимира, навіть Ярослава Мудрого (побудова Софії приписана також Володимирові). Немає згадки про зруйнування Києва Батиєм у 1240 р. і Менглі-Гіреєм у 1482 р., про захоплення міста Великим князівством Литовським, а згодом Польщею. Очевидно, Груневег і не ставив своїм завданням подати суцільний нарис історії міста. Він зупиняється головним чином на подіях, так чи інакше пов’язаних з описуваними будівлями. Так, при описі Золотих воріт переказано і тенденційні оповідання польських хроністів щодо цієї пам’ятки. Про напад на Київ Едигея розповідається у зв’язку зі згадкою про собор Михайлівського Золотоверхого монастиря (на думку інформаторів Груневега, баню собору позолочено на відзнаку врятування Київського замку від війська Едигея). Незважаючи на фрагментарність і окремі неточності, в цілому відомості Груневега про історію Києва більш грунтовні і вірогідні порівняно зі звістками на цю тему Лясоти і Левассера де Боплана.

Пишучи про історію Києва та його архітектуру, Груневег нерідко вдається до порівняння зі своїм рідним Гданськом. Він навіть співставляє відстані між вулицями та будівлями у Києві і Гданську. Це природно, оскільки читачами мали бути земляки автора. Цілком зрозуміло також, що бачене на Україні оцінюється крізь призму вражень від інших країн. Так, київську Софію автор порівнює з константинопольською. Він висловлює також думку, що засада вільної планувальної структури запозичена киянами від греків, оскільки, мовляв, для українців грецька культура так само приваблива, як для німців італійська. Хоч у цьому /116/ конкретному випадку таке пояснення непереконливе, свідчення автора про характер забудови Києва дуже важливе для дослідження історичної топографії. Воно підтверджує слушність точки зору тих істориків, які полемізують з гіпотезами про суцільний характер забудови київських кварталів [11]. Дані Груневега є також додатковим аргументом проти припущень деяких дослідників, начебто в минулому Старокиївська і Замкова гори не були відокремлені одна від одної [12].

Особливу цінність для реконструкції топографії стародавнього міста має поданий М. Груневегом план Старокиївської гори і опис пам’яток, що збереглися на той час на території «граду Ярослава». Мандрівник зробив слушний висновок, що від старого «Київського града», який «правильніше називати замком», місто поширювалося у всі сторони як на горі, так і на Подолі. Щоб оцінити джерелознавче значення плану, слід порівняти його з поданими Груневегом схематичними загальними планами Львова та Москви і більш деталізованими планами садиби домініканського монастиря [13] і вірменського кварталу у Львові. На останньому з цих планів досить точно передано не тільки розташування об’єктів, а й конфігурацію їх. Загальні плани більш умовні. Щоправда, і в них автор намагається розмістити об' єкти так, щоб дати правильну уяву, в якому напрямі вони розташовані один від одного. Проте більшість кривих ліній випрямлено, гострі кути замінено прямими. На плані Львова, який займає нижню частину сторінки, горизонтальні лінії видовжено, а вертикальні скорочено, тому квадрат перетворено в «лежачий» прямокутник. Очевидно, це пояснюється тим, що у висоту залишалося надто мало місця.

План Старокиївської гори займає проміжне місце між загальними планами міст і деталізованими планами міських кварталів. На відміну від плану Львова план Старокиївської гори розміщений не внизу сторінки, а на її лівому полі, досить вузькому. Тому видовженими тут виявилися вертикальні лінії. Якщо більшість планів Груневега мають північну орієнтацію, то на плані Старокиївської гори зверху – захід, а знизу – схід (підписаний латинською назвою orіеns). Мабуть, захід виявився зверху тому, що саме з цієї сторони розташовані Золоті ворота, від яких Груневег розпочинав опис Старокиївської гори. Потовщеною лінією передано західний і східний вали старокиївського «града». В першому з них показано Золоті ворота, позначені цифрою 2 на плані, в другому – інші ворота, позначені цифрою 6. Останні вже тоді були сильно зруйновані. Розташування їх напроти Золотих воріт вказує, що це ті ворота, які в історичній літературі відомі під назвою Софійських, або Батиєвих. В усякому разі, крім Золотих воріт, це єдині ворота, згадані Груневегом. На початку ХІХ ст., за даними /116/ Закревського, зберігалися, крім Золотих, тільки ворота, розташовані поблизу перетину сучасних вулиць Володимирської та Великої Житомирської [14]. Віддаль Софійського собору до Золотих воріт показана значно коротшою, ніж відстань від собору до Софійських воріт. Насправді ж, віддаль від Софії до Золотих воріт в 1,4 раза більша, ніж віддаль до Софійських воріт. Софія подана на плані праворуч від лінії Золоті ворота – Софійські ворота, а Михайлівський Золотоверхий монастир – ліворуч. Отже, їх взаємне розташування подане в дзеркальному зображенні, або, можливо, автор помилково поміняв місцями Золоті і Софійські ворота. Навіть враховуючи цю особливість плану, можна прийняти, що згадані в тексті і позначені на плані цифрою «руїни п’яти церков» були приблизно напроти Софії, але на південь від сучасної вулиці Володимирської. Можливо, серед них були і руїни Георгіївської та Ірининської церков. Адже пов’язання цих назв з виявленими археологами рештками храмів поки що гіпотетичне.

3 Подолу до Печерська автор їхав через Старокиївську гору, причому згадує на своєму шляху лише східні (Софійські) ворота. Очевидно, ворота, відомі у літописі як Лядські, в цей час вже не існували. Втім, південна окраїна «старого града», як і північна, виявилася поза рамкою плану, оскільки він зліва і справа обмежений лініями, якими в усьому рукописі відокремлено поля.

Надзвичайно цінні відомості Груневега про окремі пам’ятки архітектури Києва: Золоті ворота, Софійський собор, Михайлівський Золотоверхий монастир, Києво-Печерську лавру. Груневег висловлював думку, що саме з Золотих воріт походять двері кафедрального собору в Гнєзно – першій столиці Польщі. Насправді ці бронзові двері, прикрашені мистецькими рельєфами, були виготовлені у ХІІ ст. спеціально для Гнєзненського собору [15]. За художнім рівнем вони дуже виділялися серед інших аналогічних пам’яток, тому і виникла думка, що таке унікальне литво могло бути здійснене лише у Києві. Груневег чув, що ці двері були золотими, але сам припускав, що вони з корінфської міді і лише позолочені. Інші автори знають і інші пояснення назви Золотих воріт. І вже ця суперечливість джерел – доказ того, що виникла вона не у зв’язку з наявністю в оздобі споруди золота, а переносно, для підкреслення важливості і краси парадного в’їзду до міста (так, як це було і з константинопольськими Золотими воротами) [16].

Важливість для дослідників інформації Груневега про Софійський собор зумовлюється тим, що мандрівник бачив пам’ятку хоч і пошкодженою, але без будь-яких пізніх добудов і змін. Тому його /118/ свідчення допомагають уточнити реконструкцію вигляду пам’ятки в добу Київської Русі. Зокрема, дослідники протягом тривалого часу вважали, що другий поверх над зовнішньою галереєю з’явився щойно під час перебудови наприкінці ХУІІ – на початку ХVIII ст. Після того, коли у 1952 – 1953 рр. було виявлено на другому поверсі сліди давньої кладки, залишалося відкритим питання про те, чи над першим поверхом були окремі надбудови, чи суцільний другий поверх [17]. Тому заслуговує уважного розгляду свідчення Груневега, що ще наприкінці ХVІ ст. зберігалися руїни другого поверху зовнішньої галереї. У мистецтвознавчих працях трапляються твердження, що відсутні будь-які джерела для реконструкції вигляду ківорія Софії Київської. Але, як видно з опису Груневега, він мав чотири дерев’яні колонки. Мають значення для істориків мистецтва і згадки про намісні ікони, про конструкцію голосників тощо. Сумнів викликає звістка про наявність чотирьох веж. Можливо, в уяві мемуариста трансформувався спогад про дві реально бачені ним вежі.

Наведений Груневегом схематичний план Києво-Печерськоі лаври засвідчує, що при побудові на початку ХVIII ст. мурованих келій було збережено традиційне розпланування даної частини лаврської території. Висловлені тут зауваження стосуються лише деяких аспектів унікальної мемуарної пам’ятки. Нові дослідження, які особливо пожвавилися у зв' язку з відзначенням ювілею Києва, дають можливість краще інтерпретувати ті чи інші повідомлення Груневега. Публікація українського перекладу тієї частини мемуарів, що стосуються Києва, дасть змогу ширшого використання цього цінного джерела істориками та мистецтвознавцями.

3 подорожніх записок Мартина Груневега

(Уривок про Київ)

17 жовтня проїхали ми повз високий круглий вал посеред густого лісу. Біля нього нема відкритого простору і здалеку цей вал оточений ровом. Мешканці називають це місце Лос [В], я його обійшов навколо по верху.

Зупинялись пасти коней у лісі, тоді проїхали річку Роман [C]. Нічліг був у лісі біля річки Борщівка, близько півмилі [D] від Брусилова. Русини знають, яким могутнім містом був Київ і те, що він був столицею їхніх князів, що місто часто згадується в Хроніці у зв' язку з війнами і важливими подіями. Ще й сьогодні вони мають перед очима величну будову Софійської церкви, а за /119/ кілька миль навколо видно зруйновані мури. Тому вони говорять, що місто простягалося на 7 німецьких миль, багато з них також вірить, що Троя стояла на тому самому місці. І в зв’язку з цим вони ще говорять, що ця річка (Борщівка) дістала таку назву, бо біля неї, на місці нашого нічлігу, був борщовий торг. Я вважаю, що Київ був великим містом, але не на стільки миль, як говорять русини. Німецька миля, коли її взяти у квадрат, утворила б простір для великого міста і навряд чи Гданськ займає таку площу. Напевне, тодішній Київ не був більшим всього сучасного Гданська. І хоч це місце було так само далеко від міста, як і тепер, воно могло називатися борщовим майданом чи торгом, незалежно від того, чи там торгували борщем. До того ж русини рідко або швидше ніколи не купують борщу, а кожен робить його у себе вдома, бо це їхня щоденна їжа і напій. І щоб люди їздили кілька миль за борщем, який коштує гріш, це також видається недоречним. Отже це груба помилка простих людей (що не повинно нас дивувати), начебто Київ мав площу 7 миль і начебто ніде не було торгу борщем, лише на цьому місці, яке в наш час віддалене від Києва на півтори милі. Відомо також, що Троя лежить в Малій Азії, близько 300 миль від Києва.

18-го вранці прибули ми в славетне місто Київ і заїхали до вірменина на ім' я Абрагам (який відморозив собі ноги під час подорожі в Москву і тому ходив лише на колінах). Щоб ти не здивувався, як це ми могли в одного міщанина поміститися з такою великою кількістю возів, знай, що це місто забудоване не так, як це в нашій батьківщині. Вони всі живуть в дворах, за турецьким способом, або, правильніше, за способом греків, від яких вони мають релігію, їх наслідують у будівництві та звичаях, подібно до того як ми охоче йдемо за італійцями.

Паркан у Києві. Рис. М.Груневега 1584 р. [E]

Паркан у Києві. Рис. М.Груневега 1584 р. [E]

У Греції, або теперішній Туреччині, мури прикрашають місто ї вулиці. А тут, у Києві, йдеш між дерев’яними будівлями і парканами неначе у багатолюдному селі, покрученими, нерегулярними вулицями. Кожен двір має власний великий садок, город і багато будівель для худоби та людей. Все це розкидане тут і там, неначе гониться одно за другим. Кожен дім має свою лазню за таким зразком, як у нас платні лазні, але розміром як мала кімната. Вони палять в них майже щодня на зразок московитів, які постійно купаються, але без [їхніх] церемоній (…). Паркани при будинках гарно збиті з стоячих дощок. І все місто, хоч і дерев' яне, добре забудоване. Лише рідко трапляються приміщення з кахлевими грубками. Будинки криті гонтами, які вдвічі більші, ніж гонти у Польщі, – слушніше їх було називати дошками.

Місто розташоване на Дніпрі – річці, розміром подібній до Дунаю. Дніпро латини називають Бористеном. Річка багата на рибу. Вона протікала через Литву і цю Русь, впадаючи у володіннях польського короля в Евксінське море. ЇЇ охороняють козаки, яких у Києві повно. Те, що вони здобувають у своїх сусідів турків, татар чи московитів, тут все вони охоче залишають.

Загальний вигляд Києва. Рис. М.Груневега 1584 р.

Загальний вигляд Києва. Рис. М.Груневега 1584 р.

/121/ Київ лежить у глибокій долині, між високими горами. Він простягся на три сторони, одну сторону трикутника становить Дніпро, позначений № 4 на малюнку. Дві інші сторони впираються у гори, які на малюнку показано затемненими місцями. Білою площиною посередині я зобразив розташування міста. № 5 означає шлях, яким ми прибули, через високу порослу лісом гору. З цієї сторони є трохи вільного місця між горою і містом, яке тут захищене дерев' яними хрестовинами. З другої сторони місто притиснене до стрімкої гори і тому там не потребує іншої охорони. А зі сторони річки воно має замість муру паркани городів.

Коли ми з’їжджали з гори, ліворуч залишали гарну площу, рівну ринкові, де живуть переважно польські католики. Вона позначена № 3. Там стоїть костьол і монастир з ченцями нашого ордена. Костьол був заснований св. Яцентієм, але не на теперішньому місці, а на іншому, яке тепер далеко залишилося за містом. Його ще й тепер можна бачити — мурований, але цілком спустошений [19]. Теперішні костьол і монастир дерев’яні. Але ті, які я бачив, коли там був, згоріли через необережність кілька років тому, коли пріором був Йорданій Ковальковський. На його місце ченці хотіли поставити мене, але після посвяти їм послали патера Фелікса Бухаке (Булгака?), який, після закінчення будови костьолу і монастиря, там похований. У той час там жило ледве чотирьох ченців, але тепер вдвічі більше і [монастир] росте день у день.

№ 2 показує наш постоялий двір, кінець шляху з номера 5-го означає місце ринку, який краще назвати малою торговицею, бо він тісний. На ринку стоїть Богородична церква, мурована, але мала й стара, до того ж у кількох місцях пошкоджена (мабуть, під час пожежі) [20]. Вона крита гонтами і має посередині баню з дощок, грецького зразка. Ії дзвіниця також дерев’яна. Навколо церкви є крамниці. Поблизу цієї мурованої стоїть також дерев’яна церква, а від неї недалеко карвасар [21] для купців, споруджений з дерева. Над містом на високій горі лежить замок, великий, але поганої будови, з дерева, обмазаного глиною. Там живуть знатні люди, які не так стягають данини з купців, як де-інде. Одна з важливих причин цієї доброти – те, що дружина пана була вірменкою, хоч і католичкою (а пан був польським шляхтичем).

У Києві мешкає досить вірменів, які мають там також свою церкву з дерева. Але мало хто з них знає вірменську мову, більшість володіють лише українською, і одружуються з українцями, що, між іншим, дуже суперечить їхнім законам. Далі (за Києвом) уже не живе жодний вірменин.

… Від замку до Дніпра простяглася далі гора, дещо вища, так що замок лежить неначе на окремій горі, яка виросла з другої /122/ гори. Якщо хочеш зрозуміти розташування цих гір, то знай: місто тягнеться вздовж високої крутої гори, а від неї відокремлена гора, на якій замок, так що між замком і великою горою пролягла долина. На вищій горі є широка рівнина, частина якої від сторони міста відокремлена валами і ровами (всередині них приблизно стільки простору, як займають зерносховища в Гданську). Мешканці називають це оточене ровом місце «містом» (die Statt), але, очевидно, це старий замок, навколо якого будувалося місто в усі сторони, – на горі, а також, як тепер, внизу

Старокиївська та замкова гори. Рис. Рис М.Груневега 1584 р. [E]

Старокиївська та замкова гори. Рис. М.Груневега 1584 р. [E]

500 років після різдва Христового збудував це місто руський князь Кий, від якого воно отримало назву Києва. Це слово – прикметник: Київ, тобто Кия (des Kyes). Оскільки це слово по-польськи означає «кий», жартівливо називають мешканців міста «києносцями».

Пізніше, року 990 Володимир (також руський князь, при якому :зріс цей край і особливо місто) послав до Василія Костянтина, східного імператора, щоб одружитися з його сестрою. Коли отримав відмову, як негідний того поганин, погодився він на хрещення. Коли ж прибув до Константинополя приймати хрест, осліп. В тажому горі послав до нареченої, щоб сказали, що вона буде нещасною. На це вона відповіла: «Як тільки він охреститься, позбудеться сліпоти». І бог це здійснив. Отже він радісно повернувся до своєї країни, де своїх підданих привів до хрещення. Вони були охрещені в Дніпрі. Греки, як і вірмени, занурюють дитину повністю в купелі. І русини слідують у цьому за греками дотепер.

Цей Володимир привів з собою з Греції різних майстерних ремісників, за допомогою яких він спорудив у своїй країні багато гарних церков і монастирів. На згаданій вище горі, яку тепер назизають старим київським гбродом, спорудив він гарну велику церкву за прикладом і назвою св. Софії константинопольської. Вона стоїть у переважній частині і нині.

19 жовтня пішов я з Стефаном на гору, щоб оглянути старий город, і особливо церкву св. Софії. Цей згаданий Стефан – веселий, доброчесний і богобоязливий юнак мого віку – вроджений вірменин з Києва. Його батько, побожний і, як і син, справедлива та гарна людина. Король Сигізмунд за гідні діяння зробив його шляхтичем і надав йому село проблизу Києва. Без шкоди для своєї шляхетської честі він узявся за фірманство і віз тоді також товар синового хазяїна. Сам він не знав ні слова по-вірменськи, натомість син Стефан добре володів цією мовою, а до того і турецькою. Ці мови він вивчив у Кам'янці у одного вірменина, до якого батько його віддав ще малим […] [22].

Глечик-голосник з Софійського собору [E]

Глечик-голосник з Софійського собору [E]

Подібно до того як єпископ Оніас збудував в Єгипті храм на зразок єрусалимського, так і згаданий князь Володимир цією церквою Софії наслідував константинопольську. За своєю формою /124/ київська подібна до константинопольської, хоч не за розмірами, красою чи коштовністю. Святий мученик Ісидор був тут архієпископом. Теперішнього часу церква стоїть на пустому місті, далеко від людей, і ми не знали, як туди увійти. На мій погляд, пощадили цю церкву під час війн не лише християни, а й татари, бо вона стоїть ще ціла і там їхнє духовенство в певний час проводить богослуження. Довкола протікає туди дощ. Там завалилося не що інше, а тільки змурована навколо церкви галерея, над якою йде ще одна галерея. Двері не мають замків, – тільки забиті поганими дошками. На щастя ми знайшли діру, де випала частина муру. Через неї ми вийшли на верхню галерею, з якої ще там і тут стоять цілі частини, і з них можна уявити, який був вигляд церкви, коли вона була цілою. Константинопольська церква не має такої зовнішньої галереї, можливо, що її зруйнували турки. З цієї галереї можна пройти до галереї у церкві, яка кінчається при вівтарі таким самим способом, як у Константинополі…, за винятком того, що колони, у зв’язку з браком матеріалу, збудовано лише з цегли, яка, за грецьким зразком, має такі розміри, як у нас кімнатні плитки. З зовнішньої галереї до цієї внутрішньої ведуть троє дверей посередині, з однієї сторони. Вони в церкві з чотирьох боків викладені були мармуровим каменем. Поза тим не видно в церкві більше мармуру. Тільки ще в усіх чотирьох кутках церкви є круглі вежі з гвинтовими сходами, вони викладені гарними плитками з червоного мармуру, але жорсткого, неполірованого. Ці плитки, які досить великі, тягнуть люди на кладовища і прикрашають ними могили. Поза тим внутрішня галерея викладена цеглою, але дуже майстерно гарними старофранкськими взорами. Зовнішня галерея в такому поганому стані, що рештки хідника прогинаються аж на вулиці. Але внизу церква майстерно викладена різнобарвним глазурованим камінням. Четверо згаданих гвинтових сходів, здається мені, вели на непокриту галерею, чи, як це по-іншому зветься, на плоский дах, який був над зовнішньою галереєю. На ньому, мабуть, люди ходили собі для забави. Всередині церква ще стоїть непорушна, всюди коштовно розмальована і щедро позолочена. Там, де високий вівтар, на стіні є образ Марії, майже такої висоти, як уся церква. Виглядає він таким новим, як ніби був зроблений сьогодні. Під образом є вівтар з дерев’яним дашком на чотирьох стовпах, щоб з галереї не можна було вільно туди дивитися. З цього можна зробити висновок, що так само було і у константинопольській Софії. З-перед вівтаря вже забрали небесні врата до іншої церкви, але залишили там дві гарні великі ікони. На одній зображено Спаса, на другій Богородицю за грецьким звичаєм. їх через великі розміри нелегко було б забрати до іншої церкви. Що дивно, то це те, що на всіх склепіннях цієї церкви є керамічні глечики. Спершу на склепінні є шар цегли (грецького зразка [тобто квадратної форми], а не [прямокутної], як у нас), відразу на ньому встановлено глечики горлом вниз, з’єднані вапном. Глечики білі і тверді, у всьому подібні до звичайних глечиків, що коли один глечик взяти /125/ з склепіння, то можна на його місце вставити інший. Баня посередині церкви ще має хрест і вкрита свинцем, в інших місцях свинець забрано і замість нього зроблено покрівлю з дощок. Над великими церковними дверима (з сторони спуску) вміщено великий зелений камінь подібний до дзеркала. Про нього в народі дивна легенда, а саме, що у цьому зеркалі видно те, що вважалося таємним, і про це розповідають різні історії… У цьому краю нема мармуру, порфіру і алебастру і привезти їх неможливо без нечувано великих витрат, тому прикрасили цю церкву за допомогою майстерних грецьких гончарів гарними глазурованими камінчиками. Таке ще й тепер поширене у греків […].

План Старокиївської гори. Рис. М.Груневега 1584 р.

План Старокиївської гори. 1 – Cофійський собор; 2 – Золоті ворота; 3 – руїни воріт; 4 – п'ять зруйнованих храмів; 5 – Михайлівський собор. Рис. М.Груневега 1584 р.

Доданий тут малюнок показує розташування старого Київського замку, де розташована і св. Софія, яку вказує квадрат з цифрою 1. Проти неї йде велика вулиця з однієї брами від великої церкви як гданська ратуша від Кушнірської вулиці. Вона називається Золотою брамою. Двері відтіля мають бути в Гнєзно в кафедральному соборі. Твердять, що вони зроблені з поганого золота. Я вважаю ймовірним, що вони були зроблені з корінфської міді і позолочені, як це прийнято серед греків. Король Болеслав Хоробрий, коли він узяв це місто і замок, вищербив на цій брамі свого меча. Меч, яким він наніс по ній удар, зберігають у вежі в Гнєзно і називають Щербець, бо він від того удару вищербився [23]. Як пишуть, цей меч, принесений ангелом з неба, в багатьох бідах порятував цього короля.

1074 р. Болеслав Сміливий облягав Київ так довго, що місто напіввиголодніле піддалося. Коли він в’їжджав у замок, ударив у ворота, як його попередник [24]. Але Хоробрий своїми цнотами здобув королівську корону, а цей її втратив після вбивства Станіслава.

Тоді 1415 р. обложив місто татарський цар Едіга, спалив і знищив усе навколо, але замку не міг здобути, хоч докладав до цього великі зусилля [25]. З того часу пішло місто до занепаду аж до наших днів. Золоті ворота ще стоять, але переважна частина їх поруйнована… Зверху над ними влаштована каплиця — за звичаєм русинів, які прикрашають зверху свої брами гарними церковцями, віддаючи богові в охорону. Таку побожність вони, мабуть, перейняли від греків.

Там, де позначка № 4, недалеко одна від однієї стоять п'ять поруйнованих церков гарної будови. А там, де № 5 – церква Михайла. Вона ще ціла і при ній живе духовний. Ії верхня баня має яскраву позолоту, але краї даху навколо свинцеві, бо не вистачило /127/ золота. Причина, що церква покрита золотом, така. Коли Едіга, як було сказано, здобув місто, втекли жінки до замку і молилися богу. Оскільки він їх захистив, вирішили дати свої коштовності на позолоту церкви і це здійснили після того, як бог врятував їх від. поганих.

Собор Михайлівського монастиря. Рис. М.Груневега 1584 р. [Е]

Собор Михайлівського монастиря. Рис. М.Груневега 1584 р.

Півмилі від Києва є славний монастир і при ньому скит на римський лад, дуже знаменитий у всій Польщі; русини називають його «печерою»… Я хотів його побачити, тому 21 жовтня, коли хазяї у неділю були в гостях у замку, поїхали я і Стефан на конях через старий замок, крізь браму, позначену на малюнку № 3. Брама ця знищена, начебто її взагалі не було, бо кожен, хто не лінивий, бере цегли додому з цієї гори. Ми прибули до монастиря, який лежить у гарному великому селі при Дніпрі. Від брами, яка змурована під каплицею, ми зійшли з коней і повели їх за вуздечки. Відразу за брамою йде довга вулиця, при якій з обох боків ченці мають келії. І в кожного свій окремий будиночок та город. Всі будівлі гарно споруджені з дерева. Коли пройти цю вулицю, опиняєшся на великій площі, де зліва стоїть велика мурована церква Пречистої – так русини називають мадонну. Дзвіниця дерев’яна, а на ній годинник, що в тому краю вже дивина. Близько при ній стоїть ще одна велика мурована церква, але дуже спустошена і знищена. У селищї є також дерев’яні церкви. Навпроти церкви. справа, як показано хрестиком, великий гарний будинок з дерева. Там зібралися монахи як на свято. Як тільки нас помітили з сіней і довідалися, що ми від купців з Львова, до нас швидко підійшов монах і запросив нас від старшин на хліб і мед. Ми щиро подякували, але, перепросивши, відмовилися від їжі і пива, бо мали небагато часу. Попросили лише, щоб нам дозволили оглянути. церкву і печеру.

План Києво-печерської лаври. Рис. М.Груневега 1584 р.

План Києво-печерської лаври. Рис. М.Груневега 1584 р.

Отож скоро прийшов дзвонар і відчинив нам двері (з того боку, де позначено хрестиком). Я дав йому оплати три литовські полтини (Polten). Крім цих дверей, є ще двоє інших, всі вони залізні. Церква прикрашена гарно і коштовно. Є в ній також князівський надгробок з алебастру і мармуру [26]. Тоді нам згаданий хранитель дав за півтори гроші восковий світильник і повів до старця, у якого був ключ до печери. До неї ми йшли через великий, хоч і поганенький сад, як показує № 1. В ньому недалеко від брами була хатина печерника. Той повів нас зі своєї хати (на тій же горі з садом) до дверей, якими входять до печери. Цей вхід під горою, закритий загратованими дверима (на місці, яке вказує № 2). Це все з дерева. Кожен з нас узяв світло в руку і так ми спустилися. Від дверей веде вглиб гори прямий і крутий підземний хід такої висоти і ширини, що одна особа там може йти вільно. Коридор у твердій глині з вигладженими стінами, такої довжини як (у Гданську) від вулиці Рукавничків до Попівської. Звідтіля виходимо у велику церковну галерею, влаштовану прямо в горі. Вона /129/ такої ширини, що троє можуть стояти поруч. У цій галереї з обох сторін влаштовано отвори, зроблені в землі, один при одному і один над одним. Там ховають померлих монахів або й інших визначних людей і закривають їх глиною. Оскільки тіла лежать у холоді, вони не псуються, а зсихаються, так що невдовзі їх можна тримати назовні без смороду. Чорна смуга, позначена трьома крапками (:.), означає велике прокопане вікно, заповнене кістками мерців. Під № 1 іде прохід до каплиці, де є вівтар. № 2 – велика яма, облицьована деревом. Вона має йти на 50 миль під землею, при тому вона природного походження. Нам показали там багато тіл тих, яких вважають святими, і інших, вартих пам’яті. Є там і кілька голів, від яких з зубів стікає миро до скляночок. Його вважають дуже цілющим. У цій печері зовсім нема вологості. Найвизначнішим мені вдається, що тут нам показали цілого велетня. Я дав проповідникові два литовських гроші й подякував йому за доброзичливість.

Вхід до печер. Рис. М.Груневега 1584 р. [E]

Вхід до печер. Рис. М.Груневега 1584 р. [E]

Схематичний план частини печер. Рис. М.Груневега 1584 р. [E]

Схематичний план частини печер. Рис. М.Груневега 1584 р. [E]

Була причина, що ми так довго затрималися в Києві. Ми виклали там товари і купили дві великі ком’яги, які в Гданську по іншому називають «шмаками». Вони такі самі, як судна на Віслі, але так криті дошками, що дощ не може пошкодити товарів, а люди працюють на палубі, а не на бортах при палубі. Навантаживши товари, 25 жовтня увійшли і ми на судна […]. 26 жовтня ми відпливли.

Гданська бібліотека Польської Академії наук. Рукопис 1300, арк. 583 – 592. Оригінал. Переклад з німецької мови.

Примітки

1. Gunther O. Katalog der Handsehriften der Danziger Stadtbibliothek, 1908, S. 230.

2. Старий шифр рукопису – Lef 77, новий – 1300. Всього рукопис має 971 аркуш, розповідь про Київ вміщена на 583 – 593 аркушах. Висловлюю подяку працівникам Гданської бібліотеки за сприяння при ознайомленні з ру кописом.

3. Hirsch Th. Die Oberpfarrkiсhe von st. Marien zu Danzig. Danzig, 1843; Boite J. Das Danziger Theather im 16 – 17 Jhdt.— Theatergeschiehtliche Forsehungen. Hamburg – Leipzig, 1895, T. 12.

4. Scriptores rerum prussicarum. Leipzig, 1870, Bd. 4, S. 694 – 831.

5. Ibidem, S. 721 – 724.

6. Kwartalnik Architektury i Urbanistyki, 1969, t. 14, z. 2.

7. Ісаєвич Я. Найдавніший опис Львова. – Жовтень, 1980, № 10,. с. 105 – 114.

8. Sсriptores rerum Prussiсarum, Bd. 4, S. 692 – 693; Studia zrodloznawсze, 1969, t. 5, s. 57 – 77.

9. Рыбаков Б. А. Первые века русской истории. М., 1964, с. 6; Толочко П. П. Історична топографія стародавнього Києва. К., 1970, с. 53 – 54.

10. Рогов А. А. Известие по истории России в «Хронике всего света» Мартина Бельского. – В кн.: Новое о прошлом нашей страны М., 1967.

11. Толочко П. П. Древний Киев. К., 1976, с. 111.

12. Така гіпотеза слушно критикується в працях П. П. Толочка (Толочко П. П. Історична топографія…, с. 26).

13. Kwartalnik Architektury i Urbanistyki, 1969, t. 14, s. 68.

14. Прийнято вважати, що ці ворота — головний вхід до «граду Володимира». Та не виключена можливість, що ворота, рештки яких збереглися, споруджено вже під час укріплення «граду Ярослава».

15. Goldschmidt A. Die Bronzeturen von Novgorod und Gnesen. Die fruhmittelalterischen Bronzeturen. Marbourg a. Lahn., 1932, t. 2; Drzwi gnieznienskie. Wroclaw, 1956 – 1959, С. 1 – 2.

16. Толочко П. П. Історична топографія…, с. 88.

17. Кресальний М. Й. Софія Київська. 4-те вид. Київ, 1967, с. 9; Каргер М. К. Древний Киев. М.; Л., 1961, т. 2, с. 168.

18. Репродукції всіх малюнків, якими М. Груневег ілюструє свою розповідь про Київ, див.: Всесвіт, 1981, № 5, с. 207 – 211 [малюнки, що не увійшли до даної публікації, наведено з окремою приміткою – Укл.].

19. Груневег згідно з домініканськими переказами помилково ідентифікував з костьолом руїни церкви у Вишгороді.

20. Йдеться про церкву Богородиці Пирогощі на Подолі.

21. Карвасар (від караван-сарай) – гостинний двір.

22. Тут пропущено уривок, що не стосується Києва (про обставини, за яких Груневег познайомився з Стефаном).

23. «Щербець» – коронаційний меч польських королів був виготовлений у другій половині ХІІ або у першій половині ХIII ст. Золоті ворота, як відомо, споруджено 1037 р., тобто вже після смерті Болеслава І (Хороброго).

24. Болеслав 2-й (Сміливий) вступив до Києва як союзник дядька своєї дружини Ізяслава Ярославовича не в 1074, а в 1069 р.

25. Напад золотоординського темника Едигея (Ідигу) на Київ відбувся 1415 р. Дату 1416 подають хроніки Бєльського і Стрийського [Стрийковського? – Укл.]. У цих джерелах вживається такий же варіант імені, як у Груневега – Едіга.

26. Йдеться про надгробок князя Костянтина Івановича Острозького.

Публікується за текстом: Ісаєвич Я. Д. Нове джерело про історичну топографію та архітектурні пам’ятки стародавньго Києва (Мартин Груневег і його опис Києва) // Київська Русь. Культура. Традиції. К., Вид.: Наукова думка. 1982, с. 113 – 129.

Від укладача

Щоденники Мартина Груневега було видано в Німеччині: Almut Bues. Aufzeichnungen des Dominikaners Martin Gruneweg. В-во Harrassowitz Wiesbaden, 2008. Ще одна книга про Груневега цього ж автора: Almut Bues. Martin Gruneweg (1562 — nach 1615) — Ein europaischer Lebensweg Martin Gruneweg (1562- after 1615)- A European Way of Life. В-во Harrassowitz, 2009. Обидві книги частково доступні для перегляду в сервісі Google Books.

Я. Д. Ісаєвич на початку 1980-х здійснив ще одну публікацію київського фрагменту щоденника: Я. Д. Ісаєвич. Мартин Груневег і його опис Києва. Мартин Груневег. Славнозвісне місто Київ (фрагменти з подорожніх записок). – Всесвіт, 1981, № 5, с. 204 – 211.

Окремі відмінності у текстах обох публікацій та інші примітки:

A. “Шлях зі Львова пролягав через Зборів, Тернопіль, Базалію, Чуднів, Житомир, Коростишів, Брусилів”– прим. Я. Д. Ісаєвича (Всесвіт, С. 205).

B. “Очевидно, це укріплення стародавнього Білгорода (тепер Білгородка)” – прим. Я. Д. Ісаєвича (Всесвіт, С. 206).

С. За припущенням Almut Bues назва річки Roman є перекрученим Ірпінь: Irpin – Rpen (Almut Bues. Aufzeichnungen des Dominikaners Martin Gruneweg, S. 882).

D. Замість півмилі вказано “3,5 милі від Брусилова” – (Всесвіт, С. 206). Насправді є помилка в обох перекладах. В оригіналі – 8,5 миль (Almut Bues. Aufzeichnungen des Dominikaners Martin Gruneweg, S. 882).

E. Рисунки, що не увійшли до даної публікації, але наведені у публікації: Всесвіт, 1981, № 5, с. 207 – 211

Т. Н. Гедзь, травень 2013 р.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 5231

Модифіковано : 11.10.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.