3.1. Основні чинники трансформації мережевих електронних журналів
Салига П. Г.
МЕЖ є тим засобом масової комунікації, що має найбільшу історію побутування в мережі. Ця особливість робить МЕЖ джерелом знань про зміни, які відбувалися в інтернеті протягом останніх 30 років. Визначення трансформації МЕЖ є важливим кроком до розуміння еволюції мас-медіа загалом. Для такого дослідження нам потрібно визначити етапи розвитку МЕЖ та з’ясувати, під впливом чого відбувалася трансформація.
Складним питанням залишається визначення першого МЕЖ. У дослідника В. Монті зустрічаємо згадку про прототип електронного журналу, що видавався у 1976 році в Інституті технологій Нью-Джерсі (США). Журнал виходив щотижня в текстовому форматі тільки для читання [224, с. 11]. Очевидно йдеться про експеременти М. Турофа на базі мережі «EIES», які були описані цим науковцем у статті «The Electronic Journal: a Progress Report Journal of the American Society for Information Science» [284]. До наших днів збереглося перше періодичне видання під назвою «TCP-IP Digest». Однак, як зазначалося вище, це видання не можна назвати першим самостійним електронним журналом, оскільки дайджест був лише механістичним поєднанням листування комп’ютерних спеціалістів і майже не містив редакційної обробки матеріалів, окрім вступного слова та вихідних даних. На право першого МЕЖ претендує «Cheap Truth» 1983 року випуску, однак наявні в інтернеті файли містять дати, а головний редактор заявив в інтерв’ю, що існували й більш ранні видання. Також не можна упускати того факту, що «Cheap Truth» спочатку поширювався в друкованому вигляді, а в мережу потрапив для «якнайширшого розповсюдження». Тобто це була лише електронна копія друкованого видання [14]. Поширеною є інформація про те, що перший мережевий електронний журнал створив гурт американських хакерів «Cult of the Dead Cow» («Культ мертвої корови»), який опублікував свій перший МЕЖ у 1984 році і видає його до сьогодні. Видання містило не лише технічну інформацію, а також публікації про анархізм [138].
Одним із перших МЕЖ був також «H.A.C.K.», що видавався в 1984 році Греєм Вольфом. Проте публікації у виданні були інструкціями зі взламування телефонних мереж та доступу до баз даних у мережі. Тільки з четвертого номеру видавець створює шапку для свого видання і пише вступне слово [151]. Збереглися випуски МЕЖ «FSFnet», датовані груднем 1984 року. Це періодичне видання вийшло в кооперативній університетській мережі BITNET, що існувала окремо від інтернету. Згодом МЕЖ перейменували на «DargonZine».
Інші видання також з’являлися на початку 80-х років, використовуючи технологію BBS. Найвідоміший хакерський МЕЖ «Phrack» існує з 1985 року й до сьогодні. До нього вже були подібні журнали технічної тематики (комп’ютерні мережі/телефонія), як «TAP» і «2600». На відміну від «Cult of the Dead Cow», в якому публікували переважно індивідуальні матеріали членів угруповання, «Phrack» публікував тематичні збірки статей, на кшталт друкованих журналів. У листопаді 1985 року Р. Тішлер (Taran King) і К. Неідорф (Knight Lightning) сформували редакцію цього МЕЖ. Тексти були присвячені не лише комп’ютерній тематиці. У видання входили матеріали, присвячені фрікерству (незаконне підключення до телефонних мереж) та анархізму (схеми виготовлення вибухівки та відкривання замків у дверях). Завдяки доступності через інтернет і відсутності плати журнал швидко здобув популярність. Перший випуск МЕЖ був викладений на різних BBS під назвами «Metal Shop», «Elite» і «Kleptic Palace».
Після появи у США мережеві електронні журнали починають випускати і в Європі. У 1987 році виходить німецький хакерський МЕЖ «Illegal». Згодом він переходить на англійську мову. «Illegal» також розповсюджувався у друкованому варіанті. За словами його редактора Дж. Смарта перший друкований випуск мав наклад 10 примірників, а 25-й – 750 екземплярів. Цей МЕЖ охоплював аудиторію з різних країн, окрім німців, його читали у Швеції, Данії та Нідерландах [165]. Варто зазначити, що для цих країн англійська мова є майже другою офіційною, нею вільно володіє більшість населення, тому проблем з розумінням англійськомовного електронного журналу не було [304].
У різних джерелах першим академічним журналом називають не одне й теж саме видання. За свідченнями редактора Чарльза Бейлі першим науковим журналом може вважатися «New Horizons in Adult Education», перший номер якого датується 1987 роком [231]. Існують згадки про журнал «PACS Review», що починає випускатися в 1989 уже згадуваним доктором Ч. Бейлі з Університету Х’юстона [306]. Проте в електронному архіві у вихідних даних першого номеру зазначений 1990 рік. Головний редактор особисто теж підтверджує, що перший номер вийшов у 1990 році [279]. Також у двох науковців зустрічається згадка про журнал «Psycholoquy», що вийшов у 1989 році за редакцією доктора С. Бернарда з Університету Прінстона. Однак перші номери видання зникли з мережі і зараз є недоступними. «Psycholoquy» та «PACS Review» мали децентралізовану (peer2peer) систему рецензування, при якій статті рецензуються усіма читачами журналу [306]. З інших джерел відомо, що першим рецензованим академічним мережевим електронним журналом був «The Online Journal of Current Clinical Trials» («Онлайн-журнал сучасних клінічних випробувань»). Його перший номер вийшов 1 липня 1992 року. Це був спільний проект організацій «OCLC» та «AAAS». Він містив результати клінічних випробувань, огляди корисних книг, аналітичні статті та листи до редакції. Журнал індексувався бібліографічними базами даних «BIOSIS» та «MEDLINE». Видання розповсюджувалося через модемний прямий доступ до сервера, а також через інтернет завдяки спеціалізованій мережі «Electronic Publishing Service» [278].
Широкого поширення перші електронні журнали досягли через альтернативні мережі BBS (електронні дошки оголошень), що набули популярності серед користувачів перших персональних комп’ютерів у США. Першу електронну дошку оголошень винайшов у 1978 році В. Крістенсен. Цей винахід пов'язаний із великим сніговим штормом 1978 року, що зупинив роботу в Чикаго на декілька тижнів. Комп’ютерний програміст фірми ІВМ написав програму, що дозволяла б комп’ютерам через телефонну мережу під’єднуватися до комп’ютера, зчитувати текст, завантажувати програми та робити інші операції. За аналогією з дошками оголошень ця технологія отримала назву BBS (bulletin board system – електронна дошка оголошень). 16 січня 1978 року Крістенсен запустив цю програму, роздав номер терміналу своїм друзям, у яких на той час уже були комп’ютери, та написав статтю в журнал «Байт». Першу копію програми він продав власникам мережі PCNET за 50 доларів [162].
На той час існувала військова експериментальна комп’ютерна мережа, що мала назву ARPANET. Там уже видавалися періодичні дайджести, але доступ до військової мережі мало обмежене коло людей – науковців, техніків. Тому розвиток самвидавної електронної періодики ми спостерігаємо саме в таких незалежних комп’ютерних мережах, як BBS. У цій технології фактично вперше з’явилася можливість затримати мережеву масову комунікацію в часі. Власник електронної дошки оголошень встановлював на своєму комп’ютері термінал, що слугував сервером для користувачів. Людина, що приєдналася через свій модем до терміналу, зчитувала всі наявні там повідомлення і могла лишати свої. Оскільки більшість інформації було в текстовому форматі ASCII, вони займали дуже мало місця. Для такої комунікації користувачам потрібними були комп’ютер, модем і телефонна лінія. BBS долучив значно ширші кола до масової комунікації через комп’ютерні мережі, аніж це могла зробити офіційна ARPANET.
BBS як засіб розповсюдження МЕЖ виявився зручним. Ми спостерігаємо цілий мережевий видавничий бум у кінці 80-х на початку 90-х років. Фактично у власників приватних комп’ютерів не було можливості обирати мережі, бо перший комерційний провайдер з’явився тільки у 1989 році [310].
Від початку 80-х до середини 90-х років ХХ століття більшість BBS була у власності приватних людей, так званих «SysOp» (system operator –системний оператор), які займалися цим як хобі. Деякі BBS надавали доступ лише за підпискою – читачам, що заплатили за доступ. Користувачі таких дошок утворювали різноманітні групи за інтересами і спілкувалися переважно в мережі. Для зв’язку з BBS інших регіонів вони могли застосовувати фрікінг (нелегальний доступ до телефонних ліній). Це було досить поширеним явищем, оскільки перші користувачі мережі інтернет були технічно підготовлені для цього. Відомо, що навіть творці компанії «Apple» С. Возняк і С. Джобс починали з продажу незаконних апаратів для взламування телефонних мереж [150].
Мережа інтернет не є єдиним простором. Під впливом мережі WWW, яка об’єднала своїм інтерфейсом більшість сервісів всесвітньої мережі, створюється хибне враження, що вона і є інтернетом, однак це лише один, хоч і важливий, його сервіс. До появи приватних провайдерів доступ до інтернету з його тогочасними сервісами FTP, e-mail, gopher були привілеями військових, науковців та студентів університетів. Пересічний користувач персонального комп’ютера не міг отримати доступ до інтернету, створювати свої регіональні мережі, які й заповнили BBS. Вони створювали альтернативні мережі, доступ до яких могли мати всі охочі. Через це BBS стали популярними і на ціле десятиліття були єдиним доступним для приватних осіб мережевим засобом масової комунікації.
Більшість інформації, яка в той час розміщувалася на серверах BBS, –тексти та малюнки текстової графіки, а також шляхи до файлів з описом. На початку 90-х років електронні дошки оголошень стають настільки популярними, що зробили можливим вихід у США двох друкованих журналів, присвячених цій тематиці «Boardwatch» («Огляд дошок») і «BBS Magazine» («BBS журнал»), де публікувалися телефони та наповнення дошок оголошень, розміщених на території США та поза їхніми межами. Друкований журнал «Computer Shopper» (США) публікував щотижня список усіх доступних BBS та короткі анотації до кожної [251].
Паралельно розвиваються подібні до BBS мережі. У 1979 році Т. Траскот разом з Д. Елісом винаходять подібну до BBS систему, що набула поширення лише на початку 90-х, – ехоконференції. Цей винахід зняв просторові обмеження BBS, оскільки його підключили до ARPAnet. Для отримання нових повідомлень уже не потрібно було додзвонюватися до терміналу. Тепер варто було лише підписатися на конференцію і нові повідомлення починали приходити у вигляді пошти. Такий метод доставки був реалізований через пакетну передачу даних, тому інформація могла передаватися по всьому світові. [184]. У новій мережі з’являються періодичні видання, першим з яких було «FIDOnews», що вийшло у 1984 році під редагуванням Т. Дженінга [163].
Лише у кінці 80-х років, з появою комерційних провайдерів, стало можливим долучитися до інтернету пересічним громадянам без наукового ступеня або військового звання. Тобто інтернет став справді масовим. У цей час популярними стали й ехоконференції. Перше помітне застосування мережі як ЗМК відбулося під час суспільних заворушень у Східній Європі та війни в Перській затоці. Саме тоді інформація змогла розповсюдитися із зони конфлікту не лише через офіційні ЗМІ, але й через інтернет. Це перевернуло уявлення людей щодо потенціалу цієї глобальної системи зв’язку. Ось що сказав про це директор компанії «Microsoft» Б. Гейтс: «Під час недавнього політичного конфлікту в Росії обидві сторони могли апелювати до світової громадськості, відправляючи свої повідомлення на електронні дошки. Так мережі дозволяють контактувати зовсім незнайомим людям, що стривожені однаковими проблемами» [18].
Текстові видання називали ASCII-журналами, від назви англійського кодування. Це був міжплатформний формат тексту, тому його могли створювати та читати на будь-якому комп’ютері, що відрізняло МЕЖ від дискових журналів, які створювалися винятково для якоїсь однієї марки комп’ютерів. Головний редактор МЕЖ «Prime Anarchist Column» зазначав: «Багато людей запитують, на якому комп’ютері я роблю цей журнал. Я маю 8-бітний Atari і це взагалі не проблема» [243].
Перша суттєва трансформація відбулася з МЕЖ через появу нової технології – гіпертексту. Поки набував популярності протокол ехоконференцій nttp, у 1989 році в Женевській лабораторії ядерної фізики (CERN) науковець Т. Бенерс-Лі розробляє гіпертекстовий протокол http. Нова технологія дала змогу поширити інтернет далеко за межі технічних та військових еліт. Пройде ще декілька років, поки гіпертекст стане масовим явищем. Гіпертекстова мережа WWW не лише краще долала часову та просторову розмежованість, а й давала змогу макетувати текст разом із зображеннями (до того видання взагалі були лише текстовими). Стало можливим робити посилання на інші тексти безпосередньо з документа, пошук файлів став дійсно глобальним. Якщо раніше щоб знайти потрібний матеріал доводилося інколи тижнями шукати його в різноманітних групах конференцій, то тепер потрібний текст знаходили пошукові машини та гіпертекстові каталоги. Посилання зв’язали всі документи світу в одну велику бібліотеку. Саме через таку популярність гіпертекстової мережі WWW переважна більшість користувачів і асоціює з нею інтернет, забуваючи, що це лише загальна назва для багатьох сервісів [210].
Гіпертекстова мережа WWW трансформувала не лише МЕЖ. Вона стала наскільки популярною, що згодом через її інтерфейс почали користуватися й іншими мережами (ftp, news, електронна пошта тощо), таким чином відбулася загальна трансформація мережевих видань. Зрештою WWW поглинула всі мережі й сьогодні вважається майже синонімом терміну «інтернет». У «Каталозі електронних журналів», що вийшов у 1991 році у США, подається інформація про розповсюдження МЕЖ. І якщо на початку переважна більшість журналів розсилалася через електронну пошту, а веб-сайтів взагалі не було, то в 1996 році майже 90 % МЕЖ мали свої сторінки у мережі WWW. Гіпертекстова мережа впливала не лише на форму подачі інформації, але й на періодичність, оскільки тепер стало можливо публікувати нові статті не групами (як у друкованому журналі), а поступово [182].
Як зазначили дослідники МЕЖ А. Ховав та П. Грей, одразу після презентації WWW була заснована величезна кількість електронних журналів з «подальшим високим рівнем смертності серед них» [181, с. 131]. На важливість гіперпосилань для навчальних МЕЖ вказував В. Монті у статті «Веб-журнали й освіта». Цей американський дослідник зазначав, що активні посилання та різні формати дозволяють студентам обирати власний стиль навчання [224, c. 11]. На базі гіпертекстових документів з’явилися нові види видань: статичні та динамічні сайти. Технологія розмітки тексту була такою простою, а хостинг в інтернеті настільки дешевим, що навіть школяр міг відкрити власне видання. Цим тривалий час користувалися різноманітні маргінальні угруповання молоді, що пропагували свої ідеї. Підприємства, громадські організації, партії та приватні особи також відкривали власні сайти. Зазвичай подібний ресурс містив інформацію про власника і давав можливість зв’язатися з останнім через e-mail. Мережеві електронні журнали, що розвивалися на базі HTML, від сайтів відрізняються лише тим, що останні не є періодичними виданнями.
На період розвитку гіпертекстових видань припадає активне входження наукових журналів у мережевий формат. Завдяки деяким статтям того періоду можна визначити, які саме технологічні переваги HTML збиралися використовувати спільноти науковців. Якщо оперативність, безпаперовість та безкоштовність були характерними і для текстових МЕЖ, то наскрізний пошук видань змогли робити тільки завдяки системі гіперпосилань, що зв'язувала усі сторінки видання разом. Також позитивно оцінювалася можливість інтегрувати в текст графіку та таблиці. Для наукових журналів це було важливим досягненням, оскільки вони змогли публікувати графіки та інші візуальні результати дослідження безпосередньо біля тексту про експерименти [177, c. 599].
Трансформаційні зміни, що з’явилися з HTML, дозволили видавцям МЕЖ широко використовувати фотографії. В історії подібне вже траплялося на початку ХХ століття, коли широке запровадження фотографії змінило стилістику журналів. Важливим етапом розвитку мережевих медіа і журналів зокрема стало винайдення методів стиснення графічної інформації, що уможливило передачу зображень через повільні канали. Гіпертекст дозволив макетувати ілюстративний матеріал разом із текстом. Зображення в HTML вставляються як окремі документи. У мережі підтримуються тільки деякі формати растрової графіки – GIF, JPEG та PNG.
Першу версію графічного формату GIF розробили в 1987 році фахівці комп’ютерної мережі «CompuServe» як простий растровий формат для обміну малюнками в мережі. Згодом у створеній версії виявили низку недоліків, що гальмували ефективне використання. У 1989 році розробили сучасну версію GIF (Gіf89a). Формат має багато мінусів, що звужують можливості його використання. Однак є і переваги: невеликий розмір файлу, можливість задавати зображенню прозорість, підтримка анімації, функція зменшення кількості кольорів (відповідно і розміру зображення) від 256 до двох, можливість завантажувати зображення черезрядково (interlaced) – спочатку в поганій якості, потім у кращій, що дає змогу побачити графічний елемент до остаточного завантаження сторінки. GIF працює з кольоровою схемою Index, у якій кожен піксель містить лише один байт інформації. Якщо перевести це в десяткову систему, вийде 256 кольорів (від 0 до 255). На фотографіях у форматі GIF дуже помітними є переходи між кольорами, зате для малюнків з малою кількістю кольорів цей формат ідеальний [135].
Інший формат графіки – JPEG працює з колірними схемами, що можуть передавати зображення високої якості. Це Grayscale для чорно-білих зображень та RGB (red – червоний, green – яскраво зелений, blue – синій) – для кольорових. Схема Grayscale – це шкала 256 відтінків сірого (тобто один байт на один піксель). У RGB є три канали, у кожному з них по 256 відтінків трьох базових кольорів – 32 біти на один піксель. При накладанні базових кольорів можна отримати 16,8 млн відтінків. Метод компресії формату JPEG має таку ж саму назву. При його застосуванні програма розбиває зображення на прямокутники, які потім зашифровує за спеціальним математичним алгоритмом. Також JPEG-компресія видаляє із зображення ті кольори, які не сприймає людське око. Проте з чорно-білого зображення JPEG-компресія не зможе нічого вилучити. Загалом можна отримати стискання в пропорціях 50:1 без суттєвих втрат якості. До недоліків стиснення за методом JPEG належить поява на зображеннях характерних пошкоджень графіки – артефактів. При високих ступенях стиснення зображення розділяється на блоки розміром 8×8 пікселів. Цей ефект особливо помітний на фрагментах зображення з плавними змінами яскравості та на чітких межах контрастних кольорів [135].
Ізі фотореалістичними зображеннями також може працювати формат PNG (portable network graphics – переносна інтернет-графіка) Це растровий формат збереження графічної інформації, що використовує стиснення без втрати якості. PNG створений для заміни GIF графічним форматом, який можна використовувати без ліцензії [135].
МЕЖ, що виходили у текстовому форматі, обирали HTML, оскільки він був зручніший та функціональніший. Один із найстаріших МЕЖ – «DargonZine», що починав видаватися на базі ASCII, зараз перейшов на гіпертекст, зберігаючи періодичність виходу як пам’ять про своє історичне минуле [147]. Формат HTML давав багато переваг творцям МЕЖ. Наприклад, музичний електронний журнал «Hear & Play Wednesday Weekly», що спеціалізувався на вивченні гри на фортепіано і розповсюджувався через електронну пошту, у 2011 році перейшов у гіпертекстовий вигляд. Це дало змогу редакції макетувати текст (відокремлювати акорди від тексту кольором, виділяти терміни в тексті за допомогою курсиву, наголоси – за допомогою напівжирності, розставляти заголовки), давати посилання на суміжні теми безпосередньо з тексту, вставляти ілюстрації у форматі JPEG та відеоуроки, підключати коментарі до статей та функції репосту в соціальні мережі. Наприклад, матеріал «Як покращити силу та універсальність головних акордів» починається з фрази: «Насправді я вже говорив про головні акорди на минулому уроці, ось тут і навіть тут». Слова «минулому уроці», «ось тут» і «навіть тут» – перетворені на гіперпосилання, що скеровують до інших публікацій МЕЖ. Схема акордів (C E G (C major)) відмежована від основного тексту кольором та лінією, що проходить ліворуч за допомогою елементу <blockquote>. Підзаголовки відділені елементом <h1>. Зображення у форматі JPEG ілюструють клавіші, які потрібно натискати. Стаття має альтернативну рубрикацію, створену за допомогою тегів (діатонічні акорди, головні акорди, головний акорд, відносний мажор, відносний мінор, другорядні акорди). До матеріалу додана можливість коментування, 11 читачів цим скористалися. Також до статті долучені посилання на інші схожі за тематикою публікації. Кнопка соцмереж показує, що 16 осіб на неї натиснули і таким чином розмістили цю статтю на своїх сторінках [171].
Через кілька років після появи мова розмітки HTML перестала відповідати вимогам веб-дизайнерів. Програмісти різних країн створювали свої розширення для HTML. У 1994 році Х. В. Лі створює каскадні таблиці стилів CSS (Cascading Style Sheets – каскадні таблиці стилів) – доповнення до гіпертекстової мови розмітки, що спрощує процес верстки та розширює межі веб-дизайну. У 1996 році W3C (Word Wide Web Consortium – Консорціум всесвітньої павутини) приймає CSS за стандарт.
Гіпертекст існує не лише у форматі HTML, але й у XML. Цей формат розшифровується як Extensible Markup Languages (розширювана мова розмітки). Ще в 70-х роках науковці компанії «IBM» Ч. Гольдфарб, Е. Мошер та Р. Лоріє почали роботу над мовою розмітки, яку б однаково могли читати всі машини. Результатом роботи стала «Standardised Generalised Markup Language» – SGML («Стандартна узагальнена мова розмітки»). Створена мова була складною для використання, тому застосовувалася професіоналами до появи розширення HTML у 1989 році. Простота гіпертекстової мови розмітки дозволила звичайним користувачам створювати власні сайти. Негативною рисо такої популярності стала велика варіативність синтаксису, оскільки над розвитком мови HTML працювали виробники інтернет-оглядачів. Уесе це зрештою призвело до «війни браузерів» [100]. XML мала заповнити проміжок між простою, але багатоманітною мовою HTML та чітко визначеною, але складною SGML. Дослідженням можливостей XML у виданні МЕЖ займався Дж. Вустерман [309].
Для гіпертекстових журналів важливою характеристикою залишається програма, якою переглядають МЕЖ. Різні браузери неоднаково передають код HTML, що ускладнює роботу веб-дизайнера. Ще в 2007 році гіпертекстовий МЕЖ «Другое полушарие» писав, що для перегляду варто використовувати браузери Internet Explorer та Avant Browser. Усі інші можуть викривлювати текстову графіку [26]. Історія інтернет-оглядачів починається з програми WWW, яку створив сам Т. Бернерс-Лі. У 1993 році в Іллінойському університеті М. Андреесен та Е. Байна розробили перший популярний браузер Mosaic 1.0. Ця програма підтримувала кілька платформ – PC та Macintosh, також з’явилися можливості слухати музику, створювати закладки (вибране) та журнал, у якому зберігатимуться адреси відвіданих користувачем сайтів. У 1994 році Андреесен пішов з проекту Mosaic і забрав із собою програмні коди. Він заснував фірму «Netscape Communications» і до кінця 1994 року випустив браузер Netscape, що одразу став популярним. Компанія «Microsoft» у 1995 році випустила Internet Explorer. Розпочалася тривала конкуренція між двома виробниками, що отримала назву «Війна браузерів». Обидві компанії не хотіли узгоджувати, як повинен відображатися html-код, і сайти у різних браузерах мали різний вигляд. Ще в 1994 році науковці разом з Бернерсом-Лі заснували організацію W3C, яка мала контролювати стандарти HTML. Однак дві згадані вище компанії разом із меншими фірмами, такими як норвезька «Opera Software», не використовували поради W3C [242]. Сьогодні ситуація владналася, однак ще досі браузери різних виробників можуть своєрідно інтерпретувати код веб-сайту.
Формат HTML має низку переваг, тому його продовжують використовувати видавці МЕЖ. Для частини електронних журналів гіпертекст лишається єдиним засобом для фунціонування, оскільки, наприклад, GIF-анімація неможлива в жодній іншій технології. І хоч більшість МЕЖ сьогодні видаються у форматі PDF, наразі багато журналів використовують для розповсюдження веб-сайти. Потрібно зазначити, що гіпертекст перебуває в постійній трансформації, тому цей етап розвитку ще не закінчився.
Попри велику кількість позитивних характеристик, гіпертексту має і недоліки:
– журнал у форматі HTML перестає бути одним цілісним файлом. Специфіка формату в тому, що макетування та зображення – це різні файли, кожна стаття також зберігається в окремому файлі. Такі журнали вимагають постійного онлайн-хостингу. Небезпека зникнути в подібних видань значно вища, ніж у МЕЖ, що розповсюджуються у вигляді одного файлу в різноманітних мережах;
– гіпертекст залежний від програми оглядача. Однак ця проблема з кожним роком зменшується, оскільки все більше браузерів приймають єдиний стандарт для гіпертексту –W3C.
На відміну від ASCII, новий формат вимагає спеціальних знань з мови розмітки HTML. Для спрощення процесу публікації розроблялися системи управління контентом, які приховували від користувача процес макетування. Із часом знання HTML стали непотрібними для пересічного видавця, тому тепер для створення власного МЕЖ з оригінальним контентом треба вивчати гіпертекстові технології.
Широкі трансформаційні можливості мови розмітки HTML не могли конкурувати з програмами верстки, що використовувалися в друкованих виданнях. Потрібен був формат файлів, що міг би містити в собі такі дизайнерські елементи видання, як шрифти, векторна та растрова графіка, макетування. Ще в 1983 році компанією «» була розроблена мова опису документів PostScript, що уможливила друк складних документів на принтерах. На початку 90-х один із засновників компанії «Adobe» Д. Варнок почав проект під назвою «PDF», метою якого було створення передумов для безпаперового офісу. Усі документи та папери мали б передаватися між людьми за допомогою мереж, а не через друк на папері. Ці ідеї були актуальними вже тривалий час, проте недосконалість технології не дозволяла передавати складні документи між комп’ютерами. На початку роботи розробники визначили, що новий формат повинен не залежати від комп’ютера, на якому буде відкритий чи створений документ. Д. Варнок свого часу писав: «Тільки уявіть можливість пересилати текст разом із графікою в одному документі (газета, журнал, стаття, інструкція з використання будь-чого) через електронну мережу доставки. Ці документи можна буде переглянути на будь-якому комп’ютері або роздрукувати. Такі можливості можуть змінити шляхи організації та розповсюдження інформації» [294].
Компанія «Adobe» вперше заговорила про новий формат на Seybold-конференції в Сан Джосі (San Jose, Каліфорнія, США) в 1991 році. Таким чином було проголошено про початок створення нового формату, який назвали PDF 1.0. Програму для створення та перегляду PDF-файлів, «Acrobat», презентували 15 липня 1993 року. Цей формат файлів дозволив фахівцям, що мали досвід роботи в друкованих виданнях, легко створювати електронні. Процес макетування був однаковим для обох видів видань, але замість виводу на папері макет друкувався в PDF-файл, який потім можна було розмістити в інтернеті. Більшість сучасних МЕЖ із дизайну та поліграфії зараз виходять у цьому форматі файлів.
Видання може містити текст, векторну графіку та растрову графіку, макетування, гіперпосилання, інтерактивні елементи, створені за допомогою мови програмування JavaScript (починаючи з Acrobat 3.0), звук. Прогресивність переносного формату документів підтверджується тим, що МЕЖ, які існували до того в HTML, переходять на PDF. Наприклад, російський літературний електронний журнал «Другое полушарие» виходить у 2007 році у вигляді веб-сторінок, які верстаються в програмі Microsoft Word 9, про що свідчить рядок коду <meta name=Generator content=«Microsoft Word 9»>. Починаючи з восьмого номеру (2009), журнал починає виходити у форматі PDF без пояснення причин таких змін [27].
Частина видавців (МЕЖ «РОТТ», «Artzmania», «BAK Magazine») обробляють файли PDF спеціалізованими програмами, що імітують гортання сторінок (наприклад, «spotbit.com», «The Peperless Publishing»). Такі видання мають формат файлів ЕХЕ для комп’ютерів PC. Але багато читачів журналу користуються комп’ютерами сімейства Apple, тому такі журнали переважно виходять паралельно у форматах EXE та PDF, бо останній є міжплатформовим форматом переносних документів.
Причину популярності формату PDF у наукових журналах можна пояснити консервативними настроями аудиторії. Дослідниця МЕЖ К. Тенопір у грунтовному дослідженні «Використання та користувачі електронних ресурсів бібліотеки» зазначає, що читачі переважно роздруковують потрібні їм сторінки з електронних журналів [274, c. 72]. За визначенням деяких дослідників, наявність файла для завантажування є характерною рисою дискових електронних журналів. Наприклад, видавець дискмагу «Hugi» К. Д. Волко зазначає – «На відміну від онлайн-журналів, дискові не потребують підключення до інтернету. Їх можна завантажити один раз і потім читати офлайн» [290]. Проте читати онлайн необхідно тільки електронні журнали у форматі HTML та FLASH, інші видання також завантажуються на комп’ютер.
Мережеві видання у форматах FLASH та PDF могли містити в собі шрифти, тому видавці мали змогу використовувати будь-які гарнітури, не хвилюючись за те, що читачі можуть їх не прочитати. Із появою формату PDF складність верстки та дизайн МЕЖ досягли рівня друкованих журналів. Видавці МЕЖ активно експериментують зі шрифтами. Великі бібліотеки безкоштовних шрифтів у відкритому доступі в мережі дозволяють підібрати безліч шрифтів.
В Україні перший МЕЖ у форматі PDF почало видавати маргінальне націоналістичне молодіжне угруповання «Бійцівський клуб». На початку 90-х років в Україні видавали підпільні саморобні видання (зини) маргінальної проблематики. Окрім поширеної серед зинів анархічної тематики, зустрічалися також і ультраправі журнали. Київські скінхеди з організації «Дозор88» видавали зин «Блокпост» [20, c. 250]. «Бійцівський клуб», що поширювався з осені 2000 року в паперовому варіанті, став електронним виданням у жовтні 2005-го. Угрупування зняло собі домен bklub.org.ua і розмістило там перший номер МЕЖ. У виданні було багато новинного матеріалу, що частково виправдовувало самоназву «газета». П’ять номерів журналу з’являлося періодично (щомісяця), але згодом перейшло у формат блогової спільноти. Останні номери МЕЖ виходили як збірка найкращих матеріалів зі спільноти.
Водночас у форматі електронного журналу російською мовою починає виходити дніпропетровський інформаційно-розважальний журнал «НАШ». Щоправда він існував і в друкованому варіанті, тому це не оригінальний МЕЖ, а електронна копія друкованого. Технологія PDF дозволяла легко перетворювати макети, підготовлені до друку, в електронне видання. Наразі в інтернеті у відкритому доступі перебувають чотири останніх номери журналу та багато відсканованих. «НАШ» дуже легко сприйняти за мистецький МЕЖ, оскільки формат, стиль і дизайн нагадують журнал. Паралельне видання друкованої та електронної версій не є новим. У Європі таким чином видається чеський поліграфічний журнал «TYPO» (www.magtypo.cz), «National Geographic», «Newsweek» та інші.
В останній місяць 2007 року паралельно вийшло ще два українських мистецьких електронних видання: київський українськомовний езин візуальної комунікації «Дуршлаг» та львівський російськомовний електронний арт-журнал «РОТТ». Обидва розповсюджуються через широку мережу дизайнерських сайтів та спеціалізованих спільнот. «РОТТ» від самого початку залежав від періодичності (щомісяця), тоді як «Дуршлаг» є продовжуваним виданням і видається в міру підготовки матеріалів. Вихід у світ перших номерів цих езинів вплинув на розвиток українського сегменту інтернету. Відомий інтернет-портал «» навіть вжив термін «езиноманія» для опису цієї події [33]. МЕЖ в Україні нарешті вийшли на офіційний рівень, про що свідчать принаймні реальні імена членів редакції, тоді як раніше видавці використовували переважно псевдоніми. Низка публікацій у ЗМІ також свідчить про визнання цього виду видання суспільством.
Простота створення і безкоштовність формату PDF дозволили використовувати МЕЖ у навчальних цілях – для створення експериментальних видань. Формат PDF використовується в навчанні дизайнерів, оскільки він є повним замінником друкованого журналу (якщо брати до уваги тільки редакційну частину його створення). Тому дизайнери і верстальники на PDF-журналах вчаться створювати журнали . Наприклад, Академія Вільних мистецтв та наук організовує своїх студентів у редакції, які випускають МЕЖ. На сайті можна переглянути роботи. Студенти тестують свої знання на електронних журналах, щоб отримати необхідні навики для сучасного ринку праці. Академія Вільних мистецтв та наук усвідомила важливість МЕЖ для навчання і ввела їх як обов’язковий курс [299]. Студентські роботи можна переглянути на сайті . Формат МЕЖ використовується у численних виданнях за 24 години. В Україні подібними проектами займається організація «Інтерн’юз-Україна» [99].
Видавці МЕЖ мають переваги щодо вибору технології. Наразі, коли PDF досяг рівня розвитку дизайну друкованих видань, форматові не вистачає анімації. Прогалину намагаються закрити JavaScript, HTML 5 та FLASH. Редакція журналу «Bastard» намагалася верстати видання в технології FLASH, але повернулася до PDF. Видавець цього електронного журналу писав: «Як ви помітили […] після того, як минулий номер видання був опублікований у FLASH, «Bastard magazine» знову публікується в PDF. Так, FLASH гарна річ, але не моя. І, що найголовніше, я повернувся до PDF, оскільки отримав багато листів читачів щодо цього. Денні Кід, графічний дизайнер з Університету Цинцинаті написав мені: «Мені подобається журнал, але я розчарований вашим переходом з PDF на FLASH. У PDF форматі я міг завантажити його і читати у вільний час на моєму кишеньковому комп’ютері. Тепер я не можу завантажити його». Це для мене дійсно гарна причина, щоб публікуватися знову в PDF» [117].
На сьогодні FLASH використовується переважно для анімації перегортання сторінок в електронних журналах. Розвиток саме цієї технології ставиться під сумнів тим, що вона має низку недоліків. Макети, створені у FLASH, потребують забагато ресурсів. Мобільні пристрої мають недостатню для коректного відображення МЕЖ потужність. Також подібні макети залежать від програмного забезпечення, як свого часу від нього залежали гіпертекстові журнали. Якщо в користувача відсутня потрібна версія продукту, він не зможе переглянути журнал. У цілях безпеки в браузерах може бути вимкнена можливість завантажувати з інтернету FLASH-додатки, що може перешкоджати перегляду видання. Також текстова інформація не індексується пошуковими машинами, що ускладнює пошук журналу [214].
Іншою проблемою розвитку динамічних форматів є складність виготовлення, оскільки вони вимагають спеціальних технічних знань у сфері програмування. Для створення динамічного видання потрібна кропітка робота дизайнерів та програмістів. Якщо редакція має достатньо грошей для такої верстки, то виходять унікальні видання, як, наприклад,«ISDC ezine», який видавали чотири рази на рік з 2010 по 2011 [186]. Затрати на випуск такого видання мають бути виправданими. Хоча сучасні програми для верстки дозволяють анімувати сторінки журналу, технології недостатньо розвинуті, а видавці, недостатньо мотивовані, щоб тривалий час створювати повністю динамічні МЕЖ.
Таким чином, МЕЖ постійно зазнавали трансформаційних змін. Якщо здійснювати класифікацію за технологією, то мережеві журнали можна розділити на текстові ASCII; гіпертекстові; PDF; FLASH. Розвиток та занепад різних технологій можна простежити на діаграмі, де фази активного розвитку позначені темнішим кольором (рис. 3.1).
Рис. 3.1. – Технологічні етапи розвитку МЕЖ
Кожен етап теж динамічно розвивався. Перший текстовий період тривав від появи МЕЖ у 1984 році і до сьогодні, проте теперішня частка ASCII-журналів дуже мала і вимірюється кількома виданнями, які виходять у текстовому форматі для ретростилізації. Так, для текстових МЕЖ визначальними факторами стали характеристики моніторів, оскільки вони впливали на макетування видання, та програми для доступу в комп'ютерні мережі, оскільки від них залежала дистрибуція видання. Також на широке поширення МЕЖ впливало те, що у них фактично не було конкурентів у мережі. А тематика і аудиторія МЕЖ була обмеженою, бо доступ до мереж мала вузька група технічної еліти. Інші чинники мало вплинули на розвитку текстових МЕЖ.
Гіпертекст дозволив робити інші види видань, які швидко витіснили текстові МЕЖ з медіа. В архіві Textfiles.com більшість ASCII-журналів зникають до 1995 року. Видавці відмовляються від періодичності, оскільки матеріали тепер можна публікувати в міру їх написання. Також непотрібною стала цілісність видання, оскільки журнали тепер можна пов’язати гіперпосиланнями. Це породжує нові видання: сайти, блоги, портали. Видавці реалізують свої ідеї простішими рішеннями, аніж МЕЖ. У міру відмирання ASCII-журналів зростає кількість наукових гіпертекстових видань. Поява графіки та стилів CSS призвели до того, що видавці почали краще оформлювати власні видання.
На межі 2000 років користувачі мережі відкривають для себе новий формат – PDF. На відміну від гіпертексту, він дозволяє зберігати найскладніший дизайн, що починають використовувати для створення мистецьких МЕЖ. Тематика мережевих журналів розширилася за рахунок ініціативних видавців з боку користувачів інтернету, оскільки процес створення PDF-журналу відбувався за допомогою систем верстки, а не складного кодування, як у гіпертексті. Активно розвивався дизайн видань, бо в МЕЖ прийшли дизайнери зі сфери поліграфії. Єдиним недоліком PDF є те, що він занадто статичний.
Останнім етапом розвитку стали МЕЖ для мобільних пристроїв на технології JAVA. Фактично це програмні продукти, що складаються з текстів, зображень, анімації та інтерактивних частин. Це певною мірою поєднує їх із дисковими журналами, які розвивалися паралельно з МЕЖ у 1980-х роках, проте згодом були витіснені з ринку інтернетом. Оскільки мобільні пристрої широко використовуються, тематичний спектр журналів теж досить широкий: від кулінарних до хакерських. Мобільні МЕЖ мають найбільші можливості для трансформації, оскільки на сьогодні це найперспективніша форма електронного журналу. [37]
Наразі видавці мережевих електронних видань намагаються знайти відповідну технологію для створення динамічних журналів. Серед технологій є FLASH, JavaScript, HTML 5 та Java. Наше дослідження показало, що з динамічних МЕЖ у мережі наявні лише FLASH та Java-журнали.
В результаті аналітичного осмислення змін, що відбувалися з формою, змістом, процесом створення та дистрибуції МЕЖ можна виділити такі основні чинники їхньої трансформації як поява електронного формату, впровадження комп’ютерних мереж, розвиток форматів ASCII, HTML, PDF та динамічних технологій – JavaScript та FLASH.