Метод подвійного дна у творчості Лесі Українки

Микола Жарких

Вступ

Метод «подвійного дна» – це особливий спосіб побудови літературного твору, внаслідок якого твір можна читати в двох площинах. На першій площині (або на першому «дні») лежить безпосередня фабула твору; на другій площині (або на другому «дні») лежить інший зміст, пов’язаний з першим якимись натяками або ідейним контекстом. В найбільш досконалих творах цього методу обидві площини змісту є рівноправними, і не можна говорити, що одна з них затіняє (маскує) іншу, а просто в одному тексті записано два різних змісти.

Назва «метод подвійного дна» – алегорична, вона нагадує про спосіб влаштування сучасних корабельних корпусів, де зсередини видно тільки внутрішнє дно, а ззовні – тільки зовнішнє (а між ними є простір, в якому теж щось може знаходитись). Тому, за правилами гуманітаристики, цю назву треба брати в лапки. Але оскільки в даній статті ці слова ніякого іншого значення не матимуть, я буду їх вживати надалі без лапок.

Щоб зробити текст статті більш «гуманітарним», я свідомо відключив усі види форматування, які не є конче необхідними. Але читач має пам’ятати, що в статті є ряд елементів, винесених за межі основного тексту, таких як пояснення у спливаючих підказках (вони з’являються, коли курсор поставити на відповідний текст), сховані примітки (щоб їх побачити, треба клацнути по якірцю примітки) та посилання на зовнішні документи (по них треба клацнути, щоб відкрити їх у новому вікні).

Отже, читач може управляти елементами форматування за допомогою групи вимикачів, які знаходяться на плаваючій панелі, і відшукувати додаткові елементи змісту.

…У гуманітаріїв є звичай робити в наукових текстах ліричні відступи. Щоб вороги не подумали, буцімто я, фізик-теоретик, не годен такого утнути, я й собі почну з ліричного відступу.

Колись давно, може, й 25 років тому, був я в нашій Київській філармонії на симфонічному концерті. Це було так давно, що я не пам’ятаю тепер, ні який то був оркестр, ні прізвища диригента, ані солістів. Пам’ятаю – в програмі був скрипковий концерт Л. ван Бетховена. Пам’ятаю, як молода дівчина-скрипачка впевнено вела свою партію, підкоряючи слухачів. Пам’ятаю, як дійшло до каденції. Каденція – кожен фізик-теоретик це знає – частина концерту, де оркестр мовчить, а соліст сам-на-сам з аудиторією показує своє мистецтво. І отут я почув справжнє чудо! Я виразно чув два інструменти, дві скрипки вели кожна свою мелодію, неначе діалог. Я дивився і бачив одну солістку, одну скрипку, один смичок – і чув дві скрипки, ніби хтось невидимий грав на другому інструменті. Таку-от майстерність показала солістка.

В музичному мистецтві це зветься поліфонією, і є загалом річчю досить поширеною: в одній лінії музичного тексту (і часто для одного інструмента) записано кілька голосів, узгоджених між собою. Але одна річ – теоретично знати, що такі твори бувають, і зовсім інша – почути її на власні вуха завдяки досконалому виконанню. Так виглядає подвійно дно в музиці.

Висновки

Леся Українка писала свої твори за допомогою різних методів, але іносказання у формі методу подвійного дна було її улюбленим прийомом. Вона опанувала цей метод на початку своєї творчості й залюбки користувалась ним понад двадцять років.

Основною темою творчості Лесі Українки була боротьба українського народу за повноцінне національне життя, тобто революційна боротьба. Але ця боротьба майже ніколи не виступає в її творах у конкретно-історичних формах, у формах самої революційної боротьби; натомість вона майже скрізь становить друге дно її творів. Такий спосіб писання давав поетесі цілковиту свободу у виборі сюжетів для першого дна, і вона охоче користувалась такою можливістю.

Чому Леся Українка старанно уникала творів на теми з українського життя ? З наведеного аналізу, мені здається, можна виснувати, що в таких темах перше і друге дно сюжету знаходились занадто близько, зливались між собою.

Розкриття другого дна змісту у тих творах, де таке дно з певністю присутнє, збагачує наше розуміння творів Лесі Українки.

Київ. Закінчено 5 вересня 2009 р.