12.03.1902 р. До Сергія Єфремова

Вельмишановний добродію.

Спасибі Вам за вістки про мої клопоти з поводу видання першого тому моїх творів і друкування дечого в "Київській старині". Я згоджуюся з Вами, що "Лихо" не слід давати до "Старини", коли воно призначене задля збірника пам’яті Кониського. "Серед степів" хоч і призначалося задля чернігівського збірника, котрий буцім не влаштувався, оже теж, мені здається, не слід подавати до "Старини", бо як справді цей нарис не буде надрукований в чернігівському збірникові, то я його примощу тут, у своєму збірникові в пам’ять Гоголя, що збирається видавати полтавська громада.

Так як "Гайявата" не підходе до "Старини", то зостається одна "Спокуса", котру я і почав переписувати. Як скінчу – зараз зашлю. Сповістіть тільки, чи на Ваше мення, чи до "Старини", тобто в редакцію? Одного прохав би ще: якщо "Спокуса" по своєму змісту не підійде до "Старини" або дуже вже її цензура покаліче, так що краще її і не видавати, то чи не можна б так вчинити, щоб моя рукопись була повернена знову до мене? Ви самі, певне, добре знаєте, що, й переписуючи востаннє що-небудь задля друку, не без того, щоб і в цьому останньому спискові не виправлялось що-небудь. Через оце і останній список буває таким одмінним від перших, що слід його зберігати, тим більше, що я в чернетках поправок не роблю.

Про перший том своїх творів я написав у столицю до брата – чи не побалакав би він з Шаховським, щоб скоріше його пустили? Брат повинний бути на сі свята у Полтаві. Я з ним про це добірніше побалакаю та разом спитаю його і за "За водою" – чи не згодиться він дати сю повість задля "Старини"? Тоді й сповіщу Вас про його думки. Він, бачте, обіцяв дати тільки до другого тому моїх творів, котрий повинний вийти не під однією моєю назвою – "Мирний", а разом – "Мирний – Білик".

Оце згадав про другий том та згадав і про "Хіба ревуть воли". Ви мені писали торік літом, що дечого у Вашому примірнику не доставало – вирвані листки. Сповіщали Ви, і які листки. Я тоді якраз був на хуторах біля Полтави і не зміг нічого зробити, бо книжки були в Полтаві. А як перебрався з хутора у город, то і сам не знаю, де Ваш лист запропастився. Шукав я його, шукав – ніяк не знайшов. Як був тут восени д. Стешенко, то я прохав через його переказати Вам (бо не знав Вашої адреси), щоб знову сповістить, чого не достає. Оже й не знаю, чи казав Вам про це д. Стешенко? Тепер Ви самі про недостачу деяких листків пишете. Сповістіть же, будь ласка, якнайдрібніше, чого у Вас не достає. Я або сам перепишу, або допоручу другому та й зашлю до Вас список.

Завжди до Вас прихильний П. Рудченко.

Примітки

Друкується вперше за автографом (ф. 5, № 298).

Шаховськой Микола Володимирович – начальник Головного управління в справах друку, князь.

Стешенко Іван Матвійович (1873 – 1918) – український літературознавець і письменник, був міністром освіти УНР.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 485 – 486.