Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Археологія / Археометрія / Охорона та дослідження пам’яток / Комплекс знахідок доби бронзи біля села Козинці на Київщині

Комплекс знахідок доби бронзи біля села Козинці на Київщині

С.Д.Лисенко

З 1927 року розпочалось будiвництво Днiпровського каскаду ГЕС. Водами штучних морiв було зруйновано величезну кiлькiсть пам’яток археологiї. У 1972-1975 рр. споруджено Канiвську ГЕС. Серед затоплених водами Канiвського водосховища пам’яток було й багатошарове поселення в урочищi Загай бiля с. Козинцi Переяслав-Хмельницького району Київської областi.

Поселення бiля с. Козинцi було вiдкрито у 1952 р. А.П. Савчуком. Пам’ятка розташовувалась на невисокому (2-2.5 м над лiтнiм рiвнем Днiпра) пiщаному пiдвищеннi серед широкої заплави мiж Днiпром та гирлом р. Трубiж. Площа пiдвищення 800×250-300 м. Поселення неодноразово обстежували А.П. Савчук, Д.Я. Телегiн, С.С. Березанська, М.І. Сiкорський, М.М. Бондар, М.П. Кучера. В 1961, 1968, 1973 рр. на пам’ятцi проводились невеликi розкопки; дослiджено 6 землянок лебедiвської культури.

На пам’ятцi виявлено комплекси мiкролiтичних виробiв часiв мезолiту, уламки глиняного посуду днiпро-донецької, лукашiвської, софiївської, ямної, середньоднiпровської, багатоваликової керамiки, схiднотшинецької, лебедiвської культур, скiфського та давньоруського часiв [Сiкорський, Савчук 1971, c. 65-73; Бондарь 1974, c. 127; Березанская 1976, c. 191-192; Шендрик 1977, c. 93-94; Бузян 1994, c. 71].

В рiзнi часи в ур. Загай було знайдено значну кiлькiсть виробiв з бронзи [Сiкорський, Савчук 1971, c. 69-71, рис. 2, 8-24, 26; Березанская 1972, рис. 27, 1; 28, 6; 29, 4; Березанская 1976, c. 192-193, рис. 2, 16, 17, 19-27; Березанская, Чередниченко 1985, c. 470, рис. 127, 8, 29; Археологiчний вiддiл, 1980, c. 9, 10]. Більшість з них – випадковi знахiдки. Розглянемо деякi з цих знахiдок, якi дозволяють уточнити час iснування та тип пам’ятки докладнiше.

Бронзові вістря списів та кинджали з ур. Загай Кельти та сокира з ур. Загай Бронзові прикраси, втульчате долото та серп з ур. Загай
Рис. 1. Бронзові вістря списів та кинджали з ур. Загай біля с. Козинці. Рис. 2. Кельти та сокира з ур. Загай біля с. Козинці. Рис. 3. Бронзові прикраси, втульчате долото та серп з ур. Загай біля с. Козинці.

1. Вiстря спису листовидної форми з досить довгою та масивною конiчною втулкою (рис. 1, 1). В нижнiй частинi пера два невеликi неправильновальнi прорiзи; в нижнiй частинi втулки – два невеликi круглi отвори для крiплення вiстря до деревка. Загальна довжина вiстря 110 мм, максимальна ширина пера 27 мм, діаметр втулки біля основи 23 мм. Вiстря зберiгається у фондах Переяслав-Хмельницького державного iсторико-культурного заповiдника (ПХДІКЗ), iнв. № КВ-2636, 4548.

Подiбнi вiстря списiв з вузьким, поширеним донизу пером та прорiзами в його нижнiй частинi знаходять на Українi найближчi аналогiї в завадiвськiй металургiйнiй традицiї. Так із Завадiвської майстернi (Великолепетиський район Херсонської областi) походить ливарна форма з негативом вiстря з прорiзами [Шарафутдинова 1982, c. 127, рис. 50, 4, 5; Клочко 1994, c. 126-127, рис. 38, 29]. Подiбнi ливарнi форми походять зі Златополя, Солохи. Всi названi пам’ятки вiдносяться до бiлозірської культури.

Походження бiлозірських наконечників списiв В.В. Отрощенко пов’язує з металообробкою зрубних та андронiвських племен [Отрощенко 1986, c. 140]. Дiйсно, з територiї зрубно-андронiвської спiльноти вiдома цiла низка наконечників з прорiзним пером. Походять вони з Бiлої Вежi на Дону, Тимашева (XI-IX ст. до н.е.; пiзньозрубна культура), Мiаса (XII-X ст. до н.е.; андронiвська культура), Маклашеївки (XII-X ст. до н.е.; культура Курмантау) та iнших мiсць. Вiстря “кiмерiйського” спису з прорiзами походить зi станицi Нижнєкуроямської на нижньому Дону (друга половина VIII – перша половина VII ст. до н.е.) [Горелик 1993, табл. XXXVI, 24, 32, 33, 35, 61]. Широко розповсюдженi вiстря списiв з прорiзами в VII cт. до н.е. в ананьїнськiй культурi Поволжя [Кузьминых 1983, табл. XXXVI-XLI].

Однак значна кiлькiсть знахiдок вiстер списiв з прорiзами в Поволжi-Приураллi ще не дає пiдстав пов’язувати походження їх саме з цими територiями. Так, завадiвська металургiйна традицiя є прямим продовженням лобойкiвської металургiйної традицiї. Ливарна матриця для виготовлення таких списiв походить з Волошського, уламок вiстря з прорiзами входив до складу Лобойкiвського скарбу [Шарафутдинова 1982, c. 127, рис. 40, 7], тобто такi вiстря з’являються на пiвднi України ще в сабатинiвський час. Походження лобойкiвської металургiйної традицiї В.І. Клочко пов’язує з племенами сосницької культури [Клочко 1994, c. 123, 126, 128]. Три вiстря списiв з великими прорiзами походять з правого берега середнього Дніпра, що за І.І. Артеменком належить до ареалу розповсюдження сосницької культури. Вони вiдомi з с. Келеберда Гельмязівського району Черкаської областi, с. Хмельна Канiвського району, с. Леополь колишньої Київської губернiї. З с. Іванковичі Василькiвського району Київської областi походить ливарна форма для виготовлення наконечників списiв з прорiзами [Тереножкин 1961, c. 140-141; Клочко 1994, рис. 34, 7-9]. Остання пiдтверджує виробництво таких наконечників безпосередньо у середньому Поднiпров’ї.

Є.М. Черних відносить списи з прорiзним пером до типiв П-10, П-12, П-14. Списи, подiбнi до козинецького – з подовженою зiмкненою втулкою та листовидним пером з прорiзними крилами вiн вiднiс до типу П-10. Проведений спектральний аналiз чотирьох наконечників цього типу показав, що два вiстря вiдлитi з бронзи хiмiчної групи КТ (карпато-трансільванської), одне – з групи Пб (правобережна, пов’язана з Карпатським гірничо-металургійним центром), одне – з групи Лб (лiвобережна, хiмiчно змiшаного металу); тобто на виготовлення таких наконечників йшла переважно захiдна мiдь [Черных 1976, с. 100-102].

Таким чином, вiстря з Козинцiв можна впевнено пов’язати з лобойкiвсько-завадiвською металургiйною традицiєю та вiднести, слiдом за С.С. Березанською [Березанская 1976, рис. 2, 20], до лебедiвської культури (пiзнiй етап сосницької культури за І.І. Артеменком).

2. Вiстря спису листовидної форми з довгим досить вузьким пером та короткою втулкою (рис. 1, 2). В нижнiй частинi втулки в площині пера – два круглi отвори для крiплення до деревка. Мiж одним з отворiв та пером зроблено неправильноовальний отвiр. Загальна довжина вiстря 149 мм, максимальна ширина пера 34 мм, діаметр основи втулки 22 мм. Зберiгається у фондах ПХДІКЗ, iнв. № КВ-55-639.

Вiстря вiднесено С.С. Березанською до лебедiвської культури [Березанская 1976, рис. 2, 19]. В середньому Поднiпров’ї подiбнi вiстря вiдомi з с. Вишенки Бориспiльського району, м. Переяслава-Хмельницького, с. Верем’я Обухiвського району, с. Гребенi Кагарлицького району Київської областi, с. Шабельники Чигиринського району, с. Грищенцi Канiвського району Черкаської областi [Тереножкин 1961, c. 138-140, рис. 92, 10-13; 93, 2, 3]. В.І. Клочко вiдносить цi вiстря до схiднотшинецької культури та пов’язує їх з красномаяцькою металургiйною традицiєю сабатинiвської культури [Клочко 1994, c. 116, 118, рис. 33, 42-44].

Є.М. Черних вiднiс вiстря списiв з укороченою зiмкненою втулкою та листовидним пером до типу П-20. Проведений спектральний аналiз ряду вiстер (серед них також вiстря, знайдене поблизу Переяслава-Хмельницького) показав, що вони виготовленi з бронзи групи КТ. На думку дослiдника ареал цього типу вузький та рiдко виходить за межi середнього Поднiпров’я [Черных 1976, с. 102-103].

3. Безвушковий шестигранний кельт (рис. 2, 1). Втулка пiдпрямокутної форми. Вздовж втулки йдуть два рельєфнi обідки. Висота кельта 101 мм, ширина леза 45 мм, основа втулки 37×29 мм. Зберiгається в фондах ПХДІКЗ, iнв. № 30717.

Шестиграннi в перетинi кельти з одним та двома валиками вздовж втулки досить широко розповсюдженi в бiлозірськiй культурi (Волошське II, Завадiвка, Солоха) [Отрощенко 1986, c. 139]. Ливарнi форми для виготовлення таких кельтiв походять з Птахiвки [Клочко 1994, рис. 38, 25], Кардашинки II [Тереножкин 1961, c. 123]. Шестиграннi безвушковi кельти з одним валиком широко розповсюдженi в комплексах сабатинiвської, Ноа, Тей культур та iнших культурах нижнього Подунав’я та Трансiльванiї [Шарафутдинова 1986, c. 102]. Кельти з одним валиком, оперізуючим втулку, вважаються бiльш раннiми, нiж з двома [Отрощенко 1986, c. 139].

Серед знахiдок безвушкових кельтiв у середньому Поднiпров’ї найближче до козинецького стоять чотири кельта. Кельт з с. Черняхiв Кагарлицького району Київської областi має один валик, круглу втулку та клиновиднi арки на широких сторонах. Мiсце знахiдки двох інших кельтiв невiдоме [Тереножкин 1961, c. 129, 131, 132, рис. 87, 9, 15, 16]. Ще один кельт походить з с. Пiдгiрцi Обухiвського району Київської областi. Вiн має неправильноовальну втулку та два рельєфнi валика нижче втулки [Березанская 1972, табл. XXI, 1]. Кельт з Козинцiв вiднесено С.С. Березанською до лебедiвської культури [Березанская 1976, рис. 2, 16].

Є.М. Черних вiднiс безвушковi шестиграннi кельти з трапецiєвидною фаскою, оконтуреною ребрами без гребенiв, до типу К-6. Цей тип аморфний. Вiд волго-уральських вiн рiзниться розширеним лезом та вiдсутнiстю орнамента. Спектральний аналіз кельта з Козинцiв показав, що його зроблено з бронзи хiмiчної групи ВК (волго-камська хiмiко-металургiйна сурьм’яно-миш’яковистих сплавiв, поширена серед виробiв Волго-Уралля). Походження цього кельту в монографiї Є.М. Черниха помилково подано, як з с. Стовп’яги поблизу Переяслава-Хмельницького [Черных 1976, с. 72, табл. II, 10].

4. Одновушковий багатогранний кельт старшого семиградського типу з арочною фаскою та отвором на фасцi (рис. 2, 2). Висота кельта 100 мм, ширина леза 40 мм, основа втулки 40×29 мм. Зберiгається у фондах ПХДІКЗ, iнв. № КВ-3297, А49.

На територiї Румунiї кельти старшого семиградського типу часто зустрiчаються разом з шестигранними одновушковими кельтами схiднотрансільванського типу. В пiвнiчному Причорномор’ї вони знайденi разом у скарбах бiля сiл Коблев та Маячка [Тереножкин 1961, c. 124]. Схiднотрансільванськi кельти походять з райгородського, iнгульського, бецилiвського, курлозського, новотроянського, кривокутинського, князьгригор’ївського, оріхiвського скарбiв [Чередниченко 1986, рис. 23, 1; Шарафутдинова 1986, рис. 30, 7; Черняков 1985, рис. 60; 61; 63; 64; Черных 1976, c. 77, табл. V, 12-18; VI, 1-9]. Ливарна форма для виготовлення таких кельтiв походить з красномаяцької майстернi.

У середньому Поднiпров’ї кельти схiднотрансільванського типу вiдомi з смт. Андрушівка Житомирської областi, c. Мельники Чигиринського району Черкаської областi (два екземпляри), с. Ківшувата Таращанського району Київської областi, с. Сухини Корсунь-Шевченкiвського району Черкаської областi, а також з колишньої Київської губернiї [Тереножкин 1961, c. 122-124, рис. 84, 7-11, 13]. Одновушковий шестигранний кельт знайдено у Рiвненському районi Рiвненської області [Березанская 1972, табл. XXI, 3]. Безвушковi кельти з арочною фаскою представленi у скарбi, знайденому бiля с. Старосiлля Городищенського району Черкаської областi [Телегин 1982, c. 222-224]. З середнього Поднiпров’я походить також цiла низка арочних двовушкових кельтiв [Тереножкин 1961, c. 124-125].

Є.М. Черних видiлив одновушковi шестиграннi кельти з арочними фасками в типи К-32 та К-34 (з “печеркою”). Спектральний аналiз дев’яти кельтiв типу К-32 показав, що всi вони виготовленi з бронзи групи КТ. Серед проаналiзованих дев’яти кельтiв типу К-34, чотири вiднесено до групи КТ, а п’ять iнших – до групи Пб [Черных 1976, с. 77-78].

5. Втульчате долото з овальною втулкою, прямими стiнками та прямим лезом (рис. 3, 18). Довжина 6.5 см, ширина 1.6 см, діаметр втулки 2×1.5 см. За формою наближається до безвушкових кельтiв [Березанская 1972, c. 81]. В.І. Клочко не виключає, що це втульчатий клевець.

Є.М. Черних вiднiс литi втульчатi долота з зiмкненою втулкою та прямим лезом до типу Т-20. Проаналiзоване ним долото такого типу з нижнього Поднiпров’я вiдлито з металу, умовно вiднесеного до групи Лб. Аналоги цим долотам широко вiдомi на Заходi. Зустрiчаються вони i в Заураллi [Черных 1976, с. 109].

6. Вислообушна сокира (рис. 2, 3). Довжина 140 мм, ширина леза 54 мм. Зберiгається в фондах ПХДІКЗ, iнв. № КВ-940, 3165. Лезо пошкоджено глибокими зарубками.

Вислообушнi сокири вiдомi на багатьох пам’ятках першої половини – середини II тис. до н.е. Металевi сокири донецької катакомбної культури докладно розглянутi В.І. Клочком [Клочко, Пустовалов 1992, c. 127, 130, 131, рис. 5]. Сокира середнього етапу середньоднiпровської культури шнурової керамiки походить з с. Ходосовичi Гомельської областi Бiлорусi [Артеменко 1985, c. 366, рис. 99, 26]. З поселення зрубної культури Усово Озеро на Сiверському Донцi походять уламки шiстьох ливарних форм для виготовлення вислообушних сокир [Березанская 1990, c. 60-63, рис. 13; 14]. З поселення в урочищi Попова Левада бiля с. Волинцево Путивльського району Сумської областi походить уламок ливарної форми для виготовлення сокири, подiбної до знайденої в Козинцях. В зв’язку з тим, що в землянцi, де було знайдено форму, крiм керамiки сосницького типу знаходились також уламки посуду культури багатоваликової керамiки, вiднесення формочки до однiєї з названих культур залишається проблематичним [Березанская 1972, c. 78-79; 1986, рис. 4, 15].

Сокиру з Козинцiв (?) С.С. Березанська та М.М. Чередниченко вiднесли до зрубної культури. Подiбнi сокири з чiтко вираженим обухом, довгим клином та нешироким округлим лезом вони вважають бойовими [Березанская, Чередниченко 1985, c. 469, 470, рис. 127, 21].

7. Вузький крюкастий серп (рис. 3, 21). Подiбний серп вiдомий у райгородському скарбi [Чередниченко 1986, рис. 23, 8]. В середньому Поднiпров’ї вузькi крюкастi серпи знайдено в с. Козин Обухiвського району Київської областi, м. Корсунь-Шевченкiвський, с. Голов’ятино Смілянського району Черкаської областi, м. Острi Чернiгiвської областi, с. В’юнцi колишньої Полтавської губернiї. Половина серпа з загнутим догори кiнцем леза знайдена неподалiк вiд с. Халеп’я Обухiвського району. Уламок серпа з крюком походить з колишнього Черкаського повiту Київської губернiї [Тереножкин 1961, c. 142-144, рис. 94, 2-5, 9-11]. Три невеликi кованi серпи походять зi Старобикiвського скарбу (колишня Чернiгiвська губернiя – сучасний Днiпровський район м. Києва). Один з них має крюк, у двох інших замiсть крюка – прямий короткий стрижень. Два з цих серпiв опублiкованi А.І. Тереножкiним як безпаспортнi [Тереножкин 1961, c. 143-144, рис. 94, 1, 6; Klochko 1994, s. 158, fig. 6, 1]. Останнiм часом чотири серпа подiбних до козинецького знайдено А.В. Дєткiним та Д.П. Куштаном неподалiк вiд Черкас на мілинах затопленої заплави лiвого берега Днiпра поблизу сiл Червонохиженцi, Липовське, Самовиця, Чапаївка [Лисенко, Куштан 1997, с. 109-112].

Серед десяти типiв серпiв, що видiляє І.М. Шарафутдiнова для пiвнiчно-захiдного Причорномор’я [Шарафутдiнова 1971, c. 26-43] невеликi серпи з середнього Поднiпров’я прямих аналогiв не знаходять. Є.М. Черних видiляє невеликi (не бiльше 15-16 см завдовжки) дуговиднi серпи з вiдносно слабою мiрою вигину та фiгурною п’яткою з відкованим крюком для крiплення руків’я в тип С-12. Поширенi таки серпи переважно в середньому Поднiпров’ї. Серпи, тотожнi типу С-12 за формою, але значно бiльших розмiрiв, Є.М. Черних видiлив в тип С-14, до якого вiднiс i серп з Козинцiв [Черных 1976, c. 90-93, табл. XVI, 9-15]. Але порiвняно невеликi розмiри цього серпа дозволяють вiдносити його до типу С-12. В.І. Клочко вважає доцiльним використовувати у вiдношеннi до подiбних невеликих серпiв термiн “жниварські ножi”.

Серп з Козинцiв вiднесено С.С. Березанською та М.М. Чередниченком до зрубної культури [Березанская, Чередниченко 1985, рис. 127, 8]. Значна кiлькiсть знахiдок подiбних серпiв у Середньому Поднiпров’ї дозволяє ставити питання, що вони є характерною ознакою саме цього регiону.

8. Нiж-кинджал з намiченим перехрестям (рис. 1, 5). Довжина 144 мм, довжина леза 110 мм, максимальна ширина леза 26 мм. Зберiгається в фондах ПХДІКЗ, iнв. № КВ-1402, 3652.

Нiж знаходить широкi аналогiї серед ранньозрубних старожитностей України та Поволжя та андронiвських старожитностей Урало-Казахстанських степiв [Березанская 1990, c. 63-65; Горелик 1993, табл. VII, 7, 10, 16; Клочко 1994, рис. 36, 6; Зданович 1988, табл. 10, Б, 19; 10, В, 13; та iн.]. Нiж з Козинцiв також вiднесено С.С. Березанською та М.М. Чередниченком до зрубної культури [Березанская, Чередниченко 1985, рис. 127, 13].

В середньому Поднiпров’ї знайдено 7 ножiв зрубних типiв. Походять вони з с. Матусів Шполянського району, Мельники, Грищенцi (2 екземпляри), Берестняги Канiвського району, Завадiвка Корсунь-Шевченкiвського району та з м. Канiв Черкаської областi [Тереножкин 1961, c. 148, 149, рис. 98, 1-7; Чередниченко 1986, рис. 17, 16-21]. За морфологiчними особливостями найближчим аналогом ножа з Козинцiв у середньому Поднiпров’ї є нiж із Завадiвки.

Є.М. Черних вiднiс ножi з ребром вздовж листовидного клинка та перехрестям на черенку до типу Н-32. Ним проаналiзовано 11 виробiв, до складу яких входить й кинджал з Козинцiв. Метал всiх проаналiзованих виробiв вiдноситься до груп схiдного ареалу [Черных 1976, с. 119, табл. XXXV, 20-29].

9. Кинджал з паралельними лезами та незначним розширенням на кiнцi черенка (рис. 1, 3). Лезо в перетинi має форму витягнутого шестигранника. Довжина кинджала 201 мм, довжина леза 147 мм, ширина леза 27 мм. Зберiгається в фондах ПХДІКЗ, iнв. № А-14.

Ножi та кинджальчики з паралельними лезами широко розповсюдженi в бiлозірськiй культурi [Ванчугов 1990, c. 80, рис. 33]. Але за морфологiєю леза кинджал з Козинцiв значно рiзниться вiд бiлозірських. Форма його леза наближається до леза короткого меча сосново-мазинського типу з Рожубовцiв [Крушельницька 1985, рис. 12, 3], а також мечiв культури поховальних урн, Пiлiнь, Гава, Голiгради та iнших центрально-європейських культур перiоду BrD-HaB (за Рейнеке) [Кеменцеи 1986, рис. 24, 15; 27, 1, 26; 44, 31, 32; Клочко 1994, рис. 37, 7]. Однак генетичний зв’язок мiж лезами центрально-європейських мечiв та кинджала з Козинцiв досить проблематичний i навряд чи достатньо близький.

За перетином леза кинджал з Козинцiв тотожнiй кинджалу з пiзньокатакомбного поховання бахмутського типу бiля Нижнє-Чирської на нижньому Подоннi [Братченко 1976, рис. 37, 6]. Майже повним аналогом козинецькому кинджаловi є кинджал культури багатоваликової керамiки з поховання бiля с. Кiчкас Запорiзької областi (Майдан А, к.26, п.3) [Шарафутдинова 1982, c. 56, рис. 19]. Наближається до козинецького i срiбний кинджал з бородинського скарбу [Кривцова-Гракова, 1949]. Останнiй С.С. Березанська також вiдносить до культури багатоваликової керамiки [Березанская 1986, c. 12]. Зазначимо, що В.А. Сафронов та М.М. Чередниченко вважають Бородинський скарб зруйнованим похованням ранньозрубного часу [Чередниченко 1986, c. 74; Сафронов 1968, с. 90]. Звернімо увагу також на те, що й з Бородинського скарбу походять вiстря списiв сейминсько-турбинського типу. Саме на сейминсько-турбинських могильниках знайдено значну кiлькiсть кинджалiв, що мають перетин леза у формi витягнутого шестикутника [Эпоха бронзы…, 1987, рис. 42-46].

Проводячi паралелi з Бородинським скарбом, згадаємо також, що з нього походить шпилька з ромбiчною голiвкою. Двi шпильки з такими голiвками, вiднесенi С.С. Березанською до схiднотшинецької культури, походять з середнього Поднiпров’я – з кургану № 41 Гуляй-городської групи неподалiк вiд м. Смiла Черкаської областi [Кривцова-Гракова, 1949; Березанская 1972, рис. 18].

Є.М. Черних вiднiс ножi з листовидним клинком та перехрестям на пригостреному в бік п’ятки черенцi до типу Н-28. Метал проаналiзованого ним кинджала з Козинцiв вiн вiднiс до хiмiчної групи ВК [Черных 1976, с. 118, табл. XXXV, 18]. Однак викликає зауваження вiднесення кинджала з Козинцiв та кинджала з Надпорiжжя [Черных 1976, с. 118, табл. XXXV, 19] до одного типу, оскільки останнiй має ромбiчний перетин леза i зовсiм iншi пропорцiї. Крiм цього, “перехрестя” на клинку кинджала з Козинцiв ледь помiтне.

10. Однолезовий нiж з увігнутим лезом, кiнець якого загнуто догори (рис. 1, 4). Довжина леза 105 мм, ширина 18 мм. Черенок вiдламано, а лезо переламано на двi частини. Зберiгається в фондах ПХДІКЗ, iнв.№ А-30.

Нiж знаходить аналогiї серед бронзового та бiметалевого iнвентаря Гордiївського могильника [Березанська, Лобай 1994, c. 151, рис. 3, 13, 14]; в матерiалах висоцької культури (Боршевичi, Золочів, Ясенiв, скарб з Неделiск) [Крушельницкая 1990, рис. 37, 19, 20; 39, 7-9]; культури Гава-Голiгради (район Львова; Буй) [Клочко 1994, рис. 37, 11; Кеменцеи 1986, рис. 45, 35]; серед залiзних ножiв чорнолiської культури (Адамiвське городище) [Тереножкин 1961, рис. 99, 2]. Уламки вiстер, можливо, саме таких ножiв походять з с. Зарубинцi Канiвського району Черкаської областi [Тереножкин 1961, с. 149-150, рис. 98, 10], Чигиринського району та поселення пiзнього етапу схiднотшинецької культури бiля с. Мошни Черкаського району Черкаської областi [Березанская 1972, рис. 23, 2, 9]. За формою леза до ножа з Козинцiв наближається серп з поселення культури Ноа в с. Стецева Івано-Франкiвської областi [Крушельницька 1985, рис. 10, 3]. Є.М. Черних вiдносить бронзовi однолезовi черенковi ножi до типу Н-4 [Черных 1976, с. 113-114].

Цiкаво порiвняти ножi зазначеної форми з рядом виробiв, що походять з Передньої Азiї. Так, подiбнi ножi вiдомi серед матерiалiв з Мегiддо (XVIII – XV ст. до н.е.), Хаттуси (XVI-XV ст. до н.е.) [Горелик 1993, c. 218-219, табл. 1, 14-18, 24-25].

Для синхронiзацiї ножа з Козинцiв з рядом iнших бронзових виробiв з цiєї ж пам’ятки, важливою є знахiдка подiбного ножа в Сабанчеївському скарбi пiзньозрубного часу з Мордовiї, де його було виявлено разом з шестигранним безвушковим кельтом та вiстрям спису з прорiзами [Жиганов 1976, c. 28, табл. 3-А].

11. Широкий пластинчатий браслет, звернений в неповнi 2 оберти (рис. 3, 3). Браслет багато орнаментовано карбуванням. Діаметр браслета 65 мм, ширина пластини 17 мм. Зберiгається в фондах ПХДІКЗ, iнв. № 73.

С.С. Березанська подiбнi браслети з Переяслава-Хмельницького та c. Витачiв Обухівського району вiдносить до схiднотшинецької культури. Так само вона датує i браслет в 3.5 оберти, що походить з м. Кам’янка-Бузька Львiвської областi [Березанская 1972, c. 85, 224, табл. XXIII, 1, 2, 13]. Останнiй було знайдено разом із безчеренковим кинджалом з чотирма отворами для крiплення рукоятки [Березанская 1972, c. 83, 85, рис. 28, 1]. Кинджали з заклепками є характерним металевим виробом унетицької культури доби ранньої бронзи центральної Європи [Брей, Трамп, 1990, c. 257, 258]. Але за видовженою формою кинджал з Кам’янки наближається до кинджалiв з заклепками культури курганних поховань Угорщини доби середньої бронзи, яку угорськi дослiдники датують XIV-XIII ст. до н.е. [Кеменцеи 1986, c. 48, 50, рис. 16, 1; Брей, Трамп 1990, c. 120, 130]. Так само, на нашу думку, слiд датувати i зазначенi браслети.

Заготовки пластинчатих браслетiв походять з с. Бабичi Канiвського району Черкаської областi та з кургана 2 могильника бiля с. Дитиничi Дубнівського району Рiвненської областi [Березанская 1972, c. 59, 85, 226, табл. XXV, 17, 18]. На пластинi з Бабичiв нанесено складний геометричний візерунок, майже тотожнiй візерунку на браслетi з Козинцiв. Уламок пластинчатого браслета з пуансонним орнаментом походить також з багатошарової пам’ятки Фастiв-3 Фастiвського району Київської областi [Шишкiн, Лисенко ФДКМ, № 7, у друці].

12. Три шпильки з петельчатими голiвками (рис. 3, 9-11) [Сiкорський, Савчук 1971, рис. 2, 8-10]. Шпильки вiднесенi С.С. Березанською до лебедiвської культури [Березанская 1976, рис. 2, 25-27]. Шпильку з петельчатою голiвкою знайдено на могильнику бiля с. Погреби Броварського району Київської областi [Березанская 1976, рис. 7, 25]. Такi шпильки походять з могильникiв схiднотшинецької культури бiля сiл Войцехiвка (суч. Колосiвка) Полонського району Хмельницької областi (курган 2, пох.3; курган 6, пох.2) та Народичi Народицького району Житомирської областi (могильник 2) [Лагодовська 1948, c. 70; Березанская 1972, c. 64, 84, 223, табл. XXII, 5, 8, 15]. Шпильки з петельчатою голiвкою широко розповсюдженi в культурах кiнця середньої – пiзньої бронзи центральної Європи, Подунав’я та пiвнiчного Причорномор’я [Шарафутдинова 1987, с. 72-73]. Існують вони i в скiфський час [Петренко 1967; 1978].

Є.М. Черних об’єднує рiзнi типи шпильок з посоховидною голiвкою у тип У-6/8 [Черных 1976, с. 126, табл. XL, 3-15].

13. Шпилька з маленькою цвяхоподiбною голiвкою та двома групами неглибоких канелюрiв в верхнiй частинi голки (рис. 3, 1). Пiд шляпкою – невеликий глухий отвiр. Довжина шпильки 80 мм, діаметр шляпки 7 мм. Зберiгається в фондах ПХДІКЗ.

Шпилька знаходить численнi аналоги серед старожитностей лужицької, висоцької, ранньоскiфської культур [Светличная 1996, c. 157, рис. 3; Петренко 1967; 1978].

14. Пiдвiска у виглядi великого та малого кiлець, одягнених одне на одне (рис. 3, 15) [Сiкорський, Савчук 1971, рис. 3, 22]. Пiдвiска знаходить безпосереднiй аналог серед iнвентарю поховання 6 могильника висоцької культури в с. Луковець Львiвської областi [Крушельницкая 1990, рис. 35, 3].

15. Кiльця з зiмкненими кiнцями, що трохи заходять один за оден (рис. 3, 6, 14, 17). [Сiкорський, Савчук 1971, рис. 2, 11; 3, 21, 25]. Знаходять аналоги на багатьох пам’ятках доби середньої – пiзньої бронзи (Печерський, Чеботарський, Войцехiвський могильники) [Березанская 1972, рис. 29, 4-9].

16. Уламки спiралевидних пiдвiсок (рис. 3, 7, 8, 13) [Сiкорський, Савчук, 1971, рис. 2, 12, 13; 3, 20]. Досить широко розповсюдженi на багатьох пам’ятках передскiфського часу [Березанская 1985, рис. 136, 17, 18; Тереножкин 1961, рис. 106].

17. Шпилька з цвяхоподiбною голiвкою (рис. 3, 20). Голка приварена до шляпки. Довжина шпильки 134 мм, діаметр шляпки 14 мм. Зберiгається у фондах ПХДІКЗ, iнв. № 84. Шпилька вiдноситься до ранньоскiфського часу [Петренко 1967; 1978; Ковпаненко, Бессонова, Скорый 1989, рис. 16, 4].

18. Цвяхоподiбна сережка (рис. 3, 12), уламки кiльця (рис. 3, 19) та браслета (рис. 3, 16) з кiнцями у виглядi зміїних голiвок [Сiкорський, Савчук 1971, рис. 3, 6, 23, 24]. Прикраси знаходять численнi аналогiї серед ранньоскiфських старожитностей [Петренко 1967; 1978; Ковпаненко, Бессонова, Скорый 1989; Степи европейской части СССР 1989, табл. 41].

19. Cережка у виглядi усіченого конусу (рис. 3, 5). Зберiгається у фондах ПХДІКЗ, iнв. № 72. За стилiстичними особливостями прикрасу можна вiднести до ранньоскiфського часу.

20. Уламок цвяхоподiбної шпильки, вiдлитої у формi з двох половинок (рис. 3, 4). Збереглися залишки металу вздовж ливарних швiв. Довжина уламку 39 мм, діаметр шляпки 11 мм. За технологiєю та розмiрами шляпки шпильку можна вiднести до доби пiзньої бронзи. Зберiгається у фондах ПХДІКЗ. Шпилька цiкава як свiдоцтво мiсцевого виробництва.

20. Бронзовi шила. Чотири шила короткi, чотирикутнi в перетинi, вiдносяться до першої групи за С.С. Березанською [Сiкорський, Савчук 1971, c. 69, рис. 2, 18-21; Березанская 1976, рис. 2, 21]. Одне шило довге, чотирикутне в перетинi, вiдноситься до другої групи за С.С. Березанською [Березанская 1972, c. 83, рис. 28, 6]. Існує думка, що такi “шила” використовували як однозубi виделки [Писларий 1991, c. 58; Ильюков 1979, с. 138-146; Отрощенко, Пустовалов 1982, с. 21]. У Гордiївському могильнику такi “шила” були знайденi разом з однолезовими ножами [Березанская, Лобай звiти 1987; 1988; Березанська, Лобай 1994, c. 151, рис. 3, 9]. Не виключено також використання довгих “шил” як знарядь для заклання тварин, якими проколювали сердце. Тодi знахiдки таких “шил” в похованнях поряд з однолезовими ножами постають у зовсiм iншому свiтi: не як утилiтарний кухоний набiр, а як ритуальнi знаряддя для жертвоприношення.

21. Бронзова голка [Сiкорський, Савчук 1971, c. 71, рис. 3, 15]. Подiбнi голки зустрiчаються в похованнях Гордiївського могильника [Березанская, Лобай звiти 1987; 1988]. Входили вони і до складу Лобойкiвського скарбу [Черных 1976, c. 234, табл. XXXII, 15, 17].

22. Трубчата пронизка, звернута з бронзової пластинки [Сiкорський, Савчук 1971, рис. 3, 19]. У середньому Поднiпров’ї такi пронизки входили до складу iнвентаря згаданого вже поховання бiля с. Гуляй-Город пiд Смiлою [Березанская 1972, рис. 18].

23. Бронзова бляшка пiдпрямокутної форми зi скругленим верхом, в якому зроблено отвiр. Бляха орнаментована невеликим виступом в центрi та пуансонним орнаментом навкруг нього та в нижнiй частинi [Сiкорський, Савчук 1971, рис. 3, 18].

24. Вiстря стрiл ранньоскiфських типiв: дволопатеві з гачками та без них, та трилопатеві [Сiкорський, Савчук 1971, c. 70-71, рис. 3, 1-7].

25. Уламок голки шпильки (рис. 3, 2; фонди ПХДІКЗ), та iншi металевi вироби [Сiкорський, Савчук 1971, рис. 2, 14, 26].

Привертає увагу велика кiлькiсть знайдених в урочищi Загай майже не пошкоджених металевих прикрас та зброї доби середньої – пiзньої бронзи. На територiї середнього Поднiпров’я взагалi, жодна з таких речей не має чiткої прив’язки до побутових об’єктiв; всi вони походять або з поховань, або зі “скарбiв”, або є “випадковими знахiдками”. Тому, на нашу думку, буде доречним висунути гiпотезу, що “випадковi знахiдки” металевих прикрас та зброї доби середньої – пiзньої бронзи (тим бiльше знайденi у значнiй кiлькостi) походять зі зруйнованих поховань. Не виключено, що з поховань походять й деякi металевi знаряддя працi (голки, шила, долота й навiть серпи), але вiрогiднiсть походження їх з поховальних пам’яток значно нижча, нiж прикрас або зброї, як речей переважно утилiтарних.

Саме те, що серед матерiалiв поховань пiвнiчної України кельти невiдомi (iснують лише деякi неперевiренi вiдомостi про поодинокi випадки в захiдних регiонах), вiднесення кельтiв середнього Поднiпров’я, зокрема з Козинцiв, до iнвентаря зруйнованих поховань може викликати багато зауважень. Однак звернімо увагу на те, що ряд козинецьких виробiв виготовлено з металу, хiмiчнi групи якого пов’язанi з Волго-Ураллям. В сейминсько-турбинських могильниках цього регiону кельти поряд з вiстрями списів та ножами-кинджалами домiнують серед металевого iнвентаря поховань [Черных, Кузьминых 1987, c. 90]. Крiм цього, у середньому Поднiпров’ї знайдено ряд чотиригранних кельтiв, деякi з яких прикрашенi пояском у виглядi драбинки, походження яких можна виводити вiд сейминсько-турбинських [Тереножкин 1961, c. 120-121, рис. 83, 1-11].

Крiм великої кiлькостi бронзових прикрас та зброї про iснування в урочищi Загай за доби середньої бронзи – ранньоскiфського часу поряд з поселенням ще й могильника, свідчить і такий факт.

За розповiдями мешканцiв села Козинцi, в одному мiсцi над озером у розмивах, спричинених весняними повенями, спостерігалось чимало скелетiв з витягнутими вздовж тулуба кiнцiвками, а також в скорченому станi [Сiкорський, Савчук 1971, с. 67]. На пiдставі того, що з цього мiсця походить багато неолiтичної керамiки, а також червоного кольору пiску навколо поховань, М.І. Сiкорський та А.П. Савчук зробили припущення про можливiсть iснування бiля с. Козинцi могильника марiупольського типу. Але останнє викликає ряд зауважень. По-перше, бiльшiсть могильникiв марiупольського типу розташована на високому корiнному березi (в нижньому Поднiпров’ї). По-друге, скорчена поза ряда поховань також не характерна для могильникiв марiупольського типу [Телегiн 1991, c. 7]. І навпаки – розташування в низинах та скорченi поховання характернi для могильникiв середньої бронзи Пiвнiчної України [Березанская 1972, c. 70]. Витягнутi ж поховання можна вiднести до передскiфського та ранньоскiфського часiв.

Саме з цим могильником, на нашу думку, й пов’язанi наведенi бронзовi прикраси та зброя. Останнi дають змогу намiтити 4-5 етапiв iснування могильника.

XVI-XIV ст. до н.е.- вислообушна сокира, кинджал бородинського типу, ранньозрубний кинджал.

XIV-XII cт. до н.е.- одновушковий кельт, вiстря спису типу П-20 (за Є.М. Чернихом), широкий пластинчатий браслет.

XI-IX ст. до н.е.- безвушковий шестигранний кельт, вiстря спису з прорiзами завадiвського типу, однолезовий нiж, шпильки з петельчатими голiвками, спiральнi пiдвiски, кiльця.

IX-VII ст. до н.е.- шпилька з маленькою цвяхоподiбною голiвкою, пiдвiска з двох кiлець.

VII-VI ст. до н.е.- цвяхоподiбна шпилька, сережки, браслет та кiльце з кiнцями у виглядi змiїних голiвок, вiстря стрiл.

Подiбнi могильники, якi iснували досить довгий час, є достатньо типовими для Пiвнiчної України (Комарів, Гордiївка, Малополовецьке-3).

Література

Артеменко И.И. Среднеднепровская культура // Археология Украинской ССР.- К.: Наук. думка, 1985.- Т. 1.- С. 364-375.

Археологiчний вiддiл. Переяслав-Хмельницький державний iсторико-культурний заповiдник.- К.: Реклама, 1980.- 24 c.

Березанская С.С. Средний период бронзового века в Северной Украине.- К.: Наук. думка, 1972.- 267 с.

Березанская С.С. Лебедовская культура эпохи бронзы в лесостепной Украине // Энеолит и бронзовый век Украины.- К.: Наук. думка, 1976.- 190-222.

Березанская С.С. Северная Украина в эпоху бронзы.- К.: Наук. думка, 1982.- 212 c.

Березанская С.С. Памятники лебедовского типа // Археология Украинской ССР.- К.: Наук. думка, 1985.- Т. 1.- С. 445-451.

Березанская С.С. Белогрудовская культура.- Там же.- С. 499-512.

Березанская С.С. Культура многоваликовой керамики // Березанская С.С., Отрощенко В.В., Чередниченко Н.Н., Шарафутдинова И.Н. Культуры эпохи бронзы на территории Украины.- К.: Наук. думка, 1986.- С. 5-43.

Березанская С.С. Усово Озеро. Поселение срубной культуры на Северском Донце.- К.: Наук. думка, 1990.- 150 с.

Березанская С.С., Лобай Б.И. Отчет о раскопках могильника эпохи бронзы у с. Гордеевка Тростянецкого р-на Винницкой обл. // Науковий архів Інституту археології НАНУ, № 1987/6.

Березанская С.С., Лобай Б.И. Отчет о раскопках могильника эпохи бронзы у с. Гордеевка Тростянецкого р-на Винницкой обл. в 1988 г. // Науковий архів Інституту археології НАНУ, № 1988/5.

Березанська С.С., Лобай Б.І. Курганний могильник бронзової доби поблизу с. Гордiївка на Пiвденному Бузi (попереднє повiдомлення) // Археологiя.- 1994.- № 4.- С. 148-153.

Березанская С.С., Чередниченко Н.Н. Срубная культура // Археология Украинской ССР.- К.: Наук. думка, 1985.- Т. 1.- С. 462-473.

Бондарь Н.Н. Поселения Среднего Поднепровья эпохи ранней бронзы.- К.: Вища школа, 1974.- 175 с.

Братченко С.Н. Нижнее Подонье в эпоху средней бронзы.- К.: Наук. думка, 1976.- 251 с.

Брей У., Трамп Д. Археологический словарь.- М.: Прогресс, 1990.- 368 c.

Бузян Г.Н. Новые позднетрипольские памятники на левобережье Днепра // Древнейшие общности земледельцев и скотоводов Северного Причерноморья. V тыс. до н.э.- V в. н.э.- Тирасполь, 1994.- С. 70-73.

Ванчугов В.П. Белозерские памятники в Северо-Западном Причерноморье. Проблемы формирования белозерской культуры.- К.: Наук. думка, 1990.- 166 с.

Горелик М.В. Оружие Древнего Востока (IV тысячелетие – IV в. до н. э.).- М.: Наука, 1993.- 343 с.

Зданович Г.Б. Бронзовый век Урало-Казахстанских степей.- Свердловск: Изд. Уральского у-та, 1988.- 181 с.

Жиганов М.Ф. Память веков. Изучение археологических памятников мордовского народа за годы Советской власти.- Саранск: Мордовское книжное изд., 1976.- 136 с.

Ильюков Л.С. Металлические “вилки” майкопской культуры // СА.- 1979.- № 4.- С. 138-146.

Кеменцеи Т. Культура курганных погребений // Археология Венгрии. Конец II тысячелетия до н.э.- I тысячелетие н.э.- М.: Наука, 1986.- С. 37-51.

Кеменцеи Т. Культура полей погребальных урн // Там же.- С. 52-71.

Кеменцеи Т. Культура Пилинь // Там же.- С. 71-82.

Кеменцеи Т. Культура Гава // Там же.- С. 115-131.

Клочко В.И. Металлургическое производство в энеолите-бронзовом веке // Березанская С.С., Цвек Е.В., Клочко В.И., Ляшко С.Н. Ремесло эпохи энеолита-бронзы на Украине.- К.: Наук. думка, 1994.- С. 96-132.

Клочко В.І., Пустовалов С.Ж. До реконструкцiї озброєння та вiйськової справи катакомбного суспiльства Пiвнiчного Причорномор’я // Працi центру пам’яткознавства.- К., 1992.- Вип. 1.- С. 118-141.

Кривцова-Гракова О.А. Бессарабский клад.- M.: Изд. ГИМ, 1949.- 28 с.

Крушельницька Л.І. Взаємозв’язки населення Прикарпаття i Волинi з племенами Схiдної i Центральної Європи (рубiж епох бронзи i залiза).- K.: Наук. думка, 1985.- 163 с.

Крушельницкая Л.И. Высоцкая культура // Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья (энеолит, бронза и раннее железо).- К.: Наук. думка, 1990.- С. 115-122.

Кузьминых С.В. Металлургия Волго-Камья в раннем железном веке (медь и бронза).- M.: Наука, 1983.- 256 с.

Лагодовська О.Ф. Войцехiвський могильник бронзової доби на Волинi // Археологiя, 1948.- Т. II.- С. 62-77.

Лисенко С.Д., Куштан Д.П. Про видiлення пам’яток з керамiкою малополовецького типу // Матеріали V МАКС та МВ (квiтень 1997 р., Київський університет iм. Т.Шевченка).- К.: Київський університет, 1997.- С. 109-112.

Отрощенко В.В., Пустовалов С.Ж. Портреты прошлого // Знание-сила.- 1982.- № 10.- С. 20-23.

Отрощенко В.В. Белозерская культура // Березанская С.С., Отрощенко В.В., Чередниченко Н.Н., Шарафутдинова И.Н. Культуры эпохи бронзы на территории Украины.- К.: Наук. думка, 1986.- С. 117-152.

Петренко В.Г. Правобережье Среднего Приднепровья в V-III вв. до н. э. // САИ Д1-4.- М.: Наука, 1967.- 180 с.

Петренко В.Г. Украшения Скифии VII-III вв. до н. э. // САИ Д4-5.- М.: Наука, 1978.- 144 с.

Писларий И.А. Погребальный обряд племен культуры многоваликовой керамики // Древняя история населения Украины.- К., 1991.- С. 52-66.

Савчук А.П. Раскопки поселений позднего бронзового века на Трубеже // АО 1970 г.- М.: Наука, 1971.- С. 242-243.

Сафронов В.А. Датировка Бородинского клада // Проблемы археологии.- М., 1968.- Вып. 1.- С. 75-128.

Светличная Е.В. О связях населения Бельского городища и Днепровского левобережья с лужицко-высоцкими племенами // Бiльське городище в контекстi вивчення пам’яток раннього залiзного вiку Європи.- Полтава, 1996.- С. 153-161.

Сiкорський М.І., Савчук А.П. Знахiдки в с. Козинцi Переяслав-Хмельницького району // Археологiя.- 1971.- № 4.- С. 65-73.

Степи европейской части СССР в скифо-сарматское время // Археология СССР.- М.: Наука, 1989.- 464 с.

Телегин Д.Я. Старосельский клад поздней бронзы из Черкасской области // СА.- 1982.- № 1.- С. 222-224.

Телегин Д.Я. Неолитические могильники мариупольского типа.- К.: Наук. думка, 1991.- 95 с.

Тереножкин А.И. Предскифский период на Днепровском Правобережье.- К.: Изд. АН УССР, 1961.- 245 с.

Чередниченко Н.Н. Срубная культура // Березанская С.С., Отрощенко В.В., Чередниченко Н.Н., Шарафутдинова И.Н. Культуры эпохи бронзы на территории Украины.- К.: Наук. думка, 1986.- С. 44-82.

Черных Е.Н. Древняя металлообработка на юго-западе СССР.- М.: Наука, 1976.- 302 с.

Черных Е.Н., Кузьминых С.В. Памятники сейминско-турбинского типа в Евразии // Археология СССР. Эпоха бронзы лесной полосы СССР.- М.: Наука, 1987.- С. 84-105.

Черняков И.Т. Северо-Западное Причерноморье во второй половине II тыс. до н. э.- К.: Наук. думка, 1985.- 171 с.

Шарафутдiнова І.М. Бронзовi серпи Пiвнiчно-Захiдного Причорномор’я (кiнець II – початок I тисячолiття до н.е.) // Археологiя.- 1971.- № 1.- С. 26-43.

Шарафутдинова И.Н. Степное Поднепровье в эпоху поздней бронзы.- К.: Наук. думка, 1982.- 159 с.

Шарафутдинова И.Н. Сабатиновская культура // Березанская С.С., Отрощенко В.В., Чередниченко Н.Н., Шарафутдинова И.Н. Культуры эпохи бронзы на территории Украины.- К.: Наук. думка, 1986.- С. 83-116.

Шарафутдинова И.Н. Бронзовые украшения сабатиновской культуры (к вопросу о контактах) // Межплеменные связи эпохи бронзы на территории Украины.-К.: Наук. думка, 1987.- С. 69-86.

Шендрик Н.І. Довiдник з археологiї України. Київська область.- K.: Наук. думка, 1977.- 143 с.

Шишкiн Р.Г., Лисенко С.Д. Польовi дослiдження у Фастiвському районi в 1993-1994 роках // ФДКМ.- № 7 (в друцi).

Эпоха бронзы лесной полосы СССР // Археология СССР.- М.: Наука, 1987.- 472 с.

Klochko V.I. The metallurgy of the pastoral societies in the light of copper and bronze processing in the Northern Pontic steppe – forest-steppe zone; 4500-2350 BC // Baltic-pontic studies, 1994.- Vol. 2.- S. 135-166.

Lysenko S. Zur eine Komplex mit Bronzengegenstönde bei Kozinzy, Kiever Gebiet.

In diesem Artikel ist die Rede von die Bronzefunden bei Kozinzy, Ohrtname Zagaj (Perejaslav-Chmelnitskiy-Kreis, Kiev-Bezierk). Diese Funden (Geschmucken, Waffen) und Information über vernichtenten Bestatten geben der Grund für eine Hipotise über Vorhandensein en Friedhof bei Siedlung. Diese Friedhof datiert sich von 15. Jahrhundert bis 7. Jahrhundert vor Chr. Wärend seine Entwicklung hat en 4-5 chronologische Etappe. Änlihe mehretappige Friedhofen sind am Nord-Ukrain sehr charakteristisch (Komariv, Gordiivka, Malopolovezkoe-3).

Надійшло до редакції 12.03.1997 р.

Джерело: Археометрія та охорона історико-культурної спадщини, 1999 р., вип. 3, с. 116 – 128.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку цього сайту!

© 1999 – 2014 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 922

Модифіковано : 30.05.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.