Не міг не повернутися…
В.Градищук, слюсар-монтажник Прип’ятського монтажного управління тресту «Південтеплоенергомонтаж».
Комуністи 80-х
У Прип’ятському монтажному управлінні тресту «Південтеплоенергомонтаж» – відомому колективі не лише в республіці, а й у країні, комуніста, слюсаря-монтажника, партгрупорга Валерія Вікторовича Нечипорука називають вихованцем сімейної династії. Справді, батько Віктор Трохимович, мати Ольга Йосипівна, старший брат Володимир – енергобудівники. Рано сім’я помітила у невгамовному хлопчині тягу до техніки. Валерій тільки те й знав, що у домашній майстерні, в «його відділі», щось майстрував.
Вже по закінченні восьми класів вправно управляв мотоциклом, трактором, автомашиною. Умів і відремонтувати техніку. Знайомі Нечипоруків не без добрих заздрощів казали, що з хлопця виросте трудолюб, гарний спеціаліст. Любов до техніки й привела Валерія до Чорнобильського СПТУ-3, по закінченні якого став трактористом-машиністом широкого профілю. А згодом набув спеціальності й слюсаря-монтажника.
Почав працювати у Чорнобильському монтажному управлінні тресту «Південтеплоенергомонтаж». Споруджував перший на Україні енергоблок-мільйонник. Служив у рядах Збройних Сил. А потім – знову атомна. Роки напруженої праці. Набирався досвіду. Як хорошого спеціаліста Валерія Вікторовича направили у закордонне відрядження. Будував теплову електростанцію.
Звістку про трагедію на четвертому енергоблюці Чорнобильської АЕС почув там, за кордоном. Та невдовзі настояв на своєму, приїхав у Прип’ять. Не міг не повернутися. Начальник управління Валентин Дмитрович Абрамов, про якого ще у перших числах травня напише «Правда» [1], обійняв Валерія, міцно потиснув руку: «Молодець, ти тут вкрай потрібний».
Важко і складно було. А наш бригадир підбадьорював: «Знаю, орли, що важко, але ж треба…». І розповідав, як швидше і якісніше виконати те чи інше завдання. Ми розуміли ситуацію, бачили, як самовіддано трудилися люди, як діловито вирішувалися питання. І самі не рахувалися з часом.
Сьогодні завершуємо вахту у Зеленому Мисі. Тут живуть тисячі експлуатаційників і будівників. Незабаром оживе і третій енергоблок. Енергобудівельники разом зі своїм бригадиром Валерієм Вікторовичем Нечипоруком трудяться так, як усі – на совість. Дізнався Валерій, що я писатиму до газети. Порадив обов’язково згадати про товаришів: Петра Гузя, Олександра Сохацького, Петра Шаповалова, Івана Ледна, Олександра Соболя, Степана Чеповського. Попросив через газету подякувати їх за сумлінну працю. Хлопці все роблять для того, щоб невдовзі приступити до робіт на третій черзі електростанції.
Київська правда, 1987 р., 4.02, № 29 (18814).
[1] «Райком работает круглые сутки» під 12.05.1986 р.