Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історичні джерела / Фонд Херсонської духовної консисторії / Передмова

Фонд Херсонської духовної консисторії

Передмова

Пивовар А. В., Ковтун М. В.

Пам’яті багатьох поколінь одеських архівістів – оберігачів документальних свідчень історії краю присвячується

Серед архівних установ Півдня України Державний архів Одеської області (далі ДАОО) виділяється не лише найбільшими за обсягами кількісними показниками фондів і одиниць зберігання. Після втрат, яких зазнали архіви під час окупації та воєнних дій 1941-1944 років на території краю, на сьогодні архів є і найбільшим зібранням унікальних документів ХVІІІ – ХІХ століть, які виходячи з особливостей фондоутворення стосуються історії мало не всіх теренів колишньої Новоросії. Більш цілісно в архіві представлені документи її правобережної частини, зокрема теренів Херсонської губернії, до якої у свій час належала і Одеса, де традиції розвитку архівної справи були започатковані вже в першій половині ХІХ сторіччя.

Головний масив найбільш давніх документів архіву зосереджується у фонді 37 "Херсонська духовна консисторія". Якщо в даний час за кількісними параметрами архівних справ (бл. 6,2 тис. одиниць зберігання) це всього десятий фонд серед аналогічних зібрань архіву дорадянського періоду, то за обсягом при надходженні (09.03.1927) він поступався лише двом найбільшим за тогочасними вимірами фондам Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора та Одеського міського самоуправління (міської думи) [1]. При відсутності суцільного поаркушевого обліку справ (завершення цієї роботи потребуватиме зусиль ще не одного покоління архівістів), відходом у минуле лінійних вимірів (у метрах) на сьогодні досить складно встановити реальне співвідношення цих фондів. В той же час, враховуючи, що фонд Херсонської духовної консисторії залишається чи не єдиним з дорадянських фондів архіву, які до останнього часу зазнавали періодичного поповнення за рахунок нових надходжень, є всі підстави вважати, що це співвідношення не змінилося. А якщо і змінилося, то лише в сторону збільшення питомої ваги і обсягу наявних документів фонду (не дивлячись на відчутні втрати в роки війни).

При помітному зростанні інтересу до архівних джерел, фонд Херсонської духовної консисторії та його інформаційний потенціал до цього часу залишається маловідомим для дослідників. Частково це пояснюється залишковим підходом у ставленні до архівів релігійних установ, інформація про які ще з радянських часів навіть у анотовані описи фондів незмінно потрапляла лише наприкінці. Останнім часом на можливостях освоєння фонду суттєво позначаються також технічні умови роботи з документами, які із-за аварійного стану Одеського архіву зумовлюють періодичне обмеження доступу дослідників. Але не менш суттєво впливають вади існуючих описів, в яких одночасно представлена інформація як про наявні, так і втрачені справи. Значна кількість самих описів незмінно приводить до розпорошеності типових документів, ускладнює пошук за хронологічним принципом їх представлення. Навіть при побіжному перегляді кидається в очі певна суперечливість їх окремих позицій, неточності у формулюваннях типів та складу документів, передачі географічних назв, прізвищ, що значно ускладнює можливість їх беззастережного використання.

Згідно з анотованим реєстром наявних описів фондів ДАОО дорадянського періоду [2] станом на 2000 рік фонд Херсонської духовної консисторії зосереджував документи 1752-1919 років. З урахуванням крайніх дат, які зустрічаються в 17-ти описах фонду (не рахуючи літерних), окремі документи торкаються також більш пізнього часу (див. відомості про склад фонду у додатках).

За часом формування описів, основний масив документів фонду було описано в 1939-1940 роках (описи 1-3, включаючи літерні, та № 15 з доповненнями 1997 року). У 1951 році укладено два описи (4 і 5), у 1954 – один (№ 6), у 1955 – два (7 і 8 з доповненнями 1988 року), у 1958 – чотири (№№ 9-12), у 1966 – два (13 і 14). При цьому опис 13 доповнювався за рахунок нових надходжень ще впродовж 1984 – 1998 років, а у 2002 році з його складу було виокремлено чотири додаткових літерних описи (13а-13г). Два останніх описи (16 і 17) оформлено у 1992 і 1998 роках. Для більш повної характеристики описів зазначимо, що переважна частина з них виконано машинописним друком, описи 4 і 5 – рукописні, описи 13а-13г підготовлені методом комп’ютерного набору.

Переважна більшість описів (крім описів 2, 2а, 3, 3а, 4 і 5) містять інформацію про кількість аркушів у кожній справі. Про відносний обсяг справ дозволяє судити також наявна інформація описів, укладених до середини 60-х років минулого століття (за виключенням описів 4, 5, 9) про кількість архівних в’язок, у які були спаковані відповідні документи. За відсутності суцільного поаркушевого обліку інформація про останні, при потребі, дозволяє отримати також певне уявлення про обсяг документів у разі їх втрати. Зокрема, за кількістю відсутніх документів найбільших втрат зазнали справи опису 2б (6742 од. зберігання). В той же час у перерахунку на умовну кількість в’язок (бл. 216), це дещо менше, ніж дає подібний розрахунок обсягу втрачених документів за описом 3 (бл. 237 умовних в’язок), який складається переважно з консисторських примірників метричних книг і за питомою вагою на час формування обіймав не менше половини загального обсягу консисторського архіву. Зрозуміло, що і приведене порівняння є досить умовним, оскільки архівна в’язка з консисторськими метричними книгами за обсягом нерідко у 1,5-2 рази перевищувала вміст в’язок з іншими документами. В’язки з метричними книгами пізніших надходжень зазвичай формувалися з дотриманням встановлених обмежень і лише зрідка налічували понад тисячу аркушів вкладень.

В цілому втрати фонду в одиницях зберігання (11,4 тис.) сягають майже ¾ їх початкової кількості, зафіксованої в описах 1-3, включаючи літерні, та в описі 15, які були укладені в довоєнний період. При більш зваженій оцінці обсягу втрат в умовних в’язках (розрахунково 712) маємо дещо більш обнадійливу цифру – 37 відсотків зафіксованого в базових описах складу фонду, яку також важко віднести до мало відчутних для констатації збереження його відносної цілісності.

В той же час, лише за вищезгаданими описами довоєнного періоду ми не можемо судити про весь тогочасний склад фонду не маючи впевненості, що не існували або залишилися не завершеними також інші описи. Зокрема той же опис 15, порядковий номер якого не зовсім узгоджується з часом укладення, зазначений на титульному аркуші як додатковий, хоча і мав власну нумерацію. За матеріалами першої поописової оцінки втрат фонду (1949 рік), які збереглися у справі фонду, про цей додатковий опис взагалі не згадується, що певним чином пояснює досить запізніле взяття на облік його документів. Не відомо також, чи готувався до війни опис 4 та його ймовірний склад. Скоріше за все у повоєнний час цю роботу фактично прийшлося розпочинати заново з включенням до нього всіх не ідентифікованих документів консисторського архіву. Аналогічне питання стосується і справ опису 5, що містить документи колишнього Ольвіопільського духовного правління, які могли потрапити до архіву також і у післявоєнний час, однак прямої відповіді на це вищезгадана справа фонду не дає. Як і про частину документів фонду, які у 1949 році надійшли до новоутвореного Державного архіву Херсонської області (нині ф.198 ДАХО).

Маловідомі також конкретні обставини понесених фондом втрат. Зокрема, якщо навіть частина документів консисторського архіву за наказами окупаційної адміністрації вилучалися з метою опалення приміщень, про що згадується в літературі [3], не можна не припускати, що при цьому не здійснювався їх певний відбір. Зокрема, за найбільш масовими втратами за описами 1 і 2б чітко простежується переважання справ з проханнями про розірвання шлюбів, скарг на священиків тощо, хоча разом з останніми у архівних в’язках могли перебувати і більш цінні документи, ступінь збереженості яких за окремими типологічними ознаками ще потребує свого більш детального аналізу. Щодо справ з метричними записами, така оцінка може бути достовірною лише з урахуванням всієї сукупності таких справ та опису їх конкретного (подокументного) складу.

Необхідно враховувати також нерівномірність понесених втрат за окремими описами, наявність дублюючих документів, що є характерним для організації церковних архівів. Зокрема, за рахунок нових надходжень (описи 6-14 і 16-17), серед яких зустрічаються і дублікати втрачених справ, питома вага наявних документів на даний час складає близько 35 відсотків зафіксованих одиниць зберігання, а за їх обсягом в умовних в’язках досягає майже 75-відсоткової позначки.

Оцінюючи базовий і наявний потенціал фонду, варто також звернути увагу на нерівномірність втрати документів за окремими хронологічними періодами. За нашими підрахунками, проведеними в рамках намічених етапів дослідження, порівняно краще збереглися документи більш раннього періоду. Зокрема справи, датовані до 1812 року включно, за втраченими одиницями зберігання мають 40-відсотковий рівень проти 45,2 відсотків для справ 1813-1842 років. При цьому по найбільш масових документах, якими є метрики, для першого періоду відсутніми вважаються лише 5 справ (див. опис використаних справ у додатках), або 2,5 відсотки їх загальної кількості, для другого – 131, або 24 відсотки. Не менш показово, що за змістом 3-х справ з метричними записами першого періоду, які за описом 3 вважаються втраченими (справи 92, 126, 145), більшість цих документів виявилися фактично присутніми в описі 4 [4]. І реально втраченими із справ з метричними записами до 1812 року можуть вважатися лише дві, що перебували серед невластивих документів опису 1а.

За незначною кількістю опрацьованих справ ми поки що не маємо підстав для репрезентації отриманих висновків також на сукупність справ з метриками наступних періодів, які вважаються втраченими, але сподіваємося, що вірогідність їх виявлення не позбавлена вагомих підстав. Очевидно через недосконалість описів частина віднайдених документів з пошкодженими титульними аркушами не могла бути достовірно ідентифікована і вони бралися на облік під новими номерами опису 4, або отримували літерні позначення в залежності від змісту та хронологічних рамок наявних описів справ.

При суттєвих відмінностях у поаркушевому обсязі справ в даний час важко судити про відносну структуру наявних документів фонду. Зокрема, справи, що стосуються церковної історії, складу священиків та інших питань (описи 1, 1а, 2а і 2б) за нашою оцінкою складають 36,8 відсотка їх загальної кількості. Решта приходиться на описи справ з метричними записами (63,2 відсотка). В той же час реальний обсяг останніх у тих же умовних архівних в’язках нами оцінюється в обсязі не менше 90 відсотків наявного фонду. З них близько 2/3 приходиться на документи колишнього консисторського архіву і стосується приходів у територіальних межах всієї Херсонської єпархії або її попередників, остання третина – метрики, що надійшли в післявоєнний період переважно від приходів Одеського регіону (незалежно від того, належали вони у відповідний період до складу Херсонської єпархії чи ні). За наявності окремих документів більш ранніх або пізніх періодів цей поділ не має чіткої часової градації. В той же час за масовістю представлення справи з метричними записами консисторського архіву чітко датуються періодом 1780-1874 років, тобто фактично з часу запровадження на території краю строго обов’язкового порядку їх зберігання [5]. Починаючи з 1875 року такі документи були передані до місцевих архівів системи ЗАГС (РАЦС) і в залежності від їх адміністративного підпорядкування, фактичної наявності та завершення термінів зберігання (за останніми вимогами – 75 років) у більшості випадків складали основу періодичного поповнення відповідних фондів обласних державних архівів.

Останнє надходження метричних книг до фонду Херсонської духовної консисторії фіксується 1998 роком (опис 17). В той же час, не дивлячись на завершення граничних термінів зберігання метричних книг в органах ЗАГС (РАЦС), такі надходження продовжують поступати. Зокрема, лише останнім часом Державним архівом Одеської області взято на облік близько двадцяти нових фондів (колекцій), укладених у розрізі районів надходження, що фрагментарно містять метричні записи періоду 1848-1933 років [6]. З’явилися також перші фонди з книгами реєстрації актів цивільного стану 1920-1933 років, відокремлений облік яких дозволяє простежити поступовий перехід системи обов’язкової реєстрації актів цивільного стану від церкви до держави. В даний час проводиться робота з більш детального упорядкування останніх надходжень і, виходячи з основних принципів фондоутворення, є всі підстави сподіватися, що вже найближчим часом наявні серед них метричні книги дореволюційного періоду стануть черговим поповненням їх основного масиву, зосередженого у фонді Херсонської духовної консисторії.

Певні зауваження викликає також склад чисельних описів фонду Херсонської духовної консисторії, які сформовані за рахунок надходжень післявоєнного періоду і в переважній більшості являють собою фактично сукупність актів прийомів-передач відповідних документів з районних архівів та архівів системи ЗАГС (РАЦС). Окремі з таких описів містять лише кілька справ з метриками одного-двох приходів, документи яких одночасно зустрічаються також в інших описах фонду. Значно ускладнюють пошук також непоодинокі випадки недотримання хронологічного принципу нумерації справ у складі описів, що зумовлює потребу в суттєвому упорядкуванні фонду, в тому числі з урахуванням відповідних справ, зосереджених в інших фондах архіву.

Зрозуміло, що це завдання в даний час може бути віднесене лише до розряду перспективних, оскільки потребує попереднього вирішення багатьох питань організаційно-методологічного плану та відповідного ресурсного забезпечення. Чи не головним кроком у цьому напрямку має стати вдосконалення описової частини фонду. Стосовно справ з метричними книгами, це потребує насамперед суцільного подокументного опису їх складу, на що, власне, і спрямовані матеріали цього дослідження.

Не можна не відмітити, що спроби таких описів не робилися [7]. В архіві започаткована також картотека наявних метричних книг приходів Херсонської єпархії. В той же час їх вибірково-локальний характер є далеко недостатнім для отримання цілісної інформації про склад фонду та його повноту в межах тогочасних адміністративно-територіальних утворень, окремих періодів тощо.

Розпочинаючи роботу ми також ознайомилися з наявними підходами до укладання таких описів, реєстрів, алфавітних та географічних покажчиків в інших архівах, зокрема з описами метричних книг Київської духовної консисторії у фондах ЦДІАК України у м. Києві, опублікованими покажчиками до колекції метричних книг Державного архіву Хмельницької області (К., 2005) та відповідними рекомендаціями Держкомархіву України.

Щодо останніх, заслуговує на увагу запровадження єдиного підходу до опису метричних книг, основаного по суті на принципах їх суцільної паспортизації. Ми з розумінням сприймаємо також застосування відокремленого обліку метричних записів за їх основними видами (народження, шлюби, смерть). В той же час, це є виправданим виключно щодо записів приходського рівня і то лише для періоду, коли мало місце відокремлене ведення відповідних книг. При розписі аналогічним чином також і консисторських примірників, де відповідні записи становили їх незмінну складову частину (з певного часу мав додаватися і підсумковий екстракт метричних відомостей), такий підхід, крім додаткової трудомісткості при виконанні, веде лише до переобтяження укладених покажчиків фактично потрійною інформацією про один і той же документ.

Хронологічний зріз колекції метричних записів фонду Херсонської духовної консисторії, крім чисто генеалогічної та демографічної інформації, яка складає безумовний інтерес для відповідних дослідників, віддзеркалює також багато маловідомих сторінок історії Новоросійського краю та його окремих поселень, зокрема – періодичні зміни назв, їх статусу, власників, повітової та іншої належності. У зв’язку із зазначеним, ми відмовилися також від чисто алфавітних принципів розміщення інформації (це завдання реалізує географічний покажчик приходів), що дозволяє хоча б у загальних рисах передати основні аспекти тогочасної структуризації приходів та послідовність розміщення їх метричних записів у консисторських зшитках справ. При виборі підходу до передачі текстової інформації перевагу надано археографічному методу з урахуванням якого на основі витягів з документів можна залучити в науковий обіг значно багатший масив інформації, чим це дає чисто статистична фіксація документів.

Виходячи із складу архівних справ та трудомісткості їх опрацювання, роботу з опису основного масиву консисторських метричних записів 1780-1874 року передбачено провести в кілька етапів [8]. Стосовно опису метричних книг 1875 і наступних років, це завдання скоріше локального характеру, яке доцільно провести в рамках окремої регіональної програми з урахуванням сукупності всіх наявних фондів архіву з відповідними документами [9].

Враховуючи по суті дистанційний метод опрацювання документів, підготовка описів здійснювалася на основі узагальнення інформації з копій першого (титульного) і останнього аркушів метричних записів приходу. Як правило останній аркуш містить підсумковий екстракт метричних відомостей з повторним зазначенням їх дати, назви приходу, підписи священнослужителів та інших осіб, які посвідчували метричні записи. Крім того, використовувалися внутрішні описи архівних справ, якщо такі збереглися. За відсутності останніх подібний підхід дозволяє убезпечити від можливих пропусків при передачі складу документів. З іншої сторони, аркуш з підсумковим екстрактом нерідко містить додаткові відомості про церкву та склад приходу, тогочасні варіанти назв поселення тощо. Лише у підсумковому екстракті дублюється рік, якого стосується метричний запис, що при втраті або пошкодженні титульного аркуша, дозволяє без застосування більш складних методів підтвердити або уточнити датування документу. Стосовно приходських метричних книг використовувалися також копії аркушів, необхідні для визначення її складу за діапазоном років та повноти представлення розділів з реєстрації народжень, шлюбів, смертності та поховань.

Всього в рамках першого етапу (1780-1812 роки), основні результати якого представлені у цьому виданні, було виготовлено та опрацьовано понад 20 тис. копій відповідних аркушів справ. За підсумками опрацювання кожної із справ укладався її внутрішній опис з зазначенням інформації про аркуші справи з метричними записами конкретного приходу та їх фізичний стан (комплектність та наявність пошкоджень). Кожен такий опис супроводжується також стислими оцінками її повноти та, при потребі, – рекомендаціями щодо напрямків упорядкування (виділення невластивих документів в окремі справи, перекомпонування, переміщення відокремлених фрагментів метричних записів тощо) [10]. Підготовлені описи передано до архіву для їх можливого використання. Зокрема, для прискорення пошуку документів, вони можуть бути додані безпосередньо до справ або у зброшурованому вигляді надаватися дослідникам за окремими запитами.

Зведені відомості про склад метричних записів відповідних приходів сформовано за їх повітовою належністю, що в основному відповідає також компонуванню більшості метричних книг консисторського архіву періоду 1780-1812 років [11]. В той же час реально цей принцип починає домінувати лише на рубежі ХVІІІ-ХІХ століть і то нетривалий час. За часом реалізації основних змін в адміністративно-територіальному устрої на території краю відомості приводяться в розрізі повітів першої Новоросійської губернії (1780-1783 роки), Катеринославського намісництва (1784-1794 і до 1797 року – в частині Олександрійського повіту), Вознесенського намісництва (1795-1797 роки), другої Новоросійської губернії (1798-1802 роки), Херсонської губернії у складі 4-х повітів (1803-1806 роки) та Херсонської губернії у складі 5-ти повітів (1807-1812 роки). При цьому 1812 рік, як кінцева дата етапу, в даному випадку не пов’язана із змінами у повітовому чи губернському устрої, а зумовлена наступними змінами насамперед у єпархіальному підпорядкуванні приходів (з 1813 року приходи між Бугом і Дністром були передані із підпорядкування Катеринославської до новоутвореної Кишинівської єпархії).

Часові межі функціонування повітового та губернського поділу не завжди збігаються з загальновідомими датами відповідних указів про їх утворення, що зумовлено насамперед реальними термінами їх впровадження, які отримували незмінний відбиток у їх згадках на титульних аркушах щорічних метричних книг. Зокрема, про утворення у 1802 році Миколаївської губернії ми не знайшли згадок навіть у метричних записах найбільшої на той час Адміралтейської церкви м. Миколаєва. Зазначимо також, що не дивлячись на перенесення у 1803 році повноважень губернського міста до Херсона, про це вперше згадується у метричних записах його тогочасної Соборної церкви лише за 1804 рік. Певний виняток становить лише уточнена назва Ольвіопільського повіту, згадана в указі 1781 року, але ще з 1780 року в метричних записах (очевидно за розпорядженням губернського правління, очікуваним на монарше затвердження) в дещо перекрученому вигляді повіт починає називатися Овліопольським, хоча паралельно зустрічається і його попередня назва Катерининського (від однойменного шанця).

Крім повітової належності приходів відомості про метричні книги супроводжуються також інформацією про духовні правління (протопопії) та єпархії, у підпорядкуванні яких вони перебували. Так, серед останніх маємо згадки про Слав’янську єпархію (до 1786 року), Катеринославську (1787-1797), Новоросійську (1798-1804) і знову Катеринославську (з 1805 року). Як і в попередньому випадку, фіксація зазначених назв у метричних книгах не завжди збігається з часом присвоєння правлячим архієреям відповідного титулу, який в дещо спрощеному вигляді переходив і на підпорядковані йому духовну консисторію та єпархію [12].

Серед благочинь з особливим статусом, безпосередньо підпорядкованих тогочасним духовним консисторіям, в цей період згадується благочиння Новомиргородського ключа (1798-1799 роки), старообрядницьких (згодом – єдиновірських) церков (з 1799 року), благочиння Одеси та Одеської округи (з 1803 року). В 1797 році у підпорядкування консисторії було передано також Адміралтейську Григорівську церкву міста Миколаєва (ДАОО, ф. 37, оп.1, спр. 569), але невдовзі після переведення єпархіального правління з Новомиргорода до Катеринослава цей статус було очевидно скасовано і вже з 1808 року вона значиться у віданні Херсонського духовного правління.

Безпосередньо до відомостей про метричні записи включені згадки про статус та назву поселення, назву церкви та номер архівної справи, в якій вони знаходяться. Всі текстові відомості приведені мовою оригіналу у вигляді витягів з титульних аркушів метричних записів за часом їх першої згадки у відповідному періоді. Послідовність розміщення відомостей про приходи відповідає їх представленню у складі метричних книг повіту (духовного правління) на кінець відповідного періоду (в основному – за діючими благочиннями).

При наявності варіантів у зазначенні назви [13] та статусу поселень у метричних записах відповідного періоду, вони приведені у дужках і стосуються виключно таких згадок у зазначеному періоді. В окремих випадках додатково означено також рік, коли такі зміни зафіксовані. Щодо назв церков, варіанти їх написання (переважно по типу Святомиколаївська – Миколаївська – Миколи Чудотворця тощо) нами опущені як несуттєві. Відмітимо лише, що у найбільш повному вигляді всі титули святих, з іменем яких пов’язана назва церкви, фіксувалися переважно на початку її функціонування. Згодом вони зазнавали певної уніфікації, що добре простежується за сукупністю таких згадок у межах окремих часових періодів.

У випадку, коли назва церкви не згадується, про це іншим шрифтом зазначено в посиланні на відповідний номер справи. За наявності таких позначень на початку періоду, дата першої згадки відповідає року, у якому номер справи приведено звичайним шрифтом. До таких випадків відносяться також помилкові назви церков, які пояснюються як недбалістю укладачів, так і неуважністю осіб, відповідальних за перевірку правильності оформлення метричних записів [14]. При цьому до помилкових ми відносимо виключно назви, які при додатковій перевірці не підтверджуються ні попередніми, ні наступними згадками в метричних записах. До таких випадків не відносяться відмінності у назві церкви при першій і наступних згадках, які могли бути зумовлені також зміною вибору прихожан на користь іншого святого. Підтвердити або спростувати такі факти дозволяє лише додаткове залучення відповідних документальних джерел, що безпосередньо не входить до завдань цього дослідження. Зокрема, найбільше сумнівів викликають перші згадки про назви церков у метричних записах сіл Нечаївки, Янополя, що можуть бути і помилковими або не досить конкретними, як це мало місце щодо Успенської церкви села Великого Буялика, замість якої і в подальших документах вона періодично згадується під назвою Різдвянобогородицької.

Назви церков не згадуються в основному у найбільш ранніх метричних записах, коли, як виняток, допускалося призначення священика для обслуговування потреб прихожан у найбільш віддалених поміщицьких слободах без чітких зобов’язань про відкриття церкви (скоріше за все вони були приписними до церкви відповідної округи, але крім послідовності розміщення метричних записів у справі, що зазвичай слідували поруч, та згадок про назву округи, інших підтверджень такого припущення не маємо). В окремих випадках назва церкви не фіксувалася також до часу її фактичного закладання та освячення (лише згодом для цього почали використовувати поняття ново закладеної церкви). В цей же час зустрічаються також згадки про храми в ім’я відповідних святих, що очевидно функціонували по принципу каплиць але з розміщенням певних церковних атрибутів у пристосованих для цього сільських будівлях чи навіть у їх відокремлених частинах. Наступниками таких храмів-каплиць згодом стали молитовні будинки. Згадки про останні у метричних записах не відносяться до регулярних, що більш за все зумовлено небажанням приходських священиків зайвий раз привертати увагу до взятих зобов’язань про побудову церкви. Тому за згадками у метричних записах не завжди можна простежити, з якого часу замість тимчасового молитовного будинку починає функціонувати вже новозбудована церква.

Порівняно з назвами церков і поселень інформація про їх статус (державні чи приватні) очевидно не відносилася до обов’язкових при зазначенні у титулах метричних записів. Не згадується про це також у вибірково переглянутих нами описах метричних книг інших архівів, у тому числі за межами України. Не виключено, що регулярне зазначення статусу поселень відноситься до чисто регіональної специфіки формування вимог до оформлення метричних записів, зумовлених певними особливостями становлення церковної мережі краю. За наявності значної кількості типових назв поселень, причому з такими ж типовими назвами церков, це значною мірою дозволяло уникати невимушених помилок при ідентифікації приходів. Не зайвим цей атрибут був і при здійсненні обліку.

У більшості випадків приватні поселення поперемінно називалися то поміщицькими, то володільськими. В той же час зустрічається і поняття дворянських, статус яких очевидно був дещо іншим. Вже в першому десятилітті ХІХ ст. почали виникати також перші приватні містечка. До цього у розряд містечок переводилися виключно колишні державні поселення. Окремі з таких поселень періодично згадуються і як посади, але для відтворення реальної хронології подібних змін лише згадок у метричних записах далеко недостатньо. Серед державних поселень певні відмінності у статусі мали станиці, адміралтейські поселення, а також поселення іноземних колоністів. Не дивлячись на офіційно прийняті канони в означенні типу сільських поселень (село-"деревня"-сільце), на території краю ще досить довго зберігало свою привабливість також поняття слободи, характерне для більш ранніх етапів його заселення та дії відповідних пільг у землекористуванні. З огляду лише на поодинокі згадки про "деревни" (цей російськомовний термін, схоже, особливою популярністю не користувався) інколи слободами називали також села, в яких будівництво церков залишалося не завершеним.

Деякий час серед характерних атрибутів назви приватних поселень було також зазначення титулу та прізвища його власника. Ми далекі від того, що такі згадки залежали лише від бажання священика або уподобань самого власника. Подібна інформація нерідко цікавила також духовні правління (більш чітко це простежується за формулярними відомостями) і, очевидно, зумовлена більш поважними причинами, зокрема заходами контролю за станом виконання власниками зобов’язань по закладанню церков, будівництво яких нерідко розтягувалося на десятиліття. Певним підтвердженням такого припущення є наступні згадки у відомостях про церкви прізвищ осіб, старанням яких вони були закладені. Але в цілому це вже дещо інший аспект питання. Значно зменшується кількість таких згадок після указу Синоду від 17 травня 1802 року, за яким з метою уніфікації [15] консисторії та духовні правління мали завчасно надавати кожному приходу прошнуровані зшитки аркушів для метричних записів з зазначенням їх назви та з розбивкою на відповідні розділи. Цікаво також, що на виконання цього указу Херсонське духовне правління організувало збір метричних записів за новими вимогами щодо їх оформлення вже в жовтні того ж року. Щодо наступних місяців, відомостей про їх надходження до консисторії відшукати не вдалося. Не додані вони і до метричних записів 1803 року, як це у подібних випадках практикувалося.

Не дивлячись на відносну повноту відомостей про власників приватних поселень, після їх узагальнення ми отримали досить цікавий зріз інформації, який не лише покращує орієнтацію у метричних записах багатьох практично однойменних приходів, а й віддзеркалює деякі додаткові сторінки історії краю, пов’язані з процесами його поміщицької колонізації. В той же час для відтворення подібної інформації щодо інших приватних поселень, хоча це безпосередньо і не стосується завдань цього дослідження, крім питання залучення додаткових джерел, незмінно виникає цілий ряд ускладнень як методологічного, так і суто технічного характеру.

Насамперед, використання інших документів не може не позначитися на єдності джерельної бази, якою є насамперед масив метричних записів фонду Херсонської духовної консисторії. У повній мірі з цим джерелом можуть кореспондуватися хіба що формулярні відомості відповідних років, примірники яких приходські священики мали направляти до духовних правлінь одночасно із зшитками метричних записів. Проте, недостатня повнота наявного масиву таких відомостей, що збереглися лише з 1792 року (детальніше див. у додатках), нерегулярне зазначення у них відомостей про власників поселень [16], не дозволяє отримати задовільні результати лише на їх основі.

В той же час залучення інформації з інших джерел для підтвердження її достовірності зумовлює потребу у застосування чисельних посилань на відповідні документи, незмінним наслідком яких, крім чисто редакційних ускладнень, є значне переобтяження основного масиву відомостей безпосередньо про метричні записи. Певним виходом із цієї ситуації є використання виключно обмеженого кола джерел, які за своїми часовими рамками могли б кореспондуватися з наявними періодами представлення відомостей про метричні записи. Зокрема, подібній умові в значній мірі відповідають насамперед матеріали чергових ІV і V ревізій населення (відповідно, 1782 і 1795 роки), які до того ж, завдяки наступним описам, супроводжувалися також відомостями про наявність церков у поселеннях. [17]

Залучення згаданих матеріалів та описів, показує, що їх інформативного потенціалу в цілому достатньо для відтворення персонального складу власників приватних поселень протягом останніх десятиліть ХVІІІ століття (відомості за період 1780-1783, 1784-1794, 1795-1797 років).

Для періоду 1798-1802 років нами використані як уже згадані матеріали опису 1798 року, так і дещо уточнені відомості про поміщицькі землеволодіння у повітах Новоросійської губернії, укладені в рамках сенатської ревізії 1800 року [18]. Зазначимо, що у зв’язку з початком генерального межування в цей період простежується значне зростання випадків переоформлення прав власності (як шляхом продажу, так і своєрідної диверсифікації, коли останні закріплювалися за вірогідними спадкоємцями, записувалися замість чоловіка на дружину і навпаки), які не завжди знаходили оперативний відбиток у відомостях губернських канцелярій.

Для періоду 1803-1806 років використані досить інформативні, хоча і не повні, алфавітні списки Херсонської казенної палати за 1804 рік з відомостями про приватне землеволодіння та чисельність осіб чоловічої статі в розрізі тогочасних повітів губернії [19], а також реєстри державних і приватних поселень, додані до генерального плану Херсонської губернії 1806 року [20]. Останні, крім оновленої дати укладання, фактично базуються на все тих же матеріалах V ревізії і могли бути використані лише частково, з урахуванням змін, зафіксованих в більш актуалізованих документах.

Для періоду 1807-1812 років, який приходиться вже на час чергової VІ ревізії населення 1811 року, ми маємо лише цілісні відомості 1809 року про поселення та розподіл землеволодінь у складі тогочасних 5 повітів Херсонської губернії, укладені губернським землеміром [21]. При цьому зазначені відомості актуалізовані з урахуванням змін у землеволодінні в основному в частині Ольвіопільського, Тираспільського і Херсонського повітів, де продовжувалося інтенсивне заселення малоосвоєних територій, у тому числі іноземними колоністами. Стосовно Єлисаветградського і новоутвореного Олександрійського повітів, певної актуалізації порівняно з матеріалами V ревізії зазнали лише відомості про чисельність осіб чоловічої статі у казенних поселеннях та номери земельних дач, подані за їх новим розподілом між зазначеними повітами. Тому в окремих випадках стосовно реальних власників окремих приватних поселень цих повітів, які не покриваються наявними даними метричних та формулярних відомостей, ми змушені були залучати також тогочасні відомості генерального межування, які здебільшого відклалися в матеріалах Державного архіву Кіровоградської області, а в частині Олександрійського повіту були також опубліковані [22].

Враховуючи значну кількість залучених джерел, не можна не відмітити їх певної суперечливості, на що звертали увагу також інші дослідники [23]. Навіть у випадку смерті, прізвища колишніх власників без жодних застережень продовжували використовуватися в облікових документах більш пізнього часу. Ще більше часових невідповідностей зустрічається у згадках про титули та імена власників, які для уникнення зайвих непорозумінь у багатьох випадках просто опускалися. Значною мірою це обумовлено традиційним посиланням на матеріали останньої ревізії населення, але і в подальшому при досить затяжній незавершеності генерального межування (його результати на теренах краю остаточно оформлені лише в 30-х роках ХІХ ст.) ситуація з оперативним відображенням зміни власників в облікових документах залишалася не набагато кращому рівні. Тим більше, за відсутності хронологічно зафіксованих часових рамок зміни власників (це питання ще потребує свого дослідження), навіть більш менш актуалізовані відомості щодо них можуть розглядатися скоріше як орієнтовні.

Імена і титули власників (крім звеличувальних) приведені у зведених відомостях про метричні книги у обсязі, що відповідає їх згадкам у відповідних документах. У переважній більшості вони приводилися з певними скороченнями, що характерне також для зазначення імен і прізвищ у метричних записах цього періоду. Лише в документах, безпосередньо пов’язаних з оформленням прав власності (зокрема, у межових книгах цього періоду), титул, прізвище, ім’я та по батькові, зазначалося у більш повному вигляді. Всі поіменні відомості про власників, залучені з інших джерел, з метою розмежування інформації приведені курсивом та додатково відокремлені прямими дужками від основного масиву витягів з метричних книг.

Варто відмітити також, що назви окремих поселень за метричними записами і матеріалами ревізького та земельного обліку у багатьох випадках мають помітні відмінності. Це простежується також з подвійних назв, що згадуються також безпосередньо у метричних книгах відповідних періодів і значною мірою зумовлені процесом їх становлення, характерним для початкових етапів заселення краю. Нерідко при зміні власника змінювалася і назва поселення В цілому ж, порівняно з даними ревізького і земельного обліку, для матеріалів церковного обліку, до якого відносилося і щорічне оформлення метричних записів, характерна більш висока усталеність використання початково зафіксованих назв поселень. Багато в чому це зумовлено завчасним наданням бланків (прошнурованих аркушів) для заповнення метричних книг, що, однак, не заперечує можливості згадок про інші назви безпосередньо при веденні записів та при оформленні аркушів з підсумковими екстрактами метричних відомостей.

При такому підході не виключається відокремлене існування чисто церковних назв. Серед останніх можна виділити також назви, що стосувалися не стільки окремих сіл, де були влаштовані відповідні церкви, скільки збірної назви всього приходу (зокрема, до таких нами віднесено Орловобалківський приход, церква якого за тогочасними описами знаходилася у селі Хащуватому). Скоріше за все церкви у подібних приходах закладалися за участю кількох власників і лише згодом зобов’язання з їх побудови перебирав на себе один із них [24]. Відповідно на його поселення з часом могла перейти і узагальнююча назва такого приходу.

Всього у зведених відомостях за період 1780-1812 років узагальнена інформація про понад 7 тис. (з урахуванням дублікатів – 7214) зшитків щорічних консисторських примірників метричних записів (без приходських книг, що потребують дещо іншого обліку). Більшість із них збереглися у порівняно доброму фізичному стані. В той же час 294, або близько 4 відсотків записів нами віднесено до частково пошкоджених. У кожному конкретному випадку такі пошкодження є різними за походженням. Зокрема, зшитки метричних записів, вміщені на початку або наприкінці справ, як правило зазнавали чисто фізичних втрат від недбалого поводження при їх чисельних переміщеннях [25]. В результаті із наявних метричних записів соборних церков (121), які розміщувалися на початку метричних книг відповідного повіту чи духовного правління, до пошкоджених відноситься 29, або майже 24 відсотка. Варто зазначити, що разом з першими аркушами метричних записів соборних церков не менш помітних втрат зазнали також внутрішні описи консисторських метричних книг з реєстрами представлених приходів, які мали супроводжувати кожну з таких книг при її передачі до консисторії. Крім некомплектності окремих метричних записів на їх фізичному стані суттєво позначилися також незадовільні умови зберігання справ, багато з яких містять сліди підмокання, враження грибком тощо. Переважна частина таких справ пройшли реставрацію, інші – взяті на відповідний облік, але ми не впевнені, що коли до реставрації дійде черга, по окремих з найбільш пошкоджених справ можна буде відтворити бодай фрагменти титульних аркушів з назвами приходів.

Ще 39 записів (0,5 відсотків від наявних), які згадуються у внутрішніх описах справ, що збереглися, можна віднести до повністю втрачених. При цьому показник у 0,5 відсотка при втраті переважної більшості тогочасних внутрішніх описів (із 187 опрацьованих справ з метричними записами аналізованого періоду останні повністю чи частково збереглися лише у 78) характеризує скоріше виключно нижню межу вірогідних втрат.

Дещо реальнішу цифру дозволяє отримати додаткове залучення внутрішніх описів з реєстрами діючих приходів, що збереглися у складі переважної більшості справ з формулярними відомостями духовних правлінь. Але архівні долі цих у цілому споріднених документів не завжди співпадають, що не дає достатніх підстав для їх беззастережного використання. Тим більше, коли ми не маємо достовірних даних насамперед про базову цілісність масиву консисторських метричних записів на час їх передачі з Катеринослава до Одеси після утворення Херсонської єпархії.

Зокрема, тут не зайве звернути увагу, що відсутня серед наявних справ метрична книга Єлисаветградського духовного правління за 1780 рік так і залишалася серед архівних матеріалів колишньої Слав’янської духовної консисторії (ДАДО, ф. 1684, оп. 2, спр. 841, п. 157), які крім опису, в даний час відносяться до втрачених. Окремо в цьому описі згадуються також метричні книги за 1780 рік сіл Знам’янки, Аджамки, Черниківки, Грузького (там же, пп. 151, 152, 154 і 155). Не виключено, що ще в одній справі з метричними книгами церков Єлисаветградського духовного правління за 1780 рік перебували і відсутні метрики частини його приходів, які з 1781 року перейшли у відання новоутвореної Херсонської протопопії (там же, п. 158). Щодо метричних книг приходів Крюківського повіту за 1780-1783 роки та Олександрійського повіту за 1784-1785 роки, яких явно бракує серед найбільш ранніх метричних записів фонду Херсонської духовної консисторії, не виключено, що вони були втрачені ще під час перевезення консисторського архіву з Новомиргорода до Катеринослава [26]. Принаймні жодних згадок про них ні у описі справ фонду Сляв’янської духовної консисторії, ні серед аналогічних описів втрачених справ Катеринославської духовної консисторії (там же, спр. 172-176) нам відшукати не вдалося, як, до речі, і відомостей про консисторські метричні книги інших повітів Катеринославщини, які ще до укладання описів скоріше за все потрапили під сумнозвісні плани макулатурних розверсток.

У період з 1787 по 1797 рік найбільш фрагментарно представлені метричні записи приходів Херсонського повіту, що лише для 1787 року може бути пояснено фізичною відсутністю їх частини у зв’язку з переведенням на початку російсько-турецької війни жителів бузьких станиць у внутрішні райони тогочасного Катеринославського намісництва. Повна відсутність будь-яких згадок про метрики цього повіту за 1788-1789 роки, не виключено, також пов’язана з втратами 1804 року. В той же час значні лакуни у їх представленні за 1790-1797 роки, скоріше за все зумовлені вже втратами від неналежних умов зберігання.

Дещо пізніші метричні записи частини забузьких приходів Херсонського повіту, як і сусіднього Ольвіопільського, найбільш вірогідно залишилися серед розпорошених справ архіву Кишинівської духовної консисторії. Стосовно метричних записів частини приходів Балтського і Богопільського духовних правлінь часів Вознесенського намісництва, вони у складі відповідних справ (без належного виділення) скоріше за все були передані до Подільської духовної консисторії.

Щодо інших лакун, які чітко простежуються у приведених відомостях про метричні записи, кожен дослідник може скласти власне уявлення про вірогідні причини відсутності останніх (зрозуміло, з урахуванням вірогідного часу появи нових приходів). Варто також мати на увазі, що деякі приходи могли певний час не діяти за сходом священиків, практикувалося також їх тимчасове закриття з прикріпленням прихожан до іншої церкви, що достовірно може бути підтверджене лише за наявності відповідних документальних свідчень. В той же час ми не виключаємо, що деякі зшитки метричних записів, ще можуть бути віднайдені серед поки що не опрацьованих документів інших періодів, які мають невідповідності у датуванні або поверхово описані, що значною мірою підтверджується подібними знахідками серед переглянутих справ основних описів до 1820 року. Щодо інших описів, така вірогідність значно менша і їх суцільний перегляд безпосередньо не входив до основних завдань проведеного дослідження.

Крім відомостей про основний масив консисторських метричних книг, в окремих додатках приведена інформація про наявність їх дублікатів (копій). При ускладненнях з віднесенням метричного запису до основного примірника чи до його копії (відсутність печаток, слідів шнурування тощо) [27], враховувався насамперед склад справ за їх компонуванням. Справи, що стосуються метричних записів одного приходу, як правило формувалися із копій консисторських примірників. За відсутності дублюючих позицій, кожен із наявних примірників відносився до основного, що зумовлено, насамперед, потребою відтворення цілісного складу фонду.

У випадку, коли серед справ зустрічаються приходські метричні книги, інформацію про склад останніх подано за роками ведення. Більшість таких книг з записами до 1812 року містять одночасно відомості про народження, шлюби і смерті. Випадок, коли одна з подібних книг видана для реєстрації народжень, відноситься скоріше до винятків, зумовлених заповненням відповідного розділу у попередньо наданій (такі доповнення у вигляді додаткових вкладень до окремих розділів зустрічаються також в інших метричних книгах і були зумовлені нерівномірністю їх заповнення, що згодом очевидно і стало одним з головних мотивів запровадження для кожного виду записів окремої книги). Не дивлячись, що офіційний статус мала лише інформація з консисторського примірника метричних записів, наявність приходської книги буває досить корисною при нерозбірливих або й помилкових записах, пропусках, а в даний час – також у випадку пошкодження чи втрати таких документів.

Більшість приходських метричних книг, як і дублікатів їх консисторських примірників, зосереджених у фонді Херсонського духовної консисторії, стосується приходів Одеського регіону [28]. Щодо інших частин колишньої Херсонської єпархії – з різною ступінню збереженості вони відклалися в державних архівах правобережних областей Південної України: Кіровоградської, Миколаївської, Херсонської і, частково, – Дніпропетровської. Не дивлячись на підготовку та публікацію анотованих покажчиків до таких метричних книг, останні ще потребують свого більш детального аналізу з точки зору цілісності представлення за територіальною належністю, а в деяких випадках і уточнення наявного складу та відповідності віднесення до тих чи інших приходів.

Враховуючи інтерес дослідників, у додатках до відомостей про метричні книги нами приведено також інформацію про сповідальні розписи прихожан та книги шлюбних опитів, які нарівні з метричними записами відносилися до найбільш масових документів церковного обліку. В той же час, виходячи з вимог щодо їх зберігання на рівні приходів, духовних правлінь, а частково і благочинь, до консисторського архіву такі документи потрапляли скоріше як виняток, що фактично і підтверджується виключно вибірковим рівнем їх представлення у складі фонду. Зокрема, за період до 1812 року маємо лише 4 справи із сповідальними розписами і одну з шлюбними опитами (не виключено, що остання збереглася лише тому, що за діючим описом відносилася до метричних книг). Як і у випадку справ, що стосуються приходських метрик, склад книг шлюбних опитів у доданих відомостях розписано за роками ведення, сповідальні розписи – за наявними приходами.

При передачі відомостей про наявні метричні записи використані наступні позначення (на прикладі умовних номерів справ):

№ справи

для документів із справ за основним описом 3 фонду 37 ДАОО ХХ
для документів, які частково пошкоджені ХХ
для документів, які згадуються у внутрішніх описах справ і фактично відсутні ХХ
для документів, у титлах яких назва церкви відсутня або є помилковою ХХ
те ж для пошкоджених та некомплектних документів без згадок про назву церкви ХХ
для випадків, коли фрагменти (частини) одного й того зшитку метричних записів знаходяться в різних справах ХХ ХХ
для документів з приходськими метричними записами про народження ХХр
для документів з приходськими метричними записами про шлюб ХХб
для документів з приходськими метричними записами про померлих ХХс
для документів із справ за іншими описами фонду 37 ДАОО (номер опису передано через верхній індекс) ХХХХ

У додатку до інформації про метричні записи фонду Херсонської духовної консисторії періоду 1780-1812 років вміщено вибіркові дані про священно- і церковнослужителів, підписами яких вони посвідчувалися, основні відомості про діючі приходи на кінець періоду, стислий опис змісту використаних справ з характеристикою їх поаркушевого обсягу і складу документів, а також загальні відомості про структуру та обсяг документів фонду Херсонської духовної консисторії. Крім того, практично до кожного масиву відомостей про метричні книги окремих адміністративно обумовлених періодів додані тогочасні карти повітово-губернського устрою.

Невід’ємною частиною додатку до цього видання є географічний покажчик приходів, до якого включено найбільш характерні варіанти назв поселень з зазначенням їх повітової належності на кінець періоду. Інші варіанти назв, які зустрічалися в окремі періоди, інформація про власників, статус поселень та зміни у їх адміністративному підпорядкуванні приведені безпосередньо у відомостях про метричні записи відповідного періоду.

Завершуючи передмову, її автори не можуть одночасно не висловити щирої подяки на адресу колективу Державного архіву Одеської області, зокрема – його директора Ніточка І.І., заступників директора к.і.н. Білоусової Л.Г, Алєксєєвої В.Ю., працівників відділу зберігання та обліку документів, читального залу за сприяння в опрацюванні досить значного обсягу архівних справ, їх описів та інших суміжних матеріалів, необхідних для максимально цілісного представлення наявного складу документів як в рамках підготовки цього видання, так і створення певних заділів для наступних етапів. З вдячністю нами була сприйнята також посильна допомога одеських дослідників Пєшого О.І. і Решетова С.Г. при потребі додаткового перегляду окремих справ. Особливу подяку висловлюємо співробітникам Відділу картографії НБУ ім. В.І.Вернадського, зокрема – Шовкопляс Т.І., за допомогу у пошуку тогочасних картографічних джерел та колишньому Голові Держкомархіву України, д.і.н. Боряку Г.В. за підтримку проекту цього видання і сподіваємося на його зацікавлене сприйняття також іншими фахівцями та дослідниками.

Крім того, будемо вдячні всім користувачам фонду за повідомлення про можливі знахідки серед переглянутих справ інших метричних записів проаналізованого періоду.

Примітки

1. За характеристикою тогочасного Одеського архіву фонд Херсонської духовної консисторії, що містив справи 1808-1916 років, разом з фондом Слав’янсько-Новоросійської духовної консисторії (справи 1758-1807 років), що згодом увійшов до його складу, станом на 1929 рік за прийнятими лінійними вимірами оцінювався в обсязі 344 метрів, фонд Канцелярії Новоросійського генерал-губернатора 1797-1874 років досягав 448, фонд Одеського міського громадського самоуправління 1795-1919 років – 870 метрів (Рябінін-Скляревський О. Одеський краєвий історичний архів // Архівна справа. – 1929, книга 9-10, с. 80, 84, 85).

2. Фонды Государственного архива Одесской области. Указатель. Часть первая: досоветский период. – Одесса, 2000, с. 54-56.

3. Архіви Одещини. 1920-2005. Науково-довідкове видання з електронною версією // Праці Державного архіву Одеської області. Том ХІV. – Одеса, 2005, с. 125; Національний реєстр втрачених та переміщених архівних фондів. Архівні фонди України, втрачені в період Другої світової війни. Книга І. – Київ, 2007, с. 12.

4. Зокрема, справа 12 з опису 4 повністю відповідає змісту справи 92 за описом 3, справа 23 – перекликається із справою 145, хоча є дещо ширшою за складом документів. Стосовно третьої із відсутніх за описом 3 справ (справа 126 з метриками Тираспільського повіту 1808 року), її змісту відповідає сусідня справа 125 цього ж опису (за її назвою це мала бути метрика Одеського кафедрального собору за 1808 рік, документи якої представлені у справі 16 того ж опису 4).

5. Див. відповідний указ Синоду від 23.11.1779 року (ПСЗ-І, т. 20, № 14948).

6. Детальніше про їх склад див.: Одеські архіви. Інформаційний бюлетень Державного архіву Одеської області. – 2007, № 3, с. 46-47.

7. Помітним кроком у цьому напрямку є видання покажчика до метричних книг Одеських церков (Реєстр метричних книг архівів України: Кн. 17: З колекції Державного архіву Одеської області. Вип. 1: Метричні книги Одеських церков [Метричні книги православних та римо-католицьких церков, єврейських громад]. – К., 2006).

8. Часові межі етапів у кожному конкретному випадку визначаються з урахуванням обсягу документів відповідного періоду та технічними можливостями наочного представлення отриманих результатів. Виходячи з останніх це потребує розбивки документів мінімум на три рівновеликих періоди, які можуть мати певні структурні відмінності. Зокрема, представлення результатів першого етапу (1780-1812 рік), що характеризується наявністю значної кількості змін в адміністративно-територіальній приналежності приходів, потребувало розбивки отриманих відомостей на 6 локально-цілісних періодів. Не менше їх може бути і на наступному етапі (орієнтовно 1813-1842 роки, на які припадає утворення військових поселень та кілька повітових реформ). В той же час на останньому етапі (орієнтовно 1843-1874 роки) очікується значно менша кількість таких періодів, що однак жодним чином не стосується обсягів документів, які потребують опрацювання. З досвіду вже проведеної роботи та оцінки описів справ наступних етапів з урахуванням дублікатів, надходження на зберігання приходських метричних книг, їх кількість має лише стійку тенденцію до зростання.

9. Крім Одеського регіону (територія сучасної Одеської області, прилеглих районів Придністров’я у складі Республіки Молдови та забузької частини Миколаївщини), про що уже зазначалося, описи справ цього періоду містять лише поодинокі згадки про метричні книги інших територій, підвідомчих тогочасній Херсонській єпархії. Зокрема, в описі 11 серед таких можемо відмітити лише книги приходів сіл Шестерні і Костромського Херсонського повіту за 1877 рік, в описі 14 – сіл Добрянки і Костянтинівки Єлисаветградського повіту за 1876-1880 роки.

10. Спектр обумовленості таких рекомендацій є досить широким. В більшості випадків це зумовлено вихідним станом та складом документів при їх надходженні до архіву. Зокрема, окремі з найбільш ранніх метрик Одеських церков виявилися вкладеними у зшитки метричних записів інших повітів, і не виключено, що саме завдяки цьому вони не були втрачені у складі інших справ або їх частин, яких за відповідні періоди явно бракує. Деякі справи втратили цілісність від чисельних переміщень. В той же час зустрічаються непоодинокі випадки некоректного перекомпонування справ під час виконання реставраційних робіт, коли закінчення метричних записів відповідного приходу можна зустріти перед їх початком, аркуші з записами одного приходу слідують вперемішку з записами іншого і т.п.

11. За тогочасними канонами метричною книгою, що мала передаватися до консисторії, вважався зшиток з метричних записів відповідних приходів, за формування яких відповідали духовні правління. В залежності від рівня їх повноважень (у межах одного або кількох повітів чи інших адміністративних одиниць) метрична книга могла відповідати або не відповідати повітовій належності приходів. З наданням спеціального статусу окремим благочинням, їх метричні книги формувалися також з урахуванням відокремленого складу підпорядкованих приходів.

12. Зазначимо, що архієрей Слав’янської єпархії іменувався з часу призначення Слав’янським і Херсонським; архієрей першої Катеринославської єпархії отримав титул Катеринославського і Херсонесу Таврійського; другої – Катеринославського, Херсонського і Таврійського; архієрей Новоросійської єпархії мав титул Новоросійського і Дніпровського.

13. Наявність таких варіантів часто залежала не лише від володіння приходським священиком навичками тогочасного письма, а і від їх розуміння значення певних назв. Зокрема, малозрозуміла назва Яламполь – це скоріше Яланполь (від назви річки Єланця або Яланця, на берегах якої це поселення знаходилося), що підтверджується також згадками про нього як про село Єланне. Більш давня назва молдавського села Делакеу була трансформована в Білякову і лише наприкінці періоду воно згадується як Дилакеве.

14. При цьому серед опрацьованих документів зустрічаються також випадки, коли невідповідність стосується одночасно назви церкви і назви поселення або вони і взагалі відсутні, і лише за прізвищем священика та за згадками у внутрішніх описах справ такі метричні записи могли бути ідентифіковані.

15. Наступним кроком до уніфікації ведення та оформлення метричних записів було запровадження з 1806 року типографських бланків для фіксації метричних записів, але на теренах краю вони були введені значно пізніше і у період до 1812 року не зустрічаються.

16. При вибірковому перегляді формулярних відомостей за 1792-1812 роки у більшості випадків згадки про власників поселень у їх навах представлені навіть менш повно, чим у титлах метричних книг і лише з 1809 року вони навпаки, частіше фіксуються саме у формулярних відомостях. Не виключено, що на це певним чином вплинув указ Синоду від 1809 року щодо формулярних відомостей. Але в цілому їх оформлення залишилося на попередньому рівні і зазнало кардинальних змін лише з 1829 року.

17. У вітчизняних архівах матеріали ІV ревізії найбільш повно представлені у повітових реєстрах поселень за відомостями з атласу Катеринославського намісництва 1784 року та відповідними списками церков, зосереджених у рукописній збірці Гавриїла Розанова: ІРНБУВ, ф. V, дд. 471 (Єлисаветградський повіт), 485 (Ольвіопільський повіт), 486 (Херсонський повіт), 490 (Олександрійський повіт), 479 (список церков); V ревізії – у описах правобережних повітів Новоросійської губернії 1798 року з алфавітом власників поселень, укладеним за попередніми описами 1795 року (РГИА, ф. 1350, оп. 312, д. 238; копія – ЦДІАК України, КМФ, оп. 11, дд. 2-3).

18. ДАХО, ф. 14, оп. 1, спр. 51, арк. 59-110, 139-156.

19. ДАОО, ф. 1, оп. 220, спр. 1 (1803 рік), частина ІІ, арк. 23-108 (відомості Тираспільського повіту не повні: за алфавітом від А до Л).

20. ІР НБУВ, оп. І, спр. 1665, арк. 2-80.

21. ДАОО, ф. 1, оп. 220, спр. 1 (1803 рік), частина І, арк. 450-579.

22. ДАКО, ф. 488, 490; Борисов Н. Состояния землевладения в Александрийском уезде в эпоху генерального межевания. – Александрия, 1898 (Прил. к Стат.-экон. обозр. Александрийского уезда за 1897 год).

23. Зокрема, досить грунтовно цей аспект проблеми розкрито в джерелознавчій статті Суревої Н.В. Поміщицька колонізація Південної України в останню чверть XVIII – першу чверть XIX ст.: механізм фондоутворення джерел// Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України. Південна Україна XVIII-XIX століття. Вип.5. – Запоріжжя, 2000, с. 83-94.

24. Не дивлячись, що мало не кожен приход відкривався в розрахунку на обслуговування кількох навколишніх сіл, церква закладалася як правило у тому, власник якого ініціював її відкриття та виділяв необхідні кошти. Це розглядалося і як своєрідний привілей такого власника.

25. Лише на рубежі ХVІІІ-ХІХ ст. представлені в архіві Херсонської духовної консисторії справи зазнали кілька таких масштабних переміщень: при перевезенні з Полтави в Новомиргород, з Новомиргорода в Катеринослав, з Катеринослава до Одеси. Значна частина їх після 1813 року передавалася також до Кишинева. Не менше таких передач (вже до тогочасних державних архівів м. Одеси) було також після ліквідації консисторії у 1919 році, при визначенні нових місць зберігання, упорядкуванні тощо).

26. Детальніше див.: Беднов В.А. Сведения об архиве Екатеринославской духовной консистории// ЛЕКУАК, вып. 4. – Екатеринослав, 1908, с. 319-320.

27. Зокрема, маємо досить унікальний випадок, коли консисторські примірники метричних записів Михайлівської церкви села Трикрат Ольвіопільського повіту за 1784 рік практично двічі представлені у складі двох різних духовних правлінь (Новомиргородського і Херсонського). Відмінності цих документів простежуються в основному лише за кількістю аркушів, серед яких у першому випадку додано окремий аркуш з назвою приходу та дещо змінено оформлення підсумкового екстракту, що визначалося насамперед рівнем вимог відповідних духовних правлінь (для наглядності відмінності у їх оформленні приведені у додатках). Щодо причин дублювання, вони більш за все зумовлені недостатньою обізнаністю священиків найбільш віддалених приходів про зміни у їх відомчій належності. Зокрема, з початку 1784 року Трикратський приход перебував саме у віданні Херсонського протопопа. Не виключено, що приблизно на такому ж рівні у питанні нового складу приходів орієнтувалися також деякі посадові особи як Херсонського духовного правління, так і Слав’янської духовної консисторії, куди передавалися метричні книги для зберігання.

28. Варто зазначити, що при цьому до найбільш давніх метричних книг Одеського архіву відноситься книга, видана Переяславською консисторією у 1776 році до приходу слободи Добрянки тогочасної Єлисаветградської провінції (ДАОО, ф. 37, оп. 5, спр. 1). Серед інших архівів Півдня України більш ранні метричні книги правобережних приходів колишнього Новоросійського краю збереглися лише у фондах Кіровоградського та Дніпропетровського обласних архівів. Зокрема, в останньому відклалася не лише одна з найбільш давніх, а й досить унікальна за змістом метрика Іоаннобогословської церкви слободи Буянської за 1770-1782 роки (ДАДО, ф. 193, оп. 1, спр. 522), яка містить записи фактично двох приходів – Буянського і Попельнастівського, куди з 1772 року було перенесено вищезгадану церкву. У Кіровоградському архіві, фонди якого збереглися порівняно краще, обліковано 5 таких метричних книг: Георгіївської церкви села Мартоноша, що датується 1759 роком, Михайлівської села Спасове (1772), Миколаївської села Оситняжки (1773), Миколаївської ж села Северинки та Успенської церкви міста Єлисаветграда (1775) // ДАКО, фф. 133, 149, 165, 162, 160.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2018 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3436

Модифіковано : 22.11.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.