Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історія / Спецагент Закордоту Пантюша Гонімов

Спецагент Закордоту Пантюша Гонімов

Гаврилюк Марта, Гаврилюк Марк

(спогади про батька)


Життя людського строки стислі.

Л.Костенко

31 грудня 1917 року Раднарком РРФСР визнав повну державну незалежність України і Фінляндії. «Невеличка» різниця полягала лише в тому, що «радянізацію» Фінляндії було відкладено на потім.

“Обом молодим державам довелося вести криваві війни за незалежність. Фінляндія ту війну таки виграла, а Україна програла. Тому, попри всі відмінності у розмірах, кліматі, географічному положенні, національному характері і таке інше обидві країни виступають одна для одної своєрідним дзеркалом — що б було, якби реалізувався цей шанс, якби країна пішла у 1918—20 роках іншим шляхом…” [13].

Для України це був період, коли вона тільки “зберігала видимість незалежної держави і мала зовнішні атрибути цього. Але УРСР цілком була підпорядкована Москві, її радянському урядові, всі рішення і розпорядження надходили від нього та ЦК РКП, тобто УРСР була маріонетковою державою, якій Росія дозволяла мати зовнішні атрибути незалежної країни” [6], в тому числі мати начебто власні спецслужби.

В Україні існував військово-політичний, глибоко законспірований структурний відділ Комуністичної партії України, який у документах проходить під назвою „Закордот” – закордонний відділ (закордонный отдел) ЦК КП(б)У [1-3, 6].

Закордот у системі спецслужб радянської України добував інформацію для вищого політичного і військового керівництва, вирішував широке коло завдань, пов'язаних з таємною політичною діяльністю комуністичної держави. Закордот вів агентурно-розвідувальну та інформаційну роботу за кордоном у суміжних з Україною державах і за фронтом у зайнятій ворогом частині України з питань політичного, економічного та військового характеру. Керував Закордотом член Реввійськради України Х.Раковський (конспіративна кличка Кон). Фінансувалася діяльність відділу з джерел ЦК КП(б)У та військової розвідки РСЧА. Робота провадилася у тісному контакті з органами державної безпеки та військовою розвідкою РСЧА.

"Покладені на відділ завдання виконувалися через спеціальних агентів, які відряджалися у відповідні населені пункти для збирання інформації військового, політичного та економічного характеру. Таким самим шляхом доставлялася іноземна література і періодична преса" [3].

Сава Федорович Гаврилюк (1903 – 1938)

Одним з таких спецагентів бессарабського підрозділу Закордоту під агентурним псевдонімом Пантюша Гонімов був наш батько Сава Федорович Гаврилюк.

Народився С.Ф. Гаврилюк 1903 року в селі Половинчик Монастирищенського повіту Київської губернії.

1905 року царська влада через „неблагонадійність” вирвала родину Гаврилюків з рідної української землі й відправила на заслання у Бессарабію. Там, спілкуючись з однолітками різних національностей, Сава навчився розмовляти румунською та німецькою мовами. Навчаючись у Комратському реальному училищі (1914-1917), захопився антицарською революційною романтикою.

У 1918 р. королівська Румунія анексувала Бессарабію, загрожувала територіальній цілісності України. На правому березі Дністра був розквартирований 3-й армійський корпус румунської армії. Фронт проходив саме через ріку Дністер. Радянське партійне керівництво розгорнуло активну роботу за кордоном. Вона провадилася в трьох основних напрямах: взаємодія з партійними центрами і ревкомами, залучення населення до партизанської боротьби та підготовки збройного повстання, робота з розкладання окупаційних сил. Зовні, за директивою, це виглядало як суто народна ініціатива, національний революційний партизанський рух широких мас, партія лише керувала і спрямовувала цей рух [3]. По сутті ж це був активний експорт революції.

Перше бойове хрещення 15-річний Сава отримав у січні 1918-го під час збройних сутичок з румунами. Начальник штабу ревкому, він же уповноважений Одеського обкому КП(б)У, Г.І. Борисов (кличка – Старий) оцінив здібності молодого бійця до ведення агентурної роботи. Відтак у 1919 році керівник бессарабського підрозділу Закордоту Г.І. Борисов завербував Саву Гаврилюка для агентурної роботи у Закордоті.

На початковому етапі становлення бессарабський підрозділ Закордоту був розташований в Одесі [4]. Зусилля бессарабського підрозділу органічно пов’язувалися з діями „Іноземної колегії” (керівник С.Ласточкін), іншими партійними центрами, воєнкомами, ревкомами, Одеським укріпрайоном (начальник С.П. Урицький), існуючою тоді системою спецслужб.

В Одесі на вулиці Троїцькій, 20 був розташований один з пунктів Закордоту та конспіративна квартира для зв'язку з резидентами й агентами підрозділу. Існувало ще декілька конспіративних точок, серед яких усамітнена приморська дача на вулиці Уютній, 8. Криміногенна та військово-політична обстановка в Одесі в ті часи була дуже напруженою. І.Бунін у своєму щоденнику коротко назвав ті часи „окаянными днями” [10]. Буремні події громадянської війни та інтервенції вимагали обережності та підсилених заходів конспірації.

У липні-грудні 1920 р. С. Гаврилюк – уповноважений Дубоссарської повітової ЧК.

В 1920-1922 рр. за дорученням Закордоту П.Гонімов очолював усі підпільні організації півдня Бессарабії. Він з’являвся серед мешканців у вигляді рибалки чи мисливця, жерстяника, чоботаря, родича чи просто знайомого [4]. Одним з конкретних результатів підпільної роботи була організована масова втеча через Дністер в Україну тамтешньої молоді призовного віку, яка відмовлялася служити загарбникам. Досвід переправки через Дністер від носом румунських прикордонників Пантюша набув при багаторазовому виконанні такої операції. В архівах збереглися доноси Бендерської повітової префектури румунській владі (як, наприклад, від 24.05.1920 р.) зі скаргою і довгим списком невідомо як зниклих юнаків, незважаючи на всі запобіжні заходи.

Якось в однострої румунського офіцера П.Гонімов проник на військову територію бендерської фортеці, вдаючи з себе інспектора, обійшов приміщення казарм і складів, перевірив систему охорони та фортифікаційних споруд. Коли ж командування схаменулося і його кинулися переслідувати, він зник тільки йому знайомими стежками.

Діставши доступ до архівів сигуранци, що зберігалися в Центральному державному архіві МРСР, і гортаючи томи справ румунської контррозвідки, постійно зустрічаєш посилання на Закордот, на імена Пантюшка, Вася, Сенька, „поважний пан у розкішному костюмі”. Все це був С.Гаврилюк, за яким румуни вели безперервне стеження за допомогою штатних інформаторів та добровільних доносителів. У цих архівних документах багато матеріалів допитів різних людей, таємного листування між містами й селами півдня Бессарабії, у яких детективи намагалися розкрити мережу Закордоту. В архівах румунських військ є документ, за яким Саву засуджено до 20 років каторги. Читаю обвинувальний висновок військового трибуналу 3-го корпусу Румунської армії про нелегальну шпигунську організацію: „Звинувачується Сава Гаврилюк у тому, що в 1921 році розповсюджував матеріали з України, які закликали до підриву чинної форми державного управління, руйнування двох залізничних мостів, виведення з ладу залізниці. Пропонується покарати на 20 років (заочно)”. Наступний суд додав ще 20 років. За результатами третього розгляду справи (1926) він був засуджений уже до довічної каторги. За його голову було призначено 20 тисяч лей. Гроші так і залишилися невиданими.

Для таких суворих вироків трибунал мав усі підстави. Завдяки ефективним діям агентів Закордоту мало не увесь склад бессарабської сигуранци почав працювати на користь радянської розвідки. За це шеф відділення сигуранци Гусареску згодом був покараний на горло.

В 1922-1923 рр. С.Гаврилюк – начальник пункту 1-го спецвідділу штабу Харківського війського округу.

1922 року для підвищення кваліфікації С.Гаврилюка направлено на навчання до Комуністичного університету (Москва). По завершенні навчання Гаврилюк, не перериваючи активної роботи в Бессарабії (1923), працює під керівництвом політсекретаріату Білорусько-Балтійської залізниці (опікувався безпекою на Мінському, Смоленському, Волоколамському напрямках), потім – політсекретаріат Південно-Західної залізниці (Україна).

В серпні 1923 – липні 1924-го – він у розвідувальному відділі штабу Українського військового округу.

Румуни продовжували розшукувати С.Гаврилюка. Витяг з архівних документів свідчить: „…встановлено, що у 1924 році кілька разів був у себе вдома радянський агент Сава Гаврилюк (Пантюша). З’ясовуються цілі його приїзду”, „…terorist Sava Gavriljuc zie Pantiusca… має бути негайно заарештований”.

Від початку створення Молдавської Автономної РСР у складі України (1924) змінюється тактика роботи бессарабського підрозділу Закордоту. Без порушення оновленого плану роботи в Бессарабії особлива увага тепер приділяється боротьбі з бандитизмом на території України, захисту її кордону на Дністрі [4].

С.Ф. Гаврилюк працює під прикриттям: (1924-1927) – партсекретар сільгоспкомуни „Від темряви до світла” [5], де опікується кримінальними мешканцями підземного монастиря (селище Липецьке, Ананьївського району Одеської області); 1927-1928 – керуючий справами ЦВК і РНК МолдАРСР.

У 1929 р. Г.І. Старого переводять до Харкова. На посаді уповноваженого Закордоту по роботі в Бессарабії його заступає С.Ф. Гаврилюк.

1929-1930 рр. – С.Ф.Гаврилюк на курсах вдосконалення комскладу РСЧА (4-е Управління РСЧА). Професійно володіє спеціальними технічними засобами розвідувальної діяльності (іноземні мови, зв’язок, зброя, фотосправа з усіма її спеціальними варіантами, автотракторна техніка, голубина пошта, кінологічна справа).

1930-1933 рр. – функції Закордоту поступово переходять до військовиків. Кадровий офіцер С.Ф. Гаврилюк – начальник пункту 4-го відділу Українського військового округу.

Подальша робота батька безпосередньо пов’язана з Київським військовим округом. Командувачем військами КВО на той час був І. Ф. Федько. Тут С.Ф.Гаврилюк працює в одному з підрозділів Розвідупру, який веде підготовку радянських розвідників (Київ, вул. Жовтневої Революції, 26).

1933-1935 рр. – С.Ф.Гаврилюк є помічником начальника 2-го сектору розвідувального відділу Українського військового округу.

1935-1937 рр. – у долю військовослужбовця С.Ф.Гаврилюка втручається Москва: його переводять з України до Ленінграда начальником відділу розвідки Ленінградського військового округу, де напередодні Фінської війни він займається фінськими “проблемами”: йшлося не стільки про «відсунення» кордону, який проходив у «небезпечній близькості до Ленінграда», скільки про «радянізацію» Фінляндії, яка “на щастя, так ніколи і не настала” [13].

Матеріалами особистої справи (№ 122) за період військової служби у Червоній Армії С.Ф. Гаврилюк характеризується позитивно.

29 серпня 1937 р. батальйонного комісара С.Ф. Гаврилюка заарештовано комуністичним режимом Радянського Союзу і засуджено до 10 років позбавлення волі без права листування як „ворога народу”.

Документи слідчої справи свідчать, що 4.02.1938 р. батальйонного комісара С.Ф. Гаврилюка розстріляно за стандартним звинуваченням: шпигунство на користь однієї іноземної держави та участь у військово-троцькістському заколоті (ст.ст. 58-1,б; 58-6; 58-11 УК РСФСР). Тоді ж таки за цими самими статями були засуджені й загинули два рідних брати С.Ф. Гаврилюка – Дометій і Дмитро, рідний брат моєї матері Володимир Карпов, голова РНК МолдАРСР (колишній керівник бессарабського підрозділу Закордоту) Г.І. Борисов (Старий), І.Ф.Федько (заст. наркома оборони СРСР), перший резидент радянської військової розвідки Ісай Парфелюк (Семенов) [8], начальник РозвідУпру РСЧА С.П.Урицький та безліч інших.

Додатковою перевіркою 29.10.1957 р. (ст. 373 УПК РСФСР) встановлено, що С.Ф.Гаврилюк був засуджений необґрунтовано. 1958 року його реабілітовано за відсутністю ознак злочину. Обвинувачення проти нього було сфальсифіковане за допомогою незаконних методів ведення слідства (архівно-слідча справа № 700483). В ті часи на допитах застосовували „22 методи тов. Єжова”: підслідних били й катували, аби за будь-яку ціну отримати підпис під протокольною нісенітницею. Ось окремі уривки з протоколу допиту батька з його “добровільними” підписами на кожній сторінці:

“…За час перебування під арештом я намагався приховати свою шпигунську діяльність на користь Румунії, яку я вів протягом 17 років, а також і мою участь у військово-троцькістському заколоті. Тепер я буду свідчити.

…Був завербований до заколоту начальником Розвідувального управління РСЧА комкором Урицьким, з яким був знайомий під час роботи в Одесі….

…Я йому повідомив, що є факти його роботи на французьку розвідку. Він дуже злякався, але я обіцяв мовчати…

…Я тримав його у курсі власних справ. Моє службове просування робилося за ініціативою Урицького…

…В одній приватній розмові я негативно висловився про діяльність Ворошилова. Урицький підкреслив, що справа не у Ворошилові, а в сталінській системі…

…Я повністю зруйнував агентурну розвідку у Фінляндії (далі йде перелік більше десяти позицій цієї роботи, зокрема, майже повна відсутність засобів радіозв’язку)…

…Уся робота Закордоту під керівництвом Раковського була зрадницькою…

…Я винен у провалі закордонної агентури УВО…”

І т. ін. без жодних доказів.

Так склалася доля таємного спецагента таємного Закордоту в системі колишніх спецслужб Радянської України, якого нещадний революційний вихор втягнув у боротьбу з наслідками національно-соціального гніту російського царату, долучив до злочинної справи під назвою „Рука Москви” [2], закрутив, виніс з рідної України і знищив.

С.Ф. Гаврилюка поховано в Росії разом з іншими жертвами червоного терору десь на Левашовській пустині під С.-Петербургом. У книзі пам’яті „Ленинградский мартиролог, 1937-1938” серед інших названо С.Гаврилюка [12].

На цвинтарі, що на Левашовській пустині під С.-Петербургом, стоїть пам’ятний хрест „Українцям – жертвам політичних репресій” [11].

P.S. Відомості про батька ми (Марта і Марат) збирали по крихтах впродовж багатьох років. Свого часу спілкувалися з іще живими його соратниками, розмовляли з дружиною Г.І.Борисова-Старого – К. Алмазовою, яка дуже добре пам’ятала Пантюшу; в держархіві Кишинева знайомилися з матеріалами румунської сигуранци, читали публікації про нього у пресі та в книзі спогадів болгарського письменника Г.Гологінкова (Ніколаєва) „У Днестра” [4]. Загалом опрацювали близько трьох десятків різних джерел.

Література

1. ”ЗАКОРДОТ” в системі спецслужб Радянської України: зб. документів. – К.: Вид-во НА СБУ, 2000. – 213 с.

2. Сидак В.С., Козенюк В.А. Революцию назначить…: Экспорт революции в операциях сов. спецслужб. – К.: Генеза, 2004. – 248 с.

3. Козенюк В.О. "ЗАКОРДОТ" у системі спецслужб радянської України // Воєнна історія: журн. Всеукр. громад. орг. "Український інститут воєнної історії". – 2002. – № 1.

4. Гологинков Г. У Днестра. – Кишинев: Картя Молдовэняскэ, 1966. – 357 с.

5. Гомін Л. Голгофа. Люди. – К.: Дніпро, 1975. – С. 5-316.

6. Єременко Т.І. Політичні та дипломатичні відносини Радянської України з Польською Республікою (1921-1923 рр.) // .

8. // МВД ПМР.

9. Донец-Семенова Л. Фронт за Днестром // Независимая газ. – 2004. – 20 авг. – (Спецслужбы).

10. Історія Одеси: іст.-краєзнавчі нариси: зб. статей / голов. ред. В.Н.Станко. – Одеса: Друк, 2003. – 560 с.: ілюстр.

11. Левашовское мемориальное кладбище. – 2-е изд. – СПб.: ДЕАН, 2002. – 14 с.

12. Электронные Книги памяти. .

13. Олекса Підлуцький. .

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3232

Модифіковано : 18.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.