Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Краєзнавство / Чорнобиль: туристичні аспекти

Чорнобиль: туристичні аспекти

Садигова Наіла

Чорнобиль — туристична “візитівка” України

Мандрівка до ЧАЕС — від екологічного до ностальгічного туризму

Організаційні поради авторки дослідження

Переосмислення катастрофи

Висновки

Вступ

“Индустриальный пейзаж, одним словом.
Только людей нет. Ни живых, ни мертвых.”

А. і Б. Стругацькі “Пикник на обочине”

Україна — держава із розвинутою туристичною індустрією, яку щороку відвідує більше 20 млн. туристів. В Україні розвинутий як внутрішній, так і зовнішній туризм. Найбільше туристів в Україні із Східної Європи, Сполучених Штатів Америки та Японії. Початок розвитку масового туризму в Україні припадає на Середину ХІХ ст.

Сфера туристичних інтересів в Україні включає як активний відпочинок і спортивний туризм, так і мандрівки з пізнавальними цілями, де об’єктом пізнання є історична, археологічна та релігійна спадщина країни. Мандрівки Україною можуть також бути спрямованими на покращення здоров’я.

Найпопулярнішими курортними місцями в Україні є Крим, Шацькі озера, Карпати. Також широку популярність серед туристів мають такі міста: Київ — столиця Держави, Львів — місто, сповнене історичними архітектурними пам’ятками, Одеса — місто відоме як столиця гумору. Дуже популярними в Україні є екскурсії по старовинних замках та фортецях, найбільше їх у західних областях.

Як бачимо, туристичний потенціал України досить великий, але поряд із традиційними місцями для відпочинку розвиваються й такі, що заслуговують на окрему увагу.

У 2008 році американське видання “Форбс” публікує рейтинг найбільш унікальних туристичних місць. На першому місці — Україна, а саме Чорнобильська зона відчуження. Це повідомлення привертає увагу широких кіл.

Україна мало чим відома для іноземців. В першу чергу країна асоціюється із Чорнобилем та колишнім Радянським Союзом. Нерідко іноземці так і вважають, що Україна — це частина Росії, де жахливий екологічний стан через Чорнобильську аварію. Туризм як галузь культурного обміну може виправити сприйняття нашої держави.

Тема заслуговує на особливу увагу, оскільки є майже не дослідженою. Багатосторонність цього явища робить цю задачу складною, проте актуальною. Туристичні поїздки до Зони відчуження — перспективний туристичний напрямок, який охоплює такі різновиди туризму як екологічні тури так і пізнавальні чи ностальгічні. Базових робіт з даної проблематики замало. Тому дана робота є внеском у розвиток питань туризмології, пов’язаних як із теорією, так і застосуванням теоретичних досліджень та надбань на практиці. У цій роботі порушено актуальне питання для українського туристичного розвитку: поїздки до Чорнобильської зони — новинка для туризму загалом.

У статті основну увагу приділено проблемі сприйняття України з через призму Чорнобильської катастрофи та її впливу на екологічний стан усієї планети. Туристичний аспект даного питання у тому, що туризм як каталізатор міжкультурної та міжнародної комунікації має великий потенціал для виведення України на міжнародну арену (у сфері політики, економіки, культури, науки тощо) з позитивною репутацією та іміджем.

Подорож до Чорнобильської зони відчуження як новий туристичний продукт розглядається з точки зору специфіки та унікальності.

У статті подано історичні відомості про ЧАЕС, специфіка туристичної діяльності в Зоні відчуження, описано типову екскурсію до Чорнобильської зони відчуження, унікальність цієї туристичної пропозиції, описано найпопулярніші легенди, пов’язані із цим місцем, також охарактеризовано визначні місця, на які туристи обов’язково звертають увагу, та зроблено спробу розподілити туристів за окремими категоріями. Туристичні подорожі до ЧАЕС можуть визначатись як науковий, екологічний, пригодницький, екстремальний та ностальгічний туризм.

Чорнобиль — туристична “візитівка” України

Чорнобильська катастрофа відома всьому світові. Навіть пересічні громадяни без спеціальної освіти знають, що екологічна ситуація постраждала від аварії на ЧАЕС, що знаходиться на території колишнього Радянського Союзу.

Історична довідка про аварію на ЧАЕС

26 квітня 1986 року вибухнув четвертий енергоблок Чорнобильської атомної електростанції, реактор був повністю зруйнований і в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин. Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Приблизно 60% радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Отже, Чорнобильська катастрофа — це екологічна катастрофа планетарного масштабу.

Чорнобильська аварія стала подією великого суспільно-політичного значення для СРСР. Це наклало деякий відбиток на хід розслідування її причин. Підхід до інтерпретації фактів і обставин аварії мінявся з часом і єдиної думки не існує.

Спершу керівництво УРСР та СРСР намагалося приховати масштаби трагедії, але після повідомлень з Швеції, де на Фоксмаркській АЕС були знайдені радіоактивні частинки, які були принесені з східної частини СРСР та оцінки масштабів зараження, розпочалася евакуація близько 130 000 мешканців Київської області із забруднених районів. Радіоактивного ураження зазнали близько 600 000 осіб, насамперед ліквідатори катастрофи. Навколо ЧАЕС створена 30-кілометрова зона відчуження.

Після аварії утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише сучасну Україну, Білорусь та Росію, які знаходилися поблизу ЧАЕС, але й і Східну Фракію, Македонію, Сербію, Хорватію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехію, Словаччину, Нідерланди, Бельгію, Словенію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом з Корсикою), Велику Британію та острів Мен. Забруднення території після аварії на ЧАЕС залежало від погодних умов. Повідомлення радянських і західних науковців вказують на те, що Білорусь отримала близько 60% радіоактивного забруднення від загальної кількості на СРСР.

Існує принаймні два різні підходи до пояснення причини Чорнобильської аварії, які можна назвати офіційними, а також декілька альтернативних версій різної міри вiрогiдностi.

Спочатку провину за катастрофу покладали виключно, або майже виключно, на персонал. Таку позицію зайняли Державна комісія, сформована в СРСР для розслідування причин катастрофи, суд, а також КДБ СРСР, що проводив власне розслідування. МАГАТЕ у власному звіті 1986 року також в цілому підтримало цю точку зору. Значна частина публікацій у ЗМІ, у тому числі і недавніх, базується саме на цій версії. На неї ж спираються різні художні і документальні твори.

Грубі порушення правил експлуатації АЕС, скоєні персоналом ЧАЕС, за цією версією, полягали у такому:

  • проведення експерименту будь-якою ціною, не дивлячись на зміну стану реактора;
  • вивід з роботи справного технологічного захисту, який просто зупинив би реактор ще до того як він потрапив би в небезпечний режим;
  • замовчання масштабу аварії в перші дні керівництвом ЧАЕС.

Проте в подальші роки пояснення причин аварії були переглянуті, у тому числі і в МАГАТЕ. Консультативний комітет з питань ядерної безпеки в 1993 році опублікував новий звіт, що приділяв більшу увагу серйозним проблемам в конструкції реактора. У цьому звіті багато висновків, зроблених в 1986 році, було визнано помилковими.

У сучасному викладі причини аварії такі:

  • реактор був неправильно спроектований і небезпечний;
  • персонал не був проінформований про небезпеки;
  • персонал допустив ряд помилок і неумисно порушив існуючі інструкції, частково через відсутність інформації про небезпеки реактора;
  • відключення захисту або не вплинуло на розвиток аварії, або не суперечило нормативним документам.

Отже, аварія на ЧАЕС торкнулася не лише території колишньої Української РСР. Навіть території інших континентів постраждали від наслідків аварії. Тому катастрофа має всесвітнє екологічне значення та зацікавлення. Сьогодні наслідки аварії викликають неабиякий інтерес. Щоб задовольнити цікавість представників різних категорій, організовуються туристичні поїздки до зони відчуження.

Специфіка туристичної діяльності в зоні відчуження

Туристичні поїздки до Зони відчуження зараз пропонують усі туристичні агенції. Вони запевняють. Що перебувати у Зоні з дотриманням правил безпеки не загрожує здоров’ю. Вартість поїздки складає до 200 гривень. Для іноземців з перекладачем до 500 гривень. Легальні туристичні поїздки пропонують не так давно. Найпершими відкривачами туристичних мандрівок до Зони були нелегали.

На сьогодні головними легальними туристами у Зоні є мешканці скандинавських держав (переважно норвежці), японці, американці, німці, росіяни. За словами Світлани Паращенко, менеджера фірми “САМ”, абсолютна більшість чорнобильських туристів — іноземці віком від 20 до 50 років, заможні або середній клас. Українським відвідувачам ЧАЕС та її околиць цікавіше потайки або напівлегально дістатися Зони і пересуватися на власний розсуд, уявляючи себе героями книжок братів Стругацьких і залишаючи по собі цілком сучасні графіті у центрі Прип’яті.

Тридцятикілометрова Зона відчуження взята під охорону Міністерством з надзвичайних ситуацій. Поїздки до Чорнобиля організовуються з дозволу МНС, співробітники Міністерства є безпосередніми провідниками-екскурсоводами такої подорожі.

Існує ініціативна група колишніх мешканців Прип’яті, котрі сьогодні на рівні Верховної Ради намагаються пролобіювати ухвалення закону про надання колишньому місту енергетиків та іншим об’єктам, що знаходяться у радіусі 10–15 км від ЧАЕС, статусу музею. Тобто, монополія МНС у Зоні з роками може послабитися. Деякі кроки у цьому напрямку робляться вже сьогодні. Якщо ж м. Прип’ять отримає статус музею, то воно перейде також до опіки усіх закладів з охорони пам’яток. На думку ініціаторів проекту, такий статус дозволить зберегти Прип’ять у вигляді 1986 року, посилити її охорону від мародерів та інших небажаних відвідувачів.

Типова екскурсія до Чорнобильської зони відчуження

Чорнобильські маршрути, як правило, стандартні. Зазвичай туристи потрапляють з КПП до Чорнобиля, потім АЕС, Прип’ять, одне з сіл, куди повернулися корінні мешканці, вечеря в Чорнобилі й повернення сталкерськими сутінками до Києва. Інколи турфірми обіцяють у своїй рекламі не лише споглядання наслідків найбільшої в історії людства техногенної аварії, а й знайомство з чисельною фауною Зони. Дехто навіть пропонує фотополювання.

Потрапити до 30-кілометрової Зони відчуження, самої ЧАЕС чи Прип’яті зовсім нескладно. Турфірми доволі швидко опанували цей небезпечний, але перспективний напрямок. Коштує такий туризм від $70 до $350 (залежно від кількості охочих замовити тур) з кожного учасника. Усю свою діяльність і вибір маршрутів турфірми погоджують з Чорнобильінтерінформом (структура МНС). Фактично будь-яка група громадян може самотужки організувати такий рейс і уникнути посередництва турфірм.

Контрольно-пропускний пункт Дитятки Парк розваг у Прип’яті
Контрольно-пропускний пункт Дитятки Парк розваг у Прип’яті. Його мали відкрити 1 травня 1986 року…

Усі екскурсії починаються з прибуття на КПП “Дитятки”, де проводиться перевірка документів. Кожен повинен підписатися під “Правилами поведінки”.

На вході туристів перевіряють. Попри те, що не можна вивозити із Зони відчуження ніяких предметів, туристів на виході не перевіряють.

Наступним по маршруту є Чорнобиль, де дозиметр показує 10 микрорентген/год (приблизно так само і у Києві). У приміщенні державного агентства інформації, розвитку і міжнародної співпраці “Чорнобильінтерінформ” туристи проходять інструктаж. Гідом для для туристів зазвичай є постійний працівник на забрудненій території.

“Тридцятка” — це слово із жаргону працівників тридцятикілометрової Зони відчуження. Ця територія оточена внутрішнім і зовнішнім кордоном. Всередині є місця “дуже забруднені”, а є “відносно чисті” — по них і проходить туристичний маршрут.

Зараз на забрудненій території працює більше 3,5 тис людей — науковці, будівники, співробітники МНС, а також співробітники самої атомної станції. На території працює санстанція, міліція, кілька їдалень, церква. Усі працівники мешкають у безпечних будинках, їх забезпечують триразовим харчуванням; увечері обов’язковим є відвідування бані. Зарплатня від 300 до 1000 доларів. Також тут живуть самосели, яких близько 300.

Під час екскурсії туристи відвідують саму станцію. П’ятий та шостий енергоблоки залишились недобудованими і покинутими разом із будівничою технікою. Дорогою на станцію можна помітити пагорби з табличкою, що вказує рівень радіації. Це поховане село Копачі. Кожен пагорб є це похованим будинком. Залишилось лише зерносховище.

Четвертий енергоблок має найголовнішу принаду — саркофаг, або офіційно — об’єкт “Укриття”. Покази дозиметра поблизу саркофага сягають 600 мікрорентген/год (максимально допустимою нормою є 80 мікрорентген/год).

Наступним пунктом туристичного маршруту є місто Прип’ять, яке розташоване найближче до станції. Мешканці цього міста були евакуйовані на другий день після аварії. Місто проіснувало лише 16 років. Дитячий майданчик з гойдалками та оглядовим колесом були збудовані напередодні аварії [Див. додаток ].

По закінченню екскурсії усі туристи проходять дозиметричний пункт, де вимірюють рівень накопиченої радіації.

Найкращий сезон для відвідування Зони — зима, коли лежить сніг і немає пилу. Найбільш небезпечно — влітку, коли у спекотну погоду відбуваються випаровування заховань. Щороку Зону відвідує кілька тисяч туристів.

Унікальність туристичного продукту

Чорнобильська зона відчуження є унікальним місцем. Вже 24 роки це місце вважається чорною плямою на Земній кулі. Довгий час відвідування цього місця не дозволялось. Як відомо, 26 квітня 1986 року сталася аварія, а вже 2–3травня мешканців Прип’яті та прилеглих сіл евакуювали за кілька днів і дозволили брати з собою лише документи і речі першої необхідності. Але сьогодні бачимо, що особистих речей колишніх мешканців залишились мало, зрештою місцевість розграбована.

Чорнобильська зона є найпривабливішим місцем для туристів. Поряд із цією назвою міста — Прип’ять — на зарубіжних сайтах зазвичай бачимо додаток “ghost town” або “dead town”. Прип’ять – ідеальне за мірками 1970–80 рр. місто. Панельні висотні будинки, по кілька магазинів на вулиці, кафе “Струмок”. Музей одного дня — оптимістичні гасла про здоров’я народу на поліклініці, радянський герб на 16-поверхівці, портрет Горбачова та інших членів ЦК у будинку культури [Див. додатки ].

У відгуках про відвідування України можна знайти фрази, що побувати в Україні і не відвідати Зони відчуження, все одно, що побувати в Парижі і не побачити Ейфелевої вежі. Але такі повідомлення не часті. Багато людей все ще бояться потрапити під вплив радіації. Взагалі подорожі до Прип’яті та Чорнобиля стали можливими на легальній основі років 10, останнім часом вони набувають популярності.

Розвитку туризму у Зоні сприяло кілька фактів. З’явилася комп’ютерна гра “Сталкер”, яка стає популярнішою ніж багато інших комп’ютерних “стрілялок”. Події цієї гри розгортаються у 30-кілометровій Зоні відчуження. “Сталкер” — гравець у ворожій радіаційно забрудненій екосистемі, він шукає артефакти, воює з монстрами та мутантами, щоб на завершення побувати в епіцентрі катастрофи, особисто зрозуміти, в чому корінь зла. Яскраві картинки, спецефекти привертають увагу не лише ігроманів, а зачіпають широке коло громадськості як вітчизняної, так і зарубіжної. Науковці починають звертати увагу на той факт, що вплив радіації недосліджений, досі невідомий, але існує таке місце в світі, де відбувся справжній експеримент з впливу радіації на живі організми флори і фауни. Починають організовуватись спеціальні поїздки до Чорнобиля [Див.додатки ].

Вплив радіації на живі організми остаточно не вивчений. Трагедія 1986 року дала змогу спостерігати, які наслідки великої дози опромінення на людський організм. Багато людей тоді померли, ті, що вижили, отримали збільшення щитовидної залози та інші захворювання. Але недослідженим залишається явище мутацій під впливом радіації. Власне через те, що людям без спеціальної освіти відомо мало про вплив радіації, починають виникати домисли, фантазії, легенди. Місто Прип’ять, оповите легендами про те, що тут живуть мутанти: двоголові телята, олені і т.д. Це спонукало науковців та усіх небайдужих людей відвідати місто і переконатись так це чи ні. Власне на тварин екскурсанти звертають увагу у більшості. [Див.додатки ]

в) Легенди, пов’язані з Зоною

Побутує багато містичних сказань пов’язаних із Чорнобильською катастрофою. Звичайно, люди цікавляться проблемою “кінця” світу, тому й вигадують усякі містичні історії. Чорнобильська зона — місце, яке пов’язане з ідеєю “кінця” світу. Життя тут зупинилося на півдорозі. Людям цікаво, як успішне процвітаюче місто, може загинути в один момент. Війни також відбирають життя людей, спричинюють негативні наслідки, після яких також складно оговтатись. Але Чорнобильська катастрофа, є більш масовою, масштабнішою і, на відміну від війн, не є повторюваною, а навпаки відзначається своєю унікальністю. Ще з давніх-давен усе невідоме, невивчене, недосліджене людина намагалася пояснити містичними вченнями, релігійними віруваннями. Щось подібне стосується й аварії на ЧАЕС.

Найдивнішим пророцтвом вважається фільм Андрія Тарковского “Сталкер”, знятий за сценарієм братів Стругацких. Одна із причин виникнення “Зони” відповідно до сценарію — аварія в четвертому бункері. І це за шість років до реального вибуху в четвертому блоці ядерного реактора й виникнення 30-кілометрової Зони відчуження. Чорнобиль виявився не єдиним пророцтвом фільму. Тарковский сам організовував найскладніші панорами засмічених ландшафтів “Зони”. В одному з таких кадрів крізь воду можна побачити відірваний аркуш календаря з датою “28 грудня”. Цей день став останнім днем життя режисера, що вмер 29 грудня 1986 року.

Існує ще одна легенда про Чорнобиль, пов'язана з кіно. За словами деяких працівників станції, за кілька днів до аварії вони бачили велику, темну, безголову людину з гігантськими крилами й вогненно-червоними очами. Деяким наснилися жахи, інші одержували телефонні дзвінки з погрозами. Поверх полум'я пожежі, що зайнялась після вибуху в 4 блоці ЧАЕС, вони спостерігали істоту, схожу на “ людину-метелика”. Ці показання стали основою для фільму Марка Пеллингтона “Пророцтва людини- метелика”. Якщо вірити фільму, “ людина-метелик” попереджає людей про майбутні катастрофи.

Провідників по Чорнобильській зоні так і називають — сталкери. Вони відрізняються від звичайних злодіїв-мародерів, оскільки не прагнуть нажитись на тому, що залишилось тут після аварії. Чорнобильське сталкерство породило легенди про “вовкособак” особливої волохатості, що вивелись після аварії. Про котів — здичавілих домашніх тварин, що начебто живуть в лісах навколо станції. Про зомбі, яких нібито породив секретний об'єкт “Чорнобиль-2” — станція загоризонтного виявлення і попередження про ракетну небезпеку, одну з трьох, розкиданих по Союзу. За місцевою легендою, ця станція так вплинула на людей, що вони стали без пам'яті бродити по зоні.

Звичайно ще ніхто з туристів не натрапляв на реальне підтвердження цих легенд. Але ці містичні сказання продовжують приваблювати туристів. Багато із них приїжджають сюди, щоб переконатись правда це чи вигадка.

Визначні місця Зони

Більш за все на туристів справляє враження Чорнобильський реактор № 4, автомобільний склад, місто Прип’ять, покинуті поселення.

Близько до Чорнобильського реактора підходити не дозволяють, найближча точка спостереження знаходится за 200 метрів від саркофага реактора. На реактор пропускають лише заздалегідь підготовлених науковців, іноді режисерів. Рівень радіації тут набагато більший ніж в інших місцях, тому звичайних туристів сюди не пускають

Автомобільний склад знаходиться у селищі Рассоха. Це — цвинтар військової техніки. Метал отримав велику дозу опромінення під час катастрофи, тому перебування поблизу цього місця також заборонене. Тут можна побачити карети швидкої допомоги, вантажівки гелікоптери. Вся техніка істинно радянського зразку.

Прип’ять — покинуте місто, у якому мешкало до 5000 чоловік. Найбільше вражають і найчастіше згадуються туристами такі місця,як школи, дитячі садки, будівлі громадського призначення (особливо Будинок культури, у якому є басейн, також кинотеатр і спортзал), колесо огляду. Небезпечними ці місця вважаються вже не через рівень радіації, а через те, що будівлі знаходяться в аварійному стані. Туристам наполегливо рекомендують не ставати на місця сумнівної міцності та не скупчуватись в одному місці, щоб не провалилась підлога.

Покинуті поселення відрізняються від тих, що ми можемо побачити у житловому місці тим, що тут немає сміття та забагато рослинності, яка всмоктує набагато більше радіації ніж залізобетон. Усередині хат ростуть дерева, кущі.

Отже, як бачимо причин для відвідування Зони є багато, екскурсії організовуються досить часто, чимало туристів вже побували тут. Спробуємо розподілити відвідувачів на окремі категорії.

д) Категорії відвідувачів Чорнобильської зони.

1. Іноземні науковці, які проводять спільно з українськими колегами дослідження. Ця категорія найчисельніша.

2. Журналісти — українські та зарубіжні.

3. Люди, які раніше проживали на території зони відчуження. Тепер вони приїжджають, щоб впорядкувати могили своїх рідних.

4. Найменш чисельні — ті, хто самостійно вирішив подивитись на наслідки катастрофи планетарного масштабу. До цієї групи відносимо як легальних, так і нелегальних відвідувачів.

Відповідно до цих категорій, поїздки до Зони можуть бути: для науковців — науковим туризмом, для колишніх мешканців — ностальгічним, для останньої категорії — пригодницьким, подекуди екстремальним. Для журналістів, які відвідують ЧАЕС відповідно до своїх службових обов’язків, такі поїздки не можуть вважатись туризмом.

Мандрівка до ЧАЕС — від екологічного до ностальгічного туризму

Екотуризм — це природний туризм, що охоплює вивчення навколишнього середовища та покликаний покращити екологічну ситуацію цього середовища [1]. Поїздки до Зони відчуження мають на меті перш за все вивчення довкілля; поїздки можуть організовуватись також з метою збору коштів на захист довкілля, а також заохотити туристів та ін. зберігати ресурси природи.

А.В.Бабкін наголошує на трьох основних компонентах екотуризму: пізнання природи, збереження екосистем, повага до інтересів місцевого населення. При відсутності хоча б одного з них немає підстав говорити про екотуризм. Мандрівки до Чорнобильської зони передбачають отримання туристами нових знань про природу; участь туристів і туроператорів у програмах та заходах, пов’язаних із захистом довкілля.

Науковий екологічний туризм

Науковий туризм передбачає різноманітні екологічні експедиції, польові спостереження. До дня аварії на ЧАЕС зазвичай влаштовуються певні експедиції, конференції. Чорнобильська зона може приваблювати тим, що екосистема цієї місцевості вражена радіацією і це дає можливість дослідити вплив власне радіації на живі організми. Також Чорнобильська зона відчужена, тобто позбавлена людського впливу протягом 24 років. Це дає можливість спостерігати як природа “виправляє помилки” людини. Зона на сьогодні представляє надзвичайний науковий інтерес, де проводяться міжнародні наукові дослідження з радіології та впливу радіації. Такий природний розвиток екосистем привів до формування унікальних цінних ландшафтів, заселених рідкісними різновидами рослин і тварин. Отже, тридцятикілометрова Зона відчуження — унікальна пам’ятка техногенної катастрофи.

Варто зазначити, що вітчизняних науковців, діячів Зона відчуження хвилює лише напередодні 26 квітня. Здебільшого наукові заходи проводяться саме у зазначений період.

Хоча зараз туристичні поїздки до ЧАЕС стають особливо популярними, але наукові заходи залишаються нечастими. Більш за все турагенства пропонують мандрівки пригодницького характеру, а саме — екстремальний різновид екологічного пригодницького туризму.

1. Рудий ліс;

2. Четвертий енергоблок;

3. Взагалі місцевість, де розвелося багато рідкісних тварин.

Пригодницький, екстремальний туризм

Метою такого різновиду туризму є отримання нових вражень, почуттів. Спробуємо передати образ Зони на основі відгуків тих, хто там побував.

Про 30-кілометрову Зону відчуження до поїздки знають усі екскурсанти, хоча б мінімум: 1986 року тут сталась катастрофа планетарного масштабу, в результаті якої відбувся викид радіації, місто евакуювали у продовж кількох днів. Це факти. Далі кожен фантазує по-своєму. Наприклад, Чорнобильська зона відчуження — щось подібне до зони братів Стугацьких (“Пикник на обочине”); тут бігають мутанти, у річці Прип’ять плаває величезна риба; на території Зони рівень радіації перевищує допустиму норму, що є небезпечним для життя.

Любителів гострих відчуттів спонукає до поїздки бажання побачити все на власні очі, відчути, що таке радіація, її вплив на власний організм. Тому дехто прагне побачити мутантів, а дехто назбирати побільше радіації, а інші полюбляють безлюдні місцевості.

Найпривабливішими місцями для туристів із метою пригодницької поїздки є:

1. Покинуті житлові та громадські приміщення;

2. Рудий ліс.

Ностальгічний туризм

Цей різновид туризму пов'язаний із потребою людини відвідувати рідні місця, батьківщину, місцевості, де пройшло дитинство, молодість, тобто ті місця, які пов’язані із найкращими спогадами.

Тридцятикілометрова Зона відчуження включає багато міст, сіл, селищ, населення яких евакуювали до різних куточків Радянського Союзу. Вони втратили зв’язки із близькими знайомими, друзями, родичами. Для такої категорії відвідувачів Чорнобильської зони історично склались спеціальні дні зустрічей: 26 квітня, 1,2, 9 травня. 26 квітня відбулась та подія, що визначила майбутню долю колишніх мешканців; 1,2 травня — саме у ці дні відбувалась евакуація із небезпечної території, 9 травня у цій місцевості поминальні дні. Колишні мешканці зазвичай домовляються заздалегідь про свій приїзд.

Мета може бути різною: побачити свою малу Батьківщину, зустрітись із друзями, співробітниками, провідати могили рідних, близьких.

Туристи, які їдуть до Зони з іншою метою також натрапляють на моменти, пов’язані із спогадами дитинства. Це стосується тих, хто живе на пострадянському просторі (враховуємо, що неповнолітніх у Зону не пускають). Міста Прип’ять і Чорнобиль — типові радянські міста, предмети побуту тут були також типовими для усього Союзу. Прогулюючись вулицями міст, можна натрапити на книжки, листівки такі, як були у дитинстві .

Найпривабливішими місцями для туристів із метою відвідання свого рідного міста-села є:

1. Власне житло;

2. Могили рідних;

3. Пам’ятники;

4. Місця для зустрічей з односельцями.

Попри свою популярність, ідею туризму до Чорнобиля підтримують не всі. Дехто вважає це блюзнірством (сталося горе, а заробляти на горі негарно). Але більшість охочих відвідати Зону прагнуть дізнатись правду про те, що сталось, що нас чекає, з’ясувати для себе рівень небезпеки. Тому ми вважаємо, що поїздки до Зони мають позитивну мету і не можуть бути забороненими у демократичній країні.

Організаційні поради авторки дослідження

Чорнобильська зона відчуження — найпривабливіше місце для туристів-екологів та туристів-екстремалів, це місце також не перестануть відвідувати ті, для кого воно є рідним, а також все більше відвідувачів буде, яким небайдужа доля нашої планети.

Чорнобильська катастрофа зачепила населення усієї планети. Люди прагнуть знати більше про катастрофу, про її наслідки як для всієї планети, так і про наслідки для безпосередніх мешканців чи ліквідаторів аварії.

З метою доступного висвітлення цього питання організатори поїздок до Чорнобиля мають залучати широке коло фахівців, проводити певні заходи пізнавального характеру. Як відомо непідготовлена людина сприймає більше вербальної інформації, ніж образної. Тому перед поїздкою до зони відчуження бажано проводити певні лекторії з туристами. Це потрібно ще й з такої причини: перебуваючи у Зоні з метою науково-екологічної поїздки, у туриста можуть виникати певні асоціації, мотиви, які зараховуються до категорії ностальгічного чи екстремального туризму; також обізнаний, ознайомлений з усіма проблематичними сторонами поїздки, турист буде більш уважний і зможе зосередити свою увагу на ключових моментах.

Усі організації, які переймаються проблемою Чорнобильської катастрофи, повинні централізувати та узгоджувати свою діяльність. Це дасть більше можливостей привернути увагу до власне проблеми, до сфери діяльності тієї чи іншої організації. Споживачі послуг даних організацій зможуть обрати ту, яка більше відповідатиме його потребам. Наприклад, турагенції можуть пропонувати перед туром або після нього відвідати музей “Чорнобиль” в Києві.

Варто також скоординувати діяльність усіх зарубіжних організацій, які працюють у питаннях екології, зокрема у питанні ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Це дозволить привернути увагу ще більшої кількості людей, які у майбутньому стануть потенційними туристами Зони.

Варто звернути увагу на те, що всі екскурсії до Зони є однотипними. Але відвідувачів цього місця ми вже розподілили за категоріями, тому варто звертати увагу на мотивацію кожної з них, щоб організувати екскурсію найбільш відповідну до потреб окремого споживача (групи споживачів).

Для того, щоб туризм до ЧАЕС розвивався успішно, необхідне висвітлення такої нової та незвичайної тенденції у засобах масової інформації. Реклама у такому випадку не підходить тому, що люди не довіряють рекламі. Краще обирати спеціальні видання із залученням експертів у цій галузі.

Щоб вирішувати питання ліквідації наслідків аварії потрібна підтримка Держави. Музей “Чорнобиль” має статус національного, але Держава погано фінансує його розвиток. Тридцятикілометровій зоні необхідно надати статус заповідної території.

Переосмислення катастрофи

Ідея кінця світу зачаровує людей. Подорожі до Чорнобильської зони привабливі не лише фактом небезпеки, катастрофи, а саме тим, що це покинуте місто, місто, якого в одну мить не стало, в якому міститься вся та енергетика страждань, яку пережили його мешканці.

На тему кінця світу знято безліч фільмів, написано книжки. Туристи, що їдуть до Чорнобиля, шукають там гострих відчуттів. Спонукає на поїздку також і бажання переосмислити власне життя, сенс існування всього людства.

У деяких фільмах порушено питання “Що буде із Землею, коли зникне людство?” Прип’ять — молоде місто, його збудували у 70-х рр. ХХ ст., а вже 1986 — воно стало мертвим. Ghost town — такий прикметник найчастіше бачимо у зарубіжних виданнях поряд із назвою міста Прип’ять. Місто-привид, мертве місто… Подорожуючи по Чорнобилю, відчуття, ніби тут життя обірвалось на півдорозі. Місто процвітало, збудовані дитячі садочки, школи, бібліотеки, кінотеатри, розважальні парки. Тепер усе це нікому не потрібне. Брати Стругацькі так описують зону четвертого бункера: “Индустриальный пейзаж, одним словом. Только людей нет. Ни живых, ни мертвых. Вон и гараж виден: длинная серая кишка, ворота нараспашку, а на асфальтовой площадке грузовики стоят”. Цей опис підходить також для Чорнобильської зони.

Відбулася тривала перерва людського перебування у Зоні. Довгий час відвідування Зони було заборонено, тому не дивно, що місце обросло безліччю легенд, вигадок. У Всесвітній мережі популярними є повідомлення про те, що у Зоні відчуження мешкають мутанти, можливо іншопланетяни, привиди; що рослини тут сягають неймовірних розмірів і мутували в результаті дії радіації. Офіційна версія така, що у Зоні через відсутність впродовж тривалого часу впливу людини на природу розвелось багато диких тварин, серед яких дикі кабани, коні, зубри, а риба велика тому, що її не виловлюють про це навіть побутує анекдот: “- Чому у Чорнобилі риба велика? Це вплив радіації? — Ні, просто її не виловлюють, і вона росте до старості!”.

У момент, коли трапилась аварія, Радянське керівництво замовчувало інформацію про масштаби катастрофи. Це допомогло уникнути паніки. Аварія відбулась напередодні першотравневих свят. Саме у цей час вітер подув на Київ. Проте велика небезпека не зупинила свята. Демонстрації зрештою скоротили у часі, але все одно люди перебували під радіаційним впливом, не знаючи про ризик власним здоров’ям та життям. Це був злочин державного значення. Але про це ніхто не знав. Очевидці розповідають, що у Києві розквітли величезні кульбабки, та місцями можна було натрапити на дивні опади, схожі на сніг чи град. Такі явища викликали подив, цікавість. Вже згодом зарубіжні фахівці дізналися про вплив на їхній території радіації, що прийшла зі Східної Європи.

Люди почали більше уваги звертати на зміни у довкіллі. За свідченнями очевидців тих подій, народні методи запобігання впливу радіації були досить різноманітними, часом небезпечними для життя. Наприклад, у містах почали мити вулиці тричі на день, щоб змити пил, який вбирає радіацію. Це здійснювалось за вказівкою керівництва. Народ звернув увагу на активну реакцію влади. По радіо “Свобода” можна було почути безліч порад для захисту від радіації. Ці поради охоче виконувались. Наприклад, у студентських гуртожитках була вказівка закрити усі щілини газетами. Газетна фарба містить свинець, який затримує радіацію. Те саме робили і мешканці квартир, будинків. Популярним стало вживання червоного вина. Вино вживали навіть на робочому місці. Також його давали і дітям. Гастроентерологічні відділення лікарень були переповнені постраждалими від вживання йоду. Йод вживали для того, аби радіація не осідала у щитовидній залозі. Захворюваність і смертність людей збільшилась. Після бурхливого потоку інформації та її обговорення, виникло безліч пліток. Тепер уже будь-які розлади живих організмів сприймались як неминучий вплив радіації. Проте паніки не відбулось, оскільки на той час почали видавати пільги матеріальної цінності: починаючи від квартир та пенсій для постраждалих безпосередньо від аварії і закінчуючи чорнобильськими посвідченнями, які надавали пільги на проїзд. Отже, катастрофа з часом перетворилась із небезпечної загрози на вигідну можливість. Зараз багато напрямків культурної діяльності підхопили потенціал катастрофи: створено комп’ютерну гру “Сталкер”, тема Чорнобиля порушена у багатьох книжках, фільмах, а тепер усе це людям хочеться побачити на власні очі. Відповідно до цих потреб, виник новий різновид туризму — туризм до Чорнобильської зони відчуження.

Чорнобиль, Прип’ять — це типові, класичні міста Радянського Союзу. Якщо відвідати будь-яке із сучасних міст колишнього Союзу, то побачимо, що радянського майже не залишилось. У Прип’яті, Чорнобилі на стінах шкіл залишились розписи на радянську тематику, на будівлях урядових установ досі є емблеми Комуністичної партії та ін. Сюди можна їздити, щоб побачити артефакти культури Радянського Союзу і можна бути впевненим, що ці речі непідроблені.

Окремим мотивом здійснення подорожі може бути зацікавлення. Зацікавленість імпліцитно пов'язана з новизною, з новим загостреним сприйняттям, що виникає при зустрічі з чимось незвичним, незнайомим. Зацікавленість є проявом вітальної потреби — в розширенні життєвого простору свого буття.

З цієї точки зору Т.С.Пархоменко вважає туризм антропоморфізованою формою задоволення потреби соціальної істоти у засвоєнні нового простору. Базисна чи навіть вітальна потреба лежить в основі туристської дії, туристської активності. Турист, як правило, розповідає: “я побував там-то і там-то”. Отже, він у своїх спогадах позначив місця свого перебування, суб'єктивно засвоїв, навіть присвоїв — хоча й у віртуальний спосіб — певний простір, зробив його “своїм”. Саме як такі позначки можна розглядати написи на будь-чому, які залишає по собі турист: на стінах, камінні, в горах, пам'ятках культури (хоч як прикро, а це трапляється не дуже рідко), написи на зразок “Тут був Вася”. Безперечно, це віртуальне присвоєння дійсності. Саме тому туристи полюбляємо фотографуватись під час подорожей, збирати чи купувати якісь предмети (сувеніри): “на згадку” про те, що ми там (десь) були, що там нам було приємно? [10]

Власне Зона відчуження є найбільш невідомим місцем для людини. Якщо звертатись до поняття потреби засвоєння нового простору, то це місце є найкращим у цьому плані. Подорожуючи по цій місцевості, людина переноситься у просторі і навіть часі (ми вже говорили про те, що територія залишається з усім радянським). Мандрівник потрапляє ніби в інший простір, який славиться небезпечністю. Туристи привозять із Зони якнайбільше фотографій. Фотографують усе, що може привернути увагу: найчастіше на світлинах можна побачити звичайних хатніх тварин, визначні місця Зони, предмети побуту. Кожен турист має певні потреби, які змушують його відвідати Зону. Наприклад, любителі комп’ютерної гри “Сталкер” відвідують Зону нелегально і заходять на території, закриті для відвідувачів. Вони прагнуть за будь-яку ціну побачити епізоди та створіння з гри. Межа між грою та реальністю стирається. Більшість відвідувачів Зони шукають екстремальних відчуттів. Такі відвідувачі прагнуть отримати якнайбільшу дозу адреналіну.

У правилах перебування на території Чорнобиля йдеться про те, що вивозити ніяких речей із Зони не можна. Ті, хто вже побував там пишуть на форумах про, те що на виїзді не перевіряють. Мабуть туристи не обмежуються фотографуванням, а й піддаються спокусі забрати з собою шматочок присвоєного простору.

Д.Н.Замятин вважає, що формування повноцінних географічних образів місцевості пов’язується із тим, що ці образи повинні розглядатись крізь інший образ. Наприклад, країна повинна бачити іншу країну, формувати образ іншої країни , щоб усвідомити, побачити свій власний [9].

Отож, через призму Чорнобиля порівнюється реальний світ із образом Зони. Зона спокійна, але мертва; реальна, але не існує. Кожен відкриває для себе нові істини людського буття. Відвідуючи Зону, можна з’ясувати наскільки небезпечним є вплив людини на природнє середовище, його підкорення та визначити шляхи менш небезпечного наступного розвитку та вдосконалення методів покращення людського життя.

Висновки

Отже, сфера туризму є сферою глобальної міжособистісної комунікації, котра підготовлює, забезпечує, поширює та поглиблює взаємодію соціумів, етносів, народів, країн. Така взаємодія є явищем в основному позитивним, а тому для її успішного розвитку до туристичної комунікації мають долучатися ще й держава та окремі організації (наприклад, ВТО). Розвиток туризму в Україні підпорядковується загальним тенденціям, проте може мати й ряд відмінних рис.

Класифікацій туристичних подорожей може бути багато, це залежить від критеріїв, за якими вона проводиться. Найпопулярнішими є класифікації за метою, за часовою ознакою, за термінами і тривалістю подорожей, за територіальною ознакою, за фінансовими можливостями клієнта.

Україна впродовж свого існування була цікавою для іноземців, які приїжджали сюди з різною метою. Історія подорожей іноземних мандрівників є переконливим підтвердженням прояву неабиякого інтересу до України. З ХІХ ст. організовуються перші народознавчі мандрівки. З кінця ХІХ ст. виникають перші туристичні організації.

Туристичні подорожі до Чорнобильської зони усе частіше пропонуються турагенціями. Мандрівки до Зони можуть виконуватись з різною метою, наприклад, пізнавальною, науковою, екстремальною, ностальгічною. У більшості випадків кілька цілей переплітаються і важко визначити лише одну. Тому турфірмам варто зважати на це і створювати таки туристичний продукт, який найбільше відповідав би вимогам споживачів.

У Зоні відчуження є певні визначні місця, які притягують туристів і які мають включатись у програму екскурсії: Чорнобильський реактор, Автомобільний склад, Прип’ять та інші покинуті та заховані поселення. Навколо Зони вирує багато легенд та домислів (про мутантів, про пророцтва аварії та ін.).

Чорнобильська зона відчуження є міфологізованою та демонізованою. Через це Україна сприймається досить негативно провідними державами.

Щоб розвіяти упередженість щодо нашої держави, необхідно створювати умови, щоб усі зацікавлені у цьому могли вивчати наслідки катастрофи безпосередньо.

Отже, Чорнобильський туризм на сьогодні є незаперечним фактом, який необхідно обернути на позитивний чинник сприяння зацікавленості світу Україною. Трагедію, яку не змінити, треба обернути на користь (економічну, екологічну, пізнавально-наукову) для країни.

Опубліковано 10 вересня 2010 р.

Про автора: Наіла Наміг кизи Садигова – студентка Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 11073

Модифіковано : 15.04.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.