«Скажи мені, батьку…»

Георгій Андрузький

Скажи мені, батьку,

Що діється з нами –

Як на тебе глянем,

Мов не тії станем:

Ясними очами

Дивимось і серцю

Віриться в судьбину:

І нам дасться доля,

Колись слава, воля

Навіда Вкраїну!

Ми повеселіли;

Ти ж усе марнієш.

Ти хочеш сміятись,

Та ба! ти не вмієш

Біду забувати!

І нам важко бачить,

Як гине Вкраїна,

А її дитина

Скрізь шука поради,

По світу блукає,

Господа благає,

Бо є милість божа,

Є на білім світі!

Є у України

Добрі, любі діти!

Ми може між ними

Найгірші, хто знає;

А все ж таки край свій

Погиблий кохаєм!

А все ж тобі раді,

Дивися: ми плачем

І просим поради!

Скажи, чи побачим

Щастя на Вкраїні?

А чи сумувати,

Свій вік проклинати,

Поки не загинем?

Чи за край свободний

Втрапиться молитись?

Чи може по ньому

Вічно нам журитись?

Не знаєш, сердего,

Що нам і казати!

Ти би сам про теє

Хотів нас питати!

Автограф невідомий. Вперше надрукований М. Новицьким (. – Україна, 1925 р., кн. 1-2, с. 77).