Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

В’язень

Райнер Марія Рільке
переклад Б.-І. Антонича

1

Ще моя рука ма сили

та жестом відганяти зна;

на каміння брили

капле зі скель рідина.

Я чую лиш стук цей один,

і б’є серце в ритм

разом із ходом краплин,

разом гниє з ним.

Капали б може скоріш,

коли б звір вийшов дверми.

Може, там де є ясніш –

але що знаєм ми?

2

Подумай: небом, вітром тут що є,

повітрям уст твоїх і світлом зору,

те скам’яніло б по малу цю гору,

твої де руки й серце де твоє.

І що ти звеш тут: завтра ранком же

і: ще пізніш, за рік чи: за дві хвилі –

змінилось би на рану повну гнилі,

що ятриться й більш не свінуло б вже.

Це, що було, збожеволіло б та

крутилось би тобі кругом; уста,

що сміх чужий їм, в реготі прожогом.

І сторожем це, що бувало Богом,

і пхав би в кожну дірку чи прорив

огидний, злісний звір. Та ти б ще жив.


Примітки

Вперше опубліковано: Літературна Україна. – 1987. – № 31 (публікацію підготував М. Ільницький). Подаємо за рукописом (Львівська національна бібліотека, від. рукоп., ф. 10, од. зб. 67). Примітка: «Переклав Богдан Антонич». Вказано назву оригіналу: «Der Gelungene».

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 325 – 326.