7
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
Цілий день вони ходили…
Закотилось сонце.
І приходять святі люде
Під їдно віконце.
Там старая баба жила,
Що сто літ прожила,
А ще других сто прожити
Доля їй судила.
І зачали святі люде
Бабу ту питати,
Чи не схоче тая баба
Своїх літ віддати.
«Нащо маю віддавати? –
Баба говорила, –
Коли мені літа тії
Доля присудила!»
«Старість, бабко, нам не радість,
Як старому жити –
Хіба тілько свої кості
Жовтії сушити.
А на світі єсть дитина,
Бідна сиротина,
Літ не має і вмирає,
Як тая билина!»
І здихнула стара баба,
І стала казати:
«Коли так, то вже я мушу
Тридцять літ вам дати.
Лиш нехай дитина тая
Гайом не гайнує:
Нехай літа дорогії
І себе шанує…»
Примітки
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 67 – 68.