4
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
Нічка тиха. Зорі світять,
В небі місяць грає.
Степ туманом обгорнувся
І сном засипає.
Не шумить сухий чорнобиль,
Коник не стрекоче,
Перепілка не співає,
І вуж не сикоче.
І дрімає степ широкий,
І кругом біліє,
Тілько свіжая могила
На степу чорніє.
І в могилі Соловей-цар
Сном опочиває.
Над могилою царевич
Варту відбуває.
Відбуває самий старший,
Батька виглядає
І сумнії свої думи
І співи співає.
Вдруг по степу загуділо,
Затряслась могила,
І царевич ізжахнувся:
Північ наступила.
І дух царя Соловея
Став на верх могили.
Як діамант, його шати
Пишнії світили.
І на вінку не смертельнім
Квітки виростали,
Виростали, розпукали,
Чоло обвивали.
І говорить він до сина:
«Сину ти мій милий!
Іди, сину, ти на захід,
Вліво від могили.
Там ти будеш меж горами
Свою землю мати.
Там ти будеш сам по собі
Царем царювати.
А за теє, що вартуєш
Ти могилу сюю,
Я сопілку золотую
Тобі подарую.
І як сумно в ню заграєш,
Усе засумує;
А як весело заграєш,
Усе затанцює».
Дух іздимів. І на землю
Ще роса не спала,
Як сопілка на могилі
Золота лежала.
І узяв її царевич,
З браттями простився
Та й на рідну сторононьку
Жити віддалився.
Примітки
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 122 – 123.