Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

7

Степан Руданський

Варіанти тексту

Нічка тиха. Зорі світять.

В небі місяць грає.

Степ туманом обгорнувся

І сном засипає.

Не шумить сухий чорнобиль,

Коник не стрекоче,

Перепілка не співає,

І вуж не сикоче.

І дрімає степ широкий,

І кругом біліє,

Тілько свіжая могила

На степу чорніє.

І в могилі Соловей-цар

Сном опочиває;

Над могилою цариця

Тяженько ридає.

Вдруг по степу загуділо,

Затряслась могила.

І жахнулася цариця:

Північ наступила.

І дух царя Соловея

Став на верх могили,

Як діамант, його шати

Пишнії світили.

І на вінку не смертельнім

Квітки розпукали,

Виростали, розпукали,

Чоло обвивали.

І говорить: «Жінко люба,

Нічого тужити, –

Кинь Причепу і палаци,

В них тобі не жити.

Палац скоро завалиться,

І сліда не буде,

І столицю мою пишну

Занехають люди.

Бо Причепа уже другу

Десь там закладає.

Заким тую, як старую,

Кине-занехає.

Не вертайся ти до него,

Жий собі на волі:

Не подбає син о тобі

При лихій недолі.

Жий на волі, на степові,

Дасть тобі бог доньку:

Та пригорне, приголубить

Твою головоньку.

І у дочки тої будуть

Золотії крила,

У тих крилах її буде

І воля, і сила.

І як ворог прилучиться, –

Най тріпне крилами:

То посиплються, як порох,

Коні з козаками.

А з волосся буде мати

Отамана свого;

Нехай тілько не виходить

Замуж ні за кого».

Дух іздимів, і зірниця

Ще не засвітила,

Як цариця злотокрилу

Дочку породила.

Примітки

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 127 – 129.