1
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
Що ж царівна Злотокрила
На степу гадає?
Чи по неньці-голубоньці
Сльози проливає?
Чи літає в степу, грає?
Чи хазяйством радить?
Чи затялась із сусідом
І війну провадить?
Чи й її «ламане штуки»
Німці приставляють?
Чи і в неї десятини
Люди вимагають?
Проливала вона сльози
По неньці-цариці,
Та що ж мертвому поможуть
Наші жалібниці?
Проливала вона сльози
У мертвого тіла,
Поховала, й перестала,
І повеселіла.
І жиє собі на полі
Молода царівна,
Куди гляне, не погляне, –
Земля рівна, рівна!..
Її шати – пишні крила,
Ліжко – пух-травиця,
Дах палацу – синє небо,
А стіни – границя.
В її крилах, злотих крилах,
Слуги й оборона,
Її сила, її слава,
Доля і корона.
І не знає вона смутку,
Не відає горя,
Встане рано, пролетиться
До синього моря.
Умиється, як лебідка, –
І в стару столицю!
І молиться там за себе,
Царя і царицю.
І проскури лиш дождеться, –
На степ відлітає
І о світі, і о людях
Думоньку гадає.
І щасливо упливали
Дні її за днями,
Доки й туди не забралось
Лихо з пазурами.
То не німці гнули штуки,
Добро розкрадали,
Не попи то десятину
В неї вимагали.
То все війни тяжкі були,
Де крівля все лилась,
Де й царівна Злотокрила
Ледве не залилась.
Примітки
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 154 – 155.