3
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
Далі став, на нюю глянув.
Крісло присуває
І сідає коло неї,
Її промовляє:
«Ой царівно-королівно,
Пишна, злотокрила!
В тебе, мабуть, божа сила
Свої чари влила.
Кілько гляну я на тебе,
Кілько подивлюся, –
Так водою й розіллюся,
Воском розтоплюся.
Звідки ти, царівно люба?
Де ти проживаєш?
Де ти царство своє пишне,
Пишний палац маєш?
Скажи, люба, щиру правду,
Чи-сь кого кохала?
Чи дала-єсь кому слово,
Чи ще не давала?
Як не дала-сь, мила, люба,
Зжалься надо мною,
Подаруй життям і віком,
Будь моєй жоною».
І обняв її царевич,
К серцю пригортає,
А вона йому на груди
Голову схиляє.
І, будь розум в неї в лобі,
Того б не бувало,
А то хміль, погане зілля,
Всеньку розібрало.
Хміль на груди каміннії
Голову схиляє,
Хміль Причепу обіймає,
Йому промовляє:
«Я царівна-королівна,
В степу проживаю,
Іще мужа не добрала-м,
Тілько добираю.
Сватався колись до мене
Жвавий Невидимець,
А тепер за мене б’ється
Мій сусід Мисливець.
Но, царевичу Причепо,
Ти з них наймиліший,
Ти найкращий, найдобріший
І найрозумніший.
Я хотіла б тобі бути
Вічною жоною!
Тілько крила!.. ой, не можу…
Стрепени рукою!»
І підняв царевич крила,
І потряс крилами,
І посипались, як порох,
Коні з козаками.
І ті коні воронії
Тілько що держаться,
А козаки такі п’яні,
Що із ніг валяться.
Примітки
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 177 – 178.