6
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
На Великдень у вівторок
Злотокрила встала
І, що смачно спочивала,
Тілько й пам’ятала.
А тут милий її знову
Хмелем похмеляє
І до себе в своє царство
В гості запрошає.
І поїхала царівна
В гості до милого,
Погостила, нетямуща,
До Хоми святого.
Погостила, вина взяла;
В степи полетіла;
І там душу заливала,
Як душа боліла.
Так заручена царівна
Цілий рік прожила,
Лиш Причепу обіймала
Та хмільнеє пила.
Але раз якось царівні
Вина недостало.
Пробудилося сумління,
Душу розгризало.
І шептало її, бідній:
«Що ти починила?
Свою славу, честь і волю –
Все ти погубила!»
І так тяжко її, важко,
І так сумно стало,
Ніби сто пудів желіза
На ї серце впало.
І не втерпіла царівна,
І кидає степи.
І, щоб душу закропити,
Летить до Причепи.
«Ой царевичу Причепо,
Тяжко мені жити,
Дай, коханий, вина чарку
Душу закропити».
«Пожди трохи, моя мила, –
Він відповідає:
Чи ти знаєш Невидимця,
Де він проживає?
Достань в него мені кримку,
Тогді будем пити,
Будем пити і гуляти,
Як у раю, жити».
Ізвинулась, полетіла
В степи Злотокрила
І стріпнула раз остатній
Свої пишні крила.
І найкращий чорний волос
З голови урвала:
Свому війську раз остатній
Отамана дала.
І говорить отаману:
«Іди, милий синку,
Та вишукай Невидимця,
Достань в него кримку».
Примітки
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 182 – 183.