Буратіно продає свою нову абетку і купує квиток у ляльковий театр
Олексій Толстой
Рано вранці Буратіно поклав абетку у сумку, і радісно підстрибуючи побіг до школи. По дорозі він навіть не дивився на різні солодощі, що лежали на прилавках, — цукрове печиво, медові пряники, пампушки з маком, і червоні льодяники у вигляді півників, що сидять на патичку.
Він навіть не дивився на хлопчаків, котрі грали у м’яча та запускали повітряного змія… Вулицю переходив смугастий кіт Базіліо, котрого можна було легко схопити за хвоста. Але Буратіно утримався і від цього. Чим ближче він підходив до школи, тим голосніше неподалік, на березі Середземного моря, грала весела музика.
— Пі-пі-пі, — жартівливо пищала флейта.
— Ла-ла-ла, — лагідно співала скрипка.
— Дзинь-дзинь, — бадьоро дзвеніли мідні тарілки.
— Бум! Бум! — гучно бив барабан.
До школи слід було звертати праворуч, а музика лунала ліворуч. Буратіно зашпортнувся раз, потім другий. Ноги самі повертали його до моря, де:
— Піпі, пііііі…
— Дзинь-лала, дзинь-ла-ла…
— Бум! Бум!
— Школа ж нікуди не подінеться, — сам до себе голосно почав говорити Буратіно, — я тільки погляну, послухаю — і бігом на заняття.
Буратіно мерщій кинувся бігти до моря. Він побачив полотняний балаган, прикрашений різнокольоровими прапорцями, що тріпотіли на морському вітру. Вгорі балагану, на дерев’яному майданчику, пританцьовуючи, грали чотири музики. Внизу товста усміхнена пані продавала квитки.
Біля входу стояв великий натовп — хлопці і дівчата, солдати, продавці лимонаду, матусі з немовлятами, пожежники, поштарі, — всі вони уважно читали велику афішу:
ЛЯЛЬКОВИЙ ТЕАТР. ТІЛЬКИ ОДНА ВИСТАВА.
ПОСПІШАЙТЕ! ПОСПІШАЙТЕ! ПОСПІШАЙТЕ!
Буратіно смикнув за рукава одного хлопчика:
— Скажіть, будь ласка, скільки коштує вхідний квиток?
Хлопчик крізь зуби, повільно відповів:
— Чотири сольдо, дерев’яний чоловічку.
— Розумієте, хлопчику, я забув вдома свій гаманець… Чи не можете Ви позичити мені чотири сольдо?..
Хлопчик зневажливо свиснув:
— Знайшов дурня!..
— Мені с-с-страшенно хочеться подивитися ляльковий театр! — крізь сльози мовив Буратіно. — Купіть в мене за чотири сольдо мою чудову курточку…
— Паперову куртку за чотири сольдо? Шукай дурня.
— Ну, тоді мій гарненький ковпачок…
— Твоїм ковпачком тільки пуголовок ловити… Шукай дурня.
У Буратіно навіть ніс захолов — так йому хотілося потрапити у театр.
— Хлопчику, в такому разі візьміть за чотири сольдо мою нову абетку…
— З малюнками?
— З ч-ч-чудовими малюнками і великими літерами.
— Добре, давай, — відповів хлопчик, узяв абетку і знехотя відрахував чотири сольдо.
Буратіно підбіг до товстої усміхненої пані і пропищав:
— Послухайте, шановна, продайте мені у першому ряду квиток на єдину виставу лялькового театру.