Дівчинка з блакитними косами береться виховувати Буратіно

Олексій Толстой

Вранці Буратіно прокинувся бадьорий, веселий і здоровий, як нічого й не було. Але в животі у нього бурчало від голоду.

Дівчинка з блакитними косами, гарно розчесана, вже чекала його в садку, сидячи за маленьким столиком, заставленим ляльковим посудом.

Її обличчя було свіжо вмите, на кирпатому носику і щоках — ніжний квітковий пилок.

Час від часу вона відганяла від себе набридливих метеликів, що так і линули до неї, вважаючи її живою квіткою:

— Облиште, летіть собі геть…

Вона уважно оглянула дерев’яного хлопчика з голови до ніг, і нахмурилася. Запросила його сісти за стіл і налила у крихітну філіжанку смачного какао.

Буратіно сів на стільця, підібгавши під себе одну ногу. Мигдальні тістечка він запихав собі до рота цілком, і ковтав не жуючи. У банку з варенням заліз просто пальцями, котрі з задоволенням облизував і обсмоктував.

Коли дівчинка відвернулася, щоб кинути кілька крихт старій жужелиці, він схопив чайник і випив все какао з носика. Поперхнувся, і пролив какао на білу скатертину.

Тоді дівчинка мовила до нього суворо:

— Витягніть з-під себе ногу і опустіть її під стіл. Не їжте руками, для цього існують ложки і виделки.

Від обурення вона аж зашарілася і почала кліпати своїми довгими віями.

— Хто вас виховує, повідайте, будь ласка?

— Іноді тато Карло виховує, а іноді зовсім ніхто.

— Зрозуміло. — Тепер я займуся вашим вихованням, будьте певні.

«Оце так влип!» — подумав Буратіно.

На траві перед будинком пудель Артемон гасав за маленькими пташками. Коли вони, втомлені, сідали на гілки, він задирав голову, нетерпляче підстрибував і гавкав підвиваючи.

«Класно птахів ганяє», — з заздрістю подумав Буратіно.

Від пристойного сидіння за столом у нього все тіло почало чухатися і свербіти.

Нарешті цей виснажливий сніданок закінчився. Дівчинка попросила його витерти з носа рештки какао. Розгладила зморшки на сукні, розправила бантики, взяла Буратіно за руку і повела у будинок — займатися його вихованням.

А веселий, безтурботний пудель Артемон гасав по траві і гавкав; пташки зовсім не боялися його, радісно цвірінькали; теплий вітерець віяв над деревами.

— Скиньте ваше лахміття, вам дадуть пристойну куртку і штанята, — мовила дівчинка.

Четверо кравців: похмурий майстер-одинак рак Шептило, сірий чубатий Дятел, великий чорний жук Рогач, і біла миша Лізетта — шили зі старих дівчачих сукенок гарний хлопчачий костюм.

Шептило кроїв, Дятел дзьобом робив дірки і зшивав тканину. Рогач задніми ногами подавав нитки, Лізетта їх перегризала.

Буратіно було соромно одягати дівчачі недоноски, але все ж довелося переодягнутися. Потягуючи носом, він сховав у кишеню нової куртки чотири золоті монети.

— Тепер сядьте, покладіть руки перед собою. Не горбтеся, — мовила дівчинка, і взяла шматочок крейди. — Ми займемося математикою… У вас в кишені два яблука…

Буратіно хитро посміхнувся:

— Неправда, жодного…

— Я говорю, — терпляче повторила дівчинка, — припустимо, що у вас в кишені два яблука. Хтось забрав у вас одне яблуко. Скільки у вас залишилося яблук?

— Два.

— Поміркуйте добре.

Буратіно насупився, — так сильно він міркував.

— Два…

— Чому?

— Адже я не віддам Комусь своє яблуко, хоч би він навіть битися почав!

— У вас нема жодних здібностей до математики, — засмучено мовила дівчинка. — Займемося диктантом.

Вона підняла вгору свої гарні оченята, і на мить замислилася.

— Пишіть: «Кіт в шалаш втік». Тепер прочитайте це чарівне речення навпаки. Воно зветься паліндром, — це повинна знати кожна грамотна людина.

Нам вже відомо, що Буратіно ніколи навіть не бачив ручки і чорнильниці, і не знав, для чого вони потрібні. Дівчинка повторила: «Пишіть», — він відразу сунув у чорнильницю свого довгого носа і страшенно злякався, коли з нього на папір впала чорнильна пляма.

У розпачі дівчинка сплеснула руками, у неї навіть бризнули сльози з очей.

— Ви бридкий пустун, вас необхідно покарати!

Вона висунулася у вікно:

— Артемоне, відведи Буратіно у темну комору!

Благородний Артемон миттю з’явився у дверях, і вишкірив білі зуби. Схопив Буратіно за курточку і, задкуючи, потягнув у комору, де по кутках у павутині висіли великі павуки. Зачинив його там, загарчав під дверима, щоб добряче налякати, і знову побіг ганятися за пташками.

Дівчинка, впала ниць на лялькове мереживне ліжко, і гірко заплакала від того, що їй довелося вчинити так жорстоко з дерев’яним хлопчиком. Але якщо вже взялася за виховання, справу треба доводити до кінця.

Буратіно ображено бурмотів, сидячи у темній коморі:

— От дурне дівчисько… Знайшлася вихователька, уявіть собі… У самої голова з фарфору, тулуб ватою набитий…

У підвалі почувся тоненький скрегіт, наче хтось скрипів мілкими зубами:

— Слухай, слухай…

Він підняв вгору забруднений у чорнилі ніс і в темряві угледів кажана, що висів під стелею донизу головою.

— Чого тобі?

— Дочекайся ночі, Буратіно.

— Тихіше, тихіше, — зашипіли павуки по кутках, — не гойдайте наших сіток, не відлякуйте наших мушок…

Буратіно сів на розбитий горщик, підпер рукою щоку, і замислився. Він потрапляв у халепи ще гірші за цю, але його обурювала сама несправедливість.

— Хіба так виховують дітей? — розмірковував він вголос. Це знущання, а не виховання… Так не сиди, так не їж… Дитина, може, ще зовсім літер не знає, — а їй відразу чорнильницю підсовують… От пес, гасає собі за птахами, — і діла йому ні до чого не має…

Кажан знову заскреготів:

— Дочекайся ночі, Буратіно, я тебе поведу у Країну Дурнів, там на тебе чекають друзі — кіт і Лисиця, будеш щасливий і радісний. Чекай ночі…