У печері

Олексій Толстой

Мальвіна і Пьєро сиділи на вологій теплій купині у заростях очерету. Вгорі їх закривала густа павутина, вкрита крилами комах і сухими комарами. Маленькі блакитні пташки, перелітаючи з однієї очеретини на іншу, з веселим подивом поглядали на гарненьку дівчинку, що гірко плакала.

Здалеку лунали гарчання, відчайдушний вереск і крики, — це Артемон і Буратіно, вочевидь, дорого продавали своє життя.

— Боюся, ой боюся! — весь час повторювала Мальвіна і листочком лопуха, як хусточкою, у відчаї закривала своє мокре, заплакане обличчя.

Пьєро намагався її заспокоїти лагідними віршами:

Ми сидимо на купині,

Навколо нас усе зелене,

Так добре й світло на душі,

Бо ви зі мною, біля мене.

Все літо будемо разом,

Сидіти тут на цьому місці,

Накриємось ми лопухом,

Забудемо погані вісті…

Мальвіна затупала на нього ногами:

— Ви мені набридли, хлопчику, набридли! Ліпше зірвіть свіжого лопуха, — бачите — цей весь мокрий і в дірках.

Зненацька шум і вереск, що долітали з поля, замовкли. Мальвіна розпачливо сплеснула руками і гірко зітхнула:

— Артемон і Буратіно загинули…

Вона закрила обличчя руками, і ридаючи впала на зелений мох. Пьєро безпорадно заходився біля неї. Вітер стиха насвистував у верхівках очерету. Раптом почулися чиїсь впевнені кроки. Без сумніву, це був Карабас Барабас, він наближався, щоб жорстоко схопити і засунути у свої бездонні кишені Мальвіну і Пьєро. Очерет розступився, — і з’явився Буратіно: ніс сторчаком, рот до вух. За ним шкутильгав обірваний, але гордий Артемон, з двома вузлами на спині…

— Теж мені — захотіли битися зі мною! — мовив Буратіно, не звертаючи уваги на безмежну радість Мальвіни і Пьєро. — Що для мене кіт, що для мене Лисиця, що для мене поліцейські пси, що для мене сам Карабас Барабас — тьху! Дівчинко, ану вилазь верхи на Артемона, хлопчику, ти хапайся за хвоста. Швидше пішли…

І він мужньо закрокував по вкритих мохом грудках, ліктями розсовуючи очерет, — навколо озера на той бік… Мальвіна і Пьєро не посміли навіть спитати його, чим закінчилася бійка з поліцейськими псами і чому їх не переслідує Карабас Барабас.

Коли вони дісталися протилежного берега, благородний Артемон почав жалібно скулити і припадати на всі лапи. Треба було зробити зупинку, щоб перев’язати йому рани, і трохи перепочити.

Під розлогим корінням сосни, що росла на кам’янистому пагорбі, вони побачили печеру. Затягнули до неї вузли з речами, і наказали заповзти туди Артемону. Буратіно розірвав стару сорочку Мальвіни на бинти, Пьєро тримав їх в руках, а Мальвіна перев’язувала йому лапи. Благородний пес спершу облизував кожну лапу, і вже чисту простягав її Мальвіні.

Після перев’язки Артемону зміряли температуру, почухали за вухом, і він спокійно заснув.

Буратіно мовив:

— Пьєро, гайда до озера, принеси води.

Той слухняно поплентався, бурмочучи вірші, чіпляючись ногами за корінці і каміння, загубив по дорозі кришку, приніс води ледве на дні чайника.

— Мальвіна, — мовив Буратіно, — збігай-но, назбирай гілок для багаття.

Мальвіна скоса поглянула на нього, мовчки знизала плечима, і принесла кілька сухих стеблин.

— От біда з цими вихованими неробами, — розчаровано мовив Буратіно… Він сам приніс води, сам назбирав гілок і соснових шишок, сам розвів біля входу у печеру багаття, таке велике і гучне, що від гарячого повітря загойдалися гілки на високій сосні, сам зварив какао на воді і дістав з вузлика печиво.

— Швидко! Сідайте снідати…

Мальвіна, котра ображено напнувши губи весь час лише мовчки дивилася на приготування Буратіно, наче прокинувшись, раптом мовила твердим, дорослим голосом:

— Не думайте, Буратіно, якщо ви перемогли псів, врятували нас від Карабаса Барабаса, і взагалі поводилися мужньо, то вас це позбавляє від необхідності мити руки і чистити зуби перед їжею…

Буратіно аж присів: — оце так! — і витріщив очі на дівчинку з непохитним характером.

Мальвіна вийшла з печери і сплеснула у долоні:

— Метелики, гусениці, жуки, жаби — до мене!…

Не минуло і хвилини — прилетіли великі метелики з квітковим пилком на крилах. Приповзли гусениці і похмурі жуки-скарабеї. На животах приплескалися зелені жаби…

Метелики, змахуючи крилами, посідали на стіни і стелю печери, утворивши суцільний живий килим, щоб було гарно, і земля не трусилася у їжу.

Жуки-скарабеї скочували в кульки сміття на підлозі і викидали його геть.

Жирна біла гусениця заповзла на голову Буратіно і, повиснувши з його носа, вичавила трішки пасти йому на зуби… Довелося мовчки підкоритися. Інша гусениця своїми довгими ворсинками ретельно почистила зуби Пьєро.

З’явився заспаний борсук, подібний на маленьке волохате порося… Він взяв у лапу кілька брунатних гусениць, вичавив з них густу пасту, і своїм пухнастим хвостом начистив всі три пари взуття — у Мальвіни, Буратіно і Пьєро. Після чого, солодко позіхнув:

— О-хо-хо. — і пішов перевальцем спати у свою нору.

Залетів метушливий, строкатий одуд з жовто-чорним чубчиком, котрий ставав дибки, коли він був чимось здивований.

— Кому зробити гарну зачіску?

— Мені, — мовила Мальвіна. — Розчешіть і накрутіть, я дуже розпатлана…

— А де ж люстерко? Послухайте, серденько…

Тоді витрішкуваті жаби, котрі захоплено дивилися на дівчинку, разом мовили:

— Ми зараз принесемо…

Десять жаб заплескали животами до озера. Замість люстерка вони притягнули дзеркального коропа, такого жирного і сонного, що йому було байдуже, куди його тягнуть під плавники. Коропа поставили на хвіст перед Мальвіною. Щоб він не задихнувся, йому у рота лили з чайника воду.

Метушливий одуд швидко розчесав і закрутив коси Мальвіни. Обережно зняв зі стіни одного метелика і припудрив ним дівчинці щічки і носика.

— Готово, серденько…

І — фурр! — строкатим клубком вилетів з печери.

Жаби потягнули дзеркального коропа назад у озеро. Буратіно і Пьєро — хочеш не хочеш — вимили руки і навіть вмилися. Мальвіна дозволила їм сісти снідати.

Після сніданку, стріпнувши крихти з колін, вона мовила:

— Буратіно, друже мій, минулого разу ми з вами зупинилися на диктанті. Продовжимо наш урок…

Буратіно захотілося вибігти з печери і тікати — куди очі дивляться. Але він не міг кинути напризволяще безпорадних друзів і хворого пса! Він лише пробуркотів:

— Письмового приладдя не взяли…

— Взяли, взяли, — простогнав крізь сон Артемон. Він дотягнувся до вузла, зубами розв’язав його і витягнув чорнильницю, пенал, зошит і навіть маленький глобус.

— Не стискайте сильно пальцями ручку і не тримайте її дуже близько до пера, інакше ви швидко втомитесь і забруднитесь у чорнило, — мовила Мальвіна.

Вона підвела чудові оченята до стелі печери, і задивилася на метеликів…

Раптом знадвору почулися важкі кроки, тріск зламаних гілок, і грубі голоси, — повз печеру пройшли продавець лікувальних п’явок Дуремар і Карабас Барабас, що ледве пересував ногами.

На голові у директора лялькового театру виднілася велика синя гуля, його ніс напух, а борода — звисала клаптями, зліпленими смолою. Застогнавши від болю, і сплюнувши від люті, він мовив:

— Не могли вони далеко втекти. Вони десь тут, у лісі.