Контури української національної ідеї
Смітюх Г.Є., Стрілецький В.В.
В умовах сучасної трансформації і відродження українського етносу особливого значення набуває національний фактор в усіх соціальних та політичних програмах.
Логіка національного відродження підводить нас до сучасної національної ідеї, розробка якої у відповідності з архетипом «Україна» могла б виконувати роль генератора творчого потенціалу населення в цьому неоднозначному та багатовекторному процесі. Безумовно, глибоким корінням і неперехідними цінностями виокремлюються ідея «козацтва» та образ Великого Кобзаря Т.Г. Шевченка. Але справа, звичайно, не в милуванні оселедцями, малиновими прапорами, клейнодами і вішанні поряд з іконами в шитому рушнику портрету Будителя України. Все це і потрібно, і важливо, але національна ідея не може бути спрямованою виключно у «славне та героїчне минуле».
Як вже зазначалося, архетип «Україна – утворення багатокомпонентне і передбачає «жіночу стать» нашого етносу, його всесвітньо-історичну місію, як Матері-Берегині підвалин європейської (північноатлантичної) цивілізації, генератора агрокультурного прогресу людства та творця «тонких» технологій – соціальних політичних та суто інформаційних (останні, безумовно, обумовлюються рівнем розвитку наукових та промислових технологій). Ці конструктивні, спрямовані в майбутнє, елементи прояву сакрального в історичному процесі можна спрощено означити як ідею інтелектуалізації суспільства, розвитку колективного інтелекту нації на основі використання як наукових, так і сакральних знань, а також світового досвіду. Такий підхід цінний ще й тим, що не виокремлює українців («Україна – для українців!»), а об’єднує їх як з іншими народами, що мешкають на території нашої країни, так і з усім світовим співтовариством.
Народам, які не мали такого трагічного минулого, як український народ, і які пройшли порівняно «нормальний» етногенез, подібна національна ідея вже не потрібна – їм не треба відроджуватися, виходити із злиднів, шукати напрямки прориву до «дива» світового або регіонального масштабу. Для нас все це вкрай потрібно і актуально.
Починаючи з 30-років XX століття, національна ідея стала могутньою перетворюючою силою, що «оволоділа масами». Згадаємо історію: все, що чинили гітлерівські нацисти і фашисти постійно плекалося ідею народження «арійської раси», «відродження і величі нації», «Третього Рейху». А всі сучасні спалахи національного екстремізму – арабського, чеченського, афганського, іракського, албанського, курдського, бенгальського, ірландського – йдуть під привабливим для профанів прапором «національної місії». Це –негативні, руйнівні сили національної ідеї, як духовно-інтелектуального феномену. В той же час, всесвітня історія знає і позитивні, конструктивні приклади. Звернення до сакральних, архетипічних витоків нації, їх об’єктивізація в соціумі ініціювало «японське диво» і появу «азіатських тигрів» (Південної Кореї, Малайзії, Сінгапуру і сучасного Китаю).
Виходячи з сучасних наукових поглядів на феномен, що розглядається, національну ідею можна визначити як інтелектуально виражені, тобто осмислені і чітко сформульовані сакральні (архетипічні) основи буття етносу – його духовності, самобутності, цілісності, всесвітньо-історичної місії (див., зокрема: Куширець В.І. Знання, як стратегічний ресурс соціальних трансформацій. К.:, Знання України, 2002).
В наведеному визначенні важливо зрозуміти, що національна ідея має трансцендентні витоки, живе в глибинах національної підсвідомості як об’єктивне самостійне утворення. Поступово вона входить в народну свідомість у вигляді розрізнених і розділених великими проміжками часу образів (образотворчих, літературних), символів (гербів, прапорів), знаків (скульптур, монументів, ландшафтних парків, соборів). Національна ідея існує навіть тоді, коли етнос п5еребуває в «згорнутому» вигляді, тобто без власної держави, в умовах зовнішнього тиску на його культуру та традиції.
На жаль, наявні сьогодні визначення української національної ідеї ще поверхово враховують її головні сакральні (архетипічні) аспекти – «жіночу» природу, яскраво виражений релігійну забарвленість та спрямованість на всесвітньо-історичну місію, як генератора «Букви – тобто «тонких»- соціальних, політичних, культурних, та суто інформаційних, технологій.
Сьогодні в колах нашої інтелігенції більш поширена думка, що національна ідея України зводиться до «завоювання політичної та економічної незалежності», «досягнення соціальної злагоди та добробуту нації». Але розкрита нами сутність архетипу «Україна», як і вся наша трагічна історія, доводять, що Україна ніколи не дивувала, не дивує і не буде дивувати світ нагромадженням матеріальних багатств. Це доля прагматичних США та інших загрузлих в «речовизмі» західних європейських націй. Інтегратор різних православних традицій, генератор «тонких» технологій людства, Мати-Берегиня сакральних підвалин буття північно-атлантичної цивілізації – ось місія України в столітті, що наступило. По великому рахунку, саме цю місію втілювали в життя запорожці, гетьмани, духовні пастирі і Т.Г.Шевченко. Саме спрямованість на всесвітньо-історичну місію, архетипічні основи буття етносу, майбутнє забезпечувала і буде забезпечувати процвітання та міжнародний авторитет і нашої держави. В цьому контексті доречним буде згадати, що К.Маркс називав Запорізьку Січ прямою, демократичною, християнською республікою. І таке визначення повністю відповідало дійсності. Козаччина дала світу неперевершену технологію державного будівництва – конституцію, та зразок самовідданого і послідовного захисту православної віри від впливу інших конфесій та релігій як із Сходу, так і з Заходу. Ці аж ніяк не матеріальні досягнення складають і будуть складати нашу національну гордість. Ось чим ми можемо дивувати світ. А чому? А перш за все тому, що діяльність Козацької держави відповідала сакральним «випромінюванням» архетипу «Україна» і була зорієнтована на всесвітньо-історичну місію, майбутнє нашого етносу.
Ми довели, що без сакральної основи неможливо розбудовувати політичну систему та економіку гуманістичної спрямованості. Не виключено, що наше часте посилання на архетипічні основи буття українського народу створить у деяких читачів певний світоглядний дискомфорт, який буде заважати об’єктивному і неупередженому сприйманню матеріалів нашої роботи. З цього приводу вважаємо за потрібне зазначити, що таке трансцендентне поняття, як «Бог» зустрічається зараз не тільки в серйозних наукових монографіях, алей в преамбулі нашої Конституції.
Архетип «Україна» має трансцендентне походження, але його відображення на історичному минулому та сьогоденні нашого народу – речі цілком об’єктивні і матеріальні. Нікому ж не прийде в голову заперечувати існування радіохвиль на тій тільки підставі, що їх не можна побачити та помацати. А от стільниковими телефонами та телевізорами користується все цивілізоване людство. І ніхто не звинувачує Максвелла та Фарадея в тому, що вони запропонували цивілізації таку «трансцендентну» річ, як електромагнетизм. Просто, на нашу думку, настав час оперувати трансцендентними категоріями при аналізі всіх тих складних процесів, які відбуваються в соціумі. І не тільки в історичному ракурсі або з точки зору сьогодення. Архетип, як вічна «річ в собі», здатний поле своє об’єктивної дії розповсюджувати і на майбутнє.