Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Микола Костомаров / Драми / Украинские сцены из 1649 года

Драми

Украинские сцены из 1649 года

Микола Костомаров

1 | 2

Сцена 1-я

Киев. Перед Софийским собором. Звон по церквам. Зима. Козаки проходят в разрушенные Золотые ворота. Народ встречает их.

Бурсаки из Академии

(поют)

Те, Moysen salvatorem, canamus!

Russiae liberatorem celebramus!

Дети из школы

(поют)

Честь Богу, слава!

На віки хвала

Війську Дніпровому,

Що з Божой ласки

Загнали ляшки

К порту Вісляному!

А рід проклятий

Жидівський – стятий,

Чиста Україна!

А віра святая

Крином процвітає –

Іщезла унія!

Хмельницкий

Честь Богу, слава Богу, милії браття! Після многих віків недолі і кари поглянув на нас милосердий з своего найвищого трону, не дав до решти імені нашому загинути! О, коли б то милость єго була довіку, а не на годину, не для того, щоб горе наше стародавнє стало гірше після недовгої потуги! О браття! браття! Чи вже така бідна доля присужена від пана Бога нашій Україні, що і в час побід, коли, з добрим скутком завершивши тяжкую працю висвобоження церкви і народу руського з неволі лядської єгипетської, звитяжноє військо наше уступаєть у град сей великий, – навіть і у сей час туга замість радості мусить серця наші обважати.

(Оборачивается к козакам)

Чиє серце не обважиться скрухою, помишляючи о судьбі града сього, колись славна і горда столиця вольного і самостоянного народу руського, предків наших, град, повний злата, і срібра, і каменії честних, – тепер бідна руїна, могила перейшлої слави! Чиї очі не обіллються слізьми, дивлячись на красоту храмів Божиї, на землю ниспроверженную? А особливе – на храм сей, де сідали на столи старосвітські князі наші, де лежать, забутії потомками, сирітські кості їх, – на плац сей, де збиралось стародавнє віче, де руськії люде ствержали устави своєї волі. Куди не поглянемо – усюди зобачимо пилом припалії сліди слави і свободи предківської і недавнії сліди недолі, поруги і неволі нашої! О земле, земле руськая! Довго стогнала ти, посіяна костями і руїнами, полита сльозами і кровію дітей твоїх! Чи не кончиться ж ся довга ніч твого запустіння? Чи не взійде тепер над тобою щироясная зоря визволу? Помолимось, братія, єдиним серцем і єдиними усти всещедрому Богу, да сотворить пам’ятен для потомків наших і богат плодами щастя і обнови Русі день сей, день нашого приходу у стольний, старий наш Київ!

Сцена 2-я

Входят: Хмельницкий, Выговский, Немирич; полковники: Вешняк, Чорнота, Джеджала, Адамович і другие; Кисель и племянник его, ксендз Лентовский, Мястковский, Позовский и прочие поляки.

Хмельницкий

Будьте гостями милими та любими, шановні панове, просимо найнижче бідну мою хатину навідати і хлібом-сіллю не побрезгувати. Що Бог нам дав, полагаемо од чистого серця. А що було, то нехай не вертається; возьмемо приклад з сім’ї: де ворог чоловічеського рятунку розгнітить вогонь ворожди, і брати спираються, сваряться, а іноді й подеруться між собою, а напотім помиряться, заїдять та зап’ють свою свару і знову вкупі братами живуть. А що добро, що красно, аще не жити братії вкупі! Так і ми вчинимо. Наша свара – домова; ласкавий король пробачить нам виступки наші, дасть нам охранні привілеї, а жінка наварить борщу та поставить горілки на стіл, – так ми заїмо й зап’ємо усю першу колотню та й житимемо щирими приятелями. Знаєте, панове вельможні, у нас здавну єсть такий обичай, що коли миряться після колотні, то жінка наварить страви, і тою стравою заїдають лихо та більш уже не поминають старого; як добре говорять москалі, що хто старое помянет, тому глаз вон. Оце, прохаючи ваших милостей на обід, я заказав, щоб не наймичка і не стряпка готовила страву, а жінка моя сама своїми руками. Так вельмо поважаю я ваших милостей, бо ви єсть вістники нам ласки короля нашого.

Кисель

In principium подобає вашой милості, пане гетьмане Війська єго королевськой милості Запорозького, урожоний, значний пане Богдане сполне зо всім Військом єго милості Запорозьким, gratiam agere найвищому маєстату Божому, же conservit vos в нерозірваному союзі с Реччю Посполитою, terra libertatis, де латво було вам домовитися, що в вас боліло, де вольность процвітає, як не можна того налізти нігди, ні в християнстві, ні в поганстві, – бо всюди неволя, сама тілько Корона Польська вольностію слине. В єдиній Короні Польській ваша милость моглесь од найяснішого короля єго милості такий consuetudinem одібрати.

Джеджала

Та король як король, – але ви, королевенята, броїте много і наброїли. А ти, Киселю, хоч не хвали своєї Польщі, бо то не годиться. Ми знаємо, що ти єси кість од костей наших; а тепер одщепився і пристав до ляхів.

Мястковский

Пане полковнику запорозький! Шануючи вашу милость, повинисьмо занотовати вашей милості, що річ єго милості воєводи не до пана полковника, а до пана гетьмана належить.

Кисель

Ваша милость, ясновельможний пане гетьмане, знаєш, що я єстем твоїй милості з давніх літ найщирший amicus. Я того доказав. Син – в справі отцевській, servus fidelis – в панській так щире non possit ходити, як єм я ходив у тій нещасливій колотні Війська Запорозького з Реччю Посполитою; як я, diebus et noctibus правдиве працюючи, аби illam iridem нового життя in coelum patriae evocare, проводив – у тім Бога найвищого testem facio , а що я pativi в тій традиції, не тільки в Польщі, але в чужих краях, то тим єдине утишалемся, же все то для інтересу отчизни і віри нашої православної передсявзято, которую віру купно зо мною ваша милость приймаєш і для prosperitatem. Війська Запорозького на той конець, жеби не прийшло in postremum exitium. Любо тож мене omnes опочно шецовали, а я cum gaudio з Варшави виїхалем і тих їх милостей панов, которих мені колегами дали, з собою маючи, до вашої милості поспішалисьмо, приносячи пробачення прешлих виступков вашої милості, libertatem videbis religionis грецької, аукцію реєстрового війська, restaurationem давніх прав і свобод запорозьких і вашей милості дозор і обмишлєванє з належачими signis – туркусовою булавою і червоною хорогвою з написом «Johanni Casimiri Régis nominis». Приймаючи такі великі упоминки од єго милості короля, пана своего, aequum est, пане гетьмане, жеби вдячним parère , з татарами foedus nefandum розірвати, хлопов од розляння крові утримовати, не приймуючи тих colluvies, которі понинє perfidissime sanguinem nobilem прагнуть под свою protectionem, але, розказуючи їм послушенство панам і на горло караючи ребелянтов, ad arandum vulqus insanum reddere, нарешті, до комісії з нами, комісарами єго милості Речі Посполитой, celerrime приступити.

Джеджала

Се, пане Киселю, що ви поприносили з собою оці клейноди, булаву, та червону хоругву, та гранту, – то се все – вибачайте на сім слові – цяцьки, а більш нічого. Ми не діти, і не дурні, і тямимо добре, що ви хочете нас приборкати, щоб ми ярмо панське, з себе скинувши, та вп’ять наділи на шию. Нехай злизнуть ваші солодкії дари: шаблею розправимось, а коли щире хочете миру, то майте ви собі свою Польщу, а нам, козакам, Україна нехай зостається.

Хмельницкий

Пане полковнику! Пане полковнику! Чи ви пошаліли сьогодні, панове, що наперед старшого суєтесь та у мене одвіт з голови вибиваєте? За таку великую ласку, що мені єго милость найясніший король оказав, і уряд над військом дав, і прошле преступство моє пробачив, – за те дякую найнижче. А щодо комісії, то вона зараз зачатися і отправоватися не може, війська в загаєню немає, пани старшина далеко, а без намови з ними я не мушу і не смію нічого учинити. Та й нащо у сей веселий і любезний для мене час об тім рахувати? Усе добре буде. У нас з старовини так водилось, що гостя спершу нагодують, а потім вже розпитують: відкіль він і по що прибув. Вибачайте, пане комісари, коли не доладу. Сідайте, та вип’ємо по чарці. Ганно! почастуй лишень з своїх білих рук дорогих гостей горілкою, як звичайно добрій господині подобає!

Ганна обносит гостей водкою; она потчевает из золотых чаш; за нею Настя с большою бутылью.

Вибачайте, панове, – чим багаті – тим раді. Ми люди прості і не дуже виховані: п’ємо горілку, просту сивуху, а з кубків золотих, бо то нам дає шабля, як правдивим воїнам належить. Та у нас єсть-таки й венгерські, і німецькі вина; давно ми сього не знали, а як Бог став особливе благословляти наше оружіє, то ми і грунтовніше, і багатше почали жити. Просимо панів за стіл.

Садятся.

Я разом радий і не радий, що отримав такую честь, що ваші милості не побрезгували увійти у мою козацьку хатину і моєї хліба-солі покуштувати. Радий я тим, що од ваших милостей таку прихильність бачу, а не радий тим, що ми, по своїй простоті, не вміємо ваших милостей належите прийняти. Самі бачите, як у нас все просто, по-хлопськи. Дяка Богу, що поборов за нами на пилявецьких полях, де панове ляхи в страху порозгубили дорогії креденси, та кубки, та лижки срібні й золоті, а то б прийшлось таких шановних дорогих гостей з дерева частувати. Нехай же наша щира приязнь допевняє нашу простоту.

Молодий Кисель

Добрий антипаст!

Кисель

Ваша милость, ясновельможний пане гетьмане, рачив би доповнити ту простоту, на котору ся так ускаржаєш, щирим наперед послушенством Речі Посполитой, вірним захованєм в повинності своїй, оддаючи запомнєню, як було перед тим, взаємні долегливості.

Хмельницкий

Істинно так, пане воєводо. Давайте ж нам на стіл, жінки, все, що припасли.

Подают кушанье.

Лентовский

Шануючи вашу милость, ясновельможний пане гетьмане, і всіх вас, панове старшина козацькая, повинен я на quid quam одважитися, як смиренний служитель олтаря Божого. Хоча всходня гречеська віра і не належить до єдиної святої апостольської церкви, однак ми згодимся з вами in dogmatibus, але завше повиннісьмо оддалитися от богомерзких єретиків, апостатів, наслідовцов проклятого Арія. Мабуть, добре ненавидите ви нас, козаки, що навіть побратимство тримаєте з ворогами нашої і вашої церкви. Чи знаєте ви, кого до себе прийняли in persona Юрія Немирича, которого з великою скрухою виджу перед собою. Сей зополний зрадник віри, і костьола, і отчизни, кривоприсяжник, розсіванєм насіння душевредного на ниві Христовій наволок на себе праведний суд костьола, которий присудив єго, як члена зловонного і прокаженого, одсікти, для спасенія вірних, а він, як зрадник, утік і пристав до вас. Ви жахнетесь, козаки, коли я скажу вам, у чім його преступство.

Все слушают с изумлением. Немирич потупляет глаза.

Хмельницкий

Коли його виступок костельний, то до нас не належить, бо ми не духовного чину люди, і не час і не місто нам об тім теперче диспутовати: бо ваша милость не суддею до нас прибув єси.

Лентовский

Не суддею, але обличителем. Немирич! Перед шановною громадою козацькою я кажу, що ти haereticus, apostata, наслідовець Ария проклятого. Я читалем твою libellam, де ти написалесь, що більш et clarius Бога познаєш in natura quam in libris sanctorum patrum , що Iicyc Христос страждав за свою doctrinam , а не як victima ігае coelestis, тим же Spirito veritatis надхнутий, которий і sapentiae humanae causa erat; і же для спасенія чоловіка не sunt nesessariae обрядки і церемонії костьола святого. Тебе присудили спалити, а ти утіклесь і присталесь до козаків, розносячи всюду venenum foetidum haeresiae. Каждий правовірний християнин повинен з тобою пес edere, non dignus es голови своєї піднести, coelum ас solem videre; non débet земля кості твої accipere; pulver tuus буде in potentia infernali; ім’я твоє – поношеніє hominibus a genus , коли fuerit semen diaboli буде per soecula soeculorum. Кажи при панах козаках, – віруєш у Святую Тройцю?

Немирич

Не тобі, пане ксьондзе, мене питати, не мені тобі одвіт давати, але скажу тобі ради козаків, братів своїх.

Джеджала

Се, пане Немиричу, вилами писано, який ти брат козакам; нам здається, що ти ближчий брат сему ксьондзові, що так на тебе озвірився.

Немирич

Коли, панове, я не варт того, щоб називатись вашим братом, то все-таки я ваш слуга. Бо, здається, я був під Львовом і під Замосьцем, і, може, хоч за сю перев’язану руку дасте ви мені і заборонитись і наречитися вашим слугою.

Молодой Кисель

З пана – слугою! О tempora, о mores! О perfidia!

Немирич

А пан Іїсус Христос не зробився хіба слугою усім? Панове ксьондзи добре знають святе письмо і на кожний случай приведуть textum, a од того пильно уникають, що їх милостям очі виїда. Ти питаєш, пане Лентовський, чи вірую я у Святую Тройцю? Вірую, та ще хочу, щоб на землі була imago тієї Тройці у трьох видах: перший вид той imaginis – то правда, – і ви сього не приймаєте, бо завше говорите неправду і sensum verborum Христа перевертуєте задля вашої користі, ошукуючи несмисленнії люди; другий вид тей imaginis – то братолюбіє, – і ви сього не приймаєте, бо клянете і гоните братів ваших і направляєте брата на брата, народ на народ, землю на землю; третій вид той imaginis – то розумна воля, – і ви сього не приймаєте, бо втісняєте слабих і кланяєтесь сильнішим од вас, і других тому навчаєте. А козаки те знають і те приймують, бо встали за правду, за братство і за свободу, і тепер раді з вами, як вольнії з вольними і рівнії з рівними, побрататися, – а ви не хочете!

Хмельницкий

Що пан Немирич сказав, то все те справедливо. Коли ваша святая інквізиція, знайшовши у його книжці, которой ми не читали, щось геретицьке, присудила його спалити живцем, а він, того уникаючи, до нашої восточної віри утік, то такеє вибавення Божої волі приписати маємо. У нашій святій восточній церкві ніколи не було й не буде інквізиції, ми нікого не палимо, а хто, по немощі розума, зблудить з правого путі, того ми відсилаємо до пастирів наших чесних, самі, по простоті своїй, у те не уступаючи. А вашу милость, пане ксьондже, повторне і найнижче прошу – тую розмову перервати, бо і мені і всім нам вона не подобна.

Лентовский

Єднак, ясновельможний пане гетьмане, розваж, ваша милость, чи подобно слухати богопротивнії речі мені, которий єстем membrum Ecclesiae…

Хмельницкий

Пане ксьондже! Я тут господар. Утретє і останнє кажу вашій милості мовчати!

Вешняк

Мовчи, попе! Твоє то діло нам те задавати! їж пиріг з грибами, а язик держи за зубами, а то – ходи-но, попе, надвір, там я тебе поучу запорозьких полковників шанувати!

Хмельницкий

Тихо! Полковнику!

Выговский.

Пане полковнику! Ти всю нашу справу нівечиш.

Вешняк

А що він убравсь сюди, як свиня у двір, та ще й носом риє!

Лентовский

Правий Боже! Будь нашим свідком! Чи се ж на новії кривди і інжюрії ми до вас приїхали, козаки? Чи се ж нам recompensum за те, що ми отримали стільки праць і нещастя, поки прибули до вашої милості, аби принести вашой милості пробачення і ласку од короля, пана вашого?

Хмельницкий

Пане ксьондже! Вашій милості не подобало починати тії защипки. Ваше милость знаєш, що народ у нас простий, звичаїв лагодних не знає, а ваша милость – чоловік учений і розсудний: нащо ж чіпляти простоту і налізати на свару. Пане полковнику! За кривду, що учинив єси панові ксьондзові, повинен єси пробачення прохати або виходити зараз з хати.

Вешняк

Прохати пробачення у ксьондза! Та запорозький козак не погне спини навіть і перед самим метрополитою. Я піду лучше з хати. А ти, вражий ксьондз, не хочеш йти з мною? Я б тобі дав там доброго прочухана!

(Уходит).

Хмельницкий

Тепер покуштуємо вина оцього, що мені прислав єго милость Ракочі, мій щирий приятель. Гарне вино, столітнє. Жінко! Піднось панам.

Ганна подносит вино.

Вип’ємо перший кубок на здоров’я нашому найяснішому королеві, панові нашому милостивому!

Кисель

Нехай панує згода і мир між Руссю і Реччю Посполитою! За ціле єго корольованнє, і нехай далекії потомки со сльозами радості читають в гісторії про день сей – початок тривалого покою і щастя обоїх людів!

Молодой Кисель

Як то мило, як то любо пити за здоров’я свого пана в домі у того, з ким постановляється мир, а звлаща з рук гарної господині.

Хмельницкий

Дякую за похвальбу моїй жінці вашей милості. Істинно, вона для мене великий скарб на світі.

Лентовский

І добрий малжонок для жони теж найвищий скарб на світі. Пані Хмельницька тим найбарзій щаслива, що у приязні малженській з вашею милостю знайде одраду од недавнього горя, що її милость постигло.

Хмельницкий

(с удерживаемым гневом)

Про якеє недавнє горе ваша милость говорить?

Лентовский

Про нещасливу смерть отця її милості, старого пана Здешанського, которого окрутно замордовали козаки в Барі, коли він не схотів прийняти всходньої віри, fidelis filius ma tris suae verae Ecclesiae Romanae.

Ганна роняет поднос с кубком и закрывает глаза руками. Все оборачиваются. Немирич подбегает к Ганне и говорит ей что-то, а потом уводит ее.

Хмельницкий

Не турбуйтесь, ясновельможнії панове комісари: моя жінка – баба. Будемо пити!

Кисель

Жалко, що пан ксьондз, при своїй ерудиції, не відає leges hospitalitatis.

Позовский

(тихо ксендзу)

Немирич приємну офіцію виконає у козаків: cicisbeo galante молодої гетьманової.

Лентовский

(тихо Позовскому)

Добра пара: апостата з чужоложницею. Немиричу fas est Хмельницького gloriosissima facta cornibus coronare.

Хмельницкий

Здається мені, що жінці моїй горе об отцю добавила притомность його милості пана Лентовського, ксьондза римської віри: бо того не можна забути, як мою жону, мою душу – мою Ганну, заручену зо мною, гвалтовне хвачено за шию в костьол і примушено до шлюбу з тим бенкартом литовським, п’яницею польським, розбишакою українським. Того і я не забуду, бо того не забудеш, хоча б і хотів, що дуже вгризлось у серце. Ха-ха-ха! Чи можна, панове ляхи, забути Україні всі рани і болісті, що од вас терпіла вона – бідна, обшарпана сирота? Чи можна навіть дальнішим потомкам забути поношения імені нашого, наругу над вірою нашою, окропні муки і тортури наші, – священиків Божих, посажених на палі, дітей, в казанах зварених… Ні! ні!

(Ударяет в стол рукою).

Швидше огонь з водою поєднаються, ніж Русь наша з Польщею вашою!

Кисель

Єжелі в Речі Посполитої єсть люди, которі чинили вашей милості кривди і тепер не зичливі, то найбільше таких, которі щире жадають здоров’я і сполного миру і згоди вашій милості і всьому Війську Запорозькому. Ціла отчизна неповинна за одного або за кілька зухвальців. Полецаймося на Бога і на Пречистую Матер Єго, жеби нам з неба одібрати такую мисль і скруху, щоб могло все то ся в лєпше обернути. Я не апробую поступков тих, которі до вашей милості негречні. Lavo manus méas і прошу найнижче умирити справедливії афекти, позираючи на нас, комісаров, як на щирих приятелів, вашей милості приносячих згоду отчизни, которої вірним сином ваша милость бути маєш.

Хмельницкий

Шкода говорити! Все, що ви говорите, – то все на вітер іде. Ваші трактати і комісії пальцями на воді пишуться. Знаю я вас, ляхів, добре; коли вас лиха година пристигне, то ви тоді до нас «padam do nôg, calujemy raczki»; a як скоро біда минула, то ми у вас «psia krew», найпослідні з тварі, хужче собаки. Просто реку, пане воєводо, – ви приїхали не для того, щоб щиро мир і згоду постановити, а на те, щоб нас одурити. Іде об здоров’ї нашем і цілості всієї Руської нашої отчизни на дальнії потомки і годи: того легко важити не можна. Ваша милость ладно мовиш о пробаченні королівськім, та споминаєш про наші преступства, – а об тім ані слова, щоб нас удовольнити. Бо Реч Посполитая повинна оказати нам справедливість на всіх наших ворогах і злочинцях. Не скажу про Чаплинського: то мій власний ворог; але, наприклад, пан Вишневецький: він-то найбільша причина розлитій крові, бо скоро ми розгромили кварцяне військо і стали у Білої Церкви шукати примир’я і заспокоєння од короля, князь, його милость, почав тривожити козаків, священиків лупив, мучив, на палі вбивав, свідрами очі викручував і іншії муки задавав. Треба конечне, щоб його скарали за те, і не буде нічого доброго, коли його не скарають. Винен і пан Краковський, що на мене наступав, коли я in angustus Borysthenis свою душу уносив, але той одібрав своє; винен і пан хорунжий, і всі, що козаків, молодців заслужених Речі Посполитої, у хлопів обертали, лупили, волосся таргали, У плуги запрягали. Треба, щоб над всіма їми суд нарядили і всіх винних скарали. От і тепер: ви приїхали з комісією, а в Литві Радзивілл кров ллє; з одного боку – нас лагодними листами та компліментами обсипають, а з другого – на нас наступають. Нещирістю, панове ляхи, нічого не зробите. Коли хочете миру, так миріться так, щоб уже ніколи не було повадки нас запрягати, а коли ви то сеє, то онеє, – то будемо лучче воювати: або мені зо всім Військом Запорозьким пропасти, або всій Польщі і всім дукам, королькам і шляхті згинути.

Кисель

Вздихнувши de profundis cordis meae, мушу я слухати тої орації, так не згодні з тим, що перед сим за годину ваша милость мовив єси. За що, ваша милость, докоряєш мені нещирістю? Чим dignus sum тей ганьби? Тим хіба, що терпів од своїх і од чужих обелги і кривди? Боже милостивий! Чи мало ще мені хреста сього поносити? Козаки спалили мої маєтки, хлопи мої власні, приставши до ребелії, шукали життя мого, без притулу profugus et pulsus; не міючи де голови приклонити, прийшов я до своїх братів – урожоного шляхетства: там мене vocabunt зрадником; докоряли мені за те, що я говорив їм о згоді з козаками, а я все терпів, все переносив, все одно тілько verbum було на устах моїх: мир і згода! А чого не набралисьми, ідучи до вашої милості по розруйнованій і спаленій країні, – і холоду, і голоду, і кілька разів приходилось мені за душу свою tremolare, – я все запомнив, скоро, приїхавши до тебе, почув од тебе ласкове verbum pacit et fidelitatis! Ах! Ненадовго! Ти докоряєш нещирістю нашу комісію; чому ж перед сим не спитав єси: в чім буде та комісія? Чи можна осужовати те, quid fierit? Приступи до трактатів, тоді й говори, чи щиро, чи нещиро ми прибули до тебе!

Хмельницкий

Шкода говорити, пане Киселю! Знаємо ми ваші комісії! Не Павлюк я вам і не Острянин! Я наперед знаю, що з сеї комісії нічого не буде. Война! война у тих трьох або чотирьох неділях! Виверну я вас, всіх ляхів, догори ногами і потопчу так, що будете під моїми ногами, а наостаток вас цареві турецькому у неволю оддам. Король королем буде, щоб вільний був собі та стинав шляхту, дуків, князів… Согрішить князь – уріж йому шию; согрішить козак і йому те ж зроби! Я собі лихий, малий чоловік, але мені так Бог дав, що я тепер єдиновладний самодержець руський. Не схоче король королем вільним бути – як ся йому видить. Скажіть се королеві і всім станам вашої Речі Посполитої. Що? Чи не шведами мене застрахаєте? І ті мої будуть; а хоч би й не були, хоч би їх було п’ятсот тисяч, – не переможуть вони руської запорозької і татарської мочі. Бог покарає, окропно покарає вашу Польщу! Згине Польща, згине Польща – і Русь буде пановати на цілий світ!

Кисель

Пане Богдане, урожоний, почтивий гетьмане Війська Запорозького! Хоча я і чую од вашої милості таку мову, єднак приписую її афекту, властивому найбарзій великим душам, которії скоро обачуться, латво приходять ad meliorem mentem. Будучи здавна щирим твоїм приятелем і найнижчим слугою, не смію помислити, щобись ваша милость оддав в руки поганих без причини не тільки лядську і литовську землі, але і віру руськую, всходнюю, і церкви святії, тим найбарзій, що король його милость і Реч Посполитая полецають нам докінчати з вами mitiores conditiae. Єжелі вашій милості кривда сталася од Чаплинського, уже одибралесь того з лихвою, ставши головою і гетьманом Війська Запорозького; єжелі Військо Запорозьке жалується на лічбу або на грунти, то король єго милость обіцує удовольнити вас у тім: нехай козацького війська буде не тільки десять, але і дванадцять тисяч, навіть і п’ятнадцять; од вашої милості то єдине потребується, жеби ваша милость розірвав зв’язок з татарами, прироженими ворогами народу руського, вернув бранців польських, узятих козаками в час замішання, одступив од черні, щоб хлопи орали, панам своїм слуговали; коли хочете, – лучче йдіть на турків або на татар: Реч Посполитая в тім вам не запинає: ліпше поганих бити, ніж християн. На такі кондиції пан гетьман запевне позволить?

Хмельницкий

Шкода говорити! Ще раз скажу: шкода говорити! Було б у той час трактовати зо мною, як мене Потоцькі ганяли за Дніпром, і на Дніпрі, і після Жовтоводської й Корсунської іграшки, – тепер уже часу не маєш: тепер я уже зробив те, об чім і не мислив, – зроблю тепер те, Що замислив: виб’ю із лядської неволі народ руський – весь! Перше я воював за шкоду і кривду свою, тепер воюватиму за віру православну нашу; допоможе мені вся чернь по Люблін, До Краков; я од неї не одступлю, бо то права рука наша, щоб ви, хлопства не знісши, у козаків не вдарили. Двісті, триста тисяч своїх матиму; вся орда прийде на поміч; ногайці стоять на Саврані; мій Тугай-Бей, брат мій, душа моя, єдиний сокіл на світі, готов все учинити, що я схочу: вічна наша козацька приязнь; світ її не розірве. За границю войною не піду; шаблі на турки і татари не підніму, – буде з мене місця на Україні, на Подолі, на Волині, досить мені часу й достатку в землі і княжестві своїм – по Львов, по Хелм, по Галич. А ставши над Віслою, повідаю дальнім ляхам: сидіте, ляхи, мовчіте, ляхи! Дуків, князів ваших туди зажену; а будуть за Віслою кричати – я їх і там знайду; не зостанеться мені жодного князя, ні шляхтюка на Україні, а которий схоче з нами хліба їсти – нехай же Війську Запорозькому послушний буде, а на корм не брикає.

Джеджала

Уже минули ті часи, коли нас сідлали ляхи нашими людьми, християнами; були нам сильні драгунами, тепер ми їх не боїмось; дізнали під Пилявцями, що то за ляхи: не ті вже се ляхи, що перед тим бували та били турка, москву, татари, німці, – не Жолкевські, не Ходкевичі, не Конецпольські, не Хмілецькі, але Тхоржовські та Заєнчковські, – діти, в залізо поубирані, померли од страху, скоро нас узріли; не було нас в середу тільки три тисячі, а коли б до п’ятниці почекали, – ні один би лях живцем до Львова не утік!

Хмельницкий

Мене патріарха в Києві на сю войну благословив, і з жінкою моєю дав мені шлюб, і гріхи мої розрішив, і кінчать ляхів розказав. Як же мені його не слухати, великого, старшого голови нашого, гостя любого? Уже я й полки обіслав, щоб коні кормили та у дорогу були готові, без возів, без гармат, – знайду я то у ляхів! А хто б з козаків взяв одну колясу на войну – кажу йому голову стяти. Не возьму і сам з собою жодної, хіба юки та сакви.

Позовский

(тихо к Лентовскому)

Ото зажарта бестія!

Лентовский

(к молодому Киселю)

Що то за патріарха такий? Чи то його милость митрополита київський?

Молодой Кисель

Ні; то proscriptus якийсь, ехcommunicatus ob gravia scoelera; мотавсь по світу, ніде його не прийняли, а в Україні знайшов собі овечок.

Хмельницкий

А що ви говорите, щоб я відпустив бранців ваших, – того не буде. Нехай того і сам король не думає. Бо то реч завойована.

Мястковский

І погані, пане гетьмане, звикли бранців одпускати на знак приязні доброї. Через мене самого, літ тому з дев’ять, Ібрагім-султан Оттоманський цезар – даровал королеві його милості кілька сот в’язнів з галер і Сарая свого. А ваша милость, пане гетьмане, будучи подданий короля його милості і слуга, взявши булаву і хоругов од пана, не хочеш слуг панських і дворян рукодійних панові своєму оддати, – не шаблею, не на плацу битви, але кондиціями, трактатами забратих, – не хочеш через нас послів і комісарів одіслати, але їх в тяжкім голоді і неволі тримаєш: що ж ми об твоїй зичливості й послушенстві розуміти маємо?

Xмельницкий

Я їх пущу тоді, коли мені жодної защипки не буде од ляхів, і тепер би навіть пустив би їх, бо я чоловік милосердий: але панове ляхи хочуть виманити у мене своїх братів на те єдино, щоб безпечніше наступати на нас. От пан Потоцький молодий заїхав у місто моє Бар на Подоллю; от я послав йому сказати, коли не послухається, то пошлю війська і скажу його живцем до себе привести. Тоді одного брата поставлю на палі на єднім кінці города, а другого – на другім: нехай дружка на дружку дивляться!

Мястковский

А хіба козаки того не роблять? В Києві мало що за час замішання скільки побито шляхетського стану, і тепер Нечай, полковник брацдавський, як звір, лютує: ляхів останки шукають навіть під землею, і неповинна кров струменями тече у Дніпр, взиваючи до Бога, як кров Авеля.

Хмельницкий

Не казав я неповинних забивати, але тих, которі над вірою православною знущалися; мій Київ – я князь і воєвода київський, бо мені його Бог дав навіть і без шаблі.

Кисель

Пане гетьмане запорозький! Non vides пришлих речей, coecus фортуною настоящою, спущаємия на patronatum, которая скоро кому почне надміру ludere, того скоро і відступить: ad vitrum подібне, которое скоро упаде, то і розіб’ється. Рач дати fidem зичливості моїй, коли Війську Запорозькому хочеш добра. Уже досить маєш фортуни; не спущайся на децизію войни, покинь contra polonos розгніваних consiliares iram et spem victoriae; не усилуй Польщу згубити, Русь хотячи tollere. Одступи татарів. Чи ти думаєш, що ради піднесення віри руської і народу руського вони вам помагають? Вони на розлучення наше самі сподівають. То для них bonum, коли ляхи, Литва, Русь, козаки будуть inter se битися і єдин другого губити, а вони всіх sparsim заберуть. Розваж, пане гетьмане, і те: тепер король його милость з тобою cum gratia цертує, а коли ти єго ласку поспонуєш, то рушить на тебе військо всею силою. Повір, пане Хмельницький, коли погордуєш моєю радою, нічого не знайдеш, тільки одну згубу віри і народу руського, і неповинна кров пролита упаде на твою душу.

Хмельницкий

(тронутый)

Пане воєводо! На оборону отчизни коханої взяв я в руки оружіє і поти єго держатиму, поки життя мого стане і поки вольності не діб’юся. Ліпше голову положити, ніж у першу неволю повернутися. Знаю, що фортуна слизька, але надію певну полагаю на справедливість своєї справи і вірую, що Бог потягає за правду. Короля як пана шануємо; панів і шляхту ненавидимо, і ніколи одні другим не будемо приятелями. Єднак завтра я подаю вашим милостям пункта до трактатів; коли щиро схочете на те шлюбовання позволити, то і замиритись нам не трудно буде, а коли – ні, то я не устану од упартої войни, а зрадливого покою – не хочемо!


Примітки

Вперше опубліковано у виданні: Литературное наследие… H. И. Костомарова. – С. 239 – 258.

Датується за свідченням видавця: «Украинские сцены из 1649 года», также найденные в бумагах г-жи Мордовцевой, написаны в сороковых годах…» [Литературное наследие… Н. И. Костомарова. – Спб, 1890. – С. III – IV] орієнтовно: 40-і pp. XIX ст., Харків, Саратов.

Подається за першодруком.

Киев… Зима. – Гетьман З.-Б. Хмельницький на чолі козацького війська тріумфально вступив до Києва після переможної облоги Зам 23 грудня 1648 р. (2 січня 1649 p.).

Виговський Іван Остапович (? – 1664) – український шляхтич за походженням, служив у польсько-шляхетському війську; потрапив у полон до татар під час битви під Жовтими Водами 1648 p., викуплений Б. Хмельницьким, а згодом призначений генеральним писарем. Після смерті Б. Хмельницького – гетьман України; 1658 р. уклав Гадяцький договір з Польщею, став причиною народного повстання, очоленого І. Сірком, І. Богуном, І. Іскрою. Зазнавши поразки, втік до Польщі, де пізніше страчений.

Немирич Юрій (? – 1659) – український шляхтич, дістав освіту в Голландії, Англії, Франції; послідовник социніанського вчення (раціоналістичної течії в протестантстві); социніани вважали Христа не сином Бога, а людиною, яка вказала людству шлях до спасіння й набула божественності після воскресіння. Автор теологічних трактатів латиною. Костомаров помилково показав його серед прибічників Хмельницького: він приєднався до Хмельницького тільки в 1657 р.

Вешняк Федір Якубович (? – 1650) – чигиринський полковник (з 1648 p.), близький соратник Б. Хмельницького; влітку 1648 р. – посол у Варшаві, у квітні – травні 1649-го – у Москві; кілька разів заступав Хмельницького як наказний гетьман.

Чорнота (Чернята) Іван (pp. нар. і см. невід.) – генеральний обозний у війську Б. Хмельницького (1648 – 1649); восени 1649 р. керував складанням 40-тисячного козацького реєстру.

Джеджала (Джеджалій) Филон (на прізвисько Нечай) (pp. нар. і см. невід.) – кропив’янський полковник.

Адамович Антон (на прізвисько Волочай) (pp. нар. і см. невід.) – київський полковник.

Кисіль Адам Григорович (1580 – 1653) – український магнат прошляхетської орієнтації; служачи у польському війську, допомагав придушувати народні повстання. Умовив здатися Павлюка (1637), якого у Варшаві скарано разом з побратимами. У переговорах з Хмельницьким у Переяславі в лютому 1849 р. (які зображені в «сценах»), а також у серпні в Зборові, у вересні 1651 p. у Білій Церкві намагався привернути старшину на бік шляхетської Польщі обіцянками привілеїв.

…наслідовець Арія проклятого… – Арій (? – 336) – священик з м. Александра, засновник аріанства, осудженого як єресь на Нікейському вселенському соборі (325 p.). Аріанство відродилося в XIV ст. у Польщі як социніанство.

…а в Литві Радзівілл кров ллє… – Радзівілл Януш (1612 – 1655) – литовський коронний гетьман; його військо боролося з повстанцями в Білорусії; у серпні 1651 р. захопив Київ і розправився з населенням. 1654 р. розбитий з’єднаними російсько-українськими військами в Білорусії.

Тугай-бей (pp. нар. і см. невід.) – перекопський мурза; був надісланий кримським ханом Ісламом-Гіреєм III на поміч Хмельницькому і брав участь у битві з польсько-шляхетським військом під Жовтими Водами й Корсунем 1648 р.

Нечай Данило (? – 1651) – брацлавський полковник, брав участь у битві під Пилявцями та в поході на Львів 1648 p.; у травні 1649 р. розгромив польське військо під Меджибожем; учасник Зборівської битви 1649 р. У 1649 – 1650 pp. очолював повстанську війну на Поділлі й Волині проти шляхти, яка, за умовами Зборівського миру, повернулася в свої маєтки. 1650 р. здобув Ясси. Загинув у бою зі шляхтою під Красним. Про його героїчну загибель складено пісні.

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 275 – 290.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 673

Модифіковано : 14.07.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.