Словесні сни. 1
Софія Малильо
Ще очі сплять, і сну їм так ще хочеться,
Природа спить, і спить мій домовик,
А в голові крізь сон хтось мов шепочеться,
Перегортає вбогий мій словник.
Крізь сон себе питаю: що там коїться?
І люляю свій сон, щоб спав, щоб спав.
Було кипіння слів, та думка знов не клеїться:
Щось невловиме, наче голос трав.
Невже душа так не діждеться досвіту,
На співрозмову проситься сама?
Не муза ж то, сяйлива фея Всесвіту,
Таких знайомств у мене ще нема.
Кажу я снові «До побачення».
– Про що ж, рідненька, розмовляти нам?
– Про що? Нема найменшого в тім значення, –
Щоб нам лиш гомоніти сам на сам.
28/III-1990.
Я так за словом затужила
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
